|
Актуальність теми дослідження. Подальший розвиток сучасних інформаційних технологій, удосконалення виробництва і розширення сфери застосування новітньої кібернетичної техніки дали можливість зародження специфічного, складного виду злочинних діянь, де комп ютерне оснащення та електронна інформація є об єктом протиправного посягання. Поряд з позитивними здобутками інформатизація супроводжується побічним, негативним явищем криміногенного характеру, до якого відносять злочини у сфері електронно-обчислювальних машин (комп ютерів), систем та комп ютерних мереж або ж «комп ютерну злочинність» (скорочена назва цього виду злочинів) [1]. На сучасному етапі технологізації суспільства: обробки та обміну інформацією за допомогою міжнародної глобальної мережі INTERNET, відбуваються негативні процеси – перехід від простої поодинокої комп ютерної злочинності до організованої – складної. Спостерігається динаміка злиття новоявленої злочинності з міжнародним криміналітетом, що несе у собі відповідну загрозу суспільству в цілому. Слід зазначити, що така транскордонність ускладнює можливості розкриття та розслідування цієї категорії злочинів працівниками правоохоронних органів різних держав. У більшості документів, прийнятих на міжнародному рівні, зазначається, що для ефективної боротьби проти кіберзлочинності необхідне більш широке, оперативне і налагоджене міжнародне співробітництво [2]. У червні 2001 р. Європейським комітетом разом з комітетом експертів у дослідженні проблем злочинності був розроблений проект Конвенції про кіберзлочинність. У листопаді того самого року Конвенція була затверджена комітетом міністрів Ради Європи і підписана 35 державами, які взяли на себе зобов язання здійснювати погоджену політику боротьби зі злочинністю у цій сфері.
Україна відповідно до Європейської Конвенції, розробила «Концепцію стратегії і тактики боротьби з комп ютерною злочинністю», де чітко окреслено основні питання, що мають бути вирішеними для інформаційного простору держави у цілому. Крім того, був прийнятий новий Кримінальний кодекс, який набув чинності з 01.04.2001 р. Він містить окремий розділ ХVI «Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп ютерів), систем та комп ютерних мереж», у якому до недавнього було три статті, якими регулювалися злочини у сфері високих технологій, а саме: 361, 362 і 363, замість однієї ст. 1981 Кримінального кодексу України 1960 р. Однак життєві реалії змусили законодавця змінити і доповнити зазначений вище розділ, отже від 23.12.2004р. він містить шість статей: 361, 3611, 3612, 362, 363, 3631 Кримінального кодексу України. Внесено до ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» від 20.04.2003 р. поняття технологічного тероризму як злочинів, що здійснюються з терористичною метою із застосуванням комп ютерних систем та комунікаційних мереж для виведення з ладу небезпечних об єктів, які прямо чи опосередковано створили загрозу виникнення надзвичайної ситуації внаслідок цих дій та становлять небезпеку для персоналу, населення та довкілля; створюють умови для аварій і катастроф техногенного характеру [3, c. 5]. У ст. 7 Закону України «Про основи національної безпеки України» від 19.06.2003 р. серед загроз її національним інтересам і національній безпеці в інформаційній сфері йдеться про комп ютерну злочинність та комп ютерний тероризм [3, c. 6]. Розроблено й інші нормативні документи, котрі покликані сприяти співпраці, протидії і запобіганню новоявленого феномену. Але цього замало для ефективної боротьби з комп ютерною злочинністю, пов язаною з кібернетичними технологіями. Статистичні дані свідчать про досить високий відсоток таких правопорушень у загальному спектрі злочинності, а їх кількість, як і складність, цілеспрямовано просуваються вперед. Підтвердженням тому є проведений у м. Запоріжжі перший український міжнародний з їзд «хакерів» під назвою «Хак-Форум 2000». Напрацьовані матеріали засвідчили, що «хакерський» рух в Україні стрімко розвивається і певною мірою обганяє у своєму розвитку інші країни колишнього СРСР [4, c. 40 – 41]. До переліку негативних чинників розповсюдження цієї категорії злочинів можна віднести:
