|
Актуальність теми. На початку XXI століття нові, негативні тенденції злочинності стали серйозною перешкодою на шляху становлення демократичних інститутів і еко-номічних основ української державності. Злочинці використовують усе більш витонче-ні способи вчинення й приховання протиправних дій, застосовують сучасні технічні засоби, тому перед слідчими все частіше стає завдання пошуку невідомих злочинців за залишеними ними слідами. Практика свідчить про зростання числа нерозкритих особ-ливо тяжких злочинів. Так, за даними УМВС України в Харківській області, кількість нерозкритих злочинів по лінії карного розшуку становила: 1999 р. – 8094 (25,4% всіх вчинених злочинів), 2000 р. – 8296 (23,5%), 2001 р. – 6644 (21,6%), 2002 р. – 5801 (17,8%), 2003 р. – 14857 (36,3%). Установлення в процесі розслідування особи, яка вчи-нила злочин (далі злочинця) є одним із центральних завдань досудового слідства у кримінальній справі. Його вирішення представляє значні труднощі, особливо коли зло-чинцю вдалося зникнути з місця події. Потреби сучасної слідчої практики свідчать, що назріла гостра необхідність дослідження наукових і прикладних проблем пошуку й встановлення особи злочинця та його подальшого затримання.
Пошук злочинців та їх наступне затримання сприяє повному, всебічному й об єк-тивному розслідуванню кримінальних справ. Недоліки пошукової діяльності слідчого негативно впливають на боротьбу зі злочинністю. Ось чому проблемам пошуку злочи-нця приділяється багато уваги в криміналістиці.
Більшість дослідників метою пошукової діяльності слідчого вважає розшук вста-новленого злочинця, який ховається від слідства. Діяльність слідчого з пошуку невідо-мого злочинця (пошукова діяльність) спирається на наукові основи, які перебувають у стадії формування. Значною мірою вони представлені у вигляді апробованих положень криміналістичної техніки, криміналістичної тактики, судової медицини й судової екс-пертології. Сьогодні значно розширився арсенал технічних засобів і тактичних прийо-мів пошуку та отримання криміналістичної інформації із залишених злочинцем слідів. Це вимагає проведення аналізу й узагальнення з метою реалізації новітніх технологій в пошуковій діяльності слідчого. Таким чином, необхідно визначити структуру пошуко-вої діяльності, цілі й методологію пошуку, встановити його співвідношення з розшу-ком.
Логічним завершенням пошуку та встановлення злочинця є його затримання. Проблемам затримання злочинця присвячено низку досліджень різних авторів. Ви-вченню піддавалися в основному, процесуальна та оперативно-розшукова сторони за-тримання. Такий однобічний підхід не тільки збіднює теоретичні дослідження діяльно-сті правоохоронних органів із затримання злочинця, але й позбавляє практичних пра-цівників цілісного уявлення про всю процедуру затримання, у тому числі використову-ваних при цьому тактичних прийомів для отримання доказової інформації про причет-ність затриманої особи до вчинення злочину. Тактичні прийоми затримання злочинця на місці злочину недостатньо досліджені й не розглянуті на належному рівні в криміна-лістичній літературі.
У більшості підручників і посібників із криміналістики не викладається тактика затримання злочинця на місці злочину, що негативно позначається на підготовці прак-тичних працівників. Таке становище багато в чому пояснюється недостатністю теоре-тичних досліджень з організації й тактиці затримання. У спеціальній літературі розгля-даються переважно окремі питання, пов язані з процесуальною стороною та окремими проблемами тактики затримання, причому деякі із запропонованих авторами рекомен-дацій утратили нині свою актуальність або не можуть бути використані у зв язку зі змі-ною характеру дій злочинців, застосовуванням ними нових засобів і методів з метою уникнути затримання. Слідча практика свідчить, що дії із затримання злочинця нерідко містять реальну небезпеку для життя й здоров я співробітників міліції, громадян. Тому затримання злочинця на місці події, а особливо у випадках, коли воно здійснюється шляхом проведення тактичної операції, є найскладнішим у тактичному відношенні комплексом слідчих дій, оперативно-розшукових і організаційних заходів. Таким чи-ном, сучасна слідча практика вимагає розробки криміналістичних аспектів тактики за-тримання злочинця. Окремим питанням пошуку та затримання злочинця присвячені роботи вітчизняних та закордонних вчених, таких, як О.