|
Актуальність теми дослідження. В умовах значних соціальних перетворень, спрямованих на побудову правової держави та громадянського суспільства в Україні, важливими залишаються питання практики застосування та вдосконалення положень нового Кримінального Кодексу України 2001р. Одним із інститутів українського кримінального права, що зазнав суттєвих змін у зв язку із прийняттям КК 2001 року, є інститут незакінченого злочину. Питання про кримінальну відповідальність за незакінчений злочин, і, зокрема, за готування, завжди було актуальним у вітчизняній кримінально-правовій науці. Однак, у кримінально-правовій теорії протягом всієї історії її існування не було єдиної думки ні щодо визначення поняття «стадії злочину» і його співвідношення із поняттям «види незакінченого злочину», ні щодо поняття готування до злочину та необхідності криміналізації різних його видів. Розробці цієї теми присвятили свої роботи представники кримінальної науки дореволюційного періоду, в тому числі Л.С.Бєлогриц-Котляревський, О.Ф.Кістяківський, А.Н.Круглевський, П.Лякуб С.П.Мокринський, Е.Я.Немировський, А.Н.Орлов, М.Д.Сергієвський, М.С.Таганцев тощо. В радянський період ця проблема привертала увагу О.А.Герцензона, А.А.Піонтковського, А.Н.Трайніна, M.А.Чельцова, М.Д.Шаргородського. Особливої актуальності набула тема кримінальної відповідальності за попередню злочинну діяльність в 50-60рр. минулого сторіччя, коли було захищено ряд кандидатських дисертацій: Н.В.Лясс «Стадії злочинної діяльності за радянським кримінальним правом» (1952), І.С.Тишкевичем «Поняття готування і замаху в радянському кримінальному праві» (1953), Н.Ф.Кузнєцовою «Відповідальність за готування та замах за радянським кримінальним правом» (1953). В 1955р. вийшла монографія проф. М.Д.Дурманова «Стадії вчинення злочину за радянським кримінальним правом». Названі роботи викликали велику полеміку в науковій літературі, участь в якій брали В.М.Чхіквадзе, М.І.Ковальов, Т.В.Церетелі, В.Г.Макашвілі та інші. Після цього протягом майже трьох десятиліть проблема незакінченої злочинної діяльності в науці кримінального права майже не піднімалася, хоча в цей час вийшли роботи К.А.Панько, В.Д.Іванова, Д.Є.Дядько, В.Ф.Караулова тощо. Справжній інтерес до розробки цієї проблеми виник лише після проголошення незалежності України в процесі підготовки нового Кримінального кодексу. Зокрема, дослідженню найбільш спірних проблем цієї теми присвятили свої роботи Ю.В.Александров, Ю.В.Гродецький, О.О.Дудоров, Б.С.Житнигор, В.А.Клименко, П.С.Матишевський, М.І.Мельник, А.О.Пінаєв, В.П.Тихий, Л.В.Фріс, М.І.Хавронюк, Н.В.Чернишова, С.Д.Шапченко, А.В.Шевчук тощо. З необхідністю дослідження цієї проблематики зіткнулася і наука кримінального права у Російській Федерації. Свої роботи їй присвятили, зокрема, Є.В.Благов, М.В.Гринь, М.П. Рєдін, А.П.Козлов, М.В.Феоктистов тощо.
Однак слід визнати, що попри досить детальну розробку даної проблеми в науковій літературі, цілий ряд актуальних питань цієї теми все-таки залишаються невирішеними. Перш за все, у названих роботах проблеми кримінальної відповідальності за готування до злочину розглядаються, у більшості випадків, як окреме питання стадій злочину. У зв язку з цим їх самостійному дослідженню не було присвячено достатньо уваги. Можливо, саме тому досі дискусійним є питання про саме поняття готування до злочину, визнання його стадією злочину чи самостійним видом злочину, не вирішене питання про класифікацію видів готування, підстави та межі кримінальної відповідальності за нього, необхідний обсяг криміналізації таких дій, а також про покарання за готування до злочину.
Крім того, окремі питання кримінальної відповідальності за готування до злочину об єктивно не могли бути піднятими у наявних дисертаційних та інших монографічних наукових дослідженнях, оскільки вони були здійснені до прийняття КК України 2001 року. Так, згідно ч.2 ст.13 КК України 2001 р., готування до злочину вперше визнається видом незакінченого злочину. Крім того, у ч.1 ст.14 КК, розширено перелік видів готування. Згідно ч.1 ст.14 КК «готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину». Далі, ч. 2 ст.14 КК встановила нове для вітчизняного кримінального закону положення про те, що «готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності». Нарешті, КК України вперше спеціально передбачив у ч.1 ст.68 КК Розділу ХІ Загальної частини спеціальні засади призначення покарання за незакінчений злочин, в тому числі і за готування до злочину, а саме: «При призначенні покарання за незакінчений злочин суд, керуючись положеннями статей 65-67 цього Кодексу, враховує ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця». Вищезгадані положення нового КК України потребують дослідження, адже вони мають значення для з ясування ключових проблем кримінальної відповідальності за готування до злочину і для застосування цих положень закону на практиці.
