|
Актуальність дослідження. У демократичному суспільстві Конституція має особливе значення, яке ще більше зростає в перехідні періоди, коли мова йде про конкретні як у політичній, так і економічній системі суспільства. З моменту проголошення незалежності в Україні відбувається процес розширення обсягу конституційно-правового регулювання, змінюється зміст норм та інститутів конституційного права, з являються нові. Це призводить до утворення більш складної системи джерел цієї галузі права порівняно з тією, яка існувала в радянський період. Найбільш істотні зміни в ній відбувалися з прийняттям Конституції України 1996 року.
На сьогодні існує чимало досліджень вітчизняних вчених, які тим чи іншим чином торкаються проблеми сутності конституції, проте методологічні і теоретичні проблеми Конституції України як основного джерела конституційного права досліджені не повною мірою. Переважна більшість праць з цієї теми була опублікована ще в радянський період.
Окремі аспекти, запропоновані для дослідження автором, висвітлені в роботах вітчизняних та зарубіжних конституціоналістів, в яких розглядається поняття, сутність, види, юридичні властивості, функції, форма, особливості мови і стилю, проблеми дотримання й охорони Конституції України. Разом з цим далеко не всі аспекти Основного Закону України як джерела права національної правової системи були розкриті. У тому числі і в аспекті ролі Конституції для формування сучасної правової системи, її завдання і функції з точки зору становлення правової державності і громадянського суспільства. Роль Конституції України в системі нормативно-правових актів істотно підвищується, у тому числі з позиції впливу її норм на організацію і функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування. Новими реаліями стає пряме застосування норм Конституції України. Конституція стає центром національної правової системи. У нормах Конституції знайшли втілення світові і європейські цінності конституціоналізму. Разом з цим проведення конституційної реформи свідчить, що є необхідність новелізації Основного Закону з точки зору вимог сьогодення. Важливо знайти шляхи посилення потенціалу конституційних норм. Усе це потребує свого наукового осмислення.
Викладене вище обумовило вибір теми дисертаційного дослідження, її структуру і зміст, науковий та інший матеріал, який було використано в процесі її написання.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках комплексної програми науково-дослідної роботи кафедри конституційного та адміністративного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка за темою № 01 БФ 042-01 „Формування механізму реалізації та захисту прав та свобод громадян в Україні”.
Мета і завдання дослідження. Мета полягає у здійсненні комплексного всебічного дослідження Конституції України як основного джерела конституційного права України, розв язанні теоретичних проблем, що пов язані з правовою природою, поняттям, властивостями Конституції України як джерела конституційного права України.
Мета дослідження зумовила постановку і вирішення таких завдань: - проаналізувати й узагальнити наукові дослідження з обраної тематики і критично осмислити їх з позиції сьогодення; - розглянути розвиток наукових підходів до визначення категорії „джерело права” й уточнити у зв язку з цим визначення поняття джерела конституційного права України; - дослідити систему джерел сучасного конституційного права України, а також особливості її елементів крізь призму зв язків з Конституцією України;
- проаналізувати існуючі в літературі підходи до визначення поняття конституції та запропонувати власне визначення поняття „Конституція України” як основного джерела конституційного права України;
- обґрунтувати специфіку Конституції України як нормативно-правового акта;
- визначити й охарактеризувати формально-юридичні властивості Конституції України як основного джерела конституційного права України;
- виявити специфіку прямої дії норм Конституції України;
- проаналізувати зміст і структуру Конституції України;
- з ясувати специфіку впливу Конституції України на чинне законодавство України;
- уточнити поняття „найвища юридична сила” і „верховенство” Конституції, виявити їх відмінність та спорідненість;
- виявити особливості правової природи законів про внесення змін до Конституції України.
Об єктом дослідження є Конституція України як нормативно-правовий акт.
Предметом дослідження є поняття, правова природа, юридичні властивості Конституції України як основного джерела конституційного права України, її місце і роль у системі джерел конституційного права України.
Методологічна основа дослідження. При написанні дисертації використано методи дослідження відповідно до поставленої мети і завдань, з урахуванням специфіки об єкта та предмета дослідження. У роботі використано систему як загальнонаукових, так і спеціальних методів. Системно-структурний метод застосовувався при комплексному аналізі Конституції України як елемента системи джерел конституційного права України. Історичний метод дав можливість дослідити становлення і розвиток конституцій. На основі порівняльно-правового методу здійснено аналіз положень конституцій зарубіжних держав з метою виявлення їх позитивних рис та недоліків і врахування цього досвіду для новелізації вітчизняного конституційного законодавства. При формулюванні визначень, аналізі позицій дослідників та змісту правових норм були використані окремі прийоми формально-логічного методу наукового пізнання: опис, класифікація, аналіз та синтез, метод тлумачення правових норм.
Науково-теоретичною основою дослідження стали положення, підходи та ідеї, які містяться в працях вчених-юристів із теорії держави і права, конституційного права, цивільного права та інших галузевих правових наук.
У науковому дослідженні використовується досвід дореволюційних авторів Н. М. Коркунова, Л. І Петражицького, П. Ф. Шершеневича, Ф. Лассаля. У радянській період дослідженням даної проблеми займались такі вчені-юристи, як С.С. Алексєєв, С. Ф. Кечек ян, О. І. Лепьошкін, Н. О. Михальова, Л. О. Морозова, І. С. Самощенко, Я. Н. Уманський, І. Є. Фарбер, О. Ф. Шебанов, Б. В. Щетинін. Теоретичну основу дисертації склали також праці сучасних українських вчених-конституціоналістів: А. З. Георгіци, В. В. Кравченка, М. І. Козюбри, В. Ф.Мелещенка, М. П. Орзіха, В. Ф. Погорілка, В. Я.Тація, Ю. М. Тодики, О. Ф. Скакун, П. Б. Стецюка, О. Ф. Фрицького, В. М. Шаповала, Н. Г. Шукліної, Л. П. Юзькова та інших авторів. У дисертаційному дослідженні враховано також розробки сучасних провідних науковців Російської Федерації – С. А. Авак яна, М. В. Баглая, Б. С. Ебзєєва, К. І. Козлової, О. О. Кутафіна, В. Й. Лучина, М. М. Марченка, Ж. І. Овсепян, Б. М. Топорніна, В. Є. Чіркіна.