1. Низький рівень контролю за тиражуванням та розповсюдженням програмної комп ютерної продукції. 2. Високу латентність злочинів. Лише 10 – 15 % комп ютерних злочинів стають відомими [5, c. 101 – 103]. На думку більшості потерпілих суб єктів розголошення про такий злочин може зашкодити їх подальшій репутації, тому доволі часто комп ютерні жертви потерпають вагомими збитками заради збереження власного престижу. 3. Недостатність теоретичних знань і практичних навичок розслідування злочинів у сфері інформаційних технологій практичними працівниками правоохоронних органів, неможливість доведення до суду порушених кримінальних справ цієї категорії. За офіційними даними у Росії за останніх п ять років (1997 – 2001) зареєстровано: 2432 злочини, пов язані з неправомірним доступом до комп ютерної інформації (ст. 272 КК РФ), 579 – з створенням, використанням і розповсюдженням шкідливих носіїв для ЕОМ (ст. 273 КК РФ) і 175 – з порушенням правил експлуатації ЕОМ, систем ЕОМ чи їх мереж (ст. 274 КК РФ). Співробітниками підрозділів по боротьбі зі злочинами у сфері високих технологій виявлено осіб, що скоїли дані злочини: 1111 – за ст. 272 КК РФ, 316 – за ст. 273 КК РФ та 92 – за ст. 274 КК РФ [6, c. 799]. Зокрема за 1999 р. до суду було направлено 83 кримінальні справи пов язані з комп ютерною злочинністю, із 282 зареєстрованих злочинів цієї категорії. У 2000 р. – 274 справи з 800 порушених. У той час в Україні, за даними Верховного суду України, у 1997 р. було порушено 15 кримінальних справ за ст. 1981 Кримінального кодексу України 1960 р., проте не розкрито протягом року жодного. За чотири місяці 2001 р. – зареєстровано лише 16 злочинів, передбачених ст. 361, 362 і 363 КК України, а впродовж 2002 р. – 30. На січень 2003 р. набрали чинності вироки лише двох кримінальних справ, передбачених ст. 363 КК, і одна кримінальна справа про злочин, передбачений ст. 361 КК України [3, с. 9]. За даними інформаційних технологій МВС України за шість місяців 2004 р. зареєстровано 36 злочинів, з них розслідувано (розкрито) – 18. У той час інше джерело констатує такі дані: «Дослідженням встановлено, що правоохоронними органами з 1994 р. щорічно в Україні офіційно реєструється до десяти злочинів, що вчинюються з використанням комп ютерних технологій. Вони приховані від офіційної статистики. …За експертними оцінками, рівень латентності комп ютерної злочинності становить 90 – 95 %» [7, c. 107].
Виходячи з викладених вище даних, можна дійти висновку про актуальність порушеної проблематики питання, зокрема її криміналістичного аспекту. Безперечно, цей феномен злочинності не залишається поза увагою вчених і інших галузей права, і кожний з них прагне внести свої напрацювання у загальну, заглиблену у глобалізаційні процеси справу. Так, наприклад, дисертаційні дослідження, присвячені кримінально-правовому аспекту злочинів у сфері інформаційних комп ютерних технологій науково обґрунтовано вітчизняними дослідниками: Д.С. Азаровим, М.В. Карчевським, Н.А. Розенфельд та ін. Дисертаційних робіт, присвячених криміналістичним питанням комп ютерних злочинів, на жаль дисертантом не виявлено серед масиву захищених вітчизняних досліджень, хоч цими розробками займаються в Україні, зокрема у Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка викладач кафедри криміналістики Л.П. Паламарчук. У Російській Федерації криміналістичним розробкам приділено увагу науковцями: В.Б. Веховим, Ю.В. Гавриліним, А.В. Касаткіним, В.Є. Козловим, В.Ю. Рогозіним та ін. Значний вклад у вивчення, розслідування та протидії цим злочинам зробили такі провідні науковці-фахівці: Т.В. Аверьянова, Б.В. Андрєєв, Ю.М. Батурін, Р.С. Белкін, П.Д. Біленчук, О.А. Баранов, М.С. Вертузаєв, Т.В. Варфоломеєва, О.Г.Волєводз, В.О. Голубєв, В.Г.Гончаренко, М.В. Гуцалюк, В.Д. Гавловський, В.Ю. Гайкович, В.А. Губанов, А.М. Жодзишський, А.В.Іщенко, В.А.Колесник, В.В. Крилов, Р.А. Калюжний, М.І. Камлик, О.І. Котляревський, В.Б. Міщенко, В.І. Оборський, П.Н. Пак, Б.В. Романюк, О.Р. Россінська, М.В. Салтевський, Н.А.Селіванов, А.В. Селюк, І.О. Саакянц, О.І. Усов, В.П. Хорст, В.С. Цимбалюк та ін. На нашу думку, незважаючи на теоретичну та практичну значущість проведених і опублікованих досліджень, недостатньо приділено уваги саме питанню організації й розслідування комп ютерних злочинів.
