|
Актуальність теми. Останніми роками в Україні активізувався процес перегляду існуючих нормативно-правових актів та створення нових, які б враховували сучасні суспільні відносини, що потребують правового закріплення. Ці акти мають бути узгоджені з міжнародними правовими до-кументами, визнаними багатьма країнами світу, зокрема й Україною. Під час реалізації такої полі-тики держави посилюється увага до визначення та захисту прав окремих верств населення, які по-требують особливого ставлення з боку держави, і зокрема захисту прав дітей, що є сьогодні актуа-льним, а створення спеціального державно-правового механізму реалізації і захисту прав неповно-літніх, а також ювенальної юстиції як особливого апарату вирішення справ неповнолітніх є вкрай необхідним. Найбільш вдало це може бути здійснено за умови аналізу наукових розробок, синтезу теоретичної та нормативної бази із залученням переваг історичного досвіду нашої країни з цього питання.
Вивчення стану наукової розробки теми показує, що досі вона комплексно не досліджувала-ся спеціалістами у галузі права. Розглядались лише окремі її аспекти – охорона материнства та не-мовлят органами охорони здоров я, охорона дитинства та підтримка сім ї, що має дітей, захист прав неповнолітніх у навчально-виховному процесі закладів системи освіти тощо. При бажанні авторів охопити істотні сторони охорони дитинства спостерігається однобічність аналізу проблем, що стосуються неповнолітніх: вони або розглядаються з боку лікувально-профілактичної допомо-ги, або вивчаються види соціально-економічної підтримки сім ї та дитини. При цьому право як ін-струмент охорони неповнолітніх випадає з поля зору. У вивченні питань охорони прав неповнолі-тніх на сучасному етапі корисним є аналіз виникнення та розвитку органів держави та громадсь-ких організацій із захисту прав неповнолітніх протягом всієї історії Радянської держави. Особливо важливим для дослідження є процес створення і вдосконалення організаційних і правових форм в УРСР у 60-і – поч. 80-х рр. як складової частини державно-правового механізму, що забезпечував розв язання проблеми захисту прав дитини.
Важливою подією у справі юридичного закріплення соціального становища неповнолітніх, створення системи гарантій їх прав стало прийняття у 1959 р. Генеральною Асамблеєю ООН Де-кларації прав дитини. У цей час держава стала більш уважно вирішувати питання підвищення яко-сті виховання неповнолітніх, умов навчання у школі, влаштування на роботу після закінчення школи тощо. Тому дослідження організаційно-правових засад, форм, методів діяльності суб єктів, що забезпечували захист прав неповнолітніх у 60–80-х рр. ХХ ст. в УРСР дає змістовний матеріал не лише для наукових узагальнень, а й для вирішення проблеми захисту прав дітей і молоді, боро-тьби з безпритульністю, бездоглядністю, правопорушеннями неповнолітніх на сучасному етапі. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема дослідження відповідає «Те-матиці пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних за-кладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002–2005 роки» (п. 2.9) і «Тематиці пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002–2005 роки» (п. 1.5), затвердже-ним наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 р, «Пріоритетним напрямам наукових дослі-джень Національної академії внутрішніх справ України на 2001–2005 роки» (п. 1.4), затвердженим ректором НАВСУ 5 квітня 2001 р., та науково-дослідній програмі кафедри історії держави і права Національної академії внутрішніх справ України.
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на підставі всебічного вивчення відповідних нормативних актів, архівних документів і наукових розробок з питань дія-льності суб єктів, які застосовують спеціальні заходи для захисту прав неповнолітніх, спираючись на статистичні дані, узагальнити досвід функціонування державно-правового механізму захисту прав неповнолітніх в УРСР у 60–80-х рр. ХХ ст., вирішити питання правової природи принципів захисту прав неповнолітніх та меж використання позитивного досвіду колишньої УРСР для вирі-шення проблеми захисту прав неповнолітніх у сучасній Україні.
