|
Актуальність теми дослідження. Соціально-політичні зміни в українському су-спільстві і нові пріоритети державотворення спонукали вітчизняну юридичну науки на пошук переходу від традиційних і усталених дослідницьких моделей до парадиг-ми, базованої на врахуванні якісно нових чинників.
У процесах поступового переосмислення ідейних цінностей і правових поло-жень, реформування і трансформування юридичних категорій важливе місце посіли інститути адміністративного права. Саме вони у Концепції адміністративної рефор-ми в Україні і програмних документах щодо її впровадження[ ] розглядаються як практичні інструменти досягнення поліпшення економічного та соціального стано-вища, зміцнення законності та правопорядку, утвердження в Україні принципів вер-ховенства права, справедливості та гуманізму, пріоритету прав та свобод людини і громадянина, розбудови правової держави і становлення громадянського суспільст-ва.
Значення методологічної основи, щодо дослідження ролі кожного з них у зміц-ненні демократичних пріоритетів державотворення, набуває розуміння того, що ад-міністративне право, на відміну від інших фундаментальних галузей українського права (зокрема, конституційного і кримінального, а також їх процесуальних анало-гів), не може розвиватись як моноцентрична галузь, тобто як така галузь, яка має єдиний системостворюючий нормативний центр, і є поліструктурним правом.
Висновок про поліструктурність адміністративного права вимагає до аналізу онтологічних, феноменологічних, гносеологічних, аксіологічних і структурно-генетичних аспектів його підгалузей, інститутів, форм систематизації законодавства з метою теоретичного окреслення кореляційних зв язків між ними і виявлення дете-рмінантних ознак.
Особливий інтерес з цього приводу визиває наукова оцінка правових явищ, що породжуються адміністративним правопорушенням (адміністративним проступком, адміністративним деліктом).
На жаль, після набуття Україною незалежності адміністративно-деліктні пи-тання не посіли потрібного місця в роботах учених-адміністративістів, а висвітлення концептуальних аспектів адміністративного проступку залишається в межах, що бу-ли окреслені доктриною радянського адміністративного права.
Характерна особливість того періоду адміністративно-деліктних досліджень полягає у тому, що розробка деліктного сегмента в адміністративному праві здійс-нюється з явною диспропорцією між базовими його складовими: адміністративним проступком (деліктом), адміністративною відповідальністю і адміністративною делі-ктологією. Вона адекватно відбилася у сучасному українському юридично-науковому просторі і виразилася у концентрації дослідницьких зусиль на проблемах відповідальності за вчинення адміністративних деліктів і їх розпорошенні на інших наукових напрямах.
З прийняттям Конституції України[ ] процеси розбудови суспільного життя почали набирати ознаки нормативної узгодженості, що, у свою чергу, вимагало зба-лансованості у вирішенні будь-яких питань державного впливу на сфери правового регулювання.
Для адміністративно-деліктної сфери визначальний фактор міститься у консти-туційній нормі (п. 22, ст. 92), яка перемістила акценти правових пріоритетів з інсти-туту відповідальності на інститут діяння (правопорушення, проступку, делікту) встановивши, що виключно законами України визначаються, по-перше, діяння, які є адміністративними правопорушеннями і лише по-друге — відповідальність за них.
Таке розуміння кореляції понять “правопорушення” і “відповідальність” зажа-дало від дослідників скоректувати погляди на сутність і зміст адміністративно-правових знань про проступок, відповідні юридичні норми, механізм виникнення, розвитку і припинення адміністративно-деліктних відносин, котрі склалися під впливом традиційних думок на природу адміністративного делікту та базувалися на методологічних засадах марксистсько-ленінської філософії і ідеології “розвинутого соціалізму”.
Черговим поштовхом до ревізії теоретичних уявлень про адміністративний де-лікт стало прийняття 5 квітня 2001 року Кримінального кодексу України[ ], який розширив число діянь, визнаних злочинами, скасував інститут адміністративної преюдиції, а також породив низку юридичних колізій (через неузгодженість деяких його норм з нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення[ ]).
Однак, актуалізована переліченими обставинами необхідність ретельного ви-вчення як історико-генетичного виміру адміністративного делікту, так і сучасного, обумовленого новими соціально-політичними факторами, розуміння його сутності і змісту з метою виходу на теоретичні обґрунтування підстав визнання діянь такими, що потребують їх деліктації, відповідного відгуку у фахівців не отримала. Таким чи-ном, на фоні оновлення адміністративно-правової доктрини і реалізації Концепції адміністративної реформи в Україні, визначальною рисою досліджень адміністрати-вно-деліктних проблем залишається певна недооцінка адміністративного проступку, як первісного юридичного компоненту, щодо утворення інститутів адміністративно-го законодавства, адміністративної відповідальності, адміністративної деліктології тощо. Необхідно констатувати, що ці дослідження задовольняються кінетикою ра-дянського періоду і здійснюються, по-перше, у межах, що фактично визначені стат-тею 9 КпАП Української РСР і коментарю до неї; по-друге, як правило, не носять самостійного характеру, а постають у контексті розгляду питань інших адміністра-тивно-правових інститутів.
