|
Актуальність теми дослідження визначається необхідністю удосконалення боротьби з хабар-ництвом в Україні в сучасних умовах. Дані кримінологічної статистики свідчать про значну поши-реність злочинів цієї категорії, що дало законодавцю підстави віднести їх до загроз національним інтересам і національній безпеці, передбачених Законом України „Про основи національної безпе-ки”.
Необхідність вивчення зарубіжного досвіду боротьби з хабарництвом, проведення порівня-льно-правового дослідження проблем хабарництва обґрунтовується орієнтацією України на євро-пейські шляхи розвитку, приєднанням до низки міжнародно-правових актів [Ошибка! Источник ссылки не найден.; Ошибка! Источник ссылки не найден.; Ошибка! Источник ссылки не найден.; Ошибка! Источник ссылки не найден.; Ошибка! Источник ссылки не найден.]. Так, Німеччина, Швейцарія, Україна, низка інших держав прийняли рішення про уніфікацію свого законодавства з цих питань, приєднавшись до Європейської кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією від 27.01.1999 р.[Ошибка! Источник ссылки не найден.; Ошибка! Источник ссылки не найден.; Ошибка! Источник ссылки не найден., с. 179]. Про доцільність дослідження досвіду, накопиченого саме в Німеччині і Швейцарії, свідчать також інші аргументи. Підґрунтям кримінального права Російської Імперії, СРСР, незалежних держав, які утворилися на початку 90-х років, в тому числі і України, послужили законодавчі і науково-практичні положення німецької школи класичного кримінального права. Кримінальне законодавство Швейцарії на протязі багатьох років також по-стійно спирається на досвід науково-теоретичних розробок боротьби з хабарництвом в Німеччині. Це дає підстави вважати, що рішення, розроблені в Німеччині і Швейцарії, можливо розглянути на предмет доцільності їх рецепції в законодавство і судову практику України.
Проблеми відповідальності за хабарництво були предметом уваги провідних вітчизняних і зарубіжних фахівців. Основу системи наукових знань в цій сфері утворюють праці таких вчених, як П.П. Андрушко, О.Я. Асніс, О.Ф. Бантишев, Ю.В. Баулін, Ю. Бауманн, П. Бернасконі, В.І. Боя-ров, М.В. Буроменський, Б.В. Волженкін, А.В. Галахова, Й.А. Гельфанд, М.О. Гельфер, Й. Граупе, В.К. Грищук, К. Грібль, І.М. Даньшин, А.І. Долгова, О.О. Дудоров, П. Ейген, О.Я. Естрін, В.П. Ємельянов, Б.В. Здравомислов, Й. Зібер, О.Г. Кальман, М.І. Камлик, М.П. Карпушин, А.К. Квіци-нія, В.Ф. Кириченко, О.І. Кирпичников, В.А. Клименко, М.Й. Коржанський, О.М. Костенко, М.П. Кучерявий, М.Д. Лисов, В.С. Лукомський, Ю.І. Ляпунов, М.І. Мельник, В.Є. Мельникова, В.О. Меркулова, Н.А. Мірошниченко, К. Мюллер, В.О. Навроцький, Є.В. Невмержицький, Г. Нойгеба-уер, П.І. Орлов, В.І. Осадчий, Ш.Г. Папіашвілі, М. П єт, А.І. Редька, В.І. Рибачук, О.Б. Сахаров, О.Я. Светлов, Т.Л. Сергеєва, Г.Р. Смолицький, В.І. Соловйов, М.О. Стручков, Є.Л. Стрельцов, А.А. Стрижевська, К.В. Сурков, А.Н. Трайнін, В.О. Туляков, В.І. Тютюгін, Б.С. Утевський, О. Фельдманн, М.І. Хавронюк, С.А. Шалгунова, М.Д. Шаргородський, Ф.В. Шиманський, П.С. Яні та інші вчені.
Зокрема, А.М. Яковлєв та А.І. Долгова розробили концептуальні положення щодо так звано-го „тотального підкупу”; М.П. Кучерявий, Б.В. Здравомислов, В.Є. Мельникова внесли значний внесок в визначення правової природи складу давання хабара; О.Я. Светлов обґрунтував критерії відмежування хабарництва від поборів, Б.В. Волженкін розробив правила відмежування одержан-ня хабара від службового проступку; В.І. Осадчий на новому науковому рівні визначив поняття представника влади, поняття авторитету; О.О. Дудоров довів необхідність обмеження кола служ-бових осіб публічними службовими особами; В.О. Навроцький ввів в науковий обіг поняття спеці-альної осудності службових осіб; результати досліджень О.М. Костенко стали підґрунтям для ана-лізу тісного зв язку умислів хабародавця і службової особи, праці В.К. Грищука, П.П. Андрушко та А.А. Стрижевської містять важливі розробки, необхідні для розв язання проблем, пов язаних з дискреційними повноваженнями, з нематеріальним предметом хабара; М.І. Мельник визначив чіт-кі розмежувальні ознаки одержання хабара і правопорушень, передбачених п. „а” ч. 2 ст. 1 Закону „Про боротьбу з корупцією”; В.В. Степанов визначив основні положення розслідування хабарниц-тва. Ю. Бауманн визначив співвідношення складів одержання і давання хабара за правомірні і не-правомірні службові діяння; Й. Граупе і К. Грібль розробили відповідно визначення об єкта хабар-ництва і предмета хабара в кримінальному праві Німеччини; Й. Зібер визначив поняття службової особи, яке було в подальшому сприйнято швейцарським законодавцем; О. Фельдманн здійснив порівняльно-правове дослідження складів хабарництва Німеччини, Швейцарії і Франції (за станом на 1967 р.); К. Мюллер встановив основні закономірності комерційного підкупу; Г. Нойгебауер створив економічну теорію хабарництва; П. Ейген і М. П єт визначили особливості хабарництва в міжнародному торговельному обігу; П. Бернасконі досліджує проблеми, пов язані із розслідуван-ням і кваліфікацією легалізації (відмивання) грошових коштів та інших цінностей, отриманих від хабарництва; М.І. Хавронюк здійснює порівняльно-правовий аналіз основних інститутів криміна-льного права європейських країн.
Ґрунтуючись на досягненнях названих науковців, необхідно вказати, що залишаються ще не-вирішеними проблеми визначення об єкта хабарництва; проблематичною є кримінально-правова оцінка хабарів, які даються „про всяк випадок”; дискусійними є питання про те, чи носить предмет хабара виключно майновий характер; до якого елементу складу злочину належить дія (бездіяль-ність), за яку одержується та дається хабар. Залишається дискусійним поняття публічної службо-вої особи; потребує вирішення проблема кваліфікації вимагання хабара з погрозою вчинення дій, які можуть вчинятися на розсуд суб єкта одержання хабара, тощо. Все вищевикладене свідчить про надзвичайну актуальність даної теми і необхідність її комплексного дослідження.
Зв язок з науковими програмами, планами, темами. Дослідження спрямоване на реалізацію положень Програми інтеграції України до Європейського Союзу, схваленої Указом Президента України від 14.09.2000 р. № 1072/2000, Концепції Загальнодержавної програми адаптації законо-давства України до законодавства Європейського Союзу, схваленої Законом України від 21.11.2002 р. № 228-IV, Концепції боротьби з корупцією на 1998-2005 р.р., затвердженої Указом Президента України від 24.04.1998 р. № 367/98, та відповідно до теми „Внутрішньодержавна і міжнародна охорона особи й економіки засобами кримінально-правового спрямування” (держав-ний реєстраційний номер 207/125-18 від 29.01.2001 р.), яка розробляється на кафедрі кримінально-го права, кримінального процесу і криміналістики економіко-правового факультету Одеського на-ціонального університету ім. І.І. Мечникова.
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є комплексна розробка проблем відповідаль-ності за хабарництво, які склалися в кримінальному праві України, шляхом порівняльного аналізу рішень аналогічних проблем в Німеччині та Швейцарії, і формулювання на підставі одержаних ре-зультатів обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення боротьби з хабарництвом в Україні. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі задачі:
1) визначити поняття об єкта хабарництва, предмета хабара; ознаки, які характеризують об єктивну і суб єктивну сторону складів хабарництва, суб єктів одержання хабара; визначити обтя-жуючі ознаки хабарництва і спеціальні правові підстави звільнення від кримінальної відповідаль-ності за хабарництво в кримінальному праві Німеччини і Швейцарії;
2) порівняти ці правові категорії із відповідними категоріями в кримінальному праві Украї-ни;
3) визначити можливості щодо їх удосконалення;
4) визначити досвід кваліфікації хабарництва в Німеччині і Швейцарії;
5) порівняти його з практичним застосуванням відповідних норм кримінального права Укра-їни;
6) сформулювати обґрунтовані пропозиції щодо вирішення проблем, які виникають при ква-ліфікації хабарництва.
Об єктом дослідження є суспільні відносини, пов язані з хабарництвом, а також норми кри-мінального права Німеччини, Швейцарії та України, що регулюють ці суспільні відносини.