Виходячи з мети дослідження, автор ставив перед собою такі завдання:
– дослідити наукові розробки з проблематики державно-правового механізму захисту прав неповнолітніх; – з ясувати змістову сторону окремих категорій прав неповнолітніх, що потребу-ють захисту з боку держави та суспільства; – проаналізувати правові аспекти діяльності держав-них та громадських організацій УРСР у сфері захисту прав неповнолітніх, визначивши особливос-ті правового регулювання у цій сфері; – шляхом використання структурного підходу визначити основні компоненти, що разом складають внутрішню організацію теоретичної конструкції держа-вно-правового механізму захисту прав неповнолітніх; – на підставі вивчення практичного досвіду державних та громадських інституцій у 60-і – поч. 80-х рр. минулого століття в УРСР визначити найбільш вживані форми та методи здійснення правового захисту прав неповнолітніх; – визначити головні фактори життєдіяльності дітей, що сприяють реалізації прав неповнолітніх та потребують особливої уваги з боку держави; – розробити пропозиції щодо окремих елементів механізму захи-сту прав неповнолітніх у сучасній Україні.
Об єктом дослідження є діяльність держави та громадських організацій із захисту прав непо-внолітніх в УРСР у 60-і – поч. 80-х рр. ХХ ст. Предметом дослідження є державно-правовий меха-нізм діяльності уповноважених суб єктів із захисту прав неповнолітніх в УРСР у 60-і – поч. 80-х рр. ХХ ст.
Методи дослідження. Дисертація виконана на основі використання філософських, загально-наукових та спеціальних методів дослідження. Метод діалектики застосовувався при вивченні но-рмативно-правової бази захисту прав неповнолітніх, подолання бездоглядності та злочинності не-повнолітніх, зокрема, для висвітлення її розвитку відповідно до соціально-економічної та політич-ної ситуації у державі. Серед загальнонаукових слід виділити методи системного аналізу, структу-рний та функціональний. Перший з них дозволив розглянути форми та засоби роботи з неповнолі-тніми безпритульними, бездоглядними та правопорушниками як елементи системи правової охо-рони дитинства. Два інших методи використовувалися для вивчення правових засад функціону-вання системи державних органів та громадських організацій, уповноважених здійснювати цю ро-боту, зокрема, для з ясування їх організаційної структури та функціональної підпорядкованості відповідно до виконуваних завдань. Методи аналізу та узагальнення застосовувалися при дослі-дженні конкретних правових норм та інститутів законодавства України, що закріплює основи пра-вового статусу неповнолітніх. Використання таких спеціальних методів, як формально-юридичний, історико-правовий, порівняльно-правовий, дало змогу всебічно проаналізувати пра-вові акти СРСР і УРСР з питань, що розглядаються в роботі, порівняти умови державно-правового захисту прав неповнолітніх, виявити схожість та відмінності в ідеологічному та організаційному підходах до вирішення цього питання в УРСР та сучасній Україні.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним з перших комплексних науко-вих досліджень державно-правового механізму захисту прав неповнолітніх в УРСР у 60–80-х рр. минулого століття. У дисертації систематизовано результати досліджень, які стали у другій поло-вині ХХ ст. науковою основою правового регулювання у цій галузі; сформульовано поняття дер-жавно-правового механізму та визначено його основні елементи; з ясовано тенденції становлення та розвитку системи державних органів і громадських організацій, які брали участь у цій діяльнос-ті; висвітлено правові засади роботи з безпритульними, бездоглядними дітьми та неповнолітніми правопорушниками; визначено найважливіші напрями правового забезпечення охорони дитинст-ва; розкрито основні принципи взаємодії суб єктів захисту прав неповнолітніх. При цьому автором використано переважно новий архівно-документальний матеріал, який вперше впроваджується до наукового обігу.
1. Новизну дисертаційного дослідження відображають такі наукові положення: Здійснено аналіз наукових джерел, присвячених захисту прав неповнолітніх і зроблено висновок, що стан розробленості проблематики державно-правового механізму захисту прав неповнолітніх в УРСР у 60–80-х рр. ХХ ст. характеризується однобічністю, розкриттям лише окремих сторін даної проблематики. Переваги державного захисту прав неповнолітніх у 60–80-х рр. в УРСР з метою використання позитивного досвіду для створення ефективного державного механізму захисту прав дітей в сучасній Україні на рівні дисертацій та монографій не досліджувались – мало місце лише висвітлення питань правового регулювання боротьби з безпритульністю, бездоглядністю та правопорушеннями неповнолітніх в УРСР у 20-х рр. ХХ ст. або питань правової охорони дитинства в СРСР.
