|
Стаття 47 Конституції України [1] закріплює право кожного на житло, яке є однією з головних матеріальних умов існування людини. Право людини на житло можна з упевненістю віднести до “прав за природою” [99] . Загальна декларація прав людини пов язує поняття “гідний рівень життя” з наявністю у людини житла [4] . Міжнародним пактом про економічні, соціальні та культурні права встановлено, що держави, які беруть участь у ньому, визнають право кожного на достатній життєвий рівень для нього і його сім ї, що включає достатнє харчування, одяг і житло, а також на неухильне поліпшення умов житла (ст. 11) [4] .
Порівняно з радянським періодом роль держави в реалізації громадянами конституційного права на житло помітно трансформувалася і воно вже перестає зводитися переважно до безоплатного отримання особою житла у державному чи громадському житловому фонді [305] . Сьогодні мова йде про забезпечення державою можливості і створення умов для вільного задоволення самими громадянами своїх житлових потреб [256] . Тому одним з ключових моментів при переході України до ринкової економіки є житлова реформа, метою якої є створення умов для здійснення права фізичної особи на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин. Від її проведення багато в чому залежить стабільність нашого суспільства.
Сім я як основний інститут у структурі суспільства є особливо чутливою до всякого роду реформаторських змін державного масштабу [407] . Відповідно до ч. 1 ст. 23 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ратифікованого Україною 19 жовтня 1973 р. [4] , саме сім я є природним і основним осередком суспільства і має право на захист з боку суспільства та держави. Такий підхід є невипадковим і пояснюється тим, що саме в сім ї людина народжується, робить перші свої кроки та засвоює її орієнтацію, соціальні та інші цінності. Ще Аристотель зауважував, що сім я – це перший вид спілкування людини. У сім ї людина пов язана моральними, психологічними, фізичними та господарсько-правовими зв язками на основі спільності інтересів цієї відносно невеликої групи людей [211] . Усі галузі права виходять в основному з єдиного поняття сім ї, втім не всі вони при цьому надають однакове юридичне значення ознакам сімейних відносин, які складаються. Коло членів сім ї визначається законом залежно від конкретного виду відносин: воно досить широким в аліментних правовідносинах, вузьким – у відносинах спільної власності, найчастіше спірне у житлових правовідносинах.
Протягом останніх років в основному завдяки приватизації державного житлового фонду ринок житла значно збільшився, став більш мобільним. На жаль, негативною стороною цього процесу є досить велика кількість порушень права власності на житло або користування ним. Серед постраждалих від правопорушень в цих відносинах більшість належить до найменш захищених верств населення: недієздатних та обмежено дієздатних за віком чи станом здоров я та людей похилого віку. Причини цьому різні. В Україні діти, що перебувають у скрутних умовах, становлять майже третину (понад чотири мільйони дітей) від усього дитячого населення України (в Україні понад тринадцять мільйонів громадян віком до 18-ти років) [231] . Приєднавшись до Конвенції про права дитини, в якій обумовлюється необхідність спеціальної охорони і піклування неповнолітніх, включаючи належний правовий захист, Україна зобов язалась захищати права кожної дитини [340] . Бездомні люди, в тому числі неповнолітні, нерідко стають не тільки жебраками, а й злочинцями. Саме про захист житлових прав вказаних осіб іде мова.
На жаль, нерідко вони страждають внаслідок дій членів власної сім ї. Складними є відносини власника житла з іншими членами його сім ї. Є необхідність ретельного дослідження правового статусу колишніх членів сім ї наймача і власника житла. У проекті Житлового кодексу України (далі – проект ЖК України) поняття сім ї дається в широкому розумінні (ст. 37). Разом із тим, в гл. 59 Цивільного кодексу (далі – ЦК України) відсутнє поняття "членів сім ї наймача", а запроваджене поняття “осіб, які постійно проживають з наймачем” (ст. ст. 816, 817, 824, 825). Відповідно, велике практичне значення має правильне визначення кола членів сім ї користувача житла, виявлення особливостей набуття права на житло членами сім ї, а також користування ними жилою площею. Тому для житлового права розробка конструкції “член сім ї” набуває за сучасних умов першорядну важливість.
