|
Актуальність теми дослідження визначається необхідністю вдосконалення процедури апеляційного оскарження в кримінальному процесі України з урахуванням положень Конституції України 1996 року, міжнародно-правових актів у галузі прав людини і судочинства щодо забезпечення захисту прав особи у кримінальному судочинстві, підвищення його ефективності. Питання апеляційного оскарження судових рішень у вітчизняній науці кримінального процесу України є малодослідженими. Оскільки інститут апеляційного оскарження був ліквідований у 1917 році із встановленням Радянської влади на українських землях і відроджений на підставі Конституції України 1996 року у кримінально-процесуальному законодавстві України тільки у 2001 році, було забуто багато історичних теоретичних і практичних надбань у цьому питанні, що викликає, як показує судова практика, проблеми не лише теоретичного, а й практичного характеру, які потребують невідкладного вирішення. Тому нагальним є комплексне дослідження процесу зародження та історичного розвитку апеляційного оскарження на українських землях, існуючих теоретичних позицій, міжнародно-правових актів, вітчизняного та іноземного законодавства, судової практики і статистики з цього питання, що має сприяти реформуванню та вдосконаленню термінологічної бази, порядку, форми та змісту апеляційного оскарження судових рішень у кримінальному процесі України.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах теми Центру дослідження проблем прав людини юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Формування механізму реалізації та захисту прав і свобод громадян України" № 01 БФ 042-01 за третім наукових підрозділом "Спеціально-правові способи захисту прав та свобод громадян України" та теми кафедри правосуддя Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Проблеми розвитку законодавства про судочинство і судоустрій України” № 97165.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка теоретичних положень, наукових пропозицій та рекомендацій, які дозволяють розв язати важливу проблему – вдосконалення процедури апеляційного оскарження в кримінальному процесі України. Для досягнення цієї мети необхідно вирішити такі завдання: 1) дослідити історію зародження та розвитку апеляційного оскарження в кримінальних справах на території України; 2) проаналізувати міжнародно-правові документи на предмет проголошення та гарантій реалізації права на перегляд судового рішення; 3) дослідити можливості й шляхи втілення міжнародних правових стандартів у цьому питанні в національне законодавство та вдосконалення судової практики; 4) вивчити та проаналізувати досягнення юридичної науки та судової практики у питанні апеляційного оскарження судових рішень у кримінальному процесі України; 5) проаналізувати відповідні положення кримінально-процесуального законодавства інших держав з метою запозичення позитивного досвіду цих країн у питанні правового регулювання апеляційного оскарження; 6) вивчити основні процесуальні та методологічні проблеми реалізації права на апеляційне оскарження судових рішень в Україні; 7) розробити наукові положення щодо вдосконалення процесуального законодавства в цьому питанні та практики його застосування; 8) запропонувати надійний кримінально-процесуальний механізм захисту і реалізації права сторін та інших осіб, інтересів яких стосується судове рішення, на його апеляційне оскарження; 9) внести пропозиції щодо вдосконалення процедури апеляційного оскарження у кримінальному процесі України: процесуальної форми, визначення строків оскарження та порядку їх поновлення, кола суб єктів апеляційного оскарження, меж їх процесуальних можливостей щодо оскарження судового рішення.
Об єктом дослідження є зародження, історичний розвиток та сучасний стан апеляційного оскарження судових рішень у кримінальних справах на території України.
Предметом дослідження є пам ятки українського права з питань оскарження судових рішень до вищих судів, міжнародно-правові акти, чинне кримінально-процесуальне законодавство України та інших держав, Проект нового КПК України, практика та статистика апеляційних судів України з питань апеляційного оскарження судових рішень у кримінальному процесі України.
Методи дослідження обрано з урахуванням поставленої мети і завдань, об єкта та предмета дослідження. Дослідження проводилося з використанням таких методів пізнання, як історичний (у процесі дослідження законодавства та монографічних джерел минулих століть): логіко-граматичний (при тлумаченні понять кримінально-процесуального законодавства “апеляція”, “апеляційне оскарження”, “суб єкти оскарження”, “форма, зміст, межі оскарження” та ін.); аналітичний (при необхідності обгрунтування, доведення, спростування тих чи інших позицій); порівняльно-правовий (у процесі порівняння положень глав 29, 30 КПК України “Подача апеляції” та “Розгляд справ за апеляцією” з відповідними положеннями глав 50, 51 Проекту КПК України (в редакції від 28.11.2003 р.) та кримінально-процесуального законодавства деяких зарубіжних країн; статистичний (при узагальненні й аналізі даних судової практики та судової статистики про апеляційне оскарження та розгляд); системно-структурний (у процесі оцінки та внесення пропозицій щодо визначення структури та змісту глав Проекту КПК України, які регулюють питання апеляційного оскарження та розгляду).