Предметом дослідження є елементи і ознаки складів одержання хабара і давання хабара, спі-льні риси і відмінності відповідних складів злочинів у кримінальному праві Німеччини, Швейцарії і України, судова практика у справах про хабарництво, доктринальні положення про хабарництво.
Методи дослідження. Дослідження проводилося з використанням низки загальнонаукових і спеціальних методів. Застосування філософського (діалектичного) методу дало змогу з ясувати сутність і ознаки хабарництва як явища, його зв язки з соціальними процесами, співвідношення з іншими злочинами і правопорушеннями. Цей метод використовувався протягом усього дослі-дження. Використання юридичного (догматичного) методу дозволило проаналізувати визначення і з ясувати зміст основних понять Загальної частини кримінального права Німеччини і Швейцарії (підрозділ 1.1.); понять „об єкт хабарництва”, „предмет хабара”, „службове діяння”, „вигода” (роз-діл 2); понять „службова особа”, „державний службовець”, „член державного органу” (розділ 3); понять „судове діяння”, „неправомірне службове діяння”, „великий розмір предмета хабара”, „продовжуваний злочин”, „дискреційні повноваження” (розділ 4). За допомогою методу функціо-нального аналізу визначено функціональні ознаки суб єктів одержання хабара (підрозділ 3.1). На основі методу порівняльного правознавства досліджено рішення проблем хабарництва в криміна-льному праві Німеччини і Швейцарії, аналогічних тим проблемам, які існують в кримінальному праві України. Цей метод також використовувався в усьому обсязі дисертації. За допомогою істо-ричного методу було визначено і проаналізовано зміни складів хабарництва у досліджуваних краї-нах протягом 1974-2003 р.р. (підрозділи 1.2 та 2.1). Використання методу системного аналізу до-зволило розглядати склади хабарництва як цілісну систему і як частину низки надсистем, проана-лізувати структуру Загальної і Особливої частин кримінального права Німеччини і Швейцарії (розділ 1), системи об єктивних (розділ 2) і суб єктивних ознак складів хабарництва (розділ 3), до-слідити дискреційні повноваження в контексті адміністративного та кримінального права (підроз-діл 4.1).
Науково-теоретичною базою дослідження є положення матеріалістичної діалектики, поло-ження теорії держави і права, загальної теорії кримінального права. Емпіричною базою дослі-дження є 31 вирок Федеральної судової палати Німеччини, 15 вироків Федерального суду Швей-царії, 50 постанов і ухвал Верховного Суду України, статистичні дані Верховного Суду України, Міністерства Внутрішніх справ України, Федеральної кримінальної служби Німеччини, Федера-льної служби статистики Швейцарії.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дана дисертація суттєво допов-нює існуючі спеціальні монографічні дослідження складів хабарництва розширенням науково об-ґрунтованих знань про проблемні кримінально-правові ситуації та шляхи їх розв язання за кримі-нальним правом Німеччини, Швейцарії та України після внесення змін до КК Німеччини в 1997 і 1998 р.р., до КК Швейцарії – в 1999 і в 2003 р.р. і після прийняття КК України 2001 р. Визначення і порівняльно-правовий аналіз проблем, яких стосувалися ці законодавчі реформи, дали змогу оде-ржати низку нових результатів, зокрема:
1) дістала подальшого розвитку точка зору, відповідно до якої об єктом хабарництва є авто-ритет держави;
2) додатково обґрунтовується вчення про нематеріальний предмет хабара;
3) дістала подальшого розвитку точка зору, відповідно до якої діяння по службі (службове діяння), за яке одержується та дається хабар, повинно бути конкретною формою службової пове-дінки;
4) вперше визначено, що об єктивна сторона складів хабарництва, передбачених криміналь-ним правом Німеччини і Швейцарії, характеризує їх як альтернативні та усічені, що не дає можли-вості добровільної відмови від доведення злочину до кінця після вимоги хабара та, відповідно, пі-сля пропозиції предмета хабара;
5) вперше доведено необхідність рецепції розробленої німецькими вченими теорії двох табо-рів, яка дозволяє уникнути кваліфікації пропозиції хабара як підбурювання до одержання хабара та кваліфікації вимоги хабара як підбурювання до давання хабара;
6) вперше доведено, що поняття службової особи характеризується двома ознаками: функці-ональною і формальною. В дисертації дано визначення і характеристику функціональних і форма-льних ознак службової особи. Функціональна ознака визначає, які функції виконує особа: ця озна-ка пов язана з колом прав і обов язків, які має особа. Формальна ознака визначає підставу, в силу якої особа отримала ці права і обов язки;
7) обґрунтовано, що суб єкт одержання хабара може не співпадати з хабароодержувачем;
8) дістало подальшого розвитку вчення про суб єктивну сторону злочинів, а саме обґрунто-вано можливість одержання і давання хабара з непрямим умислом;
9) дістала подальшого розвитку точка зору, відповідно до якої хабарництво характеризується як угода (домовленість) між службовою особою і хабародавцем. Доведено, що хабарництво є про-типравним договором, відповідно до якого здійснюється обмін предмета хабара на службове діян-ня;
10) вперше доведено доцільність рецепції з судової практики Швейцарії принципів застосу-вання дискреційних повноважень. Запозичення цих принципів дає змогу вирішити проблему ква-ліфікації вимагання хабара з погрозою вчинення або невчинення дій з використанням дискрецій-них повноважень (права або можливості на власний розсуд вчинити одну з декількох дій або не вчиняти жодної).
