|
Актуальність теми дослідження. Серед актуальних проблем сучасних форм порушення прав людини вагоме місце посідає проблема торгівлі людьми, яка має довге історичне та етнонаціональне коріння. Відношення до цього явища з боку суспільства не завжди було однаковим. З самого початку свого зародження торгівля людьми підтримувалася суспільством, нею займалися не лише прості громадяни, але й окремі правителі. Але з розвитком свідомості, моральних засад людська спільнота зрозуміла принизливість і ганебність цього явища. Лише на початку ХVІІІ століття міжнародне співтовариство почало робити перші, досить несміливі кроки щодо викорінення торгівлі людьми.
На сьогодні міжнародним співтовариством укладені десятки угод щодо протидії торгівлі людьми, багато країн у своїх законодавствах передбачили кримінальну відповідальність за цей злочин. Між тим, темпи торгівлі не лише не вщухають, а навпаки, збільшуються. За інформацією ООН, останніми роками торгівля людьми набирає особливо широкого розмаху [1, с. 187]. Кожен рік у світі біля 4 мільйонів людей стають жертвами цього злочину [2]. Міжнародна Організація Міграції зазначає, що тільки в Західну Європу щороку продається близько 500000 жінок [3]. Особливо гостро ця проблема стоїть перед країнами Центральної та Східної Європи. Використовуючи складну економічну ситуацію у цих країнах, високий рівень безробіття та правову недосконалість захисту громадян, злочинні угрупування створили тут справжній кримінальний бізнес. Вони запрошують громадян працювати за кордон, а після приїзду до країн призначення їх продають місцевим кримінальним структурам, які втягують „гостей країни” в проституцію, порнобізнес тощо. Люди при цьому зазнають жорсткої експлуатації, заробляючи мізерні гроші собі і тисячі для організаторів цього бізнесу. Торгівля людьми приносить величезні доходи. Особливо прибутковим є залучення таким чином людей до секс-індустрії. За даними експертів ООН, торгівля людьми з метою їх подальшої сексуальної експлуатації за рівнем прибутковості стоїть на 3 місці після торгівлі наркотиками та зброєю, а ризик у неї для ділків набагато менший або практично відсутній [4, с. 391]. Чоловіки складають невелику частину серед жертв торгівлі людьми. Їх переважно експлуатують на сільськогосподарських роботах, як будівельників, шахтарів [5, с. 17]. Досить поширеним нині є вербування українських чоловіків, віком до 35 років, на службу в закордонні воєнізовані формування, де вони виконують роль звичайного “гарматного м яса” [6]. Особливої гостроти нині набуває проблема торгівлі дітьми.
Наша держава є однією з основних постачальниць людей за кордон для продажу. Вражають масштаби вивезення жінок з України за кордон для залучення їх до роботи в сексуальну індустрію. Останніми роками з України працювати за кордон виїхали близько 500 тисяч жінок. Приблизно кожна п ята з них була продана для подальшої сексуальної експлуатації [7, с. 3].
За деякими даними у сфері секс-індустрії держав-реципієнтів експлуатується понад 100000 українських жінок [8]. За іншими даними, в подібному рабстві за кордоном знаходиться близько 600000 наших громадянок [9].
Із розвитком України як незалежної держави відбувається перегляд системи цінностей, що існували раніше. Основним здобутком цього процесу стало те, що Конституція України [10] визнала людину, її життя, здоров я, честь, гідність, недоторканність та безпеку найвищими цінностями в українському суспільстві. У розділі ІІ Конституції закріплено достатньо широкий та різний за своїм змістом перелік природних та невідчужуваних прав людини. До їх числа, зокрема, належить право кожної людини на свободу (частина 1 статті 29 Конституції України). Стаття 28 Конституції України гарантує кожному право на повагу до його гідності.
Торгівля людьми – це злочин, який грубо порушує закріплені та гарантовані Конституцією України права на свободу, честь і гідність людини.
Окремі європейські країни, зокрема Велика Британія, Швеція, Норвегія ще в минулому столітті доповнили своє кримінальне законодавство нормами, які передбачили відповідальність за торгівлю людьми [11, С. 110 – 111].