Завдання держави при здійсненні житлової реформи полягає в забезпеченні практичної реалізації права на житло, в тому числі правовими засобами, зокрема, шляхом створення відповідної нормативної правової бази [362] . Дієвість правової системи в цілому має визначатися з точки зору реальної ефективності забезпечення прав і свобод особи. Тільки за цієї умови наша держава зможе з повним правом іменуватися правовою і соціальною [141] . Втім відповідні конституційні положення, пов язані з реалізацією права особи на житло, не знаходять дотепер належного розвитку і закріплення в житловому законодавстві України. Більшість джерел житлового законодавства, у тому числі Житловий кодекс Української РСР 1983 р. (далі – ЖК УРСР) [6] , прийняті в період функціонування адміністративно-командної системи, відбивають інший спосіб господарювання і, звичайно, не адекватні сучасним реаліям. Очевидно, що житлове законодавство в цілому має потребу в кардинальному оновленні на базі Конституції і ЦК України [23] . Відповідно, система забезпечення житлових прав і свобод особи в сучасній Україні поки що перебуває на стадії становлення, а реалізованість та захищеність окремих прав і свобод, залишається й досі на невисокому рівні. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (ст. 2) зобов язує державу забезпечити кожній особі ефективний засіб правового захисту у випадку порушення її прав і свобод. Право на захист для кожної особи, яка його потребує, забезпечується державою, її компетентними судовими, адміністративними або законодавчими органами. Тому судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ [4] .
Судова влада повинна здійснювати контроль за неухильним дотриманням вимог законності всіма без винятку суб єктами права. При цьому поряд зі здійсненням цілого ряду функцій, судовій влади відводиться специфічна роль гаранта прав і свобод людини. Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Ефективний механізм судового захисту прав людини – це найбільш універсальний демократичний інструмент правової держави [325] . Тому особливе значення за сучасних умов має вивчення механізму судового захисту суб єктивних прав та інтересів, що передбачає дослідження взаємодії матеріального і процесуального права, засобів порушення і розвитку процесу, видів цивільного судочинства, стадій процесу, механізму впливу судових рішень на суспільні відносини і т.п. [129] .
Пленум Верховного Суду України в постанові № 2 від 12.04.1985 р. “Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України” підкреслив, що правильний і своєчасний розгляд житлових спорів є гарантією реального здійснення конституційного права особи на житло, захисту прав і охоронюваних законом інтересів державних органів, підприємств, установ, організацій у здійсненні покладених на них завдань щодо управління житловим фондом, експлуатації і його збереження [42] .
Однак негативно на ситуацію із захистом цивільних прав і інтересів, зокрема в житловій сфері, вливає тенденція до збільшення завантаженості судів загальної юрисдикції. Так у 2002 р. у суди по першій інстанції надійшло понад 5 млн. справ (кримінальних, цивільних, господарських, справ про адміністративні правопорушення), постанов, подань, клопотань, позовних заяв, заяв, скарг, що на 1,8 млн., або на 54,4 %, більше, ніж у попередньому році. Найбільше справ і матеріалів усіх категорій щомісяця в середньому надходило до кожного судді місцевого суду: Харківської області - 145 (у 2001 р. – 91); Волинської – 128 (52), м. Києва – 121 (67); Автономної Республіки Крим – 121 (74), Одеської області – 115 (63). За захистом своїх прав і свобод у порядку цивільного судочинства в суди загальної юрисдикції звернулося 1,5 млн. громадян та юридичних осіб, що на 12,8 % більше, ніж у 2001 р. Найбільше надійшло у суди і було прийнято до провадження справ: за спорами, що виникають із сімейних правовідносин, — 299913, або 20,9 % (22,9 % - порівняно з попереднім роком) від усіх справ, прийнятих до провадження; трудових – 177563, або 12,4 % (19,2 %); житлових – 96962, або 6,8 % (6,4 %) [77] . У 2003 р. ця тенденція збереглася. До судів по першій інстанції надійшло понад 5,8 млн. справ (кримінальних, цивільних, господарських, справ про адміністративні правопорушення) та постанов, подань, клопотань, позовних заяв, заяв, скарг (далі - справ і матеріалів), що на 770 тис. або на 15,1 % більше, ніж у попередньому році. У 2003 р. збільшилося також надходження в суди цивільних справ на 6,2 % [77] . Найбільше справ і матеріалів усіх категорій щомісяця надходило до суддів місцевих судів областей: Чернівецької – 152 (90)1; Харківської – 147 (145); Одеської – 134 (115), Івано-Франківської – 130 (108); м. Києва – 126 (121) та Автономної Республіки Крим – 124 (121). За захистом своїх прав і свобод у порядку цивільного судочинства до судів загальної юрисдикції звернулося 1,6 млн. громадян та юридичних осіб, що на 5,1 % більше, ніж у 2002 р. Порівняно з 1993 р. на розгляд судів надійшло втричі більше цивільних справ, що свідчить про зростання упродовж десятиріччя довіри у суспільстві до судів. Найбільше надійшло до судів та прийнято до провадження справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин - 299,3 тис., або 19,7 % (20,9 %) від усіх справ, прийнятих до провадження; трудових – 157,7 тис., або 10,4 % (12,4 %); житлових – 116,7 тис., або 7,7 % (6,8 %). У 2004 р. судами вже було розглянуто 1897000 цивільних справ, з них справи із житлових правовідносин – 584331, тобто 32,3 % від загальної маси розглянутих цивільних справ у 2004 р., а їх кількість у порівнянні з 2001 р. зросла в 7,8 раз [387] . Ця з тендія має відповідне відображення і на рівні Малиновського районного суду м. Одеси. Так, в 2004 році на розгляд суду поступило 3717 житлових справ, зокрема спорів про оплату житлово-комунальних послуг. Среед них про виселення 142 справи розгялнуто по суті, 82 позову про виселення задоволенно. Оскільки всього судом за 2004 рік було розглянуто 9499, можна зробити висновок, про питому вагу цієї категорії спорів в структурі судової практиці [77] . За таких умов в Україні проблема забезпечення права особи на житло набуває особливого значення, і складнощі полягають не тільки у недосконалості законодавства, проблемах щодо реалізації конституційного права на житло, а й у недостатньому рівні його захищеності від правопорушень через різні об єктивні і суб єктивні чинники.
Наведене обумовлює необхідність проведення науково-теоретичного дослідження, спрямованого на глибоке вивчення системи і механізму забезпечення житлових прав фізичної особи. Актуальність обраної теми обумовлюється ще й тим, що протягом багатьох років затягується прийняття Житлового кодексу – закону, який повинен бути систематизованим та регулювати на основі конституційних положень питання, пов язані із забезпеченням права громадян на житло. Про усунення прогалин у правовому регулюванні у житловій сфері шляхом прийняття Житлового кодексу України вже неодноразово зверталася увага в літературі [148] . Наслідком відсутності такого акта є те, що в юридичній науці сформувалися різні точки зору і концепції правового регулювання житлових відносин, які реалізуються в нормотворчій практиці, причому дуже непослідовно. Процес кодифікації законодавства, що триває в Україні, потребує наукового обґрунтування концептуальних засад здійснення житлової політики в Україні. При цьому залишається невирішеною низка питань щодо поняття житла, житлових відносин, їх сутності і місця в системі правовідносин, співвідношення житлового законодавства з цивільним та деякі інші. Така невизначеність відповідно впливає на статус учасників житлових правовідносин, потребує визначення відповідності чинного законодавства України потребам правозастосовчої практики. Одночасно можна звернути увагу на недостатнє висвітлення окресленої проблематики в сучасній українській правничій літературі, що також вплинуло на вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до напрямків досліджень Одеського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ “Роль та місце органів внутрішніх справ у розбудові правової демократичної держави”, тема дисертації безпосередньо пов язана з планом науково-дослідницької роботи кафедри цивільного і трудового права на 2003-2008 роки за темою “Актуальні проблеми захисту особистих немайнових та майнових прав громадян”.
Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є вироблення науково обґрунтованих рекомендацій щодо правового забезпечення (захисту) судом житлових прав і інтересів членів сім ї власника жилого приміщення, у тому числі розроблення рекомендацій щодо вдосконалення цивільного і житлового законодавства України, практики їх застосування. Для досягнення поставленої мети були сформульовані такі основні задачі, які необхідно було вирішити:
- визначити правову природу права фізичної особи, у тому числі члена сім ї власника жилого приміщення, на житло;
- виявити проблеми судового захисту прав та законних інтересів членів сім ї власника жилого приміщення та запропонувати конкретні заходи щодо їх подолання у правозастосовчій практиці;
- запропонувати шляхи вдосконалення чинного цивільного та житлового законодавства України.
