|
Актуальність теми дослідження. Сучасні загальносвітові процеси інтеграції та глобалізації вимагають вдосконалення правового забезпечення в усіх сферах міжнародних відносин. Глобалізація має різні виміри, вона ставить перед людством нові запитання щодо способів оберігання самобутності регіональних і національних спільнот та їхніх культур, збереження скарбниці людської різноманітності, духовного й національного відродження великих і малих етносів, народів, націй, визнання національної чи етнічної ідентичності індивіда, тощо. В цьому універсальному процесі розвитку світового співтовариства залишається не розв язаною одна з найважливіших проблем – забезпечення цивілізованого існування національних меншин та їх правовий захист. Протягом майже двохсот років різні країни, спираючись на концепції розмаїтих ідейних течій щодо національної держави і виходячи з потреб забезпечення державної безпеки та добробуту своїх громадян, робили спроби втілити в життя принцип створення національно однорідної держави – тобто такої, що має один народ, єдину мову і навіть релігією. Однак практичні спроби досягти цього досі не увінчались успіхом. Натомість жахливі події в різних куточках земної кулі, пов язані з депортацією народів, “етнічними чистками”, актами геноциду і релігійними війнами, що завершувалися багатьма мільйонами людських жертв, назавжди залишаться ганебними фактами історії і вічними докорами людству. Сьогодні проблема захисту прав національних меншин є актуальною для більшості країн світу, в яких через різні об єктивні обставини сформувався багатонаціональний склад населення. Фахівці зазначають, що в сучасних незалежних країнах налічується понад 5000 етнічних та 2500 мовних груп. Щодо європейського континенту, то останні дослідження свідчать, що між Атлантичним океаном і Уральським хребтом проживає 757 млн. європейців, чиє етнічне походження не збігається з політичними кордонами країн. Науковці підрахували, що вісімдесят великих і малих народів проживають лише в тридцяти шести країнах (з населенням до 1 млн. осіб; щодо країн з меншою чисельністю населення такі дані майже відсутні). Отже, офіційно визнаних народів у Європі більше ніж вдвічі від загальновизнаної кількості держав. Майже кожна з цих країн має власні міжетнічні проблеми. Боротьба народів за політичну незалежність, розвиток взаємозалежних, проте неврегульованих та суперечливих відцентрових і доцентрових тенденцій у напрямку до інтеграції і регіоналізму, до єднання і децентралізації та поглиблення пов язаних із цими процесами нових і наявних застарілих проблем національних меншин створили в країнах нову загрозу втіленню в життя історично обумовленої ідеї щодо збереження миру, безпеки і справедливості на континенті. Найактуальнішим сьогодні напрямком процесу розвитку дружніх відносин і співробітництва для майже всіх без винятку країн Європи, включаючи Україну, стали спроби правового врегулювання міжнаціональних відносин, зняття міжетнічної напруженості, залагодження міжнаціональних конфліктів, що відвіку становили і становлять загрозу миру та стабільності в регіоні. Проте практика доводить, що й дотепер ні на універсальному, ні на регіональних рівнях не усунуто тих глибинних причин, котрі й породжують проблеми національних меншин.
Тому головний напрям дослідження, сформульований у назві дисертації, полягає в тому, щоб, спираючись на наявну теоретичну і юридичну базу, дослідити еволюцію становлення міжнародно-правових засад захисту прав національних меншин, визначити чинні в цій сфері норми, проаналізувати ефективність реалізації міжнародних інституційних механізмів, створених для контролю за їх здійсненням, виявити тенденції розвитку нормативного комплексу міжнародного захисту прав національних меншин. Важливість і значущість дослідження проблем національних меншин зумовлюють також уважне ставлення до них протягом ХХ ст., а починаючи з другої його половини і до цього часу – й підвищений інтерес з боку багатьох учених різних країн: юристів, соціологів, політологів, істориків, етнологів, інших фахівців – теоретиків та практиків.