Такий підхід сформував і відповідні параметри досліджень адміністративно-деліктної правотворчості, систематизації нормативного матеріалу і аналізу процесу-альних форм його реалізації, а також визначив границі використання наукових ви-сновків для теоретичних узагальнень.
В наслідок зазначеної ситуації, українська правова наука має у своєму розпо-рядженні значний масив теоретичних і практичних розробок з питань адміністратив-ного примусу, адміністративно-деліктних процедур, причин проступків. Вивчення ж самого адміністративного проступку (адміністративного делікту), як самостійного правового феномену, відійшло на другий план і переважно здійснюється у контексті юридичної відповідальності, рідко виходячи за традиційні рамки висвітлення її під-став.
Зазначене дозволяє вважати, що адміністративно-правовою наукою за період з прийняття Кодексу України про адміністративні правопорушення не були розробле-ні і запропоновані практиці суттєві теоретичні знання по концепції адміністративно-го проступку, які б відповідали програмним політичним завданням і конституційним вимогам щодо оновлення законодавства у напряму визнання головним обов язком держави забезпечення пріоритетів прав і свобод людини. Є очевидним, що без фун-даментальних наукових досліджень, без піонерських розробок теоретичних і при-кладних проблем адміністративного проступку якісний прорив у деліктній області адміністративного права неможливий. Їх відсутність ускладнює як кількісний, так і якісний аналіз адміністративних деліктів, стану правопорядку і законності в адмініс-тративно-деліктній сфері, ефективності функціонування інституту адміністративної відповідальності й інших компонентів правової дійсності. У дисертації доводиться, що такі дослідження і розробки мають здійснюватися з позицій, по-перше, консти-туційних засад щодо співвідношення інтересів громадянина і держави; по-друге, су-часної української філософсько-правової думки; по-третє, нового розуміння змісту адміністративного права і його ролі у державотворенні; по-четверте, доктринальних положень концепції адміністративної реформи в Україні; по-п яте, західноєвропей-ського досвіду законодавчого регулювання відповідальності за малозначні проступ-ки; по-шосте, досвіду країн СНД щодо реформування законодавства про адміністра-тивну відповідальність; по-сьоме, теоретичних правових концепцій, сформованих українськими вченими (додатки А, Б, В, Г, Д). Один з нестандартних шляхів до оно-влення знань про адміністративний делікт відкриває спроба розглянути його як пра-вовий артефакт (феномен) та на підставі онтологічних і гносеологічних властивостей дослідити доктринальні проблеми його розуміння. Другий шлях базується на крити-чному ставленні до традиційно домінуючої державно-управлінської концепції пред-мету адміністративного права. Розуміння того, що адміністративне право є полістру-ктурним утворенням і його предмет не обмежується державно-управлінським сегме-нтом, а адміністративно-деліктні відносини не є відносинами державного управлін-ня, дозволило запропонувати підходи до нового етапу адміністративно-деліктних досліджень а українському праві.
Базове підгрунття спостережень і висновків щодо встановлення сутнісних ха-рактеристик проступку склали сучасні дослідження природи права на філософсько-теоретичному рівні, здійснені українськими вченими В. А. Бачиніним, В. С. Журав-ським, А. А. Козловським, М. І. Козюброю, А. М. Колодієм, С. І. Максимовим, Ю. М. Оборотовим, М. П. Орзіхом, М. І. Пановим, Л. В. Петровою, П. М. Рабіновичем, О. Ф. Скакун, М. В. Цвіком, Н. М. Ярмиш та іншими.
Наведені у їхніх працях узагальнення, визначення, дефініції щодо сутності і поняття права у його розрізненні і збігу з законом дозволили охарактеризувати адмі-ністративний делікт з боку онтології (вчення про буття), гносеології (вчення про пі-знання) і аксіології (вчення про цінності).
Дослідження структурно-генетичних аспектів адміністративно-правової науки в еволюційному розвитку (від прообразу поліцейського права через галузь суто пра-воохоронної і державно-управлінської спрямованості до визнання пріоритетів регу-лятивної функцій) з теоретичним окресленням нової ідеології адміністративного права відповідно до його суспільної цінності, методу, предмету і структури, здійсне-ні у роботах В. Б. Авер янова, О. Ф. Андрійко, О. М. Бандурки, А. С. Васильєва, В. К. Гіжевського, І. П. Голосніченка, З. С. Гладуна, Є. В. Додіна, Р. А. Калюжного, С. В. Ківалова, Є. Б. Кубка, Є. О. Курінного, В. М. Марчука, Н. М. Мироненко, О. В. Негодченка, Н. Р. Нижник, В. Ф. Опришка, І. М. Пахомова, В. П. Пєткова, О. П. Ряб-ченко, Л. А. Савченко, А. О. Селіванова, В. М. Селіванова, В. Ф. Сіренка, В. Д. Су-щенка, В. Я. Тація, В. О. Шамрая, В. М. Шаповала, Ю. С. Шемшученка, В. В. Цвєт-кова та деяких інших створили підстави для висвітлення детермінантних ознак адмі-ністративно-деліктного права як важливої підгалузі права адміністративного.