2. Сформульовано поняття державно-правового механізму захисту прав неповнолітніх, ви-значені основні компоненти, що разом складають внутрішню організацію цієї теоретичної конс-трукції.
3. Доведено, що поряд з основними органами та установами державного походження у механізм захисту прав неповнолітніх активно залучалися спеціальні громадські організації для сприяння державним органам у захисті прав дітей, у боротьбі з бездоглядністю та правопорушен-нями неповнолітніх. Нормативно-правовими актами, що регламентували напрями діяльності цих організацій, детально визначалися їх статус, структура, конкретні обов язки, що сприяло забезпе-ченню відносно високого рівня ефективності у роботі, організації взаємодії з іншими уповноваже-ними суб єктами. На підставі аналізу нормативної бази та архівних матеріалів встановлено, що не-обхідно виділяти два рівня нормативного забезпечення прав дітей (міжнародний і національний) з метою їх змістового співставлення та вироблення необхідних пропозицій щодо захисту цих прав. На цій підставі проаналізовано існуючі класифікації прав дитини, визнані за міжнародними стан-дартами, та наповнено змістом окремі групи з них, виходячи з національного законодавства.
4. Зроблено висновок, що у період 60–80х рр. у діяльності органів державної влади спо-стерігалося істотне розширення застосування виховних методів у боротьбі з підлітковою злочин-ністю, підвищилася вікова межа неосудності неповнолітніх. Нормативними актами про роботу ко-місій у справах неповнолітніх з правопорушниками, які не підлягали кримінальній відповідально-сті, передбачалося застосування законодавчо визначених заходів виховного впливу замість пока-рання. Правове регулювання кримінальної відповідальності неповнолітніх характеризувалося встановленням норм, що пом якшували покарання, застосування судом заходів медико-педагогічного характеру, надання неповнолітнім засудженим загальної та професійної освіти.
У механізмі захисту прав дитини у 60-х – поч. 80-х рр. ХХ ст. виявлено комплексний підхід держави до питань такого захисту. Це підтверджується результатами аналізу ряду заходів державного впливу, що набули у той період пріоритетного значення у вирішенні завдань ювенальної політики, стали основними формами діяльності, спрямованої на правове забезпечення або захист прав дитини. Викладено пропозиції щодо окремих елементів механізму захисту прав неповнолітніх у сучасній Україні. Запропоновано переглянути діяльність та компетенцію існуючих уповноважених суб єктів із захисту прав неповнолітніх шляхом зменшення їх кількості та розширення повноважень з метою створення гарантій у реалізації прав дітей та ефективного захисту їх від порушень. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані у дисертації основні положення та висновки, а також викладений і проаналізований нормативний і фактичний матеріал можуть бути використані при проведенні подальших досліджень проблем вдосконалення державного механізму із захисту прав дітей, боротьби з бездоглядністю та правопорушеннями неповнолітніх; для удосконалення правового регулювання у цій галузі на сучасному етапі; при викладанні історії держави та права України, кримінології, кримінального, сімейного, трудового права, а також при підготовці відповідних навчальних посібників. Апробація результатів дисертації. Результати дослідження обговорювалися і були схвалені на засіданнях кафедри історії держави і права Національної академії внутрішніх справ України. Основні положення та висновки дослідження оприлюднені на Першій Міжнародній науково-практичній конференції «Науковий потенціал світу 2004» і VIII Міжнародній науково-практичній конференції «Наука і освіта 2005», що відбулися відповідно 1–15 листопада 2004 р. та 7–21 лютого 2005 р. в м. Дніпропетровськ, а також на Всеукраїнській науковій конференції «Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку», що проходила 25 березня 2005 р. у м. Луцьку. Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дослідження дістали відображення у восьми статтях у наукових журналах, збірниках наукових праць, матеріалах і тезах доповідей (п ять із них опубліковані у фахових виданнях).
| 
