|
Актуальність теми. Теоретична та практична актуальність проблеми судового контролю завжди привертала велику увагу як науковців, так і юристів-практиків. Ще в часи, коли Україна була складовою частиною Російської імперії, в середині 60-х років ХІХ століття було законодавчо проголошено і теоретично обґрунтовано концепцію судової влади, а судовий контроль — як функцію судової влади. На жаль, подальші події не дали можливості як слід розвити концепцію судового контролю. За радянських часів інститут судового контролю зазнав певної еволюції. Відразу ж після Жовтневої революції нова влада принесла діяльність судів у жертву революційній доцільності. Формальної реабілітації деякі елементи судового контролю набули в рамках Конституції СРСР 1977 р., хоча фактично існував контроль з боку партійних та радянських органів. Офіційна ідеологія і юридична наука розглядали діяльність судів як інструмент здійснення політичного курсу, орієнтованого на побудову комуністичного суспільства. Відтак положення про судовий контроль за радянських часів здебільшого залишалося декларацією.
Нові перспективи та очікування змін щодо реального забезпечення в Україні належного судового контролю вперше з являються лише наприкінці 80-х років ХХ століття, на хвилі процесів демократизації і гласності. На порядок денний були поставлені питання про поділ гілок влади в демократичному суспільстві. Судова влада мала б посісти в її рамках гідне місце цілком незалежної гілки влади поряд із законодавчою та виконавчою. На сучасному етапі судовий контроль як одна з функцій судової влади є важливою умовою побудови правової держави в Україні. Проблема судового контролю привертає увагу міжнародного співтовариства. У цьому сенсі можна говорити про інтернаціоналізацію стандартів судового контролю. Тому виникає необхідність осмислення на теоретичному, правотворчому і правозастосовному рівнях міжнародних правових стандартів судового контролю.
Міжнародно-правові документи загального характеру [ст.10 Загальної декларації прав людини (1948 р.), ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод (1950 р.), ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966 р.)] передбачають право кожного на справедливий судовий розгляд і неодмінно підкреслюють такі властивості судів, як незалежність, компетентність та безсторонність при здійсненні правосуддя і судового контролю. Усі державні та інші установи зобов язані дотримуватися незалежності судів і поважати її. Законодавча та виконавча влади не можуть мати права приймати рішення, які скасовують попередні рішення суду. Найважливішим кроком у державотворенні було прийняття 28 червня 1996 р. Конституції України, згідно з якою ніхто не може утримуватись під вартою не інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставі та в порядку, встановленому законом (ст. 29). Не допускається проникнення в житло або інше володіння особи не інакше як за вмотивованим рішенням судді (ст. 30). Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом (ст.31). Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55). Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Актуальність теми дисертації обумовлюють також потреби конкретизації цих загальних за своїм змістом конституційних положень судового контролю у процесуальному законодавстві. Тому в розвиток Конституції Верховна Рада України 21 червня 2001 року прийняла Закон за № 2533-111, яким було внесено у чинний Кримінально-процесуальний кодекс України низку доповнень і змін, що суттєво розширило контрольні функції суду в процесі виконання судової влади. При цьому законодавством України були сприйняті основні міжнародні стандарти в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина, що зробило ще більш актуальним теоретичний аналіз проблем, пов язаних з судовим контролем.
Незважаючи на те що окремі питання судового контролю були предметом вивчення деяких вчених, комплексного наукового дослідження судового контролю в Україні не провадилося. Тому саме зараз так необхідний принципово новий підхід до визначення юридичної природи, поняття, видів і змісту судового контролю як правового інституту, дослідження його меж у відповідності з міжнародними стандартами.
Усе викладене й визначає актуальність теми даної наукової праці.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом наукових досліджень кафедри організації судових і правоохоронних органів Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і є складовою частиною цільової комплексної програми "Проблеми удосконалення організації та діяльності суду і правоохоронних органів в умовах формування соціальної правової демократичної держави" (номер державної реєстрації 0186.0.099031).
Ступінь наукової розробки тематики. Теоретичною основою дисертаційного дослідження стали праці українських та зарубіжних дослідників з проблем судового контролю.
Наукова розробка організаційно-правових і процесуальних аспектів судового контролю закладалася у Російській імперії, до складу якої тоді входила й Україна, такими вченими, як Є.В.Васьковський, Л.Є.Владимиров, С.І.Вікторський, Г.А.Джаншієв, С.І.Зарудний, В.Р.Завадський, О.Ф. Кістяківський, А.Ф.Коні, І.В.Михайловський, С.П.Мокринський, М.І. Муравйов, М.М.Розін, М.Д.Сергієвський, С.М.Тригубов, Д.Г.Тальберг, Л.Я.Таубер, Л.І.Фенін, І.Я.Фойницький та ін.