Обґрунтуванню нових поглядів на природу адміністративного делікту, роз-криттю його онтолого-гносеологічних властивостей й співвідношення зі злочином і управлінським правопорушенням, висвітленню історико-правових аспектів, радян-ської доктрини, аналізу сучасного стану досліджень проблем адміністративного про-ступку і відповідальності за його вчинення слугували праці Л. В. Багрій-Шахматова, Ю. П. Битяка, Л. Р. Білої, І. Л. Бородіна, К. Л. Бугайчук, Ф. Г. Бурчака, С. Т. Гонча-рука, Е. Ф. Демського, Є. В. Додіна, В. В. Доненка, М. М. Дорогих, В. В. Зуй, В. В. Іванова, Д. П. Калаянова, А. П. Клюшніченка, Л. В. Коваля, Т. О. Коломоєць, А. Т. Комзюка, М. Й. Коржанського, О. В. Кузьменко, Д. М. Лук янця, І. В. Мартьянова, О. І. Миколенка, В. І. Німченка, В. І. Олефіра, О. І. Остапенка, М. І. Панова, Ю. С. Педька, В. Г. Перепелюка, М. Ф. Стахурського, В. С. Стефанюка, М. М. Тищенка, Н. В. Хорощак, В. К. Шкарупи, О. М. Якуби, Х. П. Ярмакі та деяких інших фахівців.
У процесі дослідження деліктних проблем адміністративного права України широко використовувався досвід і відповідні знання учених інших держав. Говорячи про наукові доробки фахівців далекого і близького зарубіжжя, маємо вказати при-наймні на два аспекти. З одного боку це весь той масивний комплекс студій, у яких висвітлюються загальні проблеми філософії і методології права, державно-правової теорії, адміністративного права і процесу, адміністративної юстиції, теорії управлін-ня, статусу державних і недержавних суб єктів у адміністративно-правовому просто-рі. З другого — роботи, присвячені безпосередньо адміністративно-деліктним про-блемам.
Щодо першої групи робіт, то тут не можна не згадати таких дослідників, як С. С. Алексєєв, O. Bдhr, К. С. Бельский, В. Виндельбанд, А. В. Воронков, Б. Н. Габрічі-дзе, Д. Галлиган, В. М. Гессен, R. Gneist, Э. Гуссерль, R. Drago, М. Д. Загряцков, В. Б. Исаков, Д. А. Керимов, В. Н. Кудрявцев, Б. М. Лазарев, В. В. Лазарев, А. Н. Леон-тьев, D. Lochak, Р. Лукич, В. С. Нерсесянц, F-J. Peine, B. Pieroth, В. Н. Протасов, В. И. Ремньов, Ю. Н. Старилов, Е. Старосьцяк, М. С. Таганцев, Ю. О. Тихомиров, Р. О. Халфина, В. А. Юсупов, Л. С. Явич.
Стосовно ж праць, присвячених безпосередньому аналізу адміністративно-деліктних питань, то тут ключові дослідження здійснили А. Б. Агапов, Д. М. Бахрах, Л. А. Калинина, Ю. М. Козлов, А. П. Коренев, А. Н. Крамник, Г. А. Кузьмічова, В. П. Лозбяков, А. Е. Лунев, В. М. Манохин, М. Я. Масленников, С. С. Овчинский, Л. Л. Попов, Б. В. Россинський, М. Я. Саввин, Н. Г. Салищева, В. Є. Севрюгин, В. Д. Со-рокин, М. С. Студеникина, Ю. Н. Хаманева, І. Л. Честнов, А. П. Шергін, О. Ф. Ши-шов, А. Ю. Якимов.
Роботи вітчизняних і зарубіжних фахівців утворили теоретичну базу для ново-го погляду на правову природу, зміст і підстави юридичної фіксації у законодавстві адміністративно-деліктних діянь. Вони дали авторові змогу через детальний теоре-тичний огляд історико-правової природи адміністративного проступку, встановити механізм його трансформації в адміністративне правопорушення у радянському пра-ві, а також висвітлити стан теоретичних досліджень адміністративно-деліктних про-блем в сучасному праві України, довести, що інститут адміністративної відповідаль-ності перетворився у нову підгалузь адміністративного права — адміністративно-деліктне право, запропонувати нову теоретичну концепцію співвідношення катего-рій суспільна небезпека і шкідливість стосовно адміністративного делікту. У дисер-тації розглянуті нові критерії визначення діянь адміністративними проступками (на-явність у діянні суспільної небезпеки і її ступень; порушення діяннями особи публі-чних інтересів; відсутність у діянні такої ознаки як порушення фактично існуючих договірних зобов язань), а також сформульовані численні пропозиції щодо вдоско-налення адміністративно-деліктного законодавства (додатки Е, Ж).