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути викорис-тані: а) у правотворчій діяльності – при підготовці змін і доповнень до чинного законодавства, зо-крема, під час приведення законодавства України у відповідність до вимог Європейської криміна-льної конвенції про боротьбу з корупцією від 27.01.1999 р.; б) у науково-дослідній роботі – для подальшого розроблення науково обґрунтованих положень щодо вдосконалення боротьби з хаба-рництвом; в) у практичній діяльності – при кваліфікації хабарництва та відмежуванні його від су-міжних складів злочинів; г) у навчальному процесі – при вивченні положень щодо суб єкта злочи-ну (в тому числі спеціального), складів злочинів у сфері службової діяльності, при підготовці нау-ково-практичних коментарів до КК України, підручників і навчальних посібників з кримінального права України.
Особистий внесок здобувача. Дисертація містить конкретні результати, які отримано авто-ром особисто на основі дослідження та узагальнення теоретичного і практичного матеріалу.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження допові-далися на 56-ій, 57-ій та 58-ій наукових конференціях професорсько-викладацького складу і нау-кових працівників Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова (19-23 листопада 2001 р., 2-6 грудня 2002 р., 19-21 листопада 2003 р.); на науково-практичній конференції „Шляхи вдос-коналення кримінального законодавства України та практики його застосування”, що проводилася Львівським інститутом внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України (4-5 квітня 2003 р.) з публікацією матеріалів.
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені у восьми публікаціях, з яких чотири вийшли друком у наукових фахових виданнях, які належать до переліку, затвердже-ного ВАК України (позиції 1-3, 6):
1) Крупко Д.І. Деякі проблеми кваліфікації хабарництва в кримінальному праві ФРН // Пра-вова держава. – 2001. – № 3. – С. 157-163.
2) Крупко Д.І. Поняття службової особи у кримінальному кодексі 2001 р. // Право та безпека. – 2002. – № 1. – C. 63-68.
3) Крупко Д.І. Основні ознаки службових злочинів у кримінальному праві Швейцарії // Пра-вова держава. – 2002. – № 4. – C. 123-130.
4) Крупко Д.И. Преступления в сфере служебной деятельности // Уголовное право Украины. Общая и Особенная части: Учебник для вузов / Под редакцией заслуженного деятеля науки и техники Украины, доктора юридических наук, профессора Е.Л. Стрельцова. – Харьков: Одиссей, 2002. – С. 569-579.
5) Крупко Д.І. Порівняльний аналіз системи складів хабарництва в німецькому, швейцарсь-кому і українському праві // Кримінальний кодекс України 2001 р. (Проблеми, перспективи та шляхи вдосконалення кримінального законодавства): Матеріали науково-практичної конференції (4-5 квітня 2003 р.). – Львів: Львівський інститут внутрішніх справ при Національній академії вну-трішніх справ України, 2003. – С. 85-88.
6) Крупко Д.І. Хуберівська реформа кримінального права в Швейцарії // Правова держава. – 2003. – № 6. – С. 159-165.
7) Крупко Д.І. Застосування норм Загальної частини Кримінального кодексу до питання про відповідальність бухгалтерів // Юридична Україна. – 2003. – № 10. – С. 72-77.
8) Крупко Д.И. Преступления в сфере служебной деятельности // Уголовный кодекс Украины. Научно-практический комментарий / Отв. ред. Е.Л. Стрельцов. – 3-е изд., перераб. и доп. – Харьков: Одиссей, 2005. – С. 695-712.
Структура дисертації. Дисертація складається з вступу, переліку скорочень і спеціальних те-рмінів, чотирьох розділів, десяти підрозділів, висновків, списку використаних джерел і шести до-датків. Загальний обсяг дисертації – 271 сторінка, список використаних джерел викладений на 33 сторінках і містить Ошибка! Источник ссылки не найден. найменувань. Загальний обсяг додатків складає 30 сторінок.
| 