Для з ясування окремих аспектів цієї проблеми велике значення мають роботи українських учених-правників В. Буткевича, М. Буроменського, М. Баймуратова, В. Денисова, В. Євінтова, О. Копиленка, О. Мартиненка, В. Нікітюка, І. Піляєва, П. Рабіновича, М. Товта та ін. В останні роки різні аспекти історичного і сучасного правового становища національних меншин в Україні досліджувались у публікаціях М. Антонович, О. Антонюка, О. Бикова, Ю. Волошина, В. Колісника, П. Муцького, С. Пєткова, Ю. Шемшученка, М. Шульги, К. Рушковської, в монографічних працях В. Євтуха, І. Кураса, Л. Місінкевича, О. Рафальського, Л. Рябошапка та ін. Різні аспекти проблеми захисту і правового статусу національних меншин висвітлювали правники із країн-членів СНД А. Абашидзе, І. Бліщенко, Т. Васильєва, Л. Гусейнов, Г. Жванія, О. Карпович, В. Карташкін, С. Пунжин, М. Смислов, Р. Тузмухамедов, С. Черниченко, С. Юр єв та ін.
Проблемам міжнародно-правового захисту національних меншин присвятили праці західноєвропейські науковці: Г. Альфредссон, Дж. Анайя, О. Андрисек, А. Балог, Ф. Бенуа-Ромер, Б. Вукас, Г. Гілберт, Е.-І. Даес, В. ван Дайк, Й. Динстейн, Ж. Дюпарк, А. Ейде, Ф. Ермакора, М. Естебанез, Ф. Капоторті, В. Кимлічка, І. Л. Клауд, Г. Лаутерпахт, Н. Лернер, К. Мінтті, Т. Мусгрейв, М. Новак, Дж. Пакер, Г. Пентассулья, А. Росс, А. Спілопулу-Акермарк, Р. Ставенхаген, С. Томушат, П. Торнберpі, Д. Турк, Р. Хофманн, М. Шоу, Дж. Якоб та ін.
Результати досліджень та висновки згаданих фахівців були враховані під час написання цієї дисертаційної роботи.
У той же час важливі напрями дослідження зазначеної проблеми ще не стали об єктом вивчення вітчизняних фахівців і лише частково розкриті зарубіжними фахівцями. Обрання теми цієї дисертації зумовлено наступними чинниками: відсутністю комплексного дослідження її теоретичних і практичних аспектів; нагальністю аналізу і узагальнення наукової інформації та систематизації і класифікації чинних норм міжнародного права, щодо захисту національних меншин; встановлення онтологічної і гносеологічної цінності наявних наукових концепцій, пов язаних з предметом дисертаційного дослідження, які в юридичній літературі ще не проаналізовані; потребою визначення місця в сучасному міжнародному публічному праві окремого нормативного комплексу із забезпечення і захисту прав національних меншин та осіб, які до них належать; актуальністю дослідження діяльності заснованих у рамках низки універсальних і регіональних міжнародних угод та наділених моніторинговою, судовою чи квазісудовою компетенцією щодо контролю за дотриманням державами прийнятих ними зобов язань стосовно захисту прав національних меншин міжнародних інституційних органів і механізмів, які існували в минулому та функціонують сьогодні; доцільністю спеціального дослідження проблем визначення і тлумачення колективних прав національних меншин та осіб, які до них належать, і механізмів забезпечення їх ефективної участі у державних справах, зокрема тих, що стосуються їх безпосередньо; необхідністю міжнародно-правового аналізу питань стандартів національного законодавства в цій сфері. Особливо важливо дослідити діяльність контрольного органу Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин, зокрема Консультативного комітету – єдиного спеціального моніторингового механізму нагляду за імплементацією і виконанням спільних для 35 країн-учасниць конвенції міжнародних правових зобов язань у цій сфері та ін. Комплексне дослідження міжнародних засад і інституційних механізмів захисту прав національних меншин є важливим як для вітчизняної правової науки, так і для міжнародно-правової практики України. Вивчення цих питань є необхідним для правозахисної практики та правотворчої діяльності в Україні, яка зобов язалась сприяти “розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України” (ст. 11 Конституції України).
Усі зазначені вище чинники обумовили актуальність та вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України” (номер держреєстрації 01U015204), програми Інституту міжнародних відносин Київського національного університету “Міжнародні правові, політичні та економічні засади розвитку України” (тема № 01БФ048-01), наукової програми кафедри міжнародного права “Інтеграція України у світовий та європейський правовий простір”.