Суттєве поширення цього злочину в Україні спонукало також і нашого законодавця до рішучих заходів протидії цьому явищу. У березні 1998 року Кримінальний кодекс України було доповнено статтею 124№ „Торгівля людьми” [12]. Навіть загальний огляд цієї норми дозволяє зробити висновок про те, що в ній знайшли відображення ряд Конвенцій, які забороняють торгівлю жінками і дітьми, зокрема Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми і експлуатацією проституції третіми особами 1949 року, яка визнала злочинними такі діяння: звідництво, схилення чи спокуса особи з метою проституції; експлуатація проституції іншої особи тощо. Ст. 124№ КК України 1960 року такі дії визнала метою здійснення торгівлі людьми. Н. І. Карпачова зазначає, що при цьому було вивчено досвід країн, в яких застосовуються правові норми щодо торгівлі людьми, зокрема таких, як Німеччина, Бельгія, Велика Британія [13], що також слід визнати позитивним моментом. Між тим, необхідно зазначити, що назва ст. 124№ КК України 1960 року не відповідала її змісту, оскільки в нормі йшлося про заволодіння особою з метою її передачі. Злочин вважався закінченим саме з моменту заволодіння, а сама торгівля людьми знаходилася поза межами об єктивної сторони складу злочину. Норма мала ще й інші недоліки і була занадто недосконалою. Незначна кількість порушених кримінальних справ за цією статтею (з 1998 року по 2000 рік лише 55) за значної фактичної поширеності цього явища засвідчила необхідність вдосконалення кримінального законодавства про відповідальність за торгівлю людьми.
У Кримінальному кодексі України 2001 року норма про відповідальність за цей злочин була закріплена в ст. 149 КК України [14]. Ця стаття розташована у розділі ІІІ КК України „Злочини проти волі, честі та гідності особи”. Стаття 149 КК України також має певні вади, проте, у порівнянні з попередньою, ця норма сформульована більш вдало. Про це свідчить динаміка росту практики застосування ст. 149 КК України. Зокрема, у 2002 році за ознаками цієї статті органами МВС України було зареєстровано 169 злочинів, у 2003 – 289 злочинів, у 2004 році було зареєстровано 269 фактів здійснення торгівлі людьми. У 2002 році до кримінальної відповідальності притягувалася 71 особа, у 2003 – 98 осіб, а в 2004 році – 137 осіб [15]. Незважаючи на підвищену небезпеку та вражаючі масштаби торгівлі людьми, до недавнього часу в науці кримінального права цій проблемі взагалі не приділялося уваги. Це мабуть і пояснює недоскональність норми кримінального законодавства про торгівлю людьми. Здебільшого, торгівлю людьми вивчали як злочин міжнародного характеру в рамках науки міжнародного публічного права [16, с. 194 – 195; 17, с. 22]. Проблемі боротьби із цим транснаціональним злочином присвятили свої наукові праці такі вчені, як С.В. Бородін, Л.М. Галенська, С. К. Гогель, В.Ф. Дерюжинський, Г.В. Ігнатенко, І.І. Карпець, В.Н. Кудрявцев, І. І. Лукашук, Є.Г. Ляхов, А. В. Наумов, В.П. Панов, Ю.А. Решетов і багато інших учених. На цю тему у 2002 році були захищені кандидатські дисертації: “Міжнародно-правові аспекти боротьби з торгівлею жінками та дітьми” (автор – Н.В. Плахотнюк) [18], “Міжнародно-правове співробітництво в боротьбі з рабством і работоргівлею” (автор – Г.Л. Кохан) [19]. Лише останнім часом інтерес до цієї проблеми серед науковців значно виріс. Вивченню кримінологічних та кримінально-правових аспектів протидії торгівлі людьми у своїх наукових публікаціях приділили увагу Ю.В. Александров, О.М. Бандурка, Ю.В. Баулін, Т. В. Варфоломеєва, Т.І. Возна, В.В. Голіна, Н.О. Гуторова, І.М. Даньшин, С.Ф. Денисов, Т.А. Денисова, Л.Д. Єрохіна, В.О. Іващенко, В.А. Козак, В.П. Корж, М.Й. Коржанський, В.М. Куц, Я.Г. Лизогуб, В.В. Лунєєв, А.А. Музика, О. В. Наден, А.М. Орлеан, І.Г. Поплавський, Є. Л. Стрельцов, П.П. Сердюк, М.І. Хавронюк, С. Д. Шапченко та ін. За останні роки на цю тему були захищені такі кандидатські дисертації: „Кримінологічні та кримінально-правові аспекти боротьби з торгівлею жінками та дітьми” (автор – В. О. Іващенко) [20], „Кримінальна відповідальність за торгівлю людьми (аналіз злочину)” (автор – В. А. Козак) [21], „Соціальна обумовленість криміналізації та кримінально-правова характеристика торгівлі людьми” (автор – О. А. Орлеан [22], „Діяльність правоохоронних органів і неурядових організацій та їх взаємодія щодо запобігання та боротьби з торгівлею людьми” (автор – Т. І. Возна) [23].