Об єктом дисертаційного дослідження є права людини на житло та на судовий захист цього права. Предметом дисертаційного дослідження є судовий захист прав та інтересів членів сім ї власника жилого приміщення.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є діалектичний метод із системно-функціональним підходом до аналізу явищ, які досліджуються. Це дозволило проаналізувати правовий статус членів сім ї як елемент житлових правовідносин, що перебувають у процесі постійного розвитку. У рамках зазначеного методологічного підходу використано також формально-логічний метод, за допомогою якого досліджувалися законодавство та практика його застосування; історичний метод, що дозволило дослідити специфіку регулювання житлових відносин в конкретних історичних умовах, динаміку його розвитку; метод порівняльного аналізу, за допомогою якого порівнювалося вирішення питань правового регулювання житлових відносин у різних країнах. На цій методологічній основі здійснювалися збір, обробка й аналіз емпіричного матеріалу.
Сформульовані в дисертації теоретичні висновки ґрунтуються на загальних досягненнях юридичної науки, у тому числі на результатах досліджень таких вітчизняних та зарубіжних цивілістів, фахівців інших галузей правової науки, як С. С. Алексєєв, С. І. Аскназій, Ш. М. Асьянов, Р. А. Байрамов, Ю. Г. Басін, І.А. Бірюков, Є. В. Богданов, С. Н. Братусь, І.Л. Брауде, В.В. Бутнев, І. С. Вишневська, Н. Л. Вороніна, М. К. Галянтич, К. А. Глухов, Б. М. Гонгало, В.С. Гопачук, В. П. Грибанов, О. В. Дзера, О. І. Дзера, В. А. Дозорцев, Р. Б. Досанова, П. Н. Дятлов, Н. Д. Єгоров, П.Ф. Єлісейкін, І.В. Жилінкова, Ю. О. Заїка, В. А. Золотар, Т. І. Іларіонова, О.С. Йоффе, Г.І. Коваленко, О. А. Красавчиков, Л. В. Крашенинников, В. А. Кройтор, І.Д. Кузьміна, І. М. Кучеренко, В.Н. Литовкін, К. І. Манаєв, Р. П. Мананкова, І. Б. Марткович, В. Ф. Маслов, Є. О. Мічурін, О. О. Михайленко, Г. В. Міщенко, В. А. Нагорняк, П.С. Нікитюк, Г. А. Окропирідзе, А. І. Пергамент, Д. А. Петров, Т. І. Погодіна, А. Г. Потюков, І. П. Прокопченко, Ж. М. Пустовіт, Ю. К. Райхер, С. О. Салтанова, Н. О. Саніахметова, Г. А. Свердлик, П. І. Седугін, М. І. Сібільов, С. О. Сліпченко, В. О. Сисоєв, О. В. Соболев, Л. О. Терехіна, А. А. Титов, Ю. К. Толстой, Є. О. Харитонов, Ю. С. Червоний, Д. М. Чечот, В. Ф. Чигір, О. Н. Юніна, В. Ф. Яковлєв та інші.
Нормативною базою дослідження є чинне законодавство України, а також законодавство окремих іноземних країн. У ході дослідження опрацьовувалася монографічна та навчальна література, використовувалися постанови Пленуму Верховного Суду України, окремі правові позиції, висловлені судовою колегією з цивільних прав Верховного Суду України, практика апеляційного суду Одеської області, Малиновського районного суду м. Одеси, інших районних судів м. Одеси. Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що вперше у вітчизняній цивільно-правовій науці на рівні дисертаційного дослідження визначено особливості правового положення (статусу) членів сім ї власника жилого приміщення, у тому числі колишніх, сформульовано низку положень щодо судового захисту прав і інтересів вказаних осіб, які враховують сучасний стан цивільного, житлового законодавства та досягнення цивілістичної думки України. Основні положення дисертації, яким притаманна наукова новизна, полягають у наступному.
1. Розвинуто положення щодо визначення правової природи права на житло як природного права кожної людини, яке є одним із невід ємних елементів правоздатності фізичних осіб.
2. По-новому, виходячи з концептуальних положень ст.. 47 Конституції України, виокремлено складові реалізації права на житло, до яких належать можливості: 1) побудувати або придбати житло у власність; 2) отримати в користування житло, що є об єктом права державної, комунальної власності або взяти в найом об єкт, що перебуває в приватній власності; 3) набути право користування житлом в якості членів сім ї власника житла, а також в якості осіб, які постійно проживають із наймачем житла, і передбачає стабільне користування житлом в умовах свободи вибору місця проживання і цивілізованого (безпечного) середовища існування, яке забезпечується державними гарантіями недоторканості житла і недопущенням свавільного його позбавлення.