Мета і завдання дослідження визначені з урахуванням вагомості наукової проблематики, актуальності обраної теми та стану її наукового осмислення. Оскільки в сучасній міжнародно-правовій науці зазначена тема комплексно й усебічно не розглядалась, автор поставив на меті на основі аналізу доктрини, чинної нормативної бази, діяльності міжнародних організацій, судової, квазісудової та наглядової практики міжнародних інституційних механізмів універсального і регіонального захисту прав та свобод національних меншин, а також національного законодавства і практики різних держав з ясувати теоретичні і правові засади встановлення статусу та сучасного захисту національних меншин і визначити шляхи їх удосконалення.
Ця мета визначила необхідність виконання таких завдань:
– дослідити феномен "національна меншина” в теорії і практиці міжнародного права як правову категорію, здійснити її теоретико-правовий аналіз і сформулювати науково обґрунтоване міжнародно-правове визначення цього терміна;
– з ясувати відмінності між “релігійними”, “мовними”, “расовими” та “етнічними” меншинами і запропонувати дефініції відповідних понять;
– розкрити особливість етапів розвитку процесу міжнародно-правового регулювання статусу і захисту національних меншин;
– розглянути історико-правові передумови виникнення та становлення міжнародних універсальних організаційних механізмів захисту національних меншин (Ліга Націй, ООН);
– визначити специфіку міжнародного захисту національних меншин у міжнародних актах неправового, політичного характеру регіональних організацій (ОБСЄ, ЄС, РЄ);
– проаналізувати, систематизувати та класифікувати загальні і спеціальні права національних меншин, кодифіковані в чинних універсальних конвенціях ООН та Рамковій конвенції Ради Європи про захист національних меншин;
– на основі науково обґрунтованих критеріїв встановити місце нормативно-правового комплексу міжнародного захисту національних меншин у системі сучасного міжнародного публічного права;
– розглянути основні доктринальні підходи та проаналізувати чинні норми міжнародного права і відповідні положення міжнародних документів щодо проблеми існування колективних прав меншин у міжнародному праві. Показати сутність визначених автором основних таких прав, а саме: права національних меншин на культурну автономію, самоврядування та самоорганізацію, їхні політичні і представницькі права, окреслити співвідношення прав національних меншин і права народів на самовизначення;
– дослідити особливості та ефективність діяльності судових, квазісудових і наглядових інституційних механізмів забезпечення і захисту прав меншин Ліги Націй, ООН і Ради Європи;
– розкрити специфіку правового захисту національних меншин і осіб, які до них належать, у двосторонніх договорах європейських країн;
– визначити межу правомірності застосування країнами походження національних меншин свого спеціального національного законодавства щодо захисту прав та інтересів осіб, які до них належать у країнах проживання, щоб запобігти як порушенню цих прав так і неправомірному втручанню у внутрішні справи останніх;
– проаналізувати політико-правові засади та нормативно-правові джерела забезпечення прав національних меншин в Україні та визначити рівень виконання країною її міжнародно-правових зобов язань за Рамковою конвенцією про захист національних меншин;
– на підставі теоретичних розробок виробити рекомендації щодо вдосконалення законодавства і практики України в царині захисту прав національних меншин.
Об єктом дослідження є комплекс правовідносин у сфері міжнародного захисту прав національних меншин. Предметом дослідження є міжнародно-правові принципи та норми, які містяться в універсальних та регіональних договорах, проекти й чинні акти міжнародних організацій у сфері міжнародного захисту прав національних меншин, діяльність міжнародних інституційних механізмів з питань захисту прав національних меншин, вітчизняна і зарубіжня доктрина міжнародного права щодо концептуальних питань міжнародно-правового захисту національних меншин.
