|
Актуальність теми дослідження визначається гостротою проблеми забезпечення гро-мадської безпеки, існування всього суспільства в умовах розширення сфери використання радіоактивних матеріалів. Радіоактивні матеріали застосовуються в багатьох галузях суспіль-ного життя: промисловому виробництві, медицині, сільському господарстві, наукових дослі-дженнях тощо. Лише в Київській області майже п ять тисяч організацій використовують ра-діоактивні матеріали для виробничих і медичних потреб. [Ошибка! Источник ссылки не найден.]. Застосування радіаційних технологій, крім безперечних позитивних результатів (за-безпечення потреб в електроенергії, підвищенні врожаїв, лікуванні тяжких хвороб тощо), пов язано також із можливістю спричинення шкоди. Про розміри такої шкоди свідчать наслідки аварії на Чорнобильській АЕС. Характерно, що наслідком вибуху ядерної бомби середньої потужності є довгострокове радіоактивне зараження місцевості в радіусі кількох десятків квадратних кілометрів, аварія на "цивільному" реакторі чи сховищі відпрацьованого палива атомної електростанції веде до зараження кількох сотень квадратних кілометрів, а руйнація уранозбагачувальної фабрики може спричинити зараження кількох тисяч квадратних кіломе-трів [Ошибка! Источник ссылки не найден., С.8].
Щоб запобігти негативним наслідкам використання радіоактивних матеріалів й унемо-жливити їх настання, створено систему соціально-економічних, організаційних, технічних та правових заходів. Серед останніх – норми чинного Кримінального кодексу України (далі – КК) про відповідальність за суспільно небезпечні діяння стосовно радіоактивних матеріалів. Переважна більшість зазначених норм (статті 261-267 КК) передбачають відповідальність за злочини, у справах про які досудове слідство провадиться слідчими органів внутрішніх справ згідно з ч.2 ст.112 Кримінально-процесуального кодексу України (далі – КПК).
Не викликає сумнівів необхідність наукового аналізу складів відповідних діянь, визна-чення суспільно-правових чинників встановлення кримінально-правової відповідальності за їх вчинення, а також висвітлення питань щодо їх запобігання. Наразі до сьогодні немає само-стійних наукових праць, спеціально присвячених характеристиці сукупності складів злочинів, пов язаних з незаконними діями стосовно радіоактивних матеріалів. Окремі питання кримі-нальної відповідальності за порушення правил поводження з радіоактивними матеріалами розглядалися лише в коментарях КК України та у відповідних розділах і параграфах підруч-ників з кримінального права України. У зазначених працях міститься значна кількість безпе-речно корисних теоретичних положень і практичних висновків. Однак загалом вони мають фрагментарний і до певної міри дискусійний характер.
Викладене зумовлює актуальність наукового осмислення і детального теоретичного до-слідження норм про відповідальність за суспільно небезпечні діяння стосовно радіоактивних матеріалів в їх єдності. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт Науково-дослідного інституту про-блем боротьби зі злочинністю Національної академії внутрішніх справ України, відповідає положенням (п. 96) Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, за-твердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/ 2000.
Мета й задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення усіх еле-ментів та ознак складів злочинів як підстави кримінальної відповідальності за незаконні діян-ня в сфері поводження з радіоактивними матеріалами, на основі цього формулювання нових теоретичних положень, а також надання обґрунтованих рекомендацій щодо застосування чинного законодавства та напрямків його вдосконалення. Для досягнення зазначеної мети ви-значені головні завдання:
виявлення історичних, правових та соціальних чинників, що зумовили законодавче ви-значення норм про відповідальність за суспільно небезпечні діяння стосовно радіоактивних матеріалів;
з ясування спільних та специфічних ознак злочинів, що вчиняються стосовно радіоакти-вних матеріалів;
визначення напрямів запобігання суспільно небезпечних діянь у сфері поводження з ра-діоактивними матеріалами.
Об єктом дослідження є суспільно небезпечні діяння стосовно радіоактивних матеріалів як вид злочинів проти громадської безпеки.
Предметом дослідження є чинне кримінальне законодавство щодо відповідальності за злочини проти радіаційної безпеки і практика його застосування; вітчизняне кримінальне за-конодавство минулих років; кримінальне законодавство зарубіжних країн про відповідаль-ність за незаконні діяння з радіоактивними матеріалами; система наукових поглядів і розро-бок стосовно цієї проблеми.
Теоретичну основу дослідження становлять праці таких відомих учених, як П.П. Андрушко, В.І. Антипов, М.І. Бажанов, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш, В.О. Глушков, М.С. Грінберг, І.М. Даньшин, М.А. Єфімов, М.Й. Коржанський, І.П. Лановенко, П.С. Матишевський, М.І. Мельник, В.О. Навроцький, М.І. Панов, В.В. Петров, І.Г. Рагозіна, В.В. Сташис, В.Я. Тацій, А.А. Тер-Акопов, В.П. Тихий, І.М. Тяжкова, М.І. Хавронюк, С.С. Яценко та ін.