Вагомий внесок у розробку теорії судової охорони прав і законних інтересів людини у кримінальному судочинстві зробили процесуалісти колишнього СРСР та країн-членів СНД, у тому числі й України: С.А. Альперт, Д.М. Бакаєв, Ю.М. Грошевий, К.Ф. Гуценко, Т.Б. Вильчик, Л.М. Давиденко, В.С. Зеленецький, П.М. Каркач, В.М. Корнуков, Б.Н. Кожевников, В.В. Кривобок, М.В. Косюта, І.Є. Марочкин, О.Р. Михайленко, М.М. Михеєнко, Ю.Є. Полянський, М.В. Руденко, В.М. Савицький, В.Л. Стефанюк, М.С. Строгович, В.Д. Финько, Г.І. Чангулі, В.П. Шибіко, В.І. Шишкін та ін.
Проблеми судового контролю за дотриманням прав і законних інтересів учасників попереднього розслідування досліджували: С.М. Абрамян, О.Б. Абросімова, Б.Т. Безлепкин, В.Ф.Бойко, О.Д.Бойков, В.Д.Бринцев, Т.М.Добровольська, В.В. Долежан, Г.М. Дроздов, О.Т. Ізотова, В.В. Єршов, В.І. Клочков, М.М. Ковтун, Н.А. Колоколов, О.М. Ларін, В.М. Лебедєв, П.А. Лупинська, В.Т. Маляренко, В.І. Маринів, В.І. Маршин, М.М. Михеєнко, В.В. Молдован, Т.Г. Морщакова, Н.Г. Муратова, В.Т. Нор, І.Л. Петрухін, Н.В. Радутна, Р.Д. Рахунов, П.І. Репешко, В.И. Рохлин, О.В. Смирнов, Ю.І. Стецовський, А.Р. Туманянц, Г.П. Химичева, З.Т. Чеджемов, Н.М. Чепурнова, Л.В. Черечукіна, А.Г. Шило, та ін.
Судовий контроль у сучасних умовах став предметом дослідження юристів з далекого зарубіжжя: П. Арчера, А. Барака, У. Бернема, Д. Гом єн, Е. Джинджера, Д. Карлена, Д. Кларка, Р. Коллінсона, Л. Зваака, Д. Мердока, Д. Мідорока, Р. Уолкера, Л. Уайнреба, Б. Футея, Р. Шарвена та ін. Вони справляють значний вплив на формування українського законодавства про судовий контроль і ефективність його здіснення. Протягом 90-х років ХХ століття з явилося кілька дисертаційних досліджень, присвячених судовому контролю (Н.Н. Ковтун, Н.А. Колоколов, А.Р. Туманянц, А.П. Фоков, Г.П. Химичева, З.Т. Чеджемов), які стали певним науковим внеском у розробку цієї проблеми. Проте час демократичних реформ, у рамках яких здійснюється й судово-правова реформа, викликає потребу в переосмисленні в методологічному аспекті зробленого, в пошуку оптимальних та адекватних для нашого суспільства моделей судового контролю.
Наведене свідчить про те, що проблеми, пов`язані з утвердженням інституту судового контролю, вимагають ретельного підходу з точки зору аналізу суспільно-політичних, історико-правових традицій країни, особливо в період судової реформи, яка нині здійснюється в Україні. Проте, на нашу думку, якщо загалом проблемі судового контролю за конституційністю законів у світовій та вітчизняній юридичній науці приділено певну увагу, то питання судового контролю у кримінальному процесі України досліджені недостатньо. Цим і обумовлена актуальність даної роботи, в якій вперше за часи незалежності України здійснена спроба проаналізувати суть судового контролю як функції судової влади та його дію у кримінальному процесі України.
Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертації полягає в комплексному аналізі судового контролю на досудовому слідстві, відокремленні судового контролю від прокурорського нагляду за застосуванням заходів процесуального примусу, визначенні основних шляхів удосконалення судового контролю як гарантії прав, свобод і законних інтересів людини в кримінальному судочинстві.
Досягнення поставленої мети здійснювалось шляхом вирішення таких завдань:
- розкриття внутрішнього зв язку між судовим контролем і функцією правосуддя;
- визначення мети, завдань і предмета судового контролю на стадії досудового слідства;
- відокремлення судового контролю від прокурорського нагляду на стадії досудового слідства;
- визначення правових і організаційних основ судового контролю за застосуванням заходів процесуального примусу;
- визначення правових і організаційних основ діяльності суду щодо розгляду скарг на дії і рішення органів досудового слідства.
