|
Актуальність теми. Важливим напрямом діяльності держави в сучасних умовах є запобігання злочинності, в структурі і характері якої останнім часом відбулися зміни. Зросла професійність та жорстокість злочинців, посилюється корумпованість у суспільстві. Організовані злочинні формування характеризуються відносною стійкістю, ієрархічністю, розподілом ролей і функцій між учасниками, самофінансуванням, законспірованістю, просуванням в органи влади своїх функціонерів та прагненням послабити діяльність правоохоронних органів. Усе це відбувається на тлі соціально-економічних негараздів, падіння обсягів промислового виробництва, зростання боргів у заробітній платі і потребує удосконалення законодавства і практики правоохоронних органів з розкриття, розслідування і профілактики злочинів з метою забезпечення прав та законних інтересів громадян, в першу чергу тих, які постраждали від них.
В Концепції забезпечення захисту законних прав та інтересів осіб, які потерпіли від злочинів, схваленої Указом Президента України від 28 грудня 2004 року та плані заходів щодо її реалізації, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2005 року відмічається, що відшкодування шкоди потерпілим від злочину в повному обсязі на практиці здійснюється рідко, а у випадках, коли особу, яка вчинила злочин, не встановлено або вона переховується – взагалі не здійснюється. Значною мірою це залежить від рівня та якості інформаційного забезпечення розкриття і розслідування злочинів.
В цьому зв язку назріла проблема реформування і оновлення, згідно з вимогами Конституції України, кримінального судочинства, діяльності правоохоронних органів, зокрема, встановлення такого порядку провадження досудового слідства і його інформаційного забезпечення, який би відповідав принципам демократичних країн світу і спирався на історичні особливості і національні традиції українського народу. Важливу роль у вирішенні цих завдань щодо подолання сучасної злочинності має чіткий розподіл основних державних функцій в галузі протидії злочинності (кримінально-процесуальної та оперативно-розшукової) та, відповідно, суб єктів, які їх реалізують.
Окремим напрямам інформаційного забезпечення розслідування злочинів приділяється постійна увага науковців. На дисертаційному рівні досліджувалися: теоретичні основи одержання інформації про злочинця з матеріальних джерел на досудовому слідстві (К.В.Скибицький 1974р.); удосконалення інформаційного забезпечення слідчої діяльності органів внутрішніх справ на основі використання методів інформатики (Ю.В.Попов 1989р.); криміналістичні методи та засоби подання інформації на досудовому слідстві (В.Я.Лукашенко 1992р.); використання слідчим інформації на початковому етапі розслідування (В.І.Галаган 1992р.); удосконалення інформаційного забезпечення розслідування злочинів на базі АІПС (К.І.Беляков 1993р.); інформаційне забезпечення використання науково-технічних досягнень у розслідуванні злочинів (І.О.Ієрусалімов 1996р.); концептуальні основи використання інформації при розкритті злочинів (Д.І.Сулейманов 1997р.). Окремі аспекти цієї проблеми у галузево-предметному плані висвітлювали вчені-юристи України Ю.П.Аленін, С.А.Альперт, М.І.Бажанов, В.Д.Басай, В.П.Бахін, В.Д.Берназ, Т.В.Варфоломеєва, А.Ф.Волобуєв, В.Г.Гончаренко, Ю.М.Грошевий, Е.О.Дідоренко, О.Ф.Долженков, А.Я.Дубинський, В.А.Журавель, А.В.Іщенко, О.А.Кириченко, Н.І.Клименко, І.П.Козаченко, В.О.Коновалова, М.В.Костицький, В.С.Кузьмічов, В.К.Лисиченко, В.Г.Лукашевич, В.Т.Маляренко, М.І.Мельник, О.Р.Михайленко, М.М.Михеєнко, В.Т.Нор, Б.Г.Розовський, М.В.Салтевський, М.Я.Сегай, О.П.Снігерьов, В.В.Тіщенко, В.Ю.Шепітько, М.Є.Шумило, країн СНД Р.С.Бєлкін, І.Є.Биховський, А.К.Гаврилов, Г.І.Грамович, Д.С.Карев, Л.М.Карнеєва, О.М.Ларін, І.М.Лузгін, П.А.Лупинська, І.Л.Петрухін, М.С.Полевой, М.І.Порубов, О.