Досить пильну увагу до цієї проблеми у своїх працях приділяють також і науковці Російської Федерації. Серед них Х.М. Ахметшин, В.Б. Боровиков, С.В. Бородін, Г.С. Гаверов, Л.Д. Гаухман, А.М. Ігнатов, Л.Л. Кругликов, Г.М. Міньковський, П.Я. Мшвенієрадзе, С.І. Нікулін, А.В. Пушкін, С.А. Разумов, В.С. Савельєва, Н.К. Семерньова, Н.М. Смірнова, В.І. Ткаченко, У.А. Усманов, А.Є Якубов та ін. На цю тему в останні роки в Російській Федерації були захищені такі кандидатські дисертації: „Уголовно-правовая борьба с торговлей несовершеннолетними” (автор О. І. Мілевський) [24], „Криминологические и уголовно-правовые меры борьбы с торговлей несовершеннолетними” (автор – Н. Г. Кулакова) [25], „Теоретические проблемы уголовно-правовой ответственности за торговлю людьми” (автор – К. В. Євстіфеєва) [26].
Такий підвищений інтерес науковців до проблеми торгівлі людьми обумовлений темпом поширення цього злочину, який останнім часом не лише не знижується, а напроти – продовжує активно зростати. Натомість, ст. 149 КК України, яка передбачає кримінальну відповідальність, має певні вади, що утруднює кваліфікацію злочинних посягань, а отже сприяє тому, що окремі злочинці за здійснення торгівлі людьми залишаються непокараними. В науці кримінального права відсутнє всебічне дослідження кримінологічних та кримінально-правових аспектів протидії цьому явищу, положення ж, які відстоюються окремими авторами, вбачаються досить суперечливими. До того ж поза увагою залишаються такі важливі сторони проблеми як імплементація міжнародно-правового визначення торгівлі людьми до національного законодавства; вивчення норм про кримінальну відповідальність за торгівлю людьми в інших країнах, їх порівняльний аналіз зі ст. 149 КК України. Крім того, дослідження більшості вказаних авторів проводилися до вступу в дію КК 2001 року і здебільшого базуються на ст. 124№ КК України 1960 року.
Поширеність торгівлі людьми, недосконалість кримінального законодавства щодо відповідальності за цей злочин, маловивченість цієї проблеми та суперечливість положень науковців щодо неї зумовлюють надзвичайну актуальність вивчення цього ганебного явища, яке виникло у стародавні часи і до сьогодні продовжує існувати, модифікуючись у більш сучасні форми.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане з урахуванням основних положень Комплексної програми профілактики злочинності на 2001 – 2005 роки, затвердженої Указом Президента України № 1376 від 25 грудня 2000 року, Комплексної програми протидії торгівлі людьми на 2002 – 2005 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 766 від 5 червня 2002 року. Результати цього дослідження сприятимуть реалізації Указу Президента України № 20/2001 від 18 січня 2001 року “Про додаткові заходи щодо запобігання зникненню людей, удосконалення взаємодії правоохоронних та інших органів виконавчої влади в їх розшуку”. Робота відповідає плану наукової діяльності кафедри кримінального права Одеської національної юридичної академії і є частиною загальної науково-дослідницької програми академії „Правові проблеми становлення і розвитку сучасної Української держави” (державний реєстраційний номер 0101U001195).
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є вивчення сутності торгівлі людьми, юридичний аналіз ознак складу торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо передачі людини; вивчення кримінального законодавства інших країн, в яких торгівля людьми визнається злочином; розробка науково обґрунтованих положень та рекомендацій щодо вдосконалення існуючого законодавства, що передбачає відповідальність за торгівлю людьми. Для досягнення цієї мети були поставлені такі задачі:
- визначити сутність торгівлі людьми шляхом дослідження історичних передумов виникнення та існування цього явища, а також за допомогою вивчення філософських роздумів на цю тему;
- розглянути напрямки протидії торгівлі людьми на міжнародному рівні;
встановити родовий, видовий та безпосередній об єкти цього складу злочину; - проаналізувати та розкрити зміст кожної із передбачених законом трьох форм торгівлі людьми, в яких проявляється об єктивна сторона цього складу злочину;
- визначити момент закінчення злочину стосовно кожної з названих форм;
- проаналізувати ознаки складу торгівлі людьми, які характеризують суб єкта та суб єктивну сторону злочину;
- дослідити кваліфікуючі ознаки торгівлі людьми;
- визначити характерні ознаки торгівлі людьми, за якими вона відрізняється від суміжних складів злочинів;
- дослідити норми кримінального законодавства інших країн, які передбачають відповідальність за торгівлю людьми, та порівняти їх зі ст. 149 КК України;
- розробити науково обґрунтовані рекомендації, спрямовані на вдосконалення чинного кримінального законодавства стосовно відповідальності за торгівлю людьми;
- на підставі проведеного аналізу сформулювати пропозиції щодо удосконалення диспозиції ст. 149 КК.
Об єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у зв язку з притягненням винного до кримінальної відповідальності за торгівлю людьми, положення міжнародного права, законодавства України та окремих зарубіжних країн, які встановлюють відповідальність за торгівлю людьми. Предметом дослідження є особливості кримінальної відповідальності за торгівлю людьми за Кримінальним кодексом України, окремих закордонних країн та відмежування цього складу злочину від суміжних складів злочинів. Методи дослідження. Основою дослідження є комплексне використання сукупності методів і прийомів наукового пізнання, які знаходять широке застосування у сучасній науці теорії права, що надає можливість досліджувати проблеми в єдності їх змісту і юридичної форми. Зокрема, для досягнення поставленої мети, в процесі теоретичних досліджень були використані такі методи наукового пізнання: історико-правовий метод, який дає можливість простежити еволюцію правових норм щодо протидії торгівлі людьми та формування поняття цього явища; діалектичний метод – при дослідженні елементів складу злочину, зокрема при з ясуванні співвідношення між окремими формами зовнішнього прояву торгівлі людьми; при розкритті змісту ряду понять, які надані в диспозиції ст. 149 КК і дозволяють провести межу між злочинним діянням людини та вчинком, який не має кримінально-правового значення тощо; юридичний (догматичний) метод – при з ясуванні дійсного змісту ознак, передбачених у диспозиції ст. 149 КК, шляхом її тлумачення з використанням різних способів (прийомів); метод системного аналізу – при дослідженні родового, а також основного та додаткового безпосереднього об єктів торгівлі людьми; метод порівняльного правознавства – при розмежуванні з суміжними складами злочинів, при порівнянні положень ст. 149 КК України з аналогічними положеннями, які передбачені в кримінальному законодавстві інших країн, порівнянні різних точок зору вчених із цього питання; логіко-нормативний метод – при розробці пропозицій щодо удосконалення диспозиції ст. 149 КК України; метод статистичного аналізу – при вивченні понад 40 кримінальних справ за ознаками торгівлі людьми.