Об єктом дослідження є еволюція і сучасний стан судового контролю у кримінальному судочинстві в умовах побудови в Україні демократичної, правової держави. Предметом дослідження є специфіка правовідносин, що виникають, змінюються і припиняються в процесі здійснення судового контролю в кримінальному судочинстві, результати теоретичних розробок, норми чинного законодавства, які визначають зміст цієї діяльності, а також правові і організаційні основи їх реалізації.
Емпіричну базу дисертаційного дослідження становлять: а) статистичні дані Верховного Суду України, апеляційних судів Донецької, Харківської, Луганської областей; б) результати узагальнення 1320 матеріалів, які були розглянуті судами у 2001-2004 роках, з практики забезпечення судового контролю; в) результати анкетування 722 суддів, із них 542 судді місцевих та 180 суддів апеляційних судів Донецької, Луганської, Одеської та Харківської областей.
Нормативну базу дослідження складають норми Конституції та законодавства України і зарубіжних держав, положення Загальної декларації прав людини (1948 р.), Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966 р.), Конвенції про захист прав людини і основних свобод (1950 р.), Ефективних процедур здійснення Основних принципів незалежності судових органів (1990 р.), а також практика Європейського суду з прав людини, Конституційного Суду України і Верховного Суду України. Крім того, здобувач проаналізував нормативні акті часів формування української державності, законодавчі акти, прийняті під час судової реформи в Росії 1864 року, законодавство колишніх СРСР та УРСР. Методи дослідження обрано з огляду на поставлені мету і завдання з урахуванням об єкта і предмета дослідження. Основу дослідження становить загальний діалектичний метод наукового пізнання нормативного регулювання та практики здійснення судового контролю у кримінальному судочинстві. Використовувалися також системно-структурний, історичний, порівняльно-правовий, формально-логічний, соціологічний, статистичний методи, метод аналогії і моделювання та інші методи. Одне з основних місць у дисертації посідає системно-структурний аналіз, який дав можливість проаналізувати зв язок та співвідношення судового контролю з правосуддям та прокурорським наглядом, визначити поняття і зміст судового контролю, та дослідити предмет, види і межі судового контролю, особливості його реалізації в кримінальному процесі України.
Використання історичного і порівняльно-правового методів дало змогу простежити в історичному аспекті становлення та еволюцію інституту судового контролю в законодавстві, юридичній доктрині і практиці нашої країни та зарубіжних держав, проаналізувати різні підходи щодо розуміння сутності і значення досліджуваного правового явища. Метод функціонального аналізу дав змогу подати судовий контроль як поліфункціональну систему, пов язану з різноманітними судоустрійними та процесуально-правовими проблемами, висвітлити її різнопланове значення і роль у здійсненні кримінального судочинства. Догматичний аналіз норм чинного законодавства сприяв виявленню їх недоліків і формулюванню пропозицій щодо створення нових і удосконалення чинних правових норм з урахуванням природи, мети і завдань судового контролю у суспільстві. Соціологічний метод використовувався при вивченні правозастосовної практики, контент-аналізу справ, розглянутих в інших країнах, а також при анкетуванні професійних суддів щодо проблем судового контролю в Україні. У роботі всі методи використовувалися у взаємозв язку, що забезпечило всебічність, повноту та об єктивність дослідження, коректність, переконливість і достовірність наукових результатів. У ході дисертаційного дослідження автор використав відповідні концептуальні положення, розроблені в загальній теорії держави і права, теорії кримінального права, кримінального процесу та судоустрою.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній науці на монографічному рівні на основі Конституції і законів України, міжнародно-правових стандартів у галузі прав людини і судочинства, законодавства зарубіжних держав, правозастосовної практики комплексно досліджено питання становлення, сучасного стану та перспектив правового регулювання судового контролю, його предмета, видів і меж у кримінальному процесі України. Новими найсуттєвішими результатами дисертаційного дослідження є такі основні положення та висновки:
- вперше у вітчизняної науці на підставі історико-правового аналізу діяльності суду зроблено висновок про те, що судовий контроль є іманентною функцією суду, змістом якої є захист прав осіб і основних свобод шляхом перевірки застосування заходів кримінально-процесуального примусу, пов язаних з обмеженням цих прав; - обґрунтовано, що за своєю природою судовий контроль є юрисдикційною діяльністю суду, спрямованою на вирішення правових конфліктів, котрі виникають між державою, представниками якої є органи досудового слідства, та учасниками кримінально-процесуальної діяльності;
- проаналізовано основні сучасні світові моделі судового контролю та запропоновано умови становлення і подальшого розвитку вітчизняної моделі судового контролю у кримінальному процесі;
- визначено види, завдання, предмет і межі судового контролю на стадіях досудового слідства, проаналізовано співвідношення судового контролю і прокурорського нагляду. Прокурор є учасником досудового слідства, виконує при цьому функцію обвинувачення. Суд при здійсненні контролю в процесі досудового слідства виконує функцію захисту прав людини та основних свобод;
- зроблено висновок про те, що для здійснення функції захисту прав і законних інтересів учасників слідства чинне кримінально-процесуальне законодавство наділяє суд двома видами повноважень: а) правом приймати рішення про застосування до обвинувачених (підозрюваних) заходів процесуального примусу та б) правом розглядати скарги на дії та рішення органу дізнання, слідчого та прокурора;
- проаналізовано правові та організаційні підстави прийняття судових рішень про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, а також звернення слідчого до суду з поданням про застосування цього запобіжного заходу. Зроблено висновок, що рішення про застосування запобіжного заходу може бути прийняте судом лише з додержанням процедури судового засідання;
- обґрунтовано висновок, згідно з яким відмова прокурора підтримувати подання слідчого про застосування до обвинуваченого конкретного заходу процесуального примусу перешкоджає розгляду судом цієї постанови. Незгода з прокурором дає слідчому право оскаржити відмову прокурора вищестоящому прокурору;
- наведено додаткові аргументи на користь того, що конституційне право кожного на судове оскарження дій та рішень органів дізнання, слідчого і прокурора є найбільш дієвим та ефективним засобом захисту прав і законних інтересів учасників досудового слідства, що потребує збалансованого підходу до поділу компетенції між судом і прокурором у сфері вирішення скарг на дії та рішення органів досудового слідства;
- обґрунтовано висновок, згідно з яким на стадії досудового слідства повинні розглядатися судом скарги на дії та рішення органів дізнання, слідчого і прокурора лише в двох випадках: а) якщо це прямо передбачено чинним кримінально-процесуальним законодавством України; б) якщо дії та рішення посадових осіб, які здійснюють досудове слідство, можуть припинити доступ зацікавлених осіб до правосуддя;
- сформульовано конкретні пропозиції з удосконалення практики апеляційного оскарження рішень, які приймаються судами в процесі здійснення функції судового контролю за досудовим слідством.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони спрямовані на подальший розвиток теорії судової влади та кримінального процесу, вдосконалення законодавства, що регламентує процедуру судового контролю, та правовідносин, які виникають при здійсненні судового контролю. Висновки та пропозиції, сформульовані в дисертації, можуть бути використані:
а) у науково-дослідницьких цілях — для подальшої розробки наукових основ судового контролю, а також науково обґрунтованої системи його організації і здійснення; в) у нормотворчій діяльності — для вдосконалення організації та правової регламентації судового контролю, оптимізації законів України «Про судоустрій України», «Про статус суддів» та Кримінально-процесуального кодексу України;
б) у правозастосовній діяльності — для забезпечення єдності в застосуванні законодавства, що регламентує гарантує здійснення судового контролю;
г) у навчальному процесі — для вивчення в юридичних вищих навчальних закладах дисциплін “Кримінальний процес", "Організація судової влади", “Організація судових та правоохоронних органів”, “Порівняльне кримінально-процесуальне право”, у науково-дослідницькій роботі та у підвищенні кваліфікації суддів, прокурорсько-слідчих працівників і адвокатів, а також для підготовки відповідних розділів підручників, навчальних посібників і методичних рекомендацій з проблем судового контролю.
Апробація результатів дисертації. Роботу виконано на кафедрі організації судових та правоохоронних органів Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, де проведено її обговорення та рецензування. Основні положення дисертації були апробовані у наукових статтях, повідомленнях на науково-практичних конференціях, зокрема на Міжнародній науково-практичній конференції "Судова реформа в Україні. Проблеми і перспективи" (18-19 квітня 2002 р., м. Харків) та Всеукраїнській науково-практичній конференції "Актуальні проблеми кримінального судочинства України" (21 листопада 2003 р., м. Донецьк) тощо, а також обговорювались на засіданнях кафедри і використовувалися автором у практичній діяльності як судді і голови апеляційного суду, під час виступів перед суддями на семінарах з проблем здійснення судового контролю.
Публікації. За матеріалами дисертаційного дослідження опубліковано 6 наукових статей, з яких 4 — у наукових фахових періодичних виданнях з юридичних наук, затверджених Вищою атестаційною комісією України.
Структура роботи. Композиційна побудова дисертаційної роботи обумовлена дослідницькими завданнями та необхідністю логічного й послідовного викладення матеріалу. Робота складається із вступу, трьох розділів, що містять вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел.
Загальний обсяг дисертації — 191 сторінка, обсяг основного тексту — 169 сторінок. Список літератури містить 230 найменувань.
|