Методи дослідження визначаються його провідною метою і завданнями. Дослідження проведене із застосуванням широкого спектру загальнотеоретичних і спеціально-наукових методів пізнання та підходів до вивчення міжнародних засад й інституційних механізмів захисту прав національних меншин. При висвітленні питання про періодизацію досліджуваного явища в основу було покладено історико-правовий метод. Аналіз міжнародно-правових принципів і норм, міжнародних актів, рішень інституційних установ здійснювався за допомогою формально-юридичного методу. Порівняльно-правовий метод застосовувався для з ясування питання про співвідношення міжнародного і національного права різних країн щодо захисту національних меншин та відповідність норм останнього визнаним міжнародно-правовим стандартам. Формально-логічний метод застосовувався для виявлення прогалин і суперечностей у чинному міжнародному й національному законодавстві в досліджуваній сфері, для вироблення пропозицій щодо його вдосконалення та для формулювання дефініцій. Метод аналізу застосовувався при дослідженні доктрини міжнародного права та наукових концепцій окремих вітчизняних і зарубіжних учених. При обґрунтуванні теоретичних висновків дисертації здобувач керувався положеннями загальної теорії права і теорії та практики міжнародного права. Широко використовувалися прикладні міждисциплінарні методи, розвинуті на базі загальнонаукових підходів (контент-аналіз, івент-аналіз та ін.).
Наукова новизна одержаних результатів дослідження визначається тим, що воно є першим в такому напрямі у вітчизняній та зарубіжній науці комплексним дослідженням міжнародних засад та діяльності міжнародних контрольних інституційних механізмів їх забезпечення, здійсненим на основі ретельного аналізу широкого кола чинних міжнародних актів правового і політичного характеру, досягнень вітчизняної та зарубіжної літератури, значна частина яких раніше не була об єктом спеціального наукового дослідження. У рамках проведеного дослідження одержані наступні результати, що мають наукову новизну, виносяться на захист і запропоновані автором вперше:
1. На основі аналізу підходів до визначення поняття “національна меншина” в документах міжнародних організацій, сучасній доктрині міжнародного права та національних концепціях із цього питання запропонована авторська універсальна дефініція цього поняття, придатна для цілей міжнародного права, яка суттєво доповнює та вдосконалює робочі визначення, що містяться в них.
2. Розкрито сутність і запропоновано визначення понять “релігійні”, “мовні”, “расові” та “етнічні” меншини.
3. Запропонована періодизація процесу захисту меншин у міжнародному праві. Обґрунтовано виокремлення чотирьох його основних етапів.
4. Досліджено універсальні системи захисту національних меншин (Ліги Націй, ООН) та окреслено досягнення та недоліки цих універсальних міжнародних організаційних механізмів, які впливають на становлення регіональних і національних сиcтем захисту меншин. 5. Аргументовано висновок щодо конструктивної ролі Європейського Союзу та Організації з безпеки і співробітництва в Європі в забезпеченні запобігання виникнення найнебезпечніших для миру в Європі конфліктних ситуацій, пов язаних із міжнаціональною та етнічною напруженістю, та їх урегулювання. Розкрито ефективність засобів і правових основ такої їх діяльності.
6. Обґрунтовано ідею становлення нового етапу правового забезпечення захисту прав національних меншин на європейському рівні. Показано, що хоч Рекомендації РЄ є політичними нормами і не мають юридично обов язкової сили, але розроблені на основі їхніх вимог проекти юридичних документів, на які дають згоду держави, створюють і зміцнюють унікальну на сьогодні міжнародно-правову базу в сфері захисту прав національних меншин. 7. Зроблено висновок про те, що в цій галузі міжнародних правовідносин відсутній єдиний універсальний кодифікаційний акт. Юридичні норми, що стосуються забезпечення прав осіб, які належать до національних меншин, містяться в багатьох універсальних, регіональних та двосторонніх договорах, інших міжнародних актах. Об єднуючою основою для них є основні права рівності й недискримінації та спеціальні права на існування і самобутність, на яких базуються інші чинні спеціальні права, що дають представникам меншин можливість захищати і зберігати свої культурні, релігійні та мовні особливості.
8. Здійснено систематизацію та запропоновано класифікацію визначених в універсальних конвенціях ООН і регіональній Рамковій конвенції про захист національних меншин прав меншин та осіб, які до них належать.
