|
Актуальність теми. Для втілення в життя положень концепції правової держави в Україні важливо не тільки створювати правові закони, але й забезпечувати їх чітку реалізацію. Незважаючи на існуючу в теорії права презумпцію правильності кваліфікації, котра базується на припущенні, що всі працівники, які її здійснюють, знають закон і правила його застосування, дотримуються вимог процесуального законодавства, виконують свої обов язки сумлінно, аж поки зворотне не буде доведено у встановленому законом порядку, уповноважені особи в процесі правозастосування припускаються численних помилок, кількість і зміст яких вражають [226, 3-4], що вимагає від наукової спільноти проведення досліджень, спрямованих на виправлення цієї прикрої ситуації. Таким чином, постає актуальна проблема удосконалення правозастосовчої діяльності.
На нашу думку, одним із найбільш перспективних шляхів розв язання означеної проблеми є використання комплексного методологічного підходу до вивчення можливостей позитивного впливу на правову реальність, який проявляється у залученні теоретичних здобутків логіки, інформатики та сучасних комп ютерних наук з метою генерування та аналізу напрямків інтенсифікації правозастосовчого процесу.
На сьогодні очевидною є роль електронно-обчислювальної техніки в життєдіяльності суспільства: в будь-якій галузі промислового чи соціально-культурного виробництва впровадження комп ютерних технологій істотно впливає на продуктивність праці. Юридична діяльність не є винятком, однак, у зв язку з проблемністю формалізації гуманітарних галузей знання, являє собою досить складний для автоматизації об єкт. Незважаючи на цей факт, перші ідеї про можливість і необхідність інформатизації правотворчості та інших правових процесів з явилися одразу після виникнення комп ютерних наук та формування галузі “штучного інтелекту”, проте переважна більшість подібних ідей носила відверто декларативний характер, а їх творці не досить добре уявляли як реальні можливості та існуючі обмеження обчислювальних пристроїв, так і специфіку права в якості предметної області їх використання. Ситуація змінилася з появою електронних експертних систем (ЕЕС) – програм, які моделюють інтелектуальну діяльність спеціалістів у певній галузі на основі даних про певну предметну сферу та алгоритмізованих принципів вирішення стандартних фахових ситуацій. Експертні системи набули широкого розповсюдження і знайшли застосування у медицині, хімії, математиці, геології, проектуванні інтегральних схем та багатьох інших галузях, використовуються вони і в юриспруденції. Доцільним видається прагнення дослідити, наскільки технологія ЕЕС є придатною для розв язання актуальних проблем правозастосування.
Методологічні засади пізнання права з метою його удосконалення висвітлювались у роботах С.С.Алєксєєва, О.О.Бандури, П.Д.Біленчука, О.Б.Венгерова, О.І.Гвоздіка, Д.А.Керімова, А.А.Козловського, М.І.Козюбри, В.В.Копєйчикова, М.В.Костицького, В.О.Котюка, С.І.Максимова, О.Є.Манохи, Л.В.Петрової, П.М.Рабіновича, В.М.Розіна, В.М.Сирих, С.С.Сливки, М.С.Строговича, Ю.В.Тихонравова, О.Ф.Черданцева та інших російських і українських науковців.