Отже, дослідження проблем кримінальної відповідальності за готування до злочину за КК України є актуальним для науки кримінального права, має важливе значення як для подальшого вдосконалення положень КК України про відповідальність за готування до злочину, так і для практики його застосування.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до цільової комплексної програми «Актуальні проблеми кримінального і кримінально-виконавчого права і системи попередження злочинності» (номер державної реєстрації 0186.0.070883), над якою працює кафедра кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Тема цього дослідження затверджена вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 21 грудня 2001 р. (протокол №7). Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є формулювання теоретично обґрунтованих висновків щодо поняття та видів готування до злочину, підстав та меж кримінальної відповідальності за вчинення таких дій, а також вироблення на цьому підґрунті рекомендацій щодо удосконалення законодавства та практики його застосування.
Для досягнення визначеної мети були поставлені такі задачі:
1. Визначити поняття незакінченого злочину, з ясувати і розмежувати між собою поняття незакінченого злочину та стадій злочину.
2. Визначити поняття готування до злочину як самостійного виду злочину.
3. Сформулювати критерії класифікації видів готування і охарактеризувати найбільш важливі його види.
4. Визначити підставу кримінальної відповідальності за готування до злочину.
5. Сформулювати межі кримінальної відповідальності та правила призначення покарання за вчинення таких дій.
6. Проаналізувати підстави криміналізації готування та сформулювати на цій підставі висновки щодо необхідності та достатності обсягу криміналізації цих діянь у КК.
Об єктом дослідження є кримінальна відповідальність за незакінчений злочин. Предметом дослідження є кримінальна відповідальність за готування до злочину.
Нормативно-правову базу дослідження склали положення чинного та вже скасованого вітчизняного законодавства, законодавства окремих зарубіжних країн щодо відповідальності за попередню злочинну діяльність і готування до злочину зокрема, а також практика його застосування. Теоретичну базу дослідження склали роботи вітчизняних та зарубіжних вчених минулого та сучасності в галузі кримінального права. Крім того, були використані роботи з психології, філософії, теорії права, конституційного права, інших галузевих юридичних наук.
Методи дослідження. У роботі використовувалися загальнонаукові методи дослідження, а також методи, властиві для досліджень у правових науках. Зокрема, з використанням діалектичного методу пізнання досліджувалося поняття незакінченого злочину та поняття готування в єдності та мінливості їх змісту і форми. Застосовуючи метод системного аналізу правових явищ, було розглянуто співвідношення готування до злочину із замахом та закінченим злочином, а також різних видів готування між собою; умови, приводи, підстави та необхідний обсяг криміналізації готування до злочину, склад готування до злочину; догматичного – проаналізовано зміст законодавчих положень про кримінальну відповідальність за готування до злочину; порівняльно-правового – порівняно ці положення чинного законодавства України з відповідними положеннями кримінального законодавства зарубіжних країн, а історичного і порівняльно-історичного – досліджено окремі чинні положення про відповідальність за готування до злочину порівняно з подібними положеннями попереднього, вже не чинного законодавства України; соціологічного опитування (було опитано близько 150 осіб, які мають досвід роботи у правоохоронних органах не менше трьох років) – з ясувати позицію практичних працівників відносно необхідності вдосконалення у КК України кримінальної відповідальності за готування до злочину.
Наукова новизна одержаних результатів. На думку автора, з досягнутих ним результатів дослідження новими для науки кримінального права є такі:
1. Розвинуто положення про те, що готування до злочину розглядається в двох аспектах: 1)як стадія вчинення умисного злочину та 2)як самостійний вид злочину. 2.Вперше обґрунтовано, що в структурі готування до злочину необхідно виділяти готування як самостійний вид злочину та злочин, передбачений Особливою частиною КК, до якого особа готувалася. 3. На відміну від висловлених в літературі позицій, доведено, що готування не може бути видом «незакінченого злочину», оскільки при готуванні об єктивно не розпочинається безпосереднє вчинення злочину, передбаченого Особливою частиною. 4. Розвинуто поняття готування до злочину як створення умов для вчинення злочину, передбаченого Особливою частиною КК, що припинене вимушено чи добровільно до початку вчинення цього злочину. 5.Вперше проаналізовано ознаки, які характеризують готування як самостійний вид злочину: його суспільну небезпечність, протиправність, винність та караність, вчинення його суб єктом злочину. 6. У розвиток ідей, вже висловлених в науці кримінального права, визначено суспільну небезпечність готування до злочину та сформульовано її основні критерії: цінність об єкта посягання, домінування можливості вчинення злочину, просторова та часова близькість підготовчих дій до безпосереднього вчинення злочину, передбаченого Особливою частиною КК, характер об єктивно вчинюваних діянь по створенню умов для здійснення злочину; доведено, що кримінально-правовий ступінь суспільної небезпечності властивий не всім видам готування.