9. Розроблено й запроваджено в науковий обіг концепцію про становлення в рамках міжнародного права в галузі захисту прав людини та основних свобод окремого нормативного комплексу (підгалузі) із забезпечення та захисту прав національних меншин та осіб, які до них належать. Структурними елементами цього комплексу є норми інститутів міжнародного права захисту прав людини і основних свобод та імперативні норми, які передбачають виняткові спеціальні права меншин і осіб, які до них належать (право на самоідентифікацію; мовні права; право зберігати та розвивати самобутність і культуру меншини; освітні права; право на захист від примусової асиміляції тощо). 10. Дістала подальший розвиток концепція колективних прав національних меншин. Розкрито сутність визначених автором основних таких прав, а саме: права національних меншин на культурну автономію, самоврядування та самоорганізацію, їхніх політичних і представницьких прав, та по-новому окреслено співвідношення прав національних меншин і права народів на самовизначення.
11. Уперше у вітчизняній літературі проаналізовано діяльність контрольних (судових, квазісудових та наглядових) інституційних механізмів: Постійної палати міжнародного правосуддя, Комітету ООН із прав людини, Європейського суду із прав людини, Консультативного комітету Рамкової конвенції Ради Європи щодо захисту прав національних меншин, визначено ефективність та способи виконання їх рішень, запропоновано заходи для удосконалення їх діяльності.
12. На підставі аналізу чинних нормативних джерел у сфері захисту національних меншин розкрито особливості сучасного двостороннього співробітництва європейських держав у цій сфері правовідносин. Обґрунтовано висновок про необхідність, доцільність та ефективність двосторонніх договорів за умови відповідності їх чинним багатостороннім міжнародним угодам, з ясовано їхнє місце та роль у європейській системі захисту прав меншин, визначено їх зміст, механізми контролю за виконанням.
13. Щодо новітньої тенденції, а саме прагнення держав походження національних меншин, тобто їх етнічної чи історичної батьківщини, захищати права та інтереси своїх співвітчизників, які проживають в інших країнах і є громадянами останніх, то автором доведено висновок про те, що загальноприйняті принципи та норми міжнародного договірного і звичаєвого права не передбачають прямої дії законів одної держави в межах іншого територіального суверена, зокрема й щодо співвітчизників, які в іншій державі є представниками національної меншини. Екстериторіальна дія національного закону можлива лише на підставі договору зацікавлених держав про поширення дії такого закону або її наслідків на територію іншого суверена. 14. Проведено порівняльний аналіз відповідності чинного законодавства України положенням Рамкової конвенції про захист національних меншин. Сформульовано висновок про те, що наразі існує нагальна необхідність спрямувати національну правотворчість і практичну діяльність на вдосконалення національного законодавства та усунення його недоліків і розходжень з європейськими міжнародно-правовими стандартами захисту прав меншин, визначеними в резолюції Комітету міністрів РЄ від 5 лютого 2003 р. та висновках Консультативного комітету РЄ від 1 березня 2002 р. 15. Запропоновано практичні рекомендації щодо заходів, спрямованих на імплементацію норм РК та інших міжнародно-правових стандартів у національне законодавство та відповідної державної політики України в цій сфері, та щодо їх подальшого вдосконалення.
Теоретичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення і висновки дисертації суттєво доповнюють сучасні дослідження з проблем міжнародного захисту та національного забезпечення прав національних меншин, дозволяють простежити закономірності розвитку інституту міжнародного захисту прав національних меншин та становлення підгалузі міжнародного захисту прав меншин у царині міжнародного права захисту прав людини та основних свобод упродовж тривалого періоду, а відтак виявити тенденції і можливі перспективи врегулювання цих проблем у майбутньому. Отримані автором теоретичні результати можуть бути використані для подальшого розвитку вітчизняної науки міжнародного права, вдосконалення термінологічної бази в цій сфері правовідносин, а також можуть стати методологічною основою та теоретичним підгрунтям для здійснення подальших наукових міжнародно-правових і національно-правових досліджень із цієї тематики.