Теоретичним аспектам правозастосування приділяли увагу ще відомі юристи і правознавці дореволюційного (насамперед, Л.Є.Владіміров, А.Ф.Коні, В.А.Случевський, І.Я.Файніцький) та радянського періоду (Н.Г.Александров, С.С.Алєксєєв, А.Я.Берченко, Я.М.Брайнін, П.Т.Васьков, Н.Н.Вопленко, І.Я.Дюрягін, Ю.Х.Калмиков, В.М.Карташов, В.В.Лазарєв, І.П.Левченко, В.І.Лєушин, Я.С.Михаляк, А.В.Наумов, П.Ю.Недбайло, Ю.С.Решетов, Ю.Г.Ткаченко, Ю.А.Тихомиров, П.С.Елькінд, В.А.Юсупов, Д.А.Ягофаров та інші), звертались до цієї теми у своїх роботах О.О.Бандура, С.В.Бобровник, Ю.А.Ведерніков, Ю.Л.Власов, А.М.Колодій, В.В.Копєйчиков, В.М.Костицький, С.Л.Лисенков, В.Г.Лихолоб, О.Г.Мурашин, Є.В.Новіков, А.Ю.Олійник, О.І.Осауленко, Д.В.Слинько, О.В.Фандалюк та інші сучасні українські вчені. Заслуговують на увагу роботи Л.С.Самсонової, Р.Х.Якупова, Р.В.Шагієвої, В.В.Єршова, присвячені застосуванню норм різних галузей процесуального права та судовому правозастосуванню. Питанням комп ютеризації та інформатизації правотворчої, правоохооронної, правозастосовчої, правоосвітньої діяльності присвячено роботи В.А.Бакуліна, А.К.Баранова, К.І.Бєлякова, В.В.Бірюкова, Л.В.Богданова, В.М.Брижка, Ф.П.Васільєва, М.С.Вертузаєва, В.Д.Гавловського, О.М.Гальченка, І.В.Горошка, В.П.Горшкова, М.П.Дубініна, К.Є.Зінченка, Л.Ю.Ісмаілова, Р.А.Калюжного, А.Н.Караханьян, А.М.Карацюби, В.Ю.Карпичова, Б.В.Кисельова, Ю.А.Клімашевської, М.М.Коваленка, Ю.А.Кравченка, А.В.Лукащука, Ю.В.Оліщука, І.В.Мартиненка, В.А.Мінаєва, А.Я.Мініна, Н.Н.Орлова, Ф.Ю.Півня, В.А.Плугатаря, А.П.Полєжаєва, М.С.Польового, Ю.В.Попова, Ю.Г.Просвіріна, В.А.Саницького, В.Ф.Севастьянова, М.Я.Сегая, С.С.Сливки, В.М.Смаглюка, А.І.Смірнова, О.Д.Соколова, В.С.Стефанюка, О.М.Тебякіна, В.І.Ткаченка, А.В.Ткачова, Н.Б.Толок, В.Г.Хахановського, І.І.Хохлова, С.І.Цвєткова, В.С.Цимбалюка, В.М.Черевика, М.Я.Швеця та інших російських і українських вчених.
Принципи розробки експертних систем висвітлювались у працях А.Барра, Г.Біркгоффа, А.Брукінга, Дж.Г.Брукшира, Т.А.Гаврілової, П.Грібомонта, П.Джексона, П.Джонса, Р.Девіса, Р.Дуди, Дж.Елті, Дж.Зуради, М.Ісідзука, Дж.Кінга, Ф.Кокса, М.Кумбса, Д.Лената, Ж.-Л.Лорьєра, М.Мінського, Н.Нільсона, П.Норвіга, С.Осуги, О.Л.Перевозчикової, В.А.Петрушина, Е.В.Попова, Д.А.Поспєлова, С.Рассела, К.Таунсенда, А.Тейса, Дж.Уейзенбаума, Х.Уено, П.Уінстона, Д.Уотермена, Е.Фейгенбаума, Р.Форсайта, Д.Фостера, Д.Фохта, Ф.Хейєс-Рота, В.Ф.Хорошевського, К.Р.Червінської, А.М.Яшина та інших дослідників.
Однак, попри безумовну наукову цінність праць згаданих вчених, окреслена вище проблема не знайшла достатнього відображення в сучасній літературі – теоретики-правознавці не проводили цільового дослідження перспектив використання експертних систем як засобу підвищення ефективності правозастосовчої діяльності, а спеціалісти у галузі інформатизації юридичної практики не розглядали застосування права як цілісний постадійний процес (відповідно до усталеного в загальній теорії права розуміння), досліджуючи можливості автоматизації окремих завдань управлінського, кримінологічного та криміналістичного характеру, які відображають лише деякі аспекти правозастосування. Крім того, фактично відсутні дослідження у сфері інформатизації процесу юридичної кваліфікації, котрий по суті складає основу застосування норм права.
Потреба у здійсненні комплексного дослідження правозастосування на предмет можливості його удосконалення за допомогою експертних систем і зумовила вибір теми дисертації.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає вимогам пп.1, 5 ст. 7 Закону України “Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки” від 11.07.2001 р., ч.2 ст.5 Закону України “Про Національну програму інформатизації” від 04.02.1998 р. №74/98ВР, ч.3 розділу IV та пп.2, 3, 9 розділу VІ Концепції Національної програми інформатизації, затвердженої Законом України “Про Концепцію Національної програми інформатизації” від 04.02.1998 р. №75/98-ВР, положенням розділу “Інформатизація стратегічних напрямів розвитку державності, безпеки та оборони” Додатку до Постанови Верховної Ради України “Про затвердження Завдань Національної програми інформатизації на 2000 - 2002 роки” від 06.07.2000 р. №1851-III.