Коло порушених та проаналізованих дисертантом питань спрямовано на краще теоретичне сприйняття суті та на поліпшення практичної реалізації отриманих знань відповідними спеціалістами, від яких залежить забезпечення результативності розслідуваного ними злочину. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами Тема дисертаційного дослідження відповідає вимогам «Комплексної програми профілактики злочинності на 2001 – 2005 роки» (затверджена Указом Президента України № 1376/2000 від 25 грудня 2000 р.), метою якої є визначення шляхів протидії злочинності в державі та поза її межами, вдосконалення законодавства, вироблення методів запобігання цим злочинам, загально-академічній науковій темі, а також плану наукових досліджень кафедри кримінального права, процесу та криміналістики Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України, далі по тексту (АПСВ): “Суспільство перехідного типу: соціальна безпека та чинники загроз”, затвердженої на засіданні кафедри від 28 листопада 2002 р., протокол № 4. Мета і завдання дослідження – поглиблений аналіз і подальший розвиток існуючих теоретичних та практичних напрацювань вітчизняних спеціалістів і зарубіжних у сфері розслідування злочинів, пов язаних з інформаційними технологіями. На основі вивчення та дослідження різних точок зору фахівців цього напряму, – розкрити і проаналізувати різні підходи науковців до формування дискусійних питань, що стосуються актуальних проблем зазначеної злочинності, запропонувати власне бачення окремих аспектів дослідження цього новоявленого різновиду «білокомірцевої» злочинності. Реалізація мети обумовила необхідність вирішити такі основні завдання дисертації:
· формування криміналістичної характеристики злочинів у сфері інформаційних комп ютерних технологій;
· визначення організації і змісту планування початкового та подальшого етапів розслідування цих злочинів;
· дослідження типових слідчих ситуацій, що складаються при вчиненні таких злочинів;
· розробка правил і змісту висунення та перевірки криміналістичних версій у злочинах з інформаційними комп ютерними технологіями;
· встановлення особливостей проведення слідчих дій у злочинах зазначеної категорії;
· визначення можливостей комп ютерно-технічної експертизи;
розробка рекомендацій щодо відшкодування заподіяних злочином збитків. Об єкт дослідження – злочини у сфері інформаційних комп ютерних технологій, а також суспільні відносини, що пов язані з їх вчиненням. Предмет дослідження – механізм вчинення комп ютерних злочинів, закономірності виникнення слідів та особливості діяльності з їх розслідування. Методи дослідження. Відповідно до мети та завдань дослідження у дисертації використано такі методи пізнання:
· діалектичний метод, який надав можливість проаналізувати тенденції та закономірності розвитку науково-технічного прогресу, а разом з ним негативних явищ, які з явилися у суспільстві й шляхи протидії цим явищам обумовленого потребами практики боротьби зі злочинністю;
· системно-структурний метод дозволив дослідити взаємозв язки між елементами криміналістичної характеристики комп ютерних злочинів як систему джерел доказової інформації про злочин;
· формально-логічний метод, який дав можливість визначити поняття й характеристику окремих даних предмета дослідження та дати їм криміналістичну оцінку; статистичний метод, який дозволив дослідити й оцінити масштаби розвитку злочинності у сфері інформаційних комп ютерних технологій і тенденції негативного впливу цієї категорії злочинів на суспільство;
· конкретно-соціологічні методи: аналіз, порівняння, анкетування, узагальнення, які дали можливість виявити поінформованість осіб, які забезпечують розслідування цих злочинів і громадськості, що визначило емпіричну базу дослідження;
· порівняльний метод, який визначив місце методики розслідування комп ютерних злочинів у загальній методиці розслідування окремих видів злочинів.
