|
Актуальність теми. Як свідчить історія розвитку людства, релігія упродовж багатьох тисячоліть істотно впливає на розвиток прав і свобод людини, держави і правових систем, на формування політичної, правової та релігійної культури населення.
Процес формування релігійних вірувань відбувався як за національною ознакою, так і під впливом світових релігій, таких як буддизм, християнство, іслам та ряд інших, які набули поширення в багатьох країнах, у тому числі на території України.
Усе це викликало необхідність створення відповідних умов щодо правового регулювання та забезпечення прав і свобод людини у сфері релігійних відносин як на національному, так і на міжнародному рівнях. У Конституції України 1996 р. людина, її життя і здоров я, честь і гідність визнаються найвищою соціальною цінністю, що повною мірою відповідає закріпленому праву кожної людини в Україні на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35) [91], яке включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. За характером відносин держави і церкви, а також правовим регулюванням та забезпеченням прав і свобод людини в релігійній сфері в сучасний період Україну можна віднести до демократичних країн, в яких функціонують багато релігій та вірувань. Характерним є і процес зростання кількості релігійних організацій та громад за роки незалежності України, кількість яких досягла 30 тисяч [109, c. 39]. Водночас слід зазначити, що до останнього часу конституційне право людини на свободу світогляду та віросповідання в нашій країні залишається найменш дослідженим. В українській юридичній та релігієзнавчій літературі їм надана переважно загальна характеристика. Українські конституціоналісти розглядають ці питання переважно в контексті конституційно-правового статусу людини поряд з іншими його елементами.
Конституційне право на свободу світогляду і віросповідання є складовою системи конституційних прав і свобод людини і певною мірою формується як конституційно-правовий інститут, який у широкому розумінні у свою чергу можна розглядати як складову правової системи України в цілому. Поряд з цим практичне дотримання прав людини в релігійній сфері, в тому числі права людини на свободу світогляду і віросповідання, є однією із глобальних проблем сучасного суспільного розвитку, що потребує вжиття заходів як на національному, так і на міжнародному рівнях. На міжнародному рівні право на свободу совісті і віросповідання знайшло своє відображення насамперед в Загальній декларації прав людини [49] та в Міжнародному пакті про громадянські та політичні права [123], в яких передбачено, що кожна людина має право на свободу думки, совісті та релігії.
Спеціальним міжнародним документом із цих питань є Декларація про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на підставі релігії або переконань, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 25 листопада 1981 р. [36], в якій передбачено обов язок держави вживати заходів щодо запобігання і ліквідації дискримінації на основі релігії або переконань, приймати необхідне законодавство для застосування заходів щодо боротьби проти нетерпимості на основі релігії та інших переконань у цій сфері.
Виходячи з необхідності наукового забезпечення цього конституційно-правового інституту, виникає потреба проведення ґрунтовного наукового дисертаційного дослідження конституційно-правових проблем права людини на свободу світогляду і віросповідання в Україні, які мають важливе теоретичне і практичне значення. Незважаючи на те, що права людини на свободу совісті знаходили відображення і в попередніх конституціях України, правові проблеми їх встановлення, реалізації, охорони та захисту залишаються недостатньо вивченими і відтак потребують комплексного і системного дослідження. В Україні найбільш грунтовні наукові дослідження законодавства про свободу совісті проведено В.П. Гаєвою [30], загальнотеоретичні проблеми юридичного забезпечення свободи віросповідання людини — Л.В. Ярмол [272]. Адміністративно-правові проблеми регулювання свободи совісті дослідив у дисертаційній роботі І.М. Компанієць [74]. Роль конституційно-правового регулювання відносин держави і релігійних організацій у гарантуванні свободи віросповідання досліджено Г.Л. Сергієнко [234]. У цих дослідженнях частково розглядалися проблеми конституційних прав людини в релігійній сфері. Але комплексного наукового дослідження проблем конституційного права людини на свободу світогляду і віросповідання вченими-юристами не проводилося.
Це свідчить про те, що дослідження теоретичних питань конституційного права людини на свободу світогляду і віросповідання є актуальним напрямом сучасної юридичної науки, зокрема науки конституційного права.
При підготовні дисертації були враховані загальні положення робіт з конституційного права, теорії держави і права, історії держави і права України, історії політичних і правових учень, адміністративного права, міжнародного публічного права, кримінального, трудового та інших галузей права.