Методи дослідження обрано з урахуванням поставленої мети й завдань, об єкта та предмета дослідження. Методологічною основою є комплексний підхід до аналізу порушень правил поводження з радіоактивними матеріалами, сукупності відповідних кримінально-правових норм з урахуванням їх однакових характеристик та відмінностей. Історичний та іс-торично-правовий методи використано при визначені історичних витоків та генезису існу-вання в кримінальному праві норм про відповідальність за порушення правил поводження з радіоактивними матеріалами. Порівняльно-правовий метод – при порівнянні зазначених норм з кримінально-правовими нормами інших країн. Формально-логічний (догматичний) метод застосовувався при досліджені ознак складів злочинів та їх закріплення в диспозиціях відпо-відних статей КК України. За допомогою системно-структурного аналізу окреслено групи складів злочинів проти радіаційної безпеки у системі норм Особливої частини КК України.
Нормативним підґрунтям дисертації є Конституція України, чинне кримінальне законо-давство України, чисельні нормативні акти, якими встановлено правила безпеки поводження з радіоактивними матеріалами. З даної проблематики досліджено також кримінальне законо-давство зарубіжних країн, вітчизняне кримінальне законодавство попередніх епох, а також постанови Пленуму Верховного Суду України.
Практичним матеріалом для автора слугували "Статистичні дані Верховного Суду України про результати розгляду справ судами України за 2002 і 2003 роки". Через фактичну відсутність вироків за справами відповідних категорій дисертантка при написані роботи опи-ралася також на матеріали періодичної друкованої та електронної літератури. Проведено ан-кетування працівників міліції з питань щодо проблем забезпечення радіаційної безпеки та ро-лі у їх вирішенні органів внутрішніх справ (отримано відповіді від 289 респондентів). Науко-ва новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним монографіч-ним дослідженням проблем кримінальної відповідальності за посягання на радіаційну безпе-ку, в якому на основі аналізу практики та теоретичного узагальнення спільних і відмінних ознак складів злочинів запропоновані напрями удосконалення кримінального законодавства та сформульовані рекомендації щодо кваліфікації суспільно небезпечних діянь стосовно ра-діоактивних матеріалів. На підставі проведеного дослідження сформульовано нові наукові положення.
Вперше:
1. Виявлено спільні ознаки та індивідуальні відмінності групи злочинів у сфері неза-конного поводження з радіоактивними матеріалами. Досліджено історичні витоки норм укра-їнського законодавства, що регулюють режим безпечного поводження з радіоактивними ма-теріалами; з ясовано вплив міжнародних конвенцій та інших міжнародних нормативних актів на його появу та розвиток у сучасний період.
2. Обґрунтоване положення про доцільність законодавчого виокремлення в розділі IX "Злочини проти громадської безпеки" окремої підгрупи статей за ознакою їх спільного видо-вого об єкта, об єднавши їх в главу "Злочини проти радіаційної безпеки".
3. Зроблено висновок, що радіаційна безпека як видовий об єкт зазначених злочинів – це група однорідних суспільних відносин, які існують з приводу використання радіоактивних матеріалів (предмети відносин) з метою встановлення і підтримання між окремими громадя-нами, колективами людей і суспільством загалом (учасники відносин) певного соціального зв язку, спрямованого на дотримання допустимих меж радіаційного впливу на персонал, насе-лення, а також навколишнє природне середовище, запобігання спричинення іонізуючим ви-промінюванням шкоди індивідуально-невизначеному колу громадян та іншим учасникам від-носин, тобто – на забезпечення радіаційної безпеки.
4. Вказано на те, що зміст основного об єкту контрабанди радіоактивних матеріалів (радіоактивна безпека як вид громадської безпеки) визначає необхідність розміщення статті про відповідальність за контрабанду радіоактивних матеріалів у розділ IX КК України "Зло-чини проти громадської безпеки";
5. Визначено зміст заходів безпеки при поводженні з радіоактивними матеріалами – сукупності санітарних, проектно-конструкторських, технічних, організаційних, та правових засобів, спрямованих на захист людей, матеріальних об єктів та довкілля від радіаційного опромінення.
Удосконалено:
6. Аргументацію на користь того, що злочини у сфері поводження з радіоактивними матеріалами характеризуються непрямим умислом до факту створення радіаційної небезпеки (злочини, передбачені статтями 261, 262, ч.1 ст.265, ст. 266 КК України) або подвійною фор-мою вини (злочини, передбачені ч.2 ст.265, статтями 267, 274 КК). Посягання на радіаційну безпеку з подвійною формою вини загалом є злочинами необережними.
Наукові уявлення щодо переліку та змісту певних соціально-економічних, освітянських та організаційно-правових проблем запобігання посягань на радіаційну безпеку України. На-було подальшого розвитку:
7. Визначення радіоактивного матеріалу як предмета охоронюваних суспільних відно-син і водночас предмета злочинів, що розглядаються. На підставі аналізу національних нор-мативних актів та міжнародних спеціальних документів з питань забезпечення радіаційної безпеки запропоновано визначення радіоактивного матеріалу як будь-якого матеріалу, що мі-стить радіонукліди і питома активність якого, а також повна активність вантажу перевищу-ють певні значення, вказані у нормативних актах.
8. Виявлення ознак суб єкта і суб єктивної сторони всіх складів злочинів проти радіа-ційної безпеки. Зокрема, з ясовано, що суб єктом порушення правил ядерної або радіаційної безпеки (ч.1 і ч.2 ст.274 КК України) можуть бути службові особи, на яких законом або на підставі наказу, службової інструкції, спеціального розпорядження безпосередньо покладено обов язок забезпечувати дотримання на виробництві правил ядерної або радіаційної безпеки, а також працівники підприємств (установ), які пройшли відповідне навчання та інструктаж. Висновки щодо соціальних підстав встановлення кримінально-правової заборони на пору-шення порядку поводження з радіоактивними матеріалами, які є відображенням процесів, що виникають у суспільстві й вимагають посилення державою захисту суспільних інтересів від злочинних посягань.
9. Пропозиції щодо вдосконалення редакції норм про відповідальність за злочини про-ти радіаційної безпеки, а також відповідних пунктів постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. №3 "Про судову практику в справах про викрадення та інше не-законне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями та радіоактивними матеріалами". Зокрема, сформульовано авторські пропозиції:
– з огляду на складну фізичну природу радіоактивних матеріалів, а також те, що в різ-них законодавчих актах, підзаконних документах та міжнародних конвенціях і навіть у різних розділах одного Закону України використовуються різні визначення радіоактивних матеріа-лів відмовитися від визначення предмета злочину в диспозиції ст.265 КК України та в п.9 по-станови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. №3;
– оскільки радіоактивні матеріали не належать до предметів, "основною характерною ознакою яких є їх призначення – ураження живої цілі, знищення чи пошкодження оточуючо-го середовища", це зумовлює необхідність внесення змін до п.3 постанови Пленуму Верхов-ного Суду України від 26 квітня 2002 р. № З;
– у диспозиціях статей 201 та 414 КК України вживання терміна "радіоактивні речови-ни" замість "радіоактивні матеріали" є помилковим і потребує виправлення шляхом внесення відповідних змін до КК України;
– редакція диспозиції ч.1 ст.266 КК України вступає у певні колізії з тими нормами КК, які закріплюють ознаки викрадення чужого майна, і тому потребує внесення до неї відповід-них змін;
– існування ст. 274 КК України як спеціальної норми не викликане об єктивною необ-хідністю диференціації відповідальності за відповідні діяння, створює певні правові колізії і тому підлягає вилученню з КК України, оскільки загальна норма (ст. 267 КК України) повніс-тю охоплює всі ознаки відповідного діяння і дає йому фактично ідентичну кримінально-праву оцінку.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки й рекомендації можуть бути використані: у науково-дослідницькій сфері – для по-дальшої розробки теоретичних і прикладних проблем відповідальності за злочини проти гро-мадської безпеки взагалі і проти радіаційної безпеки, зокрема; у правотворчості – внесено пропозиції щодо вдосконалення кримінально-правових норм про відповідальність за неза-конні діяння стосовно радіоактивних матеріалів, які можуть бути використані при подальшо-му вдосконаленні кримінального законодавства; у правозастосуванні – при розслідуванні правоохоронними органами та розгляді судами України кримінальних справ про посягання на радіаційну безпеку; у навчальному процесі – при викладанні курсу Особливої частини кримі-нального права (тема "Злочини проти громадської безпеки"), підготовці підручників та на-вчальних посібників із кримінального права.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження оприлюдне-но на науково-практичній конференції "Теорія та практика застосування чинного криміналь-ного та кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах" (м. Київ, Національна академія внутрішніх справ України, 25 квітня 2002 р.), науково-теоретичній конференції "Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим Кримінальним кодексом України" (Харків, Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого, 1-2 жовтня 2002 р.) Основні положення дисертації обговорено на засіданнях лабораторії кримі-нологічних досліджень та вченої ради Науково-дослідного інституту Національної академії внутрішніх справ України, використовуються у навчальному процесі при викладанні курсу "Кримінальне право України. Загальна частина".
Публікації. За результатами дослідження дисертантом одноособово опубліковано чоти-ри статті у фахових наукових виданнях, а також тези наукової доповіді.
| 
