|
Актуальність теми. Удосконалення вітчизняної правової системи відбувається в кількох напрямках, у тому числі шляхом гармонізації національного законодавства із законодавством Європейського Союзу. Прийняті у березні 2004 року Закон України “Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” та постанова Кабінету Міністрів України “Про додаткові заходи щодо посилення роботи з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу”, передбачили пріоритетні сфери, у яких, в першу чергу, має здійснюватись вищезазначена адаптація. Є серед цих пріоритетів й чинне цивільне законодавство України, у частині, що присвячена регламентації діяльності юридичних осіб, відносин власності тощо. Здійснення процедури адаптації вітчизняних нормативно-правових актів передбачає виявлення суттєвих розбіжностей у цивільному законодавстві нашої держави та країн Європейського союзу і розробку конкретних механізмів їх узгодження. Яскравою спробою здійснити суттєвий крок у приведенні чинного цивільного законодавства до положень права Європейського Союзу стало прийняття у 2003 році Цивільного Кодексу України, який отримав багато позитивних відгуків від цивілістів Нідерландів, Німеччини, Франції тощо. Разом з тим, більш сучасно та повно регулюючи відносини, що існують у процесі створення та діяльності юридичних осіб, чинний Цивільний кодекс України містить й певні недоліки, які полягають у тому, що окремим видам юридичних осіб присвячено невиправдано мізерну кількість норм, які фактично не спроможні виконати регулятивну функцію права в цій сфері суспільних відносин. Мається на увазі те, що Цивільний кодекс звертає недостатньо уваги на регулювання відносин за участю непідприємницьких юридичних осіб, у тому числі таких учасників цивільних відносин як установи. Внаслідок чого, правова природа, сутність, підстави та порядок створення і діяльності цього виду юридичної особи, залишається на законодавчому рівні врегульованою мінімально, що у цілому не сприяє досягненню бажаної чіткості й визначеності у цих відносинах. Не прийнятий до цього часу і спеціальний закон, що регулював би відносини із створення та діяльності установ. Нагальним виглядає й проведення доктринальних досліджень поняття установи, бо переважна більшість сучасних вчених-цивілістів зосередили увагу на аналізі проблем правового статусу суб єктів підприємницької діяльності. На правовому ж статусі непідприємницьких юридичних осіб та особливо такої їх організаційно-правової форми, як установа, робиться значно менший акцент. Виходячи з цього, особливої актуальності набуває проблема пошуку відповідей на значну кількість питань щодо правового статусу установ. Науковим теоретичним підґрунтям проведеного дослідження проблем правового статусу установ слід визнати наукові роботи таких вітчизняних та російських вчених юристів: В.В. Астахова, Є.В. Богданова, Т.В. Бондара, В.І. Борисової, С.Н. Братуся, А.В. Вєнєдіктова, О.М. Вінник, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, В.А. Дозорцева, І.В. Єлисеєва, І.В. Єршової, І.В. Жилінкової, О.С. Йоффе, А.І. Карномазова, М.С. Корнєєва, В.М. Косака, Ю.П. Косміна, Н.С. Кузнєцової, І.М. Кучеренко, Г.Б. Леонової, Ю.Г. Лєскової, О.Ю. Літвіної, В.В. Луця, Р.А. Майданника, Г.К. Матвєєва, Д.В. Петрова, В.Д. Примака, О.А. Пушкіна, Д.В. Сараєва, С.А. Слипченко, І.В. Спасибо-Фатєєвої, С.Я. Сорокіної, Є.О. Суханова, Ю.К. Толстого, Я.М. Шевченко, О.Ю. Шилохвоста, Р.Б. Шишки, В.С. Щербини та інших. В актуальності теми дисертаційного дослідження також переконує і ступінь її наукової розробки. Особливості правового статусу установ, обсяг їх правоздатності та дієздатності, порядок формування їх майна, обсяг та зміст речових прав приватних та державних установ на належне їм майно, їх цивільно-правова відповідальність за власними зобов язаннями ґрунтовно не досліджувались. Спеціальні комплексні дослідження правового статусу установ не проводились. Наведеними вище обставинами зумовлюється вибір теми дослідження, її актуальність і науково-практичне значення.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації затверджена рішенням Вченої ради Національної академії внутрішніх справ України. Дослідження проведене у цій роботі згідно з планом науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України у межах теми “Проблеми вдосконалення цивільно-правових форм захисту прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб”, затвердженої Наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 р. “Про тематику пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002-2005 рр.”