Теоретичну основу для проведення дисертаційного дослідження склали праці відомих вчених-юристів із теоретичних питань конституційного, адміністративного права та ряду інших галузей юридичної науки: В.Б. Авер янова, С.С. Алексєєва, В.С. Журавського, В.В. Копєйчикова, В.Ф. Опришка, П.М. Рабіновича, В.Ф. Погорілка, О.Ф. Скакун, В.Ф. Сіренка, О.В. Скрипнюка, О.Ф. Фрицького, Ю.М. Тодики, В.В. Цвєткова, В.М. Шаповала, Ю.С. Шемшученка та ін. Основною базою дослідження є Конституція України 1996 р., міжнародно-правові договори та інші джерела. З метою порівняльно-правового аналізу природи конституційного права людини на свободу світогляду і віросповідання та гарантій їх дотримання в Україні досліджувались наукові джерела та законодавство Росії, країн СНД та інших зарубіжних країн..
У дисертаційній роботі використані матеріали наукових фондів Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, Парламентської бібліотеки України та бібліотеки Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проводиться як складова тематики досліджень відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України з теми “Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика” (номер державної реєстрації РК 0101U005662). Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є з ясування теоретичних, законодавчих та практичних проблем організаційно-правового механізму конституційно-правового регулювання права людини на свободу світогляду і віросповідання. Визначена мета досягається розв язанням таких завдань: провести історико-правове і філософсько-релігієзнавче дослідження категорій “свобода совісті”, “свобода світогляду” і “свобода віросповідання” як прав людини та визначити особливості їх розвитку і закріплення на законодавчому рівні;
здійснити аналіз сучасного правового регулювання права людини на свободу світогляду і віросповідання в національному законодавстві та в міжнародно-правових актах з цих питань;
проаналізувати види та статус релігійних організацій в Україні, порядок їх формування та діяльності щодо здійсненню богослужінь, відправлення релігійних обрядів, інших культових потреб; розглянути зміст і стан взаємовідносин держави і церкви по забезпеченню конституційного права людини на свободу світогляду та віросповідання, визначити коло теоретичних і практичних проблем, які потребують правового врегулювання;
дослідити і визначити поняття, систему і види організаційно-правових гарантій забезпечення прав людини на свободу світогляду і віросповідання та внести відповідні пропозиції щодо їх удосконалення в законодавстві України.
Об єктом дисертаційного дослідження є конституційно-правовий статус людини і громадянина, який охоплює як складові систему конституційних прав і свобод людини, в тому числі в релігійній сфері.
Предметом наукового дослідження є конституційне право людини на свободу світогляду і віросповідання та конституційно-правові гарантії його забезпечення.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети та розв язання поставлених завдань при проведенні даного наукового дослідження використовувалися діалектичний, матеріалістичний та формально-логічний методи, а також методи порівняльно-правового, історико-правового, системного, статистичного аналізу та інші.
За допомогою діалектичного методу проведено дослідження прав людини в релігійній сфері у його взаємозв язку з державними і релігійними інститутами в умовах єдності і боротьби протилежностей віри та інших світоглядних орієнтацій.
Застосування історико-правового методу дало змогу простежити розвиток релігійних прав людини з часу їх виникнення й існування в різні періоди історичного розвитку державно-церковних відносин і правових систем на території України.
Провести аналіз правової термінології і правових категорій у сфері прав людини в релігійних відносинах дозволило застосування формально-логічного методу дослідження.
Системний метод використовувався для найбільш повного визначення прав людини на свободу світогляду і віросповідання в системі інших прав, характеристики елементів для визначення структури, системи, видів окремих конституційно-правових інститутів, які мають безпосереднє відношення до релігійної сфери.
Порівняльно-правовий метод дав змогу визначити загальні риси конституційного розвитку і особливості державно-релігійних систем у різних країнах світу порівняно з досвідом України в цій сфері.
Із застосуванням статистичного методу дослідження визначались релігійна ситуація в Україні і особливість вжиття заходів забезпечення дотримання прав людини в релігійній сфері.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що запропонована дисертація є одним із перших в Україні досліджень, присвячених теоретичним і практичним проблемам конституційно-правового регулювання прав людини в релігійній сфері, в якому сформульована авторська концепція конституційного права людини на свободу світогляду і віросповідання.
В результаті проведеного автором дослідження одержані такі результати, що мають наукову новизну: здійснений автором аналіз категорій “свобода світогляду”, “свобода совісті” та “свобода віросповідань” є першою спробою теоретичного визначення цих понять, що постали перед юридичною наукою після прийняття нової Конституції України, яка проголосила право людини на свободу світогляду і віросповідання на відміну від права людини на свободу совісті. Автор розрізняє релігійний світогляд як систему поглядів і уявлень людини, що ґрунтуються на релігійних вченнях і уявленнях та поняття атеїстичного світогляду або атеїзму, який характеризує такі світоглядні орієнтації людини, які пояснюють всі сторони її буття як вільного від надприродних сил;
сформульоване авторське визначення конституційного права людини на свободу світогляду і віросповідання як можливості людини мати світоглядні переконання, сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, право відправляти релігійні культи, обряди та вести релігійну діяльність у межах і згідно з Конституцією та чинним законодавством України;
визначено місце конституційного права людини на свободу світогляду і віросповідання серед інших прав і свобод людини, що дає можливість віднести це право не тільки до особистих (природних) прав, а також і до культурних (духовних) прав людини;
проведений автором аналіз розвитку і становлення правових основ права людини на свободу совісті і віросповідання на території України з часів їх виникнення до сучасного стану є одним із перших узагальнень розвитку конституційно-правового статусу людини, що дає можливість виділити чотири основні періоди розвитку прав людини в релігійній сфері на території України: перший, найдавніший період з часу виникнення релігій і їх розвитку до кінця існування Київської держави (1240 р.); другий період становлення релігійних вірувань — з 1240 р. до початку ХХ ст.; третій період співіснування релігійних та атеїстичних поглядів за часи радянської доби з 1917 р. до кінця 90-х років і четвертий, сучасний період відродження релігій — з часу проголошення незалежності України;
автором визначено поняття релігійних організацій як добровільних громадських об єднань в релігійній сфері, що створені на основі єдності поглядів для задоволення своїх релігійних потреб, спільної реалізації і захисту своїх релігійних інтересів, які діють відповідно до внутрішньої ієрархічної та інституційної структури; проаналізовані правові основи державно-церковних відносин в Україні, визначено роль єдиної православної церкви як традиційної для України, а також визначені основні напрями вдосконалення цих відносин з метою забезпечення конституційного права людини на свободу світогляду і віросповідання. Автором обґрунтована необхідність прийняття Парламентом України Основ державної політики щодо церкви та релігійних організацій;
визначена система юридичних гарантій забезпечення свободи світогляду і віросповідання, яка включає національні нормативно-правові та міжнародно-правові заходи, механізм здійснення яких дасть змогу реалізувати права людини в релігійній сфері;
сформульовані пропозиції щодо внесення змін і доповнень до законодавства про свободу совісті та релігійні організації і можливості прийняття в новій редакції Закону України “Про свободу світогляду, віросповідання та релігійні організації (об єднання)”, який відповідав би вимогам ст. 35 Конституції України, а також запропоновані нові терміни і визначення в релігійній сфері, вдосконалення процесу легалізації релігійних громад шляхом їх реєстрації або повідомлення про створення та ряд інших;
внесено пропозиції щодо посилення відповідальності за порушення прав людини в релігійній сфері, в тому числі встановлення адміністративної відповідальності з цих питань.
Практичне значення одержаних результатів. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані в процесі подальших наукових досліджень проблем встановлення та реалізації конституційних прав і свобод, а також може бути застосовані в правотворчій роботі органів державної влади. Ряд положень дисертації можуть бути використані під час підготовки законопроектів, які стосуються прав і свобод людини в релігійній сфері. Основні положення та висновки дисертації можуть бути використані в процесі викладання конституційного права, основ релігієзнавства та відповідних спецкурсів у навчальних закладах, а також при проведенні наукових досліджень правових проблем у релігійній сфері. Апробація результатів дисертації. Теоретичні та практичні положення дисертації, проблемні питання прав і свобод людини і громадянина в Україні в релігійній сфері оголошувалися автором на конференціях та інших науково-практичних заходах. Результати дослідження оприлюднені у доповідях і виступах на республіканських і міжнародних науково-практичних конференціях та інших наукових заходах, зокрема: “Ідея правової держави: історія та сучасність” (23—24 листопада 2000 р., м. Луганськ); “Сучасні проблеми юридичної науки і правозастосовчої діяльності” (21—22 грудня 2001 року, м. Харків; тези опубліковано); “Україна і Росія: актуальні проблеми адаптації правових систем” (15 червня 2002 року, м. Одеса; матеріали опубліковано); “Права людини в Україні: проблеми і перспективи (10 грудня 2002 року, м. Київ; тези опубліковано); “Право і культура України у ХХІ столітті” (Київ, 31 травня 2002 р., м. Київ; інформація опублікована); „Свобода релігії та глобальні трансформації в сучасному світі” (26—28 травня 2004 р., м. Київ); „Права і свободи людини в правовій системі України: історія, стан і перспективи” (10 грудня 2004 року, м. Київ; тези опубліковано) та ряді інших.
Висновки, сформульовані в дисертаційному дослідженні, відображені в наукових роботах, що опубліковані у фахових та інших юридичних виданнях. Публікації. Основні результати дисертаційної роботи опубліковані в наступних роботах: У брошурі „Політичні права людини та громадянина” (К.: УНА, 2000. – 16 с.) [110] визначається поняття конституційно-правового статусу людини та громадянина, його сутність і структура, яка складається з різних елементів (правосуб єктності, громадянства, конституційних принципів, прав і свобод, обов язків, гарантій здійснення та ряду інших), що дозволяє визначати особливості конституційно-правового статусу людини в релігійній сфері, в тому числі конституційне право людини на свободу світогляду та віросповідання як один із основних його елементів.
У брошурі „Конституційно-правові основи свободи світогляду і віросповідання в Україні” (К.: УНА, 2001. — 32 с.) [111] проведений аналіз конституційно-правових основ свободи світогляду та віросповідання, міжнародних актів та законодавства України з цих питань, визначено поняття права людини на свободу світогляду і віросповідання.
Значне місце приділено визначенню правового статусу релігійних організацій та правових основ їх діяльності, а також проаналізовані особливості юридичної відповідальності за порушення законодавства про свободу віросповідання та релігійні організації, що в повній мірі охоплює і проблеми конституційного права людини на свободу світогляду та віросповідання.
У статті “Конституційне регулювання свободи віросповідання та релігійних відносин в зарубіжних країнах“ (Держава і право: Зб. наук. праць. – К., 2002. Вип. 15. — С. 94—100) [112] розглянуті види державно-церковних відносин зарубіжних країн та України трьох основних видів: з державною (пануючою) церквою, світські держави і держави з визнаною церквою.
У статті “Свобода совісті та віросповідання в правових системах України та Росії” (Актуальні проблеми політики: Зб. наук. праць. — Одеса, 2002. Вип. 15. — С. 377—380) [113] зроблений порівняльний аналіз правового регулювання прав людини на свободу совісті і віросповідання України та Російської Федерації. Історичні етапи і особливості розвитку прав людини в релігійній сфер, починаючи з найдавніших часів її виникнення на території України, розглянуті в роботі “Розвиток і становлення права людини на свободу світогляду і віросповідання на території України” (Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Вип. 15. – К., 2004. – С. 446—454) [114].
Сучасний стан правового регулювання в релігійній сфері в Україні, які охоплюють конституційне право людини на свободу світогляду і віросповідання, та проблеми його вдосконалення розглядаються в роботі „Регулювання релігійних вірувань або діяльності релігійних організацій” (Юридична консультація. – 2002. - №1. – С. 1, 15) [115].
Сучасні проблеми прав людини в релігійній сфері та правового регулювання діяльності релігійних організацій розглянуті в роботі “Правові основи свободи світогляду та віросповідання в Україні на зламі століть” (Права людини в Україні: проблеми та перспективи: Матер. „круглого столу” 10 грудня 2002 р., м. Київ. – К.: Вид. Центр НАУ, 2002. — С. 16—19) [116].
Особливості закріплених в конституції України положень щодо свободи світогляду та віросповідання, а також міжнародних стандартів з прав людини в релігійній сфері викладені в роботі “Міжнародно-правові та конституційні основи свободи світогляду та віросповідання в Україні” (Сучасні проблеми юридичної науки і правозастосовчої діяльності: Тези наук. доповідей – Харків, 2002. — С. 194—197) [117].
Проблеми вдосконалення чинного законодавства з урахуванням конституційного регулювання права людини на свободу світогляду та віросповідання розглядаються в роботі „Законодавство про свободу совісті та релігійні організації потребує вдосконалення” (Права людини в правовій системі України: історія, стан і перспективи: Матер. “круглого столу” 10 грудня 2004 р., м. Київ. – К.: ВЦ ДУІКТ, 2004. – С. 18—21) [118].
Опубліковано також ряд інших робіт, які стосуються більш загальних проблем конституційно-правового статусу людини та релігійної сфери.
Структура дисертації визначена метою і логікою наукового дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 205 сторінок, у тому числі список використаних джерел — 23 сторінки (273 найменування).
| 