Р.Ратинов, В.М.Савицький, М.С.Строгович, М.А.Чельцов, С.А.Шейфер, М.П.Яблоков та інші. Разом з тим, проблема вдосконалення розкриття і розслідування злочинів багатоаспектна. Вирішення її пов язане з розмежуванням функцій суб єктів, які її здійснюють, компетенцією цих суб єктів при застосуванні засобів інформаційного забезпечення розкриття і розслідування злочинів. В законодавстві і юридичній літературі не сформувалося єдиного підходу до визначення засобів інформаційного забезпечення та їх класифікації, не врегульовані питання взаємодії суб єктів, на яких покладаються різні функції з розкриття і розслідування злочинів, практика потребує розробки і законодавчого закріплення засобів інформаційного забезпечення адекватних характеру сучасної злочинності. Наведені обставини зумовили обрання теми дослідження.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до напрямів, визначених Комплексною програмою профілактики злочинності на 2001–2005 роки, затвердженою Указом Президента України №1376/2000 від 25 грудня 2000 року, Концепцією розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001–2005 років (рішення Колегії МВС України від 18 грудня 2000 року №9 КМ/1), Пріоритетними напрямами наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років (п.1.1. наказу МВС України №755 від 5.07.2004 року). Тема дисертації включена до планів науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України на 1998–2005 роки (поз. 2.7). Досліджувані за темою галузево-предметні питання входять складовими до програм і тематичних планів з курсів кримінального процесу та криміналістики, спецкурсів “Організація розкриття та розслідування злочинів”, “Дізнання в органах внутрішніх справ”, які викладаються в Національній академії внутрішніх справ України та інших навчальних закладах МВС України. Мета та завдання дослідження. Мета дослідження полягає у опрацюванні і висвітленні проблемних кримінально-процесуальних і тактико-криміналістичних напрямків, конкретних завдань та практичних можливостей удосконалення інформаційного забезпечення розкриття і розслідування злочинів.
Вказана мета деталізується за темою такими завданнями:
1. Проаналізувати зміст і специфіку процесуальних форм досудового провадження в кримінальних справах, зокрема, визначити юридичну природу дій передбачених в ст.97 КПК України уповноважених органів відносно порядку прийняття заяв і повідомлень про злочини та прийняття рішення про порушення кримінальної справи. Визначити досконалість текстової конструкції цієї статті щодо повноважень перелічених у ній суб єктів кримінально-процесуальної діяльності про вживання всіх можливих засобів запобігання або припинення злочинів, забезпечення безпеки заявника за наявності погроз або інших протиправних дій (ч.2 ст.97 КПК), а також порядку і способів перевірки заяв або повідомлень про злочини (ч.3,4 ст.97 КПК). На підставі аналізу цих норм обґрунтувати відповідні висновки і пропозиції щодо удосконалення змісту цієї статті.
2. На основі співставлення положень діалектичного матеріалізму, теорії доказів у кримінальному процесі і криміналістичного вчення про механізм вчинення злочинів і закономірності їх відображення критично розглянути опубліковані у галузевій літературі дискусійні точки зору про походження, природу різновидів доказів, визначення їх поняття, інформаційної сутності та практичної значущості при провадженні в кримінальних справах.
3. Проаналізувати зміст ст.22 КПК України в частині, що зобов язує прокурора, слідчого і особу, яка проводить дізнання вживати всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об єктивного дослідження обставин справи та переліку встановлених у ній заборон, у тому числі конкретно не визначених “інших незаконних заходів” сутність яких у ч.3 цієї статті не розкрита і на практиці породжує неясності.