Г. Александровський, Ю.П. Аленін, О.М. Бандурка, В.П. Бахін, Р.С. Бєлкін, Б.Є. Богданов, Т.В. Боголюбська, О.О. Бородич, А.І. Вінберг, О.К. Гаврилов, В.І. Галаган, І.Ф. Герасимов, Ф.В. Глазирін, В.М. Григор єв, В.І. Громов, О.П. Гуляєв, А.Я. Дубинський, О.О. Закатав, А.І. Іщенко, Е.К. Кагін, В.Я. Колдін, Н.І. Клименко, О.М. Колісниченко, Є.Ф. Коновалов, В.О. Ко-новалова, В.С. Кузмичов, В.П. Лавров, О.М. Ларін, І.М. Лузгін, В.Г. Лукашевич, В.О. Образцов, С.М. Потапов, В.І. Попов, О.Р. Ратинов, М.В. Салтевський, М.Я. Сегай, О.Б. Соловйов, П.Є. Титов, В.В. Тищенко, М.В. Терзієв, О.А. Філющенко, Л.В. Франк, А.А. Чувільов, Б.В. Шавер, М.П. Шаламов, В.Ю. Шепітько, С.А. Шейфер, І.М. Якімов та ін. Питання ж пошуку невідомого злочинця за комплексом залишених ним матеріа-льних і ідеальних слідів та тактики затримання злочинця на місці злочину на моногра-фічному рівні не досліджувалися. Питання комплексного розгляду процедури пошуку невідомого злочинця та тактики затримання достатньою мірою не вирішені, не піддава-лися комплексному дослідженню у вітчизняній та закордонній літературі з метою роз-робки тактичних рекомендацій для підвищення ефективності розкриття й розслідуван-ня злочинів.
Сукупність визначених проблем із пошуку і затримання злочинця є актуальною та недослідженою належним чином у криміналістичної теорії, що обумовило вибір теми дисертаційного дослідження
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок до-слідження ґрунтується на основних положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001 – 2005 роки, затвердженої Указом Президента України № 1376 від 25.12.2000 р., на Указах Президента України № 143 від 18.02.2002 р. „Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян” і № 84 від 6 лю-того 2003 р. „Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби з організованою зло-чинністю та корупцією”, на Концепції розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001 – 2005 років (рішення Колегії МВС України від 18.12.2000 р. № 9КМ/1); відповідає тематиці пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на пері-од 2002 – 2005 років, які затверджено Наказом МВС України від 30.06.2002 р. № 635, Наказу МВС України від 15.05.2003 р. № 491 „Про вдосконалення науково-дослідної діяльності в системі МВС України” та головним напрямкам наукових досліджень Нац. ун-ту. внутр. справ на 2001–2005 рр., затвердженим Вченою радою Нац. ун-ту. внутр. справ (протокол № 3 від 23.03.2001р.).
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування і роз-роблення заходів щодо вдосконалення правових, організаційних і криміналістичних основ пошуку та затримання злочинця.
Зазначена мета дослідження конкретизується такими задачами:
– визначити цілі та сутність пошукової діяльності слідчого;
– визначити зміст криміналістичної інформації та пошукового криміналістичного портрету злочинця;
– сформулювати рекомендації щодо пошуку злочинця за залишеними матеріаль-ними та ідеальними слідами;
– виявити основні риси та цілі затримання як слідчої дії;
– виділити типові слідчі ситуації затримання злочинця;
– окреслити особливості планування затримання злочинця на місці злочину;
– розробити тактичні рекомендації затримання злочинця в різних слідчих ситуаці-ях.
Об єктом дослідження є діяльність органів дізнання та досудового слідства з по-шуку та затримання злочинців.
Предметом дослідження є процесуальні процедури та тактико-криміналістичні прийоми пошуку та затримання злочинця. Методи дослідження. Методологічну основу роботи становлять загальні закони та категорії теорії пізнання, зокрема положення ма-теріалістичної діалектики про пізнання соціальних процесів і явищ, пов язаних із дослі-джуваними проблемами. У процесі дослідження також застосовувалися: історико-правовий метод – для аналізу історичних засад пошукової діяльності слідчого при роз-слідуванні злочинів; системно-структурний і порівняльний – для встановлення сутності пошукової діяльності слідчого та процедури затримання злочинця; соціологічний метод (анкетування) –для опитування слідчих за спеціально розробленою анкетою; статисти-чні методи (групування відомостей, аналіз кількісних показників) – для узагальнення даних за результатами аналізу кримінальних справ та відомчої статистики діяльності слідчих підрозділів МВС України. На основі синтезу сформульовано висновки, що за-вершують роботу.