7. Вперше запропоновано різні критерії класифікації видів готування, які мають кримінально-правове значення, а саме: об єктивні ознаки, ступінь тяжкості готування та ступінь його суб єктивної закінченості, причини припинення здійснення злочинного наміру, характер дії та спосіб закріплення у законі.
8. Наведено додаткові аргументи на користь поділу видів готування на загальні та спеціальні в залежності від закріплення кримінальної відповідальності за такі дії Загальною чи Особливою частиною КК.
9. Розвинуто положення про наявність у готуванні самостійної юридичної підстави кримінальної відповідальності - складу злочину, і вперше проаналізовано ознаки всіх елементів складу готування до злочину: об єкта, об єктивної сторони, суб єктивної сторони, суб єкта, які суттєво відрізняються від ознак складу злочину, передбаченого Особливою частиною КК, до якого особа готувалася.
10. По-новому проаналізоване положення ч.2 ст.14 КК про те, що «готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності»; доведено, що ч.2 ст.14 КК є спеціальною нормою щодо ч.2 ст.11 КК (малозначність діяння). 11.Наведено додаткові аргументи з приводу визнання добровільної відмови підставою саме звільнення від кримінальної відповідальності, а не виключення такої відповідальності. 12. Вперше аргументовано необхідність встановлення у ст.16 КК України окремої санкції за готування до злочину у розмірі половини максимального строку або розміру покарання від покарання, яке може бути призначене за закінчений злочин, до якого особа готувалася.
13.Розвинуто положення щодо необхідності застосування при призначенні покарання за готування до злочину як загальних, так і спеціальних засад призначення покарання. При цьому для уникнення існуючої у чинному КК конкуренції між положенням ст.65 і ч.1 ст.68 щодо врахування «ступеню тяжкості злочину» і «ступеню тяжкості діяння», запропоновано змінити редакцію ч.1 ст.68 КК. 14.У розвиток ідей, вже висловлених в науці, заперечується ототожнення ступеню тяжкості готування та ступеню тяжкості злочину, до якого таке готування здійснювалося. Відповідно, запропоновано доповнити ст.12 КК частиною шостою, яка б регламентувала правила встановлення ступеню тяжкості готування до злочину.
15.Вперше визначено поняття «злочинний намір», що використовується законом при формулюванні правил призначення покарання за готування до злочину. На противагу висловленим у літературі позиціям, доводиться доцільність вживання у КК саме такого терміну.
16. По-новому аргументовано висновок щодо необхідності втілення у КК України 2001 р. принципу криміналізації лише найбільш суспільно-небезпечних видів готування. Обґрунтовуються рекомендації щодо зміни положень чинного КК, зокрема, про виключення кримінальної відповідальності за готування до злочинів середньої тяжкості. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані:
- у наукових дослідженнях: як інформаційний матеріал або як основа для подальшого вивчення;
- у правотворчості: при подальшому удосконаленні Кримінального кодексу України;
- у правозастосовчій діяльності: при вирішенні питань притягнення осіб до кримінальної відповідальності за готування до злочину, кваліфікації таких діянь та призначення покарання за вчинене;
- у навчальному процесі: на лекціях і практичних заняттях з курсу Загальної частини кримінального права України, який викладається студентам вищих навчальних закладів.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення даного дослідження викладені у семи наукових публікаціях авторки та доповідалися і обговорювалися на всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства» (м. Запоріжжя, 2002 р.) та науковій конференції молодих вчених «Проблеми розвитку юридичної науки у новому столітті» (м. Харків, 2002 р.), а також під час роботи міжнародного науково-практичного семінару «Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим Кримінальним кодексом України» (м.Харків, 2002 р.).
Окрім цього, дисертація пройшла обговорення та рецензування на кафедрі кримінального права № 1 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (2004 р.). Окремі із сформульованих у дисертації положень та поглядів використовуються при проведенні практичних занять із Загальної частини кримінального права України зі студентами Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (2003-2004 рр.).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображені в семи опублікованих дисертанткою наукових роботах, з них чотири наукові статті опубліковані у виданнях, що визнані Вищою атестаційною комісією України фаховими для юридичних наук. Структура роботи обумовлена метою, предметом і завданнями дослідження. Робота складається із вступу, двох розділів, які разом містять десять підрозділів, висновків (до кожного розділу та загальних висновків до всієї роботи) та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи – 218 сторінок, з них основного тексту - 196 сторінок. Кількість використаних джерел - 233.
Література та законодавство використані станом на 1 грудня 2004 року.
| 