Наведені обставини зумовлюють актуальність теми дисертації, її важливе тео-ретичне і практичне значення щодо подальшого розвитку адміністративно-деліктного права і оновлення адміністративно-деліктного законодавства відповідно до сучасного українського державотворення.
Зв язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рам-ках планових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (Пріоритетні на-прями фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на 2000 — 2005 роки) і Національної академії вну-трішніх справ України (Основні напрями наукових досліджень Національної акаде-мії внутрішніх справ України на 2000 — 2005 роки). Її проблематика має безпосере-днє відношення до Концепції адміністративної реформи в Україні, впровадженої Указом Президента України від 22 липня 1998 року № 810, і теми ІДП НАН України “Проблеми адміністративно-правового забезпечення реформування державного управління (адміністративної реформи) в Україні” (№ 0102U001602).
Мета і завдання дослідження. Основна мета дослідження — розробка на основі нової ідеології реформування адміністративно-правових інститутів і оновлених уяв-лень про адміністративну культуру, що сформульовані Концепцією адміністративної реформи в Україні, концептуальних засад української теорії адміністративного про-ступку (делікту), визначення приоритетних шляхів удосконалення адміністративно-деліктного законодавства і відповідальності за вчинення адміністративних проступ-ків. Відповідно до поставленої мети перед дисертантом постали такі основні завдан-ня:
обґрунтувати доцільність використання феноменологічного підходу у вивченні адміністративно-правових явищ у їх історичному розвитку, а також сучасному зако-нодавчому і правовому вимірі в українському адміністративному праві; на підставі системно-структурного аналізу розкриті сутність тенденцій оновлення адміністрати-вного права, як поліструктурної базової галузі публічного права, щодо його предме-ту, методу і структурних складових (інститутів і підгалузей);
визначити співвідношення наукових досліджень в українському адміністратив-ному праві базових складових його деліктного сегменту: а) адміністративного про-ступку, б) відповідальності за вчинення адміністративного проступку, в) адміністра-тивної деліктології;
висвітлити детермінантні ознаки адміністративно-деліктного права як підгалузі адміністративного права;
з ясувати історико-правову природу адміністративного правопорушення (управлінського правопорушення); з ясувати історико-правову природу адміністра-тивного проступку (адміністративного делікту);
встановити співвідношення адміністративного правопорушення (управлінсько-го правопорушення) з адміністративним проступком (адміністративним деліктом) у історико-правовому і сучасному контексті;
теоретично обґрунтувати потребу дослідження деліктного феномену адмініст-ративного права з а) позицій правової онтології, б) позицій правової гносеології і до-вести коректність відмежування поняття шкідливості, як онтологічної ознаки діяння, від поняття суспільної небезпеки, як гносеологічної ознаки юридичного складу діян-ня;
обґрунтувати доцільність розробки адміністративно-деліктної політики, як не-обхідної складової державної правової політики;
встановити наявність в адміністративно-деліктній сфері вихідних емпіричних засад, як першої обов язкової складової організованого наукового знання (наукової теорії);
встановити наявність в адміністративно-деліктній сфері вихідних теоретичних засад (ідеалізованого об єкту), як другої обов язкової складової організованого нау-кового знання (наукової теорії);
сформулювати концептуальні засади української теорії адміністративного про-ступку (делікту), як часткової адміністративно-правової теорії;
запропонувати нові критерії визнання діянь адміністративними проступками (деліктами), а також відповідні зміни до адміністративно-деліктного законодавства.
Об єктом дослідження є суспільні відносини у сфері публічного права.
Предметом дослідження є адміністративний делікт (проступок).