Правовою основою дослідження є Конституція України, укази Президента Украї-ни, постанови Кабінету Міністрів України, чинний Кримінально-процесуальний кодекс України та проект Кримінально-процесуального кодексу України станом на травень 2004 року, Закони України: „Про міліцію”, „Про оперативно-розшукову діяльність”, „Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, відомчі накази, інструкції, розпорядження МВС України.
Емпіричну базу дослідження становлять: результати анкетування 280 слідчих УМВС України в Запорізькій, Донецькій, Луганській та Харківській областях; узагаль-нення 356 кримінальних справ з розслідування крадіжок (ст. 185 КК України), розбоїв та грабежів (ст.ст. 186, 187 КК України), вимагання (ст. 189 КК України), незаконного обігу наркотиків (ст.ст. 305, 307, 309, 311 КК України ), що розслідувались слідчими УМВС України в Автономній Республіці Крим, Винницькій, Волинській, Донецькій, Дніпропетровській, Житомирській, Запорізькій, Івано-Франківській, Київській, Кірово-градській, Львівській, Луганській, Миколаївській, Одеській, Полтавській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Харківській, Хмельницькій, Черкаській та Чернігівській об-ластях за 1998–2004 роки.
Дисертант використав також власний досвід практичної роботи слідчим та досвід науково-педагогічної діяльності у вищому навчальному закладі МВС України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні, спираючись на положення загальної теорії криміналістики й узагальнення досвіду су-дово-слідчої практики, зроблено спробу на монографічному рівні розв язати проблеми пошуку та затримання злочинця.
Проведене дослідження дозволило обґрунтувати й сформулювати наукові поло-ження, висновки та рекомендації, які, на думку дисертанта, містять елементи новизни:
– дістало подальшого розвитку поняття пошукової діяльності слідчого та удоско-налений алгоритм пошуку невідомого злочинця, який складається із шести взаємозв язаних етапів;
– сформульовано власне визначення поняття криміналістичної інформації, кримі-налістичного пошукового портрету, які використовуються під час пошуку невідомого злочинця;
– дістали подальшого розвитку тактичні прийоми роботи слідчого з матеріальни-ми слідами злочину;
– удосконалено класифікацію матеріальних слідів злочину, які використовуються для пошуку злочинця, виділено підстави поділу слідів та їх види;
– уперше визначено умови, цілі, слідчі ситуації і розроблено критерії проведення гіпнорепродукції зі свідком, потерпілим та форми її фіксації;
– наведено додаткові аргументи щодо розгляду затримання, як слідчої дії, що проводиться з метою захоплення злочинця на місці злочину для отримання доказів;
– удосконалено класифікацію типових слідчих ситуацій затримання, проаналізо-вано їх особливості і відповідні їм комплекси тактичних прийомів та оперативно-розшукових заходів; дістала подальшої розробки тактика підготовки та проведення за-тримання в різних слідчих ситуаціях.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в роботі наукові положення та рекомендації можуть бути використані для підвищення ефективності:
– науково-дослідницької роботи – як основи для подальшої розробки тактики по-шуку та затримання злочинця при розслідуванні неочевидних злочинів і включення цих положень в структуру окремих криміналістичних методик; – практичної діяльності слі-дчих, як рекомендації та пропозиції, спрямовані на вдосконалення оперативно-розшукової та слідчої діяльності під час застосування тактичних прийомів, проведення слідчих дій та оперативно-розшукових заходів чи їх комплексів (акт впровадження СУ УМВС України в Харківській області від 12 квітня 2005 року);
– навчального процесу, як матеріали для відповідних розділів підручників та на-вчальних посібників з курсу „Криміналістика”, а також при викладанні курсу криміна-лістики при читанні лекцій та проведенні практичних занять (акт впровадження Націо-нального університету внутрішніх справ від 20 жовтня 2004 року);
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорюва-лись на засіданнях кафедри криміналістики Національного університету внутрішніх справ, на міжнародній науково-практичній конференції „Теорія та практика криміналі-стичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах” (м. Ки-їв, 2001), науково-практичній конференції ад юнктів НУВС (м. Харків, 2001).
Публікації. Основні положення дисертації викладено в семі наукових публікаціях: шести статтях у фахових виданнях, затверджених ВАК України, тезах науково-практичної конференції, а також в опублікованій лекції.
Структура дисертації зумовлена її метою та поставленими задачами. Загальний обсяг дисертації становить 258 сторінку, із яких 189 – основний текст, 29 – список ви-користаних джерел (325 найменувань), 40 – додатки.
| 