На основі критичної оцінки текстової конструкції цієї статті і опублікованих дискусійних точок зору, а також анкетування працівників органів внутрішніх справ встановити відповідність положень цієї статті нормам Конституції України і міжнародним правовим актам про захист прав, свобод, честі та гідності людини.
Обґрунтувати позицію автора щодо допустимості і правомірності застосування при провадженні слідчих дій рекомендованих в криміналістичній літературі прийомів психологічного впливу на підозрюваного, обвинуваченого та інших учасників слідчих дій.
4. Визначити сутність поширеного в криміналістичній літературі без конкретного, предметного пояснення, сполучення слів “інформаційне забезпечення розслідування злочинів”, розкрити його структуру і процесуальну значущість як можливої процесуально-галузевої системи функціональних напрямків оптимізації діяльності органів дізнання і слідства при провадженні в кримінальних справах.
5. Дослідити існуючий за чинним кримінально-процесуальним законодавством порядок і умови затримання підозрюваного у вчиненні злочину, визначити його правову природу та запропонувати напрями подальшого унормування в чинному законодавстві.
6. На основі порівняльного аналізу норм Кримінально-процесуального кодексу України, Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність” та відомчих нормативних актів визначити узгодженість в них приписів щодо унормування повноважень органів дізнання вживати необхідні оперативно-розшукові заходи з метою виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили.
7. Дослідити правові підстави і форми подолання протидії розслідуванню злочинів та унормування в КПК видів заходів та порядку їх здійснення при провадженні в справах, підслідних слідчим органів внутрішніх справ. 8. Дослідити міжгалузеві предметні зв язки визначення в ст.65 КПК поняття доказів і їх процесуальних джерел з класифікацією в криміналістичній літературі відображень злочинів, а також правомірність і допустимість опублікованих в спеціальній літературі рекомендацій щодо застосування для їх виявлення, фіксації і дослідження різновидів криміналістичних, психологічних та інших засобів.
9. Виділити типові особливості процесуальних і тактичних рішень слідчого, які приймаються при провадженні в кримінальних справах. Проаналізувати їх видову специфіку, правову і практичну значущість. Розглянути опубліковані в літературі погляди про криміналістичні, процесуальні і психологічні аспекти рішення слідчого (В.Д.Берназ, А.Я.Дубинський, П.А.Лупинська, С.М.Смоков та інші) та визначити способи інформаційного забезпечення реалізації цих аспектів при прийнятті суб єктами кримінально-процесуальної діяльності вказаних їх різновидів в стадіях досудового провадження.
10. З ясувати співвідношення визначень понять фіксація і документування ходу і результатів слідчих дій та визначити правові і науково-методичні підстави застосування окреслюваних цими поняттями криміналістичних прийомів і технічних засобів при проведенні слідчих дій та розмежувати ті їх різновиди, які підлягають унормуванню в законі, а також ті, які можуть застосовуватися факультативно, лише як допоміжні. В цьому зв язку визначити процесуальну природу і доказову значущість передбачених у ст.75 КПК різновидів додатків до протоколів.
Об єктом дослідження є порядок і умови інформаційного забезпечення при провадженні у кримінальних справах, підслідних слідчим органів внутрішніх справ, визначені в теорії кримінального процесу і криміналістиці повноваження суб єктів, які його здійснюють та їх узгодженість з закріпленими в законодавстві правами і обов язками учасників кримінального процесу.