Практичне значення одержаних результатів обумовлюється можливістю їх використання для підготовки та викладання загальних і спеціальних курсів у вищих навчальних закладах, а також для написання підручників і навчальних посібників з міжнародного права та права Європейського Союзу. Вони можуть бути використані також органами державної влади України в процесі формування та реалізації державної політики у сфері захисту національних меншин, у нормотворчій роботі над удосконаленням законодавчої бази з питань забезпечення прав національних меншин в Україні, зокрема при опрацюванні нової редакції Закону України “Про національні меншини в Україні” і розробленні Закону України “Про національно-культурну автономію національних меншин України”. Положення, викладені в праці, важливі для органів місцевого самоврядування та громадських організацій національних меншин, а насамперед загальнодержавних дорадчих органів – Ради представників всеукраїнських громадських організацій національних меншин при Державному комітеті України у справах національностей та міграції і Ради представників громадських організацій національних меншин України при Президентові України та загалом усіх представників національних меншин, які переймаються цими питаннями. Аналіз нормативного матеріалу може бути корисним у практиці юристів, адвокатів, що здійснюють захист прав людини в Україні.
Положення і результати дослідження отримали практичне застосування в діяльності Консультативного комітету Ради Європи протягом 1998–2004 рр. при виконанні здобувачем обов язків члена Консультативного комітету Рамкової конвенції про захист національних меншин (експерта від України). Автор дисертаційного дослідження брав участь у 19 засіданнях Консультативного комітету (м. Страсбург) та в роботі 8 робочих груп комітету, які займалися проведенням моніторингу імплементації принципів РК у Сан-Марино, Хорватії, Чехії, Вірменії, Норвегії, Швеції, Ірландії та Македонії.
Отримані результати використані при написанні гл. XVI “Права меншин у міжнародному праві” (Міжнародне право. Основні галузі. / За ред. В.Г. Буткевича. – К.: Либідь, 2004) та гл. VII “Міжнародне і внутрішньодержавне право” (Міжнародне право. Основи теорії. / За ред. В.Г. Буткевича. – К.: Либідь, 2002) підручників з міжнародного права для вищих навчальних закладів.
Починаючи з 1999 р. результати цього дисертаційного дослідження використовуються в навчальному процесі при викладанні нормативного курсу “Міжнародне публічне право”. На їх основі автором була складена в 2003 р. програма з навчальної дисципліни “Міжнародний захист прав національних меншин”, яка викладається студентам п ятого курсу Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження були висвітлені у виступах на міжнародних, всеукраїнських і регіональних конференціях та семінарах: міжнародній конференції “Міжетнічні відносини у Закарпатській Україні” (Ужгород, 4–7 вересня 1998 р.), науковому семінарі “Національний та міжнародний захист прав людини (засоби і механізми)” (Київ, 19–23 жовтня 1998 р.), науково-практичній конференції “50-річчя Ради Європи” (Київ, 17 червня 1999 р.), науково-практичній конференції “Європейський суд з прав людини: захист прав людини чи втручання у справи держави” (Київ, 20–21 травня 1999 р.), загальноєвропейській конференції “Всі різні – всі рівні: від принципу до практики” (Страсбург, 11–13 жовтня 2000 р.), міжнародній науковій конференції “Український зовнішньополітичний інтерес: політичні, економічні та правові механізми реалізації” (Львів, 10–11 жовтня 2002 р.), міжнародному семінарі “Імплементація положень Рамкової конвенції про захист національних меншин в Україні” (Київ, 16–17 вересня 2003 р.), міжнародній конференції “Filing the Frame”, присвяченій 5-ій річниці набуття чинності Рамкової конвенції про захист національних меншин (Страсбург, 30–31 жовтня 2003 р.), регіональному семінарі для представників органів місцевого самоврядування, місцевих органів влади та громадських організацій національних меншин України з обговорення проекту нової редакції Закону України “Про національні меншини в Україні” “Права людини в поліетнічному українському суспільстві у контексті європейських стандартів” (Харків, 21–22 червня 2004 р.), а також щорічних наукових конференціях Інституту міжнародних відносин.
Дисертант виступив із науковою доповіддю “Актуальні проблеми правового регулювання статусу національних меншин і міжнаціональних відносин” перед Вченою радою Інституту міжнародних відносин (Київ, 6 квітня 2001 р.). Положення дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданні кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Публікації. За темою дисертації опубліковано: індивідуальну монографію; розділи 2-х підручників, двадцять п ять статей у наукових журналах та збірниках наукових праць, з них двадцять чотири – у фахових наукових виданнях.
Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, шести розділів, поділених на підрозділи, висновків та списку використаних джерел (585 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить – 469 сторінок друкованого тексту, обсяг використаних джерел – 53 сторінки.
|