Теоретичну основу дисертації становлять наукові праці вчених-процесуалістів колишньої Російської імперії: І.Я. Фойницького, М.В. Давидова, В. Случевського, С.І. Вікторського, колишнього СРСР та сучасної України: Л.О. Богословської, Т.В. Варфоломеєвої, І.В. Вернидубова, М.М. Гродзинського, Ю.М. Грошевого, А.Я. Груна, В.М. Коваля, Є.Г. Коваленка, Є.Г. Мартинчика, М.М. Михеєнка, В.Т. Маляренка, В.П. Маслова, О.Р. Михайленка, В.В. Молдована, Г.М. Омельяненко, М.І. Сірого, Н.П. Сизої, І.Д. Перлова, П.П. Пилипчука, В.А. Познанського, М.С. Строговича, В.М. Тертишника, А.Л. Ципкіна, М.О. Чельцова-Бебутова, В.П. Шибіки, В.І. Шишкіна; країн СНД: С.В. Боботова, К.Ф. Гуценка, Л.В. Головка, Г.М. Разінкиної, А.К. Романова, А.П. Рижакова, А.В. Смирнова, Б.А. Филимонова; інших держав, зокрема В. Бернхема, Р. Давіда, Р. Уолкера. Нормативно-правову базу становлять Конституція України, міжнародно-правові акти, чинне кримінально-процесуальне законодавство України та інших держав (Великобританії, США, ФРН, Франції, Іспанії, Російської Федерації та Молдови), Проект нового КПК України, історичні та спеціальні джерела з питань перегляду судових рішень, зокрема апеляційного. Емпіричну базу дисертаційного дослідження становлять:1) статистичні дані Верховного Суду України щодо справ, розглянутих за апеляціями у 2001-2004 р.р; 2) результати узагальнення, проведеного Верховним Судом України у 2003 р. за участю дисертантки, судової практики та статистики розгляду 17000 кримінальних справ в апеляційному порядку Апеляційним судом Автономної Республіки Крим, апеляційними судами міст Києва і Севастополя, апеляційними судами всіх областей, військовими апеляційними судами регіонів та апеляційним судом Військово-Морських Сил України; 3) результати анкетування понад 400 суддів 31 апеляційного суду зі спірних та проблемних питань застосування кримінально-процесуального законодавства України в частині апеляційного оскарження та розгляду; 4) особистий практичний досвід роботи дисертантки у 1984-1997 р.р. на посадах: секретаря судового засідання, консультанта, старшого консультанта судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України, а з 1997р. - адвокатом і викладачем Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Наукова новизна дослідження та його результатів полягає в тому, що вперше в науці кримінального процесу України на дисертаційному рівні здійснено комплексне наукове дослідження апеляційного оскарження судових рішень у кримінальному процесі України. Дослідження проведено на основі історичного досвіду та новітніх досягнень процесуальної науки, норм міжнародного права, з внесенням пропозицій щодо розв язання проблем цього виду оскарження. Новими найсуттєвішими результатами дисертаційного дослідження, які характеризують його новизну, є такі основні положення, висновки та пропозиції:
1. Апеляційне оскарження виникає при побудові судової системи за принципом ієрархічності (інстанційності) з можливістю повного перегляду судового рішення шляхом нового розгляду справи судом вищого рівня. У зв язку з цим вперше в науці кримінально-процесуального права дисертанткою робиться висновок, що апеляційне оскарження зародилося на українських землях за часів Київської Русі. Подальше вдосконалення цього процесуального інституту відбулось у процесі історичного розвитку права на українських землях. 2. Апеляційне оскарження є різновидом оскарження в загальній системі видів оскарження судових рішень в кримінальних справах, який визначається особливістю приводів, умов, предмета, суб єктів, форми, змісту, строків та порядку оскарження. Дається визначення поняття апеляційного оскарження як звернення до суду апеляційної інстанції сторін обвинувачення і захисту та інших осіб, інтересів яких стосується рішення суду першої інстанції, з проханням про його перегляд. Уніфікованою формою звернення до суду апеляційної інстанції сторін обвинувачення і захисту та інших осіб, інтересів яких стосується рішення суду першої інстанції, про незгоду з ним є апеляція. За своїм змістом апеляційне оскарження є невід ємною частиною апеляційного провадження поряд з розглядом справи за апеляцією. Автором виділяються такі етапи апеляційного оскарження: 1) ознайомлення з рішенням суду і його оцінка, 2) складання апеляції, 3) подання апеляції до суду.