Предметом дослідження є проблеми застосування норм чинного кримінально-процесуального та оперативно-розшукового законодавства, відомчих правових актів у досудовому провадженні, функції суб єктів інформаційного забезпечення та додержання законності при використанні наукових методів і технічних засобів в процесі проведення слідчих дій і оперативно-розшукових заходів.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектико-матеріалістичний метод пізнання соціальних явищ і процесів, а також концептуальні положення Конституції України, норми кримінального, кримінально-процесуального, адміністративного, інформаційного законодавства України. В дослідженні використовувались загальнонаукові і спеціальні методи. Порівняльно-правовий – при аналізі норм чинного кримінально-процесуального і оперативно-розшукового законодавства України та вирішення їх в законах інших країн, а також поглядів учених щодо унормування і розуміння окремих інститутів кримінального процесу та оперативно-розшукової діяльності. Формально-юридичний – при співставленні норм чинного КПК України та проекту цього Кодексу, обґрунтуванні висновків і пропозицій щодо їх доповнення чи уточнення. Історико-правовий – при визначенні закономірностей розвитку кримінально-процесуального і оперативно-розшукового законодавства, потреб практики і обумовлених ними передумов закріплення у них відповідних засобів встановлення інформації про злочин її перевірки і формування судових доказів. Догматичний – при визначенні поняття і структури інформаційного забезпечення розслідування та функцій його суб єктів, а також аналізі конструкцій окремих норм чинного законодавства, обґрунтуванні висновків і пропозицій за темою дослідження. Соціологічні методи – при проведенні і узагальненні результатів опитування слідчих, дізнавачів і оперативних працівників підрозділів МВС України за спеціально розробленою анкетою згідно з предметом дослідження.
Емпіричну базу дослідження становлять статистичні звіти МВС України про рівень злочинності за період 1994–2004 роки, узагальнення слідчої практики (у 1996–2004 році вивчено 874 кримінальні справи про корисливі та насильницькі злочини у Донецькій, Запорізькій, Луганській, Дніпропетровській, Київській областях та м. Києві), узагальнені дані опитування 768 слідчих і 506 осіб, які проводили дізнання в органах внутрішніх справ різних областей України. Нормативну базу дослідження складають: Конституція України, кримінальне, кримінально-процесуальне та оперативно-розшукове законодавство України, проект нового КПК України (реєстр № 3456–1), проект модельного КПК для держав – учасниць СНД, кримінально-процесуальне законодавство Азербайджану, Казахстану, Республіки Білорусь, Республіки Молдова, Російської Федерації, Федеративної Республіки Німеччина та відомчі і міжвідомчі нормативно-правові акти МВС України, Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, постанови Пленумів Верховного Суду України.
Теоретичне підґрунтя дисертації становлять наукові праці вчених процесуалістів і криміналістів різних часових періодів, а також, залежно від змісту розглядуваних питань, положення філософії, теорії держави і права, конституційного, кримінального, кримінально-процесуального, оперативно-розшукового та інформаційного права, криміналістики, правової статистики, загальної й юридичної психології, адміністративного, цивільного права і міжнародно-правові акти, згода на обов язковість яких надана Верховною Радою України.
Наукова новизна одержаних результатів визначається предметом дослідження за темою, завданнями і методами їх вирішення. У дисертації вперше у вітчизняній науці кримінального процесу з використанням методологічних положень теорії кримінально-процесуального права, криміналістики і інших прикладних галузей знань комплексно досліджені структура досудового провадження у кримінальних справах, стан регулювання чинним КПК України діяльності органів дізнання і слідства у цих стадіях кримінального судочинства і його недоліки, обґрунтовані висновки і пропозиції щодо їх усунення. Автором досліджена відповідність окремих процесуальних інститутів і текстових конструкцій норм кримінально-процесуального законодавства і Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”, відомчих нормативних актів приписам Конституції України і міжнародно-правовим актам про захист прав, свобод, честі і гідності людини, а також з питань здійснення судочинства при провадженні дізнання і досудового слідства, визначено шляхи і напрямки вдосконалення цих форм досудового провадження і оновлення їх нормативно-правового регулювання та розроблені основи окремого криміналістичного вчення інформаційного забезпечення розслідування злочинів. До найбільш важливих теоретичних і практичних результатів за темою дослідження належать:
вперше:
- обґрунтовано доцільність структурування досудового слідства в залежності від характеру вихідних ситуацій і обумовлених ними завдань при провадженні в конкретних справах і процесуальних дій щодо їх розв язання на етапі: а) встановлення особи, що вчинила злочин; б) перевірки пред явленого обвинувачення і прийняття згідно з ст.212 КПК України рішення про форму закінчення розслідування; в) закінчення розслідування як система процесуальних дій, пов язаних з підготовкою підсумкового рішення по справі;
- доведено, що покладення на орган дізнання здійснення оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили (ст.103 КПК) невластива для цих органів процесуальна функція і вона не узгоджується з чинним Законом України “Про оперативно-розшукову діяльність” (ст.5) та унормованим порядком провадження дізнання в кримінальних справах;
- обґрунтовано положення, що включене в ч.2 ст. 65 КПК України доповнення про те, що протоколи з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів є окремим видом джерел доказів, процесуальна сутність якого у КПК України чітко не визначена і не узгоджується з положеннями законів України “Про оперативно-розшукову діяльність” (ст.10) та “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” (ст.15), в зв язку з чим викликає неясності на практиці і тому потребує відповідної конкретизації і оновленого унормування;
- запропоновано диференційований підхід до визначення фактичних підстав для прийняття процесуальних рішень залежно від їх значущості, а саме, докази або перевірена згідно з вимогами закону конкретна орієнтовна інформація;
удосконалено:
- визначення в теорії доказів і криміналістиці критеріїв віднесення тієї чи іншої інформації до доказової або орієнтуючої. Доведено правомірність застосування цих критеріїв і понять до різновидів інформації, яку встановлено як обов язковими, так і факультативними засобами;
- класифікацію засобів інформаційного забезпечення розслідування, які поділяються на передбачені законом дії (тобто процесуальні) та науково-допоміжні (факультативні) засоби підвищення ефективності перших і сприяння вирішенню певних тактичних і методичних завдань при провадженні в кримінальних справах (консультації спеціаліста, використання криміналістичних обліків та інше);
- визначення повноважень і функцій органу дізнання як суб єкта інформаційного забезпечення розслідування злочинів та його взаємодії з оперативними підрозділами і іншими службами МВС України в процесі провадження в кримінальних справах;
- на основі аналізу природи і описаних в літературі поглядів відносно видів і правомірності психологічного впливу на учасників досудового слідства доведено, що вони в ст.22 КПК викладені розмито і потребують конкретизації з урахуванням положень Конституції України та міжнародних актів про захист прав і свобод, гідності і честі людини та з питань кримінального судочинства, згода на обов язковість яких надана Верховною Радою України;
- обґрунтування, що процесуальні рішення – це засновані на фактично встановлених даних волевиявлення управлінського характеру уповноважених законом органу або посадової особи в формі постанови, вказівки чи розпорядження про здійснення певних дій чи вжиття заходів, спрямованих на вирішення завдань досудових стадій кримінального судочинства;
дістало подальший розвиток:
- розробка положень про особливості застосування засобів інформаційного забезпечення при провадженні слідчих дій оперативними підрозділами за дорученням слідчого і інших суб єктів кримінально-процесуальної діяльності, та обґрунтування необхідності їх унормування, відповідно в ч.3 ст.66 та ч.3 ст.114 КПК України;
- на основі аналізу спірних питань щодо порядку зняття інформації з каналів зв язку та враховуючи нечіткість його визначення в ст.187 КПК України сформульовано пропозиції про необхідність узгодження текстової конструкції цієї статті з нормами Конституції України (ст.31) і нормами Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність” (ст.8) та Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” (ст.15), а також доцільність розробки узгодженої міжвідомчої інструкції з цих питань;
- виходячи з прийнятих в теорії кримінального процесу і криміналістики положень про те, що вчинення злочинів судових доказів не створює, оскільки вони формуються у визначеному законом порядку, обґрунтовується висновок, що при провадженні в кримінальних справах збираються не докази в їх процесуальному визначенні (ст.65 КПК), а відшукуються носії інформації в формі відображень механізму злочину, здійснюється їх дослідження і документування за правилами і вимогами до перелічених в ч.2 ст.64 КПК видів процесуальних джерел;