Теоретичну основу дослідження склали роботи вітчизняних учених із кримінального права, що присвячені загальнотеоретичним кримінально-правовим питанням, а також питанням кримінальної відповідальності за торгівлю людьми. При написанні роботи широко використовувалися законодавство України та законодавства окремих іноземних держав, а також довідкові та періодичні видання.
Сформульовані в роботі теоретичні висновки, практичні рекомендації та інші результати дослідження ґрунтуються на працях таких українських та зарубіжних науковців як: П.П. Андрушко, М.І. Бажанов, В.І. Борисов, Я.М. Брайнін, Л.Д. Гаухман, В.К. Глистін, П.С. Дагель, М.Д. Дурманов, М.І. Ковальов, Д.П. Котов, А.М. Красіков, Л.М. Кривоченко, В.М. Кудрявцев, Н.Ф. Кузнєцова, О.С. Міхлін, А.В. Наумов, М.І. Панов, А.О. Пінаєв, А.А. Піонтковський, В.С. Прохоров, В.В. Сташис, М.С. Таганцев, В.Я. Тацій, А.Н. Трайнін, С. С. Яценко та інших видатних учених. Правову базу дослідження становлять: міжнародно-правові угоди, зокрема, Загальна декларація прав людини, Конвенція про рабство, Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми і експлуатацією проституції третіми особами, Додаткова конвенція про скасування рабства, работоргівлі і інститутів та звичаїв, схожих з рабством, Конституція України, КК України, Цивільний кодекс України, Сімейний кодекс України, закони України, зокрема, Закон України „Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині”, постанови Пленуму Верховного Суду України, підзаконні нормативно-правові акти, зокрема ті, що встановлюють порядок переміщення через державний кордон України. У роботі також використане кримінальне законодавство зарубіжних країн.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним із перших в Україні комплексним монографічним дослідженням теоретичних проблем кримінальної відповідальності за торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо передачі людини, передбачену в статті 149 КК України 2001 року. У роботі знайшли наукове обґрунтування положення, що відрізняються своєю новизною. Вони є особистим внеском здобувача у розробку проблеми і виносяться на захист:
- відстоюється авторське положення про те, що основним безпосереднім об єктом цього складу злочину є суспільні відносини, які забезпечують свободу, честь та гідність людини. Вперше обґрунтовується положення про те, що додатковим факультативним безпосереднім об єктом торгівлі людьми можуть виступати суспільні відносини, які забезпечують життя, здоров я, порядок перетинання державного кордону України, порядок здійснення службовою особою своїх повноважень, а також відносини, пов язані з правом дитини виховуватися в сім ї з батьками, та з правом батьків виховувати дитину;
- отримала подальший розвиток наукова позиція щодо доцільності закріплення у ст. 149 КК України терміна “угода”, який охоплюватиме усі можливі форми незаконної передачі і отримання людини, оскільки дії, передбачені ст. 149 КК у нинішній редакції (продаж, інша оплатна передача людини, здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам)), значно звужують можливості застосування цієї норми; - вперше обґрунтовується положення про те, що переміщення людини через державний кордон є обставиною, яка значно підвищує суспільну небезпеку цього злочину. На основі цього відстоюється позиція про необхідність закріплення цієї обставини у ч. 2 ст. 149 КК України, передбачивши за такі дії більш суворе покарання; - наведено додаткові аргументи стосовно недоцільності закріплення у диспозиції статті 149 КК України мети як обов язкової ознаки складу злочину торгівлі людьми, тим більше, що суб єктивна сторона в даному випадку характеризується наявністю двох цілей цього злочину: кінцевої мети стосовно всіх трьох форм торгівлі людьми - подальша сексуальна експлуатація людини, використання у порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення до боргової кабали, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатація її праці та першочергової мети для третьої форми, яка полягає в тому, що особа здійснює цей злочин для подальшого продажу чи іншої передачі людини іншій особі (особам). Обґрунтовується, що таким чином не враховується можливість випадків здійснення цього злочину без зазначених цілей, а також складність їх встановлення в тій чи іншій конкретній ситуації; - вперше розроблено єдиний підхід при розмежуванні торгівлі людьми із суміжними складами злочинів на основі визнаття особливістю цього злочину того, що він пов язаний зі здійсненням незаконної угоди стосовно людини, що відображається на властивостях окремих елементів цього складу злочину, – це дає можливість відмежувати його від суміжних складів злочинів;
- на новому концептуальному рівні здійснюється кримінально-правовий аналіз кримінального законодавства окремих країн стосовно відповідальності за торгівлю людьми. На основі порівняльного кримінально-правового аналізу встановлюється, що ті країни, які переважно є постачальницями людей для продажу у кримінальному законодавстві містять норми, які передбачають відповідальність саме за торгівлю людьми, тобто передачу та отримання людини, а ті країни, в які переважно везуть людей – норми, які передбачають відповідальність за примушування до зайняття проституцією. Деякі прогресивні положення кримінального законодавства цих країн пропонується закріпити в українському законодавстві, а саме те, що норма не повинна містити мети, як обов язкової ознаки суб єктивної сторони торгівлі людьми, переміщення через державний кордон повинне визнаватися обставиною, яка обтяжує це діяння. - пропонується принципово нова редакція ст. 149 КК України, яка враховує усі зауваження, та пропозиції, сформульовані у дослідженні, а саме те, що об єктивна сторона торгівлі людьми має містити таку дію, як здійснення незаконної угоди стосовно людини у формі її передачі і заволодіння нею. Така дія, як переміщення людини через державний кордон України, яка, відповідно до ст. 149 КК України є складовою однієї із форм торгівлі людьми основного складу злочину має визнаватися кваліфікуючою ознакою і міститися у ч. 2 цієї статті. Диспозиція ч. 1 ст. 149 КК України не повинна містити мети, як обов язкової ознаки суб єктивної сторони торгівлі людьми. Якщо особа, здійснюючи цей злочин, переслідує мету подальшої сексуальної експлуатації людини, використання її у порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення до боргової кабали, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатацію праці потерпілої, її дії стають більш суспільно небезпечними, тому мають міститися у ч. 2 ст. 149 КК України. Практичне значення одержаних результатів. Викладені в роботі положення можуть бути використані:
у науково-дослідницькій діяльності – з метою подальшого вивчення питань, пов язаних із кримінальною відповідальністю за торгівлю людьми;
у законотворчій діяльності – з метою удосконалення чинної редакції ст. 149 КК; у практичній діяльності правоохоронних органів, які застосовують кримінальний закон у боротьбі з торгівлею людьми;
у навчальному процесі – при викладанні студентам (курсантам) курсу Особливої частини кримінального права, а також при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників, науково-практичних коментарів до КК України.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження було заслухано та обговорено на засіданнях кафедри кримінального права Одеської національної юридичної академії, на 5-й звітній конференції професорсько-викладацького складу і аспірантів Одеської національної юридичної академії (Одеса, 2002 р.), 6-й звітній конференції професорсько-викладацького складу і аспірантів Одеської національної юридичної академії (Одеса, 2003 р.), 7-й звітній конференції професорсько-викладацького складу і аспірантів Одеської національної юридичної академії (Одеса, 2004 р.), І Всеукраїнській науковій конференції студентів і аспірантів „Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права, держави і політології”, присвяченій пам яті д-ра юрид. наук, професора П. О. Недбайла, д-ра юрид. наук, професора О. В. Сурілова, д-ра юрид. наук, професора В. В. Копєйчикова Львів (11-12 грудня 2002 року). Результати дослідження застосовувалися автором при проведенні практичних занять з курсу „Кримінальне право (Загальна та Особлива чистини)” в Одеській національній юридичній академії.
Публікації. Основні положення дисертації знайшли своє відображення у 8 наукових статтях, 7 з яких опубліковані у виданнях, що входять до переліку наукових та фахових видань, затвердженого ВАК України.
|