Дисертація виконана відповідно до програми розвитку відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 рр. (рішення Колегії МВС України від 18.12.2000 №9 КМ/1), загального плану науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ України і плану науково-дослідних робіт кафедри філософії права та юридичної логіки Національної академії внутрішніх справ України на 2002-2003 рр.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є здійснення концептуального аналізу необхідності та можливостей розробки і використання електронних експертних систем у правозастосовчій діяльності.
Означена мета передбачає вирішення наступних завдань:
– визначити сутність, зміст і структуру правозастосування як потенційної предметної сфери використання ЕЕС;
– виявити шляхи удосконалення правозастосовчої діяльності та визначити найбільш перспективні з них;
– окреслити логіко-методологічні засади підвищення ефективності застосування норм права;
– проаналізувати альтернативні підходи до створення “штучного інтелекту” в плані їх адекватності цілям комп ютерного моделювання аналітичних процедур правозастосовника;
– встановити відповідність потенційних можливостей експертних систем актуальним потребам правозастосовчої діяльності, доцільність розробки ЕЕС, яка б діяла у даній предметній сфері;
– описати структуру, функції та етапи розробки правозастосовчої електронної експертної системи (ПЕЕС);
– окреслити проблемні моменти, актуальний стан та перспективи створення і використання експертних систем у правозастосуванні.
Об єкт дослідження. З огляду на мету і завдання пропонованого дисертаційного дослідження, його об єкт являє собою єдність двох взаємопов язаних дослідницьких площин: 1) застосування норм права як предметна область ЕЕС; 2) ЕЕС як засіб інтенсифікації правозастосування.
Предметом дослідження є необхідність та можливість комп ютерного моделювання правозастосовчої діяльності на основі технології ЕЕС.
Методи дослідження. Методологічний базис дисертаційного дослідження утворює комплекс філософських, загальнонаукових та спеціальних методів і підходів, обрання яких було зумовлене прагненням реалізації у пропонованому дослідженні принципів системності, об єктивності та історизму:
– системно-структурний та функціональний підходи використано при визначенні місця правозастосування у правовій системі України, шляхів його вдосконалення, а також при характеристиці структурних компонентів правозастосовчої ЕЕС та окресленні її функцій;
– комплексний підхід – при об єднанні теоретичних здобутків філософії, логіки, юриспруденції, інформатики та інших наукових дисциплін навколо досліджуваної проблематики;
– феноменологічний метод – при окресленні сутності, внутрішнього механізму та зовнішнього прояву правозастосування як особливої форми реалізації права;
– історико-ретроспективний метод – при розгляді процесів становлення і розвитку наукових поглядів на проблеми інтелекту та “штучного інтелекту”;
– методи формалізації та моделювання – при переведенні нормативних висловлювань на мову формальної логіки та побудові логічної моделі правозастосування;
– абдуктивний та гіпотетико-дедуктивний методи – при формулюванні, верифікації та аргументації теоретичних положень, висловлених у роботі;
– герменевтичний метод, методи семантичного та категоріально-термінологічного аналізу – при розкритті співвідношення змісту ряду юридичних понять, а також при аналізі поняття “штучний інтелект”.
Для досягнення поставленої мети в роботі також використовувались методи індукції та аналогії, процедури (операції) аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, абстрагування, ідеалізації, прогнозування тощо.
Теоретичну основу роботи складає енциклопедична, наукова та навчальна література – юридична, філософська, філософсько-правова, а також з логіки, психології, лінгвістики, інформатики, інженерії знань та інших дисциплін. Нормативну та емпіричну базу дослідження утворюють чинні закони та підзаконні нормативні акти, роз яснення і вказівки Пленуму Верховного Суду України, матеріали судової практики, зразки діючих у правовій сфері інформаційних автоматизованих систем, консультації з експертами у відповідних галузях знання.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у вітчизняному правознавстві комплексним дослідженням можливості використання електронних експертних систем у правозастосовчій діяльності з метою її вдосконалення.