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є з ясування теоретичних аспектів правового статусу установ з наступною розробкою науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення відповідних норм чинного вітчизняного законодавства. Досягненню мети дисертаційного дослідження буде сприяти вирішення наступних завдань: - з ясувати поняття установи як організаційно-правової форми юридичної особи, їх різновиди та місце у системі суб єктів цивільного права; - дослідити поняття та зміст правового статусу установи як учасника цивільних відносин; - охарактеризувати основні елементи правового статусу установ; - визначитись із обсягом правоздатності та дієздатності установ; - дослідити та порівняти особливості правового режиму майна приватних та державних установ; - з ясувати механізм цивільно-правової відповідальності установ за власними зобов язаннями; - встановити особливості правового статусу приватних та публічних установ інших країн романо-германської правової системи та сформулювати пропозиції до вітчизняного цивільного законодавства, з урахуванням подальшої адаптації до acquis communautaire (правової системи ЄС).
Об єктом дослідження виступають суспільні відносини за участю установ, що мають місце при їх створенні та припиненні, при реалізації ними правоздатності під час функціонування, а також при формуванні їх майна, володінні, користуванні, розпорядженні ним, а також при настанні цивільно-правової відповідальності зазначених суб єктів за власними зобов язаннями. Предметом дослідження є правова природа і суть правовідносин, пов язаних із створенням, функціонуванням (реалізацією правоздатності), припиненням установ, а також формуванням їх майна, володінням, користуванням, розпорядженням ним, а також із настанням цивільно-правової відповідальності цих юридичних осіб за власними зобов язаннями. Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети в процесі дослідження було застосовано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання. За допомогою діалектичного (філософського) методу з ясовувалась правова сутність установ як учасників цивільних правовідносин (суб єктів цивільного права). Історико-правовий (генетичний) метод використовувався при дослідженні процесу становлення організаційно-правової форми установи та етапів розвитку вчення про речові права установ на належне їм майно. Використання системно-структурного методу дозволило визначити місце установ серед юридичних осіб, а також виявити систему сутнісних ознак, властивих їм як юридичним особам, як непідприємницьким організаціям, і як власне організаційно-правовій формі юридичної особи. Метод формально-логічний надав можливість дослідити особливості правового статусу установ, порядок створення, функціонування та припинення приватних та державних установ, а також для обґрунтування відсутності протиріч щодо здійснення ними поряд із основною (непідприємницькою) — підприємницької діяльності. За допомогою порівняльно-правового методу був проведений порівняльний аналіз окремих норм цивільного законодавства України, Німеччини, Росії, що стосуються правового положення приватних та державних установ як учасників цивільних правовідносин з метою внесення пропозицій щодо вдосконалення вітчизняного законодавства та адаптації його до правової системи ЄС.
1. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що у ньому, на підставі комплексного підходу до аналізу правового регулювання діяльності установ в умовах ринкової економіки, дається характеристика їх правового статусу. Проведене дослідження дозволило авторові сформулювати та обґрунтувати низку нових наукових положень та висновків: Дістало подальшого теоретичного розвитку визначення поняття “установа”, під якою пропонується розуміти організацію, що не має членства, фінансується засновником (повністю або частково), створюється для здійснення соціально-культурних та інших непідприємницьких функцій шляхом об єднання (виділення) майна засновників, яке використовується для досягнення непідприємницької мети. Наведене визначення пропонується закріпити у ч. 3 ст. 83 ЦК України. Удосконалене коло ознак, що розкривають правову сутність установи як організаційно-правової форми юридичної особи, а саме: - засновники установи не мають права участі в управлінні нею; - засновники не можуть отримувати прибуток від її діяльності; - створення установи вимагає обов язкового об єднання майна засновників; - установи задовольняють потреби фізичних осіб (дестинаторів), що не є їх членами, тобто не перебувають у будь-яких відносинах не лише з установою, а й між собою; - не визначено кількісно коло осіб, які користуються послугами установи; - установа має непідприємницьку мету, що визначена завчасно волею засновників та спрямована забезпечувати суспільні інтереси та інтереси окремих приватних осіб (дестинаторів).
2. Вперше доводиться, що основними (визначальними) складовими частинами-елементами, що з однієї сторони складають, а з іншої –розкривають зміст правового статусу установ як учасників цивільних відносин є: правоздатність та дієздатність установ, правовий режим майна установ, порядок та підстави цивільно-правової відповідальності установ за власними зобов язаннями.