3. З метою реалізації однієї з основних засад судочинства – забезпечення апеляційного оскарження рішення суду необхідно суттєво спростити порядок апеляційного оскарження та реально забезпечити суб єктам оскарження можливість вільного доступу до правосуддя в суді апеляційної інстанції. Для цього:
- Передбачити процесуальний порядок, який унеможливить вплив суду, рішення якого оскаржується, на вирішення питання про прийняття чи неприйняття апеляції, залишення її без руху або розгляду. Призначати дату розгляду справи за апеляцією та направляти повідомлення про це повинен сам апеляційний суд. - Визначити в одній окремій статті КПК України коло суб єктів апеляційного оскарження: учасників судового розгляду (сторони) та інших осіб, інтересів яких стосується судове рішення, та представників цих осіб.
- Особу, щодо якої вирок суду не набрав законної сили, слід вважати підсудним, а не засудженим. Статусу засудженого підсудний повинен набувати тільки після набрання вироком законної сили. - Максимально спростити законодавчо визначені вимоги до змісту апеляції осіб, інтересів яких стосується судове рішення.
- Передбачити у КПК України, крім письмової, усну форму апеляції для засудженого, виправданого, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та інших осіб, інтересів яких стосується судове рішення. Протокол усної апеляції повинен складатися секретарем судового засідання та підписуватися ним і апелянтом.
- Запровадити можливість і регламентувати порядок подання спільної апеляції особами, які мають право на апеляцію, та можливість приєднання повністю або частково до вже поданих апеляцій інших осіб.
- Запровадити загальний 15 - добовий строк апеляційного оскарження, який повинен починатися, коли справа повністю оформлена головуючим (виготовлені копії судового рішення, протокол судового засідання) і здана до канцелярії суду, що дасть можливість суб єктам оскарження реалізувати своє право на оскарження рішення суду після ознайомлення з цим рішенням у письмовому вигляді.
4. У КПК України для забезпечення права підсудного (засудженого, виправданого) на професійний захист у процесі апеляційного оскарження судового рішення передбачити обов язок суду (судді) призначати за рахунок держави захисника тим підсудним (засудженим, виправданим), які бажають мати захисника, але через відсутність коштів чи з інших об єктивних причин не можуть його запросити.
5. Серед суб єктів апеляційного оскарження повинен вказуватися “прокурор” без будь-яких застережень щодо обсягу його повноважень. Прокурор і при відмові від обвинувачення в суді першої інстанції може подати апеляцію. Доцільно передбачити в КПК України положення про те, що прокурор може відмовитись від апеляції, поданої на користь підсудного, тільки зі згоди останнього, як це передбачено для його захисника. 6. Принцип публічності процесу повинен реалізовуватись і в повноваженнях суду апеляційної інстанції, який має діяти в інтересах правосуддя, вивчаючи кримінальні справи у повному обсязі, не обмежуючись апеляційними вимогами. Суд апеляційної інстанції сам повинен визначати межі судового слідства і мати можливість вийти за межі апеляції (апеляційних вимог), якщо в результаті розгляду справи він дійде висновку, що є підстави для прийняття рішення на користь засудженого чи виправданого і цим не погіршується їх становище. При цьому доцільно зберегти положення про заборону повороту до гіршого щодо засудженого в результаті розгляду його апеляції, а також апеляцій його захисника та законного представника.
7. У КПК України необхідно передбачити, що апеляція може бути подана на рішення суду першої інстанції, яким закінчується розгляд справи. Виключний перелік випадків, коли апеляція неможлива, доцільно передбачити у КПК України. 8. Обґрунтовано необхідність запровадження у кримінальному процесі України перегляду не в апеляційному порядку, а в порядку окремого оскарження судових рішень, якими не закінчується розгляд справи, і які винесені як суддею (слідчим суддею) у досудовому провадженні, так і суддею (судом) у стадії судового розгляду кримінальної справи. Суб єктами окремого оскарження повинні бути сторони та інші особи, інтересів яких стосується судове рішення, та представники цих осіб.
9. Наведено додаткові аргументи на підтримку позиції, що всі кримінальні справи повинні розглядатися по першій інстанції місцевими судами. Апеляційне оскарження рішень цих судів має здійснюватися до відповідних апеляційних судів областей та прирівнених до них судів. Функціонування Апеляційного суду України є недоцільним.
Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження можуть бути використані при подальшому дослідженні проблем апеляційного провадження, для вдосконалення чинного КПК України та Проекту нового КПК України, у навчальному процесі - під час читання курсу "Кримінально-процесуальне право України", спецкурсів з питань перегляду судових рішень, а також під час розробки навчальних посібників з цих курсів та спецкурсів.