Наукова новизна дослідження. Дисертація є однією з перших в Україні робіт, присвячених комплексному дослідженню Конституції України як основного джерела конституційного права України. Крім цього, новизна обумовлюється постановкою проблеми, необхідністю новелізації тексту Конституції, врахування нових ідей та тенденцій у розвитку державно-правових процесів в Україні.
На захист виносяться такі основні положення і висновки, які відрізняються науковою новизною або містять її елементи:
1) обґрунтовано і доведено, що система джерел конституційного права України характеризується такими рисами: провідною роллю Конституції України; багатоманітністю і видовим розмаїттям; ієрархічною побудовою; пріоритетом закону; динамічністю; інтегративністю; оптимізацією співвідношення міжнародного і національного права;
2) системно досліджено та визначено поняття Конституції України як основного джерела конституційного права України. Зокрема вона визначається як єдиний нормативно-правовий акт, який є Основним Законом України, має найвищу юридичну силу, є юридичною базою законодавства України, приймається і змінюється в особливому порядку, має специфічний зміст і структуру і пряму дію на всій території України;
3) доведено, що доцільно розмежовувати поняття „основні риси” і „формально-юридичні властивості” Конституції України. Основні риси характеризують зв язок Конституції як політико-юридичного документа з суспільним розвитком, специфіку впливу суспільних відносин на її характер і навпаки, роль і вплив Конституції на політико-правові процеси в країні. Формально-юридичні властивості Конституції – це її ознаки як специфічного нормативно-правового акта і вони є складовою основних рис Конституції України. Автором проаналізовано зміст і значущість таких формально-юридичних властивостей Конституції України, як: Конституція – Основний Закон України; Конституція – юридична база поточного законодавства; її найвища юридична сила; особливий порядок прийняття і внесення змін до неї; особливий зміст і структура Конституції; пряма дія її норм.
4) аргументовано, що Конституція України є самостійним особливим нормативно-правовим актом, який посідає найвище місце в їх ієрархії і має свою особливу специфіку, у тому числі і порівняно зі звичайними законами. Доводиться, що Конституції України притаманний ряд формально-юридичних властивостей, за яким вона відрізняється від інших законів, що класифікація законів в Україні офіційно не визначена і це ускладнює врахування специфіки окремих законів (і Конституції в тому числі) при їх прийнятті, внесенні до них змін і застосуванні; 5) обґрунтовано доцільність розмежування понять „верховенство” і „найвища юридична сила” Конституції України, оскільки перше поняття є значно ширшим; 6) досліджено особливості процедури внесення змін до Конституції України і запропоновано відмежовувати її від процедури внесення змін до законів України, оскільки порядок внесення змін до Конституції України визначений її ХІІІ розділом, є самостійною парламентською процедурою, яка має свою специфіку;
7) наведена додаткова аргументація щодо прямої дії Конституції України, яка на думку автора, здійснюється у двох формах: безпосередній і опосередкованій. Віднесення опосередкованої дії Конституції України до різновиду прямої її дії дає змогу не ставити можливість застосування норм Конституції в залежність від того, деталізовані вони в чинному законодавстві чи ні; підвищує авторитет Конституції в правотворчій і правозастосовній діяльності. Теоретичне і практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації положення, висновки, пропозиції та рекомендації можуть бути використані в подальших загальнотеоретичних дослідженнях, при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників, довідників. Ряд положень дисертації може бути використано при викладенні нормативних курсів „Конституційне право України”, „Конституційне право зарубіжних країн”, спецкурсів з проблем конституційного права в юридичних закладах вищої освіти та інших навчальних закладах, у науково-дослідницькій роботі студентів, аспірантів, викладачів. Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою. Сформовані в дисертації теоретичні положення, висновки, пропозиції базуються на особистих дослідженнях, аналізі та критичному осмисленні наукових та нормативно-правових джерел. Публікації, в яких викладені результати дослідження, підготовлені здобувачем особисто, без участі співавторів.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та їх аргументація, а також практичні рекомендації та пропозиції обговорювалися на засіданнях кафедри конституційного та адміністративного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Автор брала участь у науково-практичних конференціях у 2002, 2003 роках, а саме: у Міжнародній науковій конференції „Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених” (Хмельницький інститут регіонального управління та права, 2002 р.); у Міжнародній науково-практичній конференції аспірантів та студентів „Проблеми держави і права очима молодих дослідників” (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 10 – 11 квітня 2003 р.); у Міжнародній науково-практичній конференції „Російський конституціоналізм і сучасні тенденції розвитку правової системи” (Білгородський державний університет, 24 – 25 квітня 2003 р.). Результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на науково-практичному семінарі аспірантів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка 21 квітня 2004 р.
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено в шести публікаціях (чотири з них – у фахових виданнях).
Структура та обсяг роботи. Дисертаційне дослідження складається з вступу, двох розділів, які містять дев ять підрозділів, висновку і списку використаних джерел. Повний обсяг роботи – 214 сторінок, список використаних джерел складається з 325 найменування.
| 