3. Вперше констатовано існування загального правового статусу, що наявний у кожної установи, та існування спеціального правового статусу, притаманного окремим видам установ: навчальним закладам, благодійним та науковим установам тощо з наведенням ознак, що відрізняють ці поняття. Під загальним правовим статусом установи, що становить найбільший інтерес для даного дисертаційного дослідження, слід розуміти правову конструкцію, яка за допомогою загальнотеоретичних положень та норм актів цивільного законодавства України визначає реальне положення установи як організаційно-правової форми юридичної особи в конкретних цивільних правовідносинах.
4. Вперше, з урахуванням останніх змін до чинного законодавства України, запропоновано кілька класифікацій установ за різними критеріями (порядком створення, інтересами, які покликані задовольняти установи, цілями діяльності) та розкрито практичне значення цих класифікацій. Встановлений орієнтовний перелік існуючих публічних та приватних установ, а саме: навчальні заклади, наукові установи, заклади охорони здоров я, архівні установи, благодійні фонди та установи, релігійні навчальні заклади, притулки, заклади культури тощо. Переглянуто коло установ, що мають відноситись до приватних та публічних. Враховуючи адаптацію вітчизняного законодавства до правової системи Європейського союзу, пропонується або прирівняти (уніфікувати) правовий статус публічних установ до правового статусу приватних, або відносити до юридичних осіб публічного права організації, що виконують управлінські функції (органи влади та управління), а до юридичних осіб приватного права, створених державою та її органами влади, соціально-культурні та подібні до них установи. Дістали подальшого теоретичного розвитку положення, присвячені дослідженню поняття “право самостійного розпорядження” щодо майна, отриманого державними установами від власної прибуткової діяльності та з інших джерел, не пов язаних із засновником, наведено аргументи щодо визнання цього “права” правомочністю права власності. З огляду на необхідність адаптації вітчизняного законодавства до правової системи Європейського союзу, пропонується в подальшому відмовитись від наділення державних установ майном на праві оперативного управління. У той же час, з огляду на недоцільність передачі державного майна у власність державним установам, пропонується закріплювати за ними майно на праві довірчої власності (довірчого управління), що має схожі риси з інститутом оперативного управління. Це дозволить визнати їх юридичними особами-власниками, і, внаслідок цього, повноцінними учасниками цивільних відносин. Вперше пропонується закріпити в окремій нормі ЦК України положення про субсидіарну відповідальність засновників за зобов язаннями приватних установ, як це передбачено для окремих видів господарських товариств, а саме: повних товариств, командитних товариств, товариств з додатковою відповідальністю.
5. На підставі сформульованих теоретичних висновків, запропоновані зміни та доповнення до чинного цивільного законодавства, а саме до: - Цивільного кодексу України; - Закону України “Про власність”; - проекту Закону України “Про непідприємницькі організації”.
Практичне значення одержаних результатів. Викладені в роботі положення можуть бути використані: 1) у законотворчій діяльності - для внесення змін до норм Цивільного кодексу України (диспозицій ст. 83, 91, 96, 102, 103, 190 тощо) або доповнення його окремою главою “Непідприємницькі товариства та установи”, для врахування висновків, отриманих у ході дослідження при прийнятті спеціального Закону України “Про непідприємницькі організації”; 2) у практичній діяльності приватних та державних установ - під час їх участі у речових та зобов язальних правовідносинах; 3) у науково-дослідницьких цілях - для подальших досліджень правового статусу приватних та державних установ; 4) у навчальному процесі - при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників, у викладанні курсу загальної частини цивільного права України.
Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення, висновки та пропозиції, що містяться у дисертації, обговорені, схвалені та рекомендовані до захисту кафедрою цивільно-правових дисциплін Національної академії внутрішніх справ України та використовувалися автором у процесі викладання навчального курсу “Цивільне право”.
Окремі результати наукового дослідження отримали апробацію у наукових доповідях на наукових та науково-практичних конференціях: 1) міжнародна наукова конференція молодих вчених “Другі осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 14-15 листопада 2003 р.); 2) регіональна міжвузівська наукова конференція молодих вчених та аспірантів “Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (м. Івано-Франківськ, 16 квітня 2004 р.); 3) міжнародна науково-дослідна конференція “Основні напрями реформування ОВС в умовах розбудови демократичної держави” (м. Одеса, 14-15 жовтня 2004 р.); 4) міжнародна наукова конференція молодих вчених “Треті осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 5-6 листопада 2004 р.).
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження знайшли відображення в семи наукових публікаціях, п ять з яких опубліковано у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України.
|