Емпірична база дослідження. Для досягнення мети у роботі використані результати емпіричних досліджень, зокрема: ознайомлення з матеріалами п яти кримінальних справ, пов язаних з розслідуванням комп ютерних злочинів; статистичні дані цієї категорії злочинів на прикладі діяльності правоохоронних органів України та Росії за період з 1997 до 2004 р.; аналізу анкетування 87 працівників правоохоронних органів та 247 студентів юридичного факультету АПСВ, спеціалізації: “Суд. Адвокатура. Прокуратура” у процесі вивчення ними спеціалізованого курсу “Комп ютерна злочинність”. Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що у дисертаційному дослідженні, з-поміж інших наукових праць такого плану, вперше в українській правовій літературі розглянуто теоретичні й практичні питання методики розслідування комп ютерних злочинів. Дисертант на основі опрацьованих наукових даних, різних точок зору вчених, їх підходів та трактувань, розширив, доповнив, ввів нове до структури методики розслідування «білокомірцевої» злочинності, що, на його думку, буде дієвим у механізмі практичного застосування відповідними спеціалістами, зокрема:
· досліджено теоретичне обґрунтування криміналістичної характеристики злочинів у сфері інформаційних комп ютерних технологій, визначено її структуру та зміст; визначено і досліджено елементи криміналістичної характеристики зазначеної категорії злочинів та встановлено взаємозв язки між ними;
· встановлено специфіку організації і планування початкового та подальшого етапів розслідування злочинів цієї категорії;
· сформульовано типові слідчі ситуації, що можуть скластися в ході розслідування комп ютерних злочинів;
· обґрунтовано і проаналізовано криміналістичні версії зазначеної категорії злочинів; встановлено особливості планування слідчих дій та оперативно-розшукових заходів у злочинах даної категорії (формування слідчої групи, підбір науково-технічних засобів, рекомендації до виявлених та вилучених об єктів криміналістичного дослідження);
· досліджено тактику проведення окремих слідчих дій початкового та подальшого етапів слідства (огляду місця події, допиту, обшуку, виїмки);
· доведено практичну значущість судової комп ютерно-технічної експертизи у злочинах, пов язаних зі сферою комп ютерних інформаційних технологій;
· розроблено й запропоновано рекомендації щодо відшкодування заподіяних злочином збитків.
Теоретичне і практичне значення результатів дослідження дисертації полягає у тому, що в ній викладені основні положення методики розслідування злочинів, пов язаних з інформаційними комп ютерними технологіями на початковому та подальшому етапах розслідування. Зорієнтоване дослідження на практичне застосування відповідними спеціалістами правоохоронних органів України, а також на поглиблене вивчення студентами вищих закладів освіти цієї категорії злочинів. Розробки, підготовлені за матеріалами дисертаційного дослідження, використовуються у навчальному процесі кафедрою кримінального права, процесу та криміналістики Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України та кафедрою криміналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Особистий внесок здобувача. Теоретичні висновки та результати праці отримано на підставі особистих досліджень автора. Апробація результатів дисертаційного дослідження знайшла своє відображення у теоретичних та практичних розробках. Зокрема, у збірнику наукових статей з нагоди 50-річчя прийняття і проголошення Генеральною Асамблеєю ООН Загальної Декларації прав людини «Правовий статус особи: стан, проблеми, перспективи» (Київ, 10 –12 грудня 1998 р.); матеріалах Міжнародної наукової конференції: «Україна шляхами віків», присвяченої 175-річчю від дня народження Георгія Андрузького (Київ, 17 травня 2002 р.); матеріалах Міжнародної науково-студентської конференції «Соціально-правові, економічні та духовні аспекти розбудови громадянського суспільства у країнах Співдружності Незалежних Держав» (Київ, 3 – 4 квітня 2003 р.); Окремі положення дисертації опубліковані у розробленому дисертантом навчально-методичному комплексі з курсу «Комп ютерна злочинність» для студентів юридичного факультету спеціалізації: «Суд, Адвокатура, Прокуратура» (Київ, 2002 р.), затвердженому на засіданні кафедри кримінального права, процесу та криміналістики юридичного факультету АПСВ (протокол № 6 від 18.02.2002 р.) та затвердженому на засіданні вченої ради АПСВ (протокол № 9 від 17.04.2002 р.). Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладені у шести наукових фахових виданнях, внесених до переліку ВАК України та колективному навчальному посібнику, де автором підготовлено окрему главу з питань національної безпеки України: новітніх інформаційних технологій і можливих джерел небезпеки. Структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які поділяються на п ятнадцять підрозділів, висновку, списку використаної літератури та двох додатків. Обсяг наукового дослідження становить 198 сторінок. Бібліографія налічує 217 найменувань.
|