Наукова новизна результатів дослідження конкретизується в наступних теоретичних положеннях, що виносяться на захист:
– всупереч поширеним уявленням про філософію права як про наукову галузь, що має суто теоретико-рефлексивне спрямування, вважаємо за необхідне утвердження в її контексті нової галузі досліджень практично орієнтованого характеру – правової праксеології, в межах якої здійснювався б аналіз прикладних аспектів юриспруденції в плані раціоналізації правових знань;
– будучи динамічним елементом правової системи, котрий являє собою складну опосередковану форму реалізації права, правозастосування є найчутливішим індикатором ефективності функціонування зазначеної системи в цілому. Разом з тим, саме в цій сфері існують досить широкі можливості для проявів суб єктивізму в діяльності посадових осіб та кваліфікаційних помилок, що істотно нівелює позитивні інновації в правотворчості;
– актуальна проблема низької ефективності правозастосовчої діяльності може бути вирішена лише за умови комплексного підходу до вивчення можливостей впливу на правову реальність. Шляхи вирішення цієї проблеми, визначені в роботі як напрямки удосконалення правозастосування, було згруповано автором у декілька блоків, що характеризуються відносною функціональною однорідністю – “нормативний”, “матеріально-технічний”, “організаційний” та “просвітницький”;
– найбільш перспективними напрямами вдосконалення правозастосування є ті з них, які забезпечують максимальний ефект при мінімальних витратах, зокрема, такими вважаємо логіко-функціональний аналіз, формалізацію та алгоритмізацію застосування норм права, котрі створюють необхідні передумови для часткової автоматизації правозастосовчого процесу;
– незважаючи на усталені традиції найменування, вважаємо неточною назву “інтелектуальні системи” по відношенню до автоматизованих інформаційних систем, що моделюють аналітичну діяльність людини у правовій сфері. У зв язку з цим пропонуємо власний варіант найменування подібних програмно-апаратних комп ютерних комплексів – “квазіінтелектуальні системи”;
– комп ютерне моделювання аналітичних процедур правозастосовника доцільно здійснювати в межах прагматичного напрямку галузі “штучного інтелекту” та за допомогою технології електронних експертних систем на основі продукційної моделі подання знань із зворотними висновками;
– відповідно до результатів, отриманих у процесі дослідження, вважаємо необхідною, можливою та доцільною розробку інтегративної правозастосовчої ЕЕС, покликаної інтенсифікувати правозастосовчий процес.
Практичне значення отриманих результатів. Аналітичний матеріал дисертації, основні висновки та пропозиції, сформульовані у роботі, можуть бути використані безпосередньо при розробці правозастосовчої експертної системи, у подальших наукових дослідженнях шляхів підвищення ефективності правозастосування, при підготовці підручників та навчальних посібників, у процесі викладання курсів “Теорія держави і права”, “Проблеми загальної теорії держави і права”, “Юридична логіка”, “Філософія”, “Інформаційні технології в діяльності ОВС”, “Правова інформація та комп ютерні технології в юридичній діяльності”, спецкурсу “Філософія права”.
Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертації обговорювались на засіданнях кафедри філософії права та юридичної логіки Національної академії внутрішніх справ України, кафедральних та міжкафедральних семінарах. Теоретичні здобутки роботи використовувалися автором у процесі викладання нормативних навчальних курсів “Філософія”, “Професійна етика працівника ОВС”, спецкурсу “Філософія права”.
Матеріали та окремі ідеї дисертаційного дослідження були апробовані на науково-теоретичних і науково-практичних конференціях, а саме:
– Науково-теоретичній конференції молодих і майбутніх вчених “Актуальні проблеми права – 2003” (Київ, 09 квітня 2003 року);
– Міжнародній науковій конференції “Філософія права: стан і тенденції розвитку в Україні і світі” (Київ, 30 травня 2003 року);
– Всеукраїнській науково-практичній конференції “Вища школа України: стан, проблеми і перспективи розвитку” (Київ, 29 листопада 2003 р.);
– Всеукраїнській науковій конференції “Юридичні читання молодих вчених” (Київ, 23-24 квітня 2004 року);
– Загальноакадемічній підсумковій науково-теоретичній конференції “Входження України в європейський простір” (Київ, 14-15 травня 2004 року);
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження відображено у п яти публікаціях, у тому числі в чотирьох наукових статтях у спеціалізованих фахових виданнях, затверджених ВАК України.
|