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить сукупність методів та прийомів наукового пізнання, як загальнонаукових (діалектичного мате-ріалізму, історичний, логічний, системного аналізу тощо), так і спеціальних (доку-ментального аналізу, порівняльно-правового аналізу тощо). Метод діалектичного матеріалізму дає можливість розглядати співвідношення адміністративно-деліктного права з правом адміністративним та іншими юридично-галузевими утвореннями умовах постійного розвитку, взаємодії матеріального й ідеального, забезпечуючи матеріалістичний підхід до зазначених явищ (підрозділи 1.2, 1.3, 2.2 та інші). Метод абстрагування дозволяє “відвернутися” від багатства змісту конкретного явища, сві-домо упустити з виду його численні сторони і риси, але виявити типове, найбільш характерне й істотне в ньому, визначити закони за якими воно існує, тобто розкрити його як наукову категорію (підрозділи 3.2, 3.3, 4.1 та інші). Сходження від конкрет-ного до абстрактного найтіснішим образом зв язано з взаємодоповнюючими друг друга методами — аналізу і синтезу. Найбільш рельєфно зазначені методи проявля-ються при кваліфікації проступків і встановлені міри відповідальності за їх вчинення (підрозділи 1.3, 3.3, 4.3 та інші). Застосування історико-матеріалістичного методу дало змогу встановити генетичні зв язки адміністративного проступку з криміналь-ним правопорушенням (злочином), висвітлити співвідношення адміністративно-деліктного права і адміністративної юстиції (підрозділи 2.1, 2.2, 4.1 та інші). Осно-вою структурного методу є встановлення структури як сукупності відносин. Метод структуралізму застосовується при досліджені складу адміністративних проступків (підрозділи3.2, 3.3, 4.3 та інші). Функціональний метод застосовується для вивчення функцій, наприклад суб єктів адміністративної юрисдикції (підрозділи 4.1, 4.3 та ін-ші). Системний метод (системний аналіз або системний підхід) сьогодні розгляда-ється як універсальний інструмент пізнавальної діяльності, що відкриває шлях подо-лання протиріччя між зростанням кількісних характеристик інформаційних потоків і обмеженими можливостями сприйняття інформації. Його застосування дає, напри-клад, підстави розглядати адміністративно-деліктне право, як підгалузь адміністра-тивного права (підрозділи 1.1, 1.3, 4.1 та інші). Використання порівняльно-правового методу дозволяє врахувати у ході дослідження тенденції розвитку відповідного за-конодавства в державах з близькими до України правовими системами, уникнути некоректних рішень, запозичити позитивний досвід законотворення (підрозділи 2.2, 4.2, 4.3 та інші).
Наукова новизна одержаних результатів у загальнотеоретичному вимірі поля-гає в тому, що адміністративний делікт (проступок), представлений у дисертації як правовий артефакт (феномен) українського адміністративного права, у такому аспек-ті не досліджувався. Зазначений підхід дозволив отримати нові знання, які по-перше, вивели розуміння цього явища за рамки радянської правової доктрини, яка концент-рувала дослідницькі зусилля на питаннях адміністративної відповідальності і адміні-стративної деліктології, залишаючи проблеми безпосередньо делікту за межами нау-кових пріоритетів; по-друге, засвідчили, що адекватне суспільним потребам регулю-вання відносин адміністративно-деліктної сфери потребує об єктивних уявлень на-самперед про адміністративний проступок — первісний і домінуючий фактор утво-рення інститутів відповідальності і деліктології в адміністративному праві.
Дослідницькі висновки щодо поліструктурності адміністративного права до-зволили обґрунтувати присутність серед його компонентів адміністративно-деліктної складової, як системної підгалузі з притаманними лише їй предметом, ме-тодом і законодавством, яку доцільно визначити як адміністративно-деліктне право. Наявність у деліктного сегмента адміністративного права властивостей підгалузі ак-туалізували питання щодо створення відповідної теорії і формування адміністратив-но-деліктної політики, як частки правової політики держави. З зазначеного приводу дисертація містить розробку концептуальних засад таких складових адміністратив-но-деліктної теорії як вихідна емпірична основа (представлена онтологічним вимі-ром ознак адміністративного делікту) і вихідна теоретична основа, або ідеалізований об єкт (представлена гносеологічним виміром ознак адміністративного делікту). Стосовно адміністративно-деліктної політики, дисертація містить обґрунтування до-цільності її формування на запропонованих базових критеріях щодо визнання діянь адміністративними проступками (деліктами).
Крім вищенаведеного, наукова новизна дисертації характеризується одержан-ням результатів, якими уперше:
з ясовано, що включення діянь під назвою “адміністративний проступок” до предмету адміністративного права є реалізацією принципу політичної доцільності, що панував у радянському праві;
встановлено, що категорія адміністративний проступок (делікт) формується як результат гносеологічних висновків відносно онтологічних феноменів (діянь);
теоретично обґрунтовано, що об єктивні уявлення щодо властивостей адмініст-ративного делікту можуть бути сформовані лише шляхом його комплексного дослі-дження з позицій а) правової онтології, б) правової гносеології;
теоретично обґрунтовано, що поняття “шкідливість” є властивістю суто діяння і характеризує його з боку онтології права; теоретично обґрунтовано, що поняття “суспільна небезпека” є властивістю складу проступку і характеризує діяння з боку гносеології права;
висвітлено, що низка об єктивних ознак (перелічені у ст. 9 КУпАП) утворюють онтологічне підгрунття для визнання діяння адміністративним деліктом;
доведено, що фактичне визнання діяння адміністративним деліктом (проступ-ком) є результатом гносеологічних висновків;
сформульовано, що гносеологічний вимір адміністративного делікту представ-лений вченням про його склад;
з ясовано, що адміністративно-деліктному праву відомі загальні, спеціальні і особливі суб єкти проступку і лише загальні і спеціальні ознаки складу, що характе-ризують суб єкта;
встановлено, що однією з трьох складових заходів адміністративного примусу є заходи відповідальності за порушення адміністративно-правових установлень
запропоновано критерії віднесення діянь до адміністративних деліктів, а саме: а) наявність у діянні суспільної небезпеки та її характеристики; б) порушення діян-нями особи публічних інтересів; в) відсутність у діянні такої ознаки як порушення фактично існуючих договірних зобов язань. Стосовно адміністративної відповідаль-ності юридичної особи, то одним з критеріїв повинна стати неможливість притяг-нення до відповідальності фізичної особи при наявності складу правопорушення.