3. Наведено додаткові аргументи щодо визначення житлових правовідносин, як відносин, що направлені на реалізацію конституційного права на житло з метою задоволення житлової потреби. У зв язку з цим, дістала додаткового обґрунтування позиція, що відносини, які виникають у зв язку з відведенням земельної ділянки для будівництва, будівництвом і придбанням у власність житла, не є житловими.
4. Уперше визначено та охарактеризовано специфічні ознаки житлових правовідносин між власником жилого приміщення і членами його сім ї, в тому числі колишніми, які є сервітутними, речовими, мають особистий характер і виникають за наявності складного юридичного складу, до якого входять вселення і проживання з власником житла в якості члена його сім ї.
5. Уперше обґрунтовано необхідність закріплення у ст. 405 ЦК України положення, що на вселення і проживання неповнолітніх дітей членів сім ї власника, які не досягли чотирнадцяти років, згода власника не потрібна.
6. На відміну від судової практики, що склалася, по-новому вирішено питання щодо збереження права користування жилим приміщенням членами сім ї власника у разі його заміни. Обґрунтовано пропозицію щодо законодавчого закріплення збереження права користування житлом за вказаними особами при переході права власності до іншої особи, якщо при вселенні не було передбачено іншого, а також за наявності обставин, передбачених законом.
7. Наведені додаткові аргументи на користь законодавчого закріплення судового попередження члену сім ї власника жилого приміщення у разі порушення ним житлових обов язків при розгляді справ про його виселення без надання іншого жилого приміщення. Уперше обґрунтовано пропозицію надати суду право з урахуванням конкретних обставин справи виселяти членів сім ї власника житла без надання іншого жилого приміщення без попереднього застосування заходів судового попередження, якщо подальше спільне проживання з ними може спричинити тяжкі наслідки для власника житла або членів його сім ї.
8. По-новому визначено юридичну природу відсутності без поважних причин члена сім ї власника жилого приміщення за місцем проживання понад строки, встановлені законом, як різновид зловживання правом на користування житлом.
9. Наведено додаткові аргументи щодо уніфікації судової практики при розгляді справ про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням новим власником і членами його сім ї, якщо колишній власник або члени його сім ї не були зняті з реєстрації за колишнім місцем проживання.
Обґрунтованість висновків та пропозицій дисертаційної роботи підкріплюється комплексом досліджень із застосуванням загальних і спеціальних методів, які здійснені на підставі аналізу спеціальної літератури, нормативно-правових актів та судової практики. Практичне значення одержаних результатів. Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що її положення є певним доробком у системі наукових знань про судовий захист прав та інтересів членів сім ї власника жилого приміщення. Прикладне значення можуть мати ті результати дослідження, в яких пропонуються шляхи вдосконалення житлового і цивільного законодавства України, а також судової практики їх застосування. Окремі теоретичні положення дисертації можуть бути використані у навчальному процесі при викладанні курсів “Цивільне та сімейне право України”, “Житлове право України” та ін. Окремі положення дисертації можуть стати основою і для подальших наукових досліджень.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, висновки і пропозиції, що містяться у дисертації, доповідалися і обговорювалися на П ятій міжнародній науково-практичній конференції “Суд в Україні: боротьба з корупцією, організованою злочинністю і захист прав людини: теорія і практика” (м. Київ, 1999 р.); на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми удосконалення сімейного законодавства України” (м. Одеса, 2001 р.); 5-й Звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу і аспірантів Одеської національної юридичної академії (м. Одеса, 2002 р.); на 1-й та 2-й міжнародних науково-методичних конференціях “Римське право і сучасність” (м. Одеса, 2001 р., 2002 р.). Крім того, дисертація пройшла рецензування та обговорення на кафедрі цивільного і трудового права Одеського юридичного інституту НУВС (2004 р). Окремі положення і висновки дослідження використовувалися автором в лекціях та на практичних заняттях, що проводяться в Одеській національній юридичній академії.
Публікації. Основні теоретичні та практичні результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у 7 наукових статтях, з яких 6 опубліковано у виданнях, визнаних ВАКом України фаховими для юридичних наук.
|