- співвідношення понять фіксації і документування слідчих дій, їх результатів, особливості їх застосування щодо інформаційного забезпечення розслідування злочинів та пропозиції про уточнення цих положень у чинному КПК.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в роботі висновки і пропозиції використовуються: - у науково-дослідній сфері сформульовані та викладені в дисертації положення, узагальнення, висновки і рекомендації мають як загальнотеоретичне, так і прикладне значення для науки кримінально-процесуального права, криміналістики, оперативно-розшукової діяльності, а також практики застосування відповідних правових норм, різновидів прикладних спеціальних знань і криміналістичних рекомендацій. Вони в сукупності утворюють підґрунтя для подальшого удосконалення і розвитку теорії інформаційного забезпечення розслідування. Запропоновані нові висновки, теоретичні положення та пропозиції можуть служити базою для подальшого вдосконалення галузевих напрацювань за проблемою інформаційного забезпечення розслідування та розробки нового інструментарію пізнавальної діяльності у цій специфічній сфері практики адекватно сучасному стану і якісним змінам злочинності;
- в законодавчій роботі – висновки, пропозиції та дефініції, сформульовані у дисертації прийняті Комітетом з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України для опрацювання проекту Кримінально-процесуального кодексу України (акт впровадження №06-19/15-1011 від 12.12.2003 р.).
- у навчальному процесі – при підготовці підручників і посібників з навчальних курсів кримінального процесу і криміналістики, а також розробці текстів лекцій і навчально-методичних матеріалів проведення семінарів і практичних занять з цих дисциплін, що підтверджується доданими до дисертації актами впровадження: на кафедрах криміналістики, теорії кримінального процесу та судоустрою Національної академії внутрішніх справ України (акт впровадження від 9 лютого 2005 р.), в Юридичній академії МВС України (акт впровадження від 1 лютого 2005 р.), в Запорізькому юридичному інституті МВС України (акт впровадження від 9 лютого 2005 р.), на кафедрі криміналістики юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (акт впровадження від 23 лютого 2005 р.), на кафедрі кримінального права і процесу юридичного факультету Київського національного університету культури і мистецтв (акт впровадження від 17 лютого 2005 р.), Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України (акт впровадження від 25 лютого 2005 р.);
- у правовиховній сфері – положення і висновки дисертації використовуються для підвищення рівня правової культури і формування фахової правосвідомості курсантів, слухачів, студентів юридичних вузів, співробітників органів дізнання й досудового слідства МВС України. Пропозиції й рекомендації, викладені у дисертації, прийняті й використовуються Головним слідчим управлінням МВС України та Державним науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України при проведенні навчально-методичних семінарів і практичних занять в системі службової підготовки, а також на курсах підвищення кваліфікації працівників органів дізнання, досудового слідства, експертно-криміналістичних підрозділів МВС України.
Особистий внесок здобувача. Викладені в дисертації положення, які складають новизну роботи, розроблені автором особисто. Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам опублікованих праць, у дисертації не використовувалися. Особисті теоретичні розробки дисертанта в наукових працях, опублікованих у співавторстві, становлять 50%.
Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертації, оприлюднені в формі доповідей і наукових повідомлень на міжнародних і національних науково-практичних конференціях, семінарах, що відбулися в містах: Києві (2001, 2002, 2003), Луганську (1997), Донецьку (1997, 2001), Львові (2000), Дніпропетровську (2001, 2002), Одесі (2000), Хмельницькому (2004).
Результати дисертаційного дослідження використовувалися автором при проведенні занять в системі службової підготовки Головного слідчого управління та Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, а також при консультуванні співробітників зазначених підрозділів.
Публікації. Основні положення і висновки дисертації опубліковані в монографії “Методологічні засади інформаційного забезпечення розслідування злочинів”, 2005 рік (20,92 д.а.), двох навчальних посібниках, двадцяти семи наукових статтях, з яких двадцять чотири оприлюднені у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України, семи тезах виступів на наукових і науково-практичних конференціях та круглих столах.
|