Поряд з переліченими вище, результатами дослідження з ознаками новизни є удосконалення:
уявлень про предмет адміністративного права, як сукупності відносин сфери публічної адміністрації, до яких відноситься частка публічно-управлінських відно-син, а до останніх — частка державно-управлінських відносин;
поняття адміністративного (управлінського) правопорушення у частині його генетичних зв язків з інститутом адміністративної юстиції, яка є передумовою адмі-ністративного права;
знань про механізм перетворення адміністративного (управлінського) правопо-рушення у адміністративне (за процедурою) правопорушення (проступок, делікт);
змісту поняття “адміністративне стягнення” у його кореляції з такою ознакою протиправного діяння як “караність”;
розуміння співвідношення норм статей 1 і 9 КУпАП стосовно змісту об єкту складу адміністративного проступку;
уявлень про обов язкові і факультативні ознаки об єктивної сторони складу ад-міністративного проступку відповідно до правової онтології і правової гносеології;
формулювання дефініції поняття “адміністративна відповідальність”;
пропозицій щодо змісту низки статей КУпАП. Результатами дослідження є оновлений подальший розвиток і уточнення в адміністративно-деліктній сфері:
спостережень про прямий кореляційний зв язок між об єктивністю онтологіч-них обґрунтувань, які виконують роль парадигми, і гносеологічною коректністю правових висновків у межах цієї парадигми; поняття громадського порядку у його кореляції з громадським порядком — об єктом посягань кримінального характеру;
уявлень про співвідношення понять “охорона” і “захист” відносно забезпечен-ня прав і свобод громадян; знань про механізм завдання шкоди суспільним відноси-нам завдяки зовнішньо шкідливому впливу і внутрішньо шкідливому впливу;
кримінально-правого концепції щодо закінченого і незакінченого правопору-шення;
співвідношення понять політика — право — закон.
Практичне значення одержаних результатів обумовлено, перш за все, теорети-чною спрямованістю роботи. Знання, що були добуті у ході дослідження деліктного феномену в українському адміністративному праві використані у юридичній енцик-лопедії — першому в Україні багатотомному зводі знань про державу і право: Юри-дична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін. — К.: “Укр. енцикл.”, 1998 — 2004, том 2, стор. 268 — 270, том 4, стор. 713 — 714, том 5, стор. 582 — 583, 678. У підручниках: Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред. С. В. Ківалова. — Одеса: Юрид. література, 2003, стор. 70, 165, 238, 255, 329; Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник: У 2 т.: Т. 1: Загальна частина / Редкол.: В. Б. Авер янов (голова) — К.: Юридична думка, 2004, стор. 69, 112, 113, 122, 123. Монографіях: Остапенко О. І. Адміністративна деліктологія: Мо-нографія. — Львів: Львівський ін-т внутр. справ при Укр. акад. внутр. справ, 1995, стор. 247, 253; Коваленко А. А. Розвиток виконавчої влади в Україні на сучасному етапі: теорія і практика: Монографія. — К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецько-го НАН України, 2002, стор. 231, 356, 380; Комзюк А. Т. Заходи адміністративного примусу в правоохоронній діяльності міліції: поняття, види та організаційно-правові питання реалізації: Монографія — Харків: Видавництво Нац. ун-ту внутр. справ, 2002, стор. 34, 73, 155, 214, 234, 277, 284; Курінний Є. В. Предмет і об єкт адмініст-ративного права України: Монографія. — Дніпропетровськ: Ліра лтд, 2004, стор. 63, 195, 233, 304; Коломоєць Т. О. Адміністративний примус у публічному праві Украї-ни: теорія, досвід та практика реалізації: Монографія / За заг. ред. В. К. Шкарупи. — Запоріжжя: Поліграф, 2004, стор. 58, 125, 186, 209; Бандурка О. О. Управління дер-жавною податковою службою в Україні: організаційно-правові аспекти: Монографія — Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2005, стор. 41, 43, 54, 115, 122, 177, 228 та інших. Навчальних посібниках: Васильев А. С. Административное право Украины (Общая часть): Учебное пособие. — Харьков: Одиссей, 2001, стор. 67, 73, 222; Кузь-менко О. В. Адміністративно-правова протидія нелегальній міграції в Україні: На-вчальний посібник. — Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2001, стор. 101, 108, 111, 145, 147; Хавронюк М. І. Дисциплінарні правопорушення і дисциплінарна відповіда-льність: Навч. посібник. — К.: Атіка, 2003, стор. 10, 11; Шульженко Ф. П., Невмер-жицький Є. В. Юридична відповідальність за правопорушення у сфері економіки: Навчальний посібник. — К.: КНЕУ, 2003, стор. 107, 108; Гладун З. С. Адміністрати-вне право України: Навч. посібник. — Тернопіль: Карт-бланш, 2004, стор. 25, 90, 134, 158; Миколенко А. И. Административный процесс и административная ответст-венность в Украине: Учебное пособие. — Харьков: Одиссей, 2004, стор. 50, 117, 134, 153 та інших. У наукових статтях фахових видань: В. Кротюк, А. Іоффе, Д. Лук янець Фінансові санкції та адміністративна відповідальність: проблема співвідно-шення // Право України. — 2000. — № 5, стор. 30; Ославський О. До питання необ-хідності здійснення адміністративної реформи в Україні // Право України. — 2004. — № 9, стор. 40; Кузьменко О. Генеза адміністративно-процесуального права // Пра-во України. — 2004. — № 6, стор. 23; Авер янов В. Предмет адміністративного пра-ва: нова доктринальна оцінка // Право України. — 2004.— № 10, стор. 26 та інших. У науково-дослідній сфері результати дослідження, в узагальненому вигляді, стано-влять комплекс поглядів, уявлень, ідей спрямованих на витлумачення і пояснення: а) діянь, що утворюють адміністративний проступок, б) самого адміністративного про-ступку у його взаємовідносинах з іншими видами правопорушень, в) відповідально-сті за вчинення адміністративного проступку — тобто, уявляють собою концептуа-льні засади української теорії адміністративно-деліктного права. У сфері правотвор-чості висновки, пропозиції, рекомендації сформульовані в дисертації може бути ви-користано для удосконалення адміністративно-деліктного законодавства.
У правозастосовчій діяльності використання одержаних результатів дозволить підвищити ефективність застосування передбачених державою заходів відповідаль-ності за вчинення адміністративних проступків.
Матеріали дисертації готові к включенню до базових навчальних курсів і спе-ціальних курсів у межах викладання дисциплін адміністративно-правового спряму-вання. Позитивний досвід з цього приводу накопичений у Національній академії внутрішніх справ України де з 2000 року викладається спецкурс “Адміністративно-деліктне право”. Матеріали дисертації фактично готові для широкого використання у підручниках, навчальних і навчально-методичних посібниках. У такому вимірі во-ни пройшли апробацію у вигляді окремих глав “Адміністративно-деліктне право” у підручниках: а) Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підручник.— К.: Юрінком Інтер, 1999. — 736 с. Рекомендований управлінням навчальних закладів ГУРОС МВС України, витримав три видання (1999, 2000, 2001 роки); б) Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне право України: Підручник. — К.: Юрінком Ін-тер, 2003. — 544 с. Рекомендований Міністерством освіти і науки України.
У правовиховній сфері положення і висновки дисертації можуть бути викорис-тані для підвищення рівня правової культури населення, працівників державних і недержавних установ. Особистий внесок здобувача в одержання наукових результа-тів, що містяться в дисертації. Дисертація є самостійною науковою працею, у який обґрунтування, висновки, пропозиції сформульовані на підставі авторських дослі-джень. Окремі положення дисертації викладені у колективних виданнях. Як правило, вони містять застереження щодо розмежування вкладу кожного з авторів у підготов-ку видань. У роботах, які не містять вказівок на таке розмежування особистий вне-сок здобувача складає: “Общественные пункты охраны порядка и их взаимодействие с милицией в предупреждении административных правонарушений в микрорайоне” — 30%; “Адміністративно-правовий механізм протидії нелегальній міграції” — 40%; “Керування транспортними засобами у стані сп яніння: адміністративно-деліктні проблеми” — 40%; “Адміністративне право: теоретична частина” — 90%; “Психоло-гические аспекты административно-правовой деятельности работников милиции” — 50%; “Правовая регламентация деятельности общественных пунктов охраны поряд-ка в сфере борьбы против пьянства” — 70%; “Роль оперативного наблюдения в ад-министративном надзоре” — 50%; “Взаємодія органів внутрішніх справ з громадсь-кістю в охороні громадського порядку” — 60%; “Органи внутрішніх справ у системі суб єктів адміністративно-деліктної юрисдикції” — 80%. Ідеї та розробки співавто-рів у дисертації не використовувалися.