Апробація результатів дисертації. Основні положення, висновки і рекомендації дисертації доповідалися на: 1) міжнародних та інших науково-практичних конференціях: “Концепція розвитку законодавства України до 2005 року” (м. Київ, 23-24 травня 1996 року, Інститут законодавства Верховної Ради України); “Правові проблеми сучасності очима молодих дослідників” (м. Київ, 29-30 листопада 2001 року, Київський національний університет імені Тараса Шевченка); “Теорія та практика застосування чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах” (м. Київ, НАВСУ, 25 квітня 2002 року); “Організація адвокатури і надання правової допомоги в демократичному суспільстві” (м. Київ, 18-19 жовтня 2002 року, Академія адвокатури); “Актуальні проблеми розвитку системи перегляду судових рішень в Україні” (м. Київ, 6 лютого 2003 року, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького); “Тактика методика та етика захисту та представництва” (м. Київ 28 листопада 2003 року Академія адвокатури України); 2) науково-практичних семінарах: “Проблеми удосконалення Кримінального та Кримінально-процесуального законодавства України” (м. Харків, 20-22 травня 1997 року, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого); “Перегляд судових рішень в Україні: удосконалення процедури” (м. Київ, 20 червня 2003 року, Комітет Верховної Ради України з питань правової політики, Центр політико-правових реформ у рамках програми сприяння Парламентові України); “Концепція розвитку системи правосуддя в контексті судової реформи в Україні” (м. Київ 25 лютого 2004 року, Комітет Верховної Ради з питань правової політики, Центр політико-правових реформ, Міжнародний фонд “Відродження”); 3) круглих столах: “Кримінально-процесуальне законодавство і захист прав людини” 22 грудня 2003 року, “Проблеми Проекту нового КПК України. Основні положення та принципи кримінального процесу” 13 січня 2004 року, “Проблеми доказів і доказування у процесуальному законодавстві України” (12 березня 2004 року м. Київ Асоціація процесуалістів України); “Проблеми нового Кримінально-процесуального та Цивільно-процесуального кодексів України” (м. Київ, 3 березня 2004 року, Академія адвокатури України за підтримки Київського адвокатського клубу); 4) зустрічі експертів Ради Європи та України з питань реформування судової системи України (23-24 червня 2003 року, м. Київ, Міністерство юстиції України).
Результати дисертаційного дослідження були впроваджені шляхом підготовки висновків щодо модельного законопроекту “Перегляд судових рішень” для процесуальних кодексів, від 23 травня 2003 року, та проекту Закону України "Про правову допомогу" від 20 лютого 2004 року, запропонованих Центром політико-правових реформ у рамках реалізації у співпраці з Фондом сприяння правовим і політичним реформам програми “Удосконалення процедури оскарження і перегляду судових рішень”; участі в узагальненні судової практики розгляду кримінальних справ в апеляційному порядку, проведеному Верховним Судом України у березні 2003 року та подання пропозицій щодо вдосконалення практики застосування кримінально–процесуального законодавства з цього питання (довідка №5-39 від 25 грудня 2003 року); подання зауважень та пропозицій до проекту КПК України до Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, які визнані слушними і корисними для використання у ході доопрацювання Проекту нового КПК України (лист № 06-19/10-836 від 3 листопада 2003 року); пропозицій на запит до Головного управління з питань судової реформи, діяльності військових формувань та правоохоронних органів Адміністрації Президента України щодо реорганізації системи судів, повноважень вищих спеціалізованих судів і Верховного Суду України, вдосконалення порядку апеляційного та касаційного розгляду справ від 17 березня 2004 року. Результати дослідження використовуються автором у навчальному процесі в лекціях, семінарських і практичних заняттях з таких дисциплін: "Кримінально-процесуальне право", "Адвокатура в Україні", "Актуальні проблеми організації та діяльності адвокатури в Україні", "Підстави для скасування чи зміни вироків, ухвал, постанов суду в кримінальних справах" у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.
Публікації. Основні пропозиції та висновки, сформульовані в дисертації, відображені у восьми публікаціях: чотирьох наукових статтях у фахових виданнях ВАК України, та чотирьох тезах доповідей на міжнародних та інших науково-практичних конференціях.
Структура дисертації зумовлена метою та предметом дослідження, відповідає логіці наукового пошуку і вимогам ВАК України. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел - 439 найменувань і 6 додатків. Повний обсяг дисертації становить - 237 с., обсяг основного тексту - 189 с.
|