Апробація результатів дисертації. Основні ідеї, положення та висновки щодо дослідження адміністративного делікту, які узагальнені і сформульовані у дисерта-ції, оприлюднено у доповідях і виступах дисертанта на міжнародних, всеукраїнсь-ких, міжрегіональних, регіональних та інших науково-теоретичних, науково-практичних, наукових конференціях, семінарах тощо, зокрема: “Юридична психоло-гія та її практичне застосування” (Тартуський державний університет, Тарту, 1986 р.), “Методологічні проблеми правової науки” (Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого, Харків, 2000 р.), “Органи внутрішніх справ на початку третього тисячоліття: проблеми протидії злочинності” (Дніпропетровський юридичний інсти-тут МВС, Дніпропетровськ, 2000 р.), “Стан та перспективи розвитку адміністратив-ного права: законодавство, наука, освіта (Комітет Верховної Ради України з питань правової політики, Львів, 2001), “Проблеми права на зламі тисячоліть” (Дніпропет-ровський національний університет, Дніпропетровськ, 2001 р.), “Адміністративна реформа в Україні: стан та перспективи” (Інститут держави і права ім. В. М. Корець-кого НАН України, Київ, 2001 р.), “Проблеми державотворення та захисту прав лю-дини в Україні” (Львівський національний університет ім. І. Франка, Львів, 2002 р.), “Пріоритетні напрями діяльності органів внутрішніх справ у боротьбі зі злочинністю в сучасних умовах” (Юридична академія МВС, Дніпропетровськ, 2002 р.), “Адмініс-тративна юстиція: проблеми та перспективи запровадження в Україні” (Комітет Верховної Ради України з питань правової політики, Київ, 2002), “Проблеми методо-логії сучасного правознавства” (Національна академія ім. Ярослава Мудрого, Харків, 2002 р.), “Взаимодействие милиции и общественности” (Одеський інститут внутрі-шніх справ, Одеса, 2003), “Застосування норм міжнародного права у внутрішньому правопорядку України” (Дніпропетровський національний університет, Дніпропет-ровськ, 2003 р.), “Адміністративне право у сучасному вимірі” (Київський регіональ-ний центр АПрН України, Київ, 2003 р.), “Проблеми організації діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в умовах адміністративної реформи” (Львівський інститут внутрішніх справ, Львів, 2003 р.), “Адміністративна реформа в Україні: шлях до європейської інтеграції” (Академія правових наук, Київ, 2003 р.), “Конституційна реформа в Україні” (Національна академія внутрішніх справ України, Київ, 2003 р.), “Українське адміністративне право: стан і перспективи реформування” (Одеська національна юридична академія, Одеса, 2003 р.), “Рефор-мування основних адміністративно-правових інститутів: проблеми теорії і практики” (Центр політико-правових реформ, Київ, 2003 р.), “Адміністративна реформа: стан та проблеми правового забезпечення” (Академія правових наук, Гурзуф, 2003 р.), “Основні напрями реформування ОВС в умовах розбудови демократичної держави” (Одеський юридичний інститут, Одеса, 2004 р.), “Адміністративне право в контексті європейського вибору України” (Центр політико-правових реформ, Київ, 2004 р.), “Запорізькі правові читання” (Запорізький державний університет, Запоріжжя, 2004 р.), “Забезпечення законності при реалізації адміністративно-деліктного законодав-ства” (Академія Генеральної прокуратури України, Київ, 2005 р.), “Європейські тен-денції розвитку сучасного адміністративного права” (Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Київ, 2005 р.),
Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано індиві-дуальну монографію “Адміністративно-деліктний правовий феномен” (Київ: Юрін-ком Інтер, 2004. — 528 с.), яка отримала позитивні відзиви у публічних рецензіях доктора юридичних наук, професора, Заслуженого діяча науки і техніки України В. М. Марчука (Марчук В. М. Оновлення знань про адміністративний делікт // Юриди-чний вісник України: Загальнонаціональна правова газета. — 2005. — № 10. — С. 7); доктора юридичних наук професора В. К. Шкарупи (Шкарупа В. К. Філософський вимір адміністративного проступку.// Право України. — 2005. — № 4. — С. 161); кандидата юридичних наук, доцента Е. Ф. Демського (Демський Е. Ф. Администра-тивный проступок в парадигме права // Юридическая практика: Еженедельная про-фессиональная газета. — 2005. — № 14. — С. 9). Низка принципових положень і ви-сновків дисертації знайшли відображення у 16 монографіях, підручниках, навчаль-них посібниках, а також у 45 наукових статтях, доповідях і виступах, у тому числі в 25 статтях, що опубліковані у наукових фахових виданнях.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, які об єднують тринадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Окре-мою частиною (книгою) оформлені додатки (135 сторінок). Обсяг дисертації без до-датків становить 455 сторінок. Список використаних джерел займає 55 сторінок й містить 541 найменування.
Назви і розташування розділів та підрозділів зумовлені логікою викладення та результатами виконаного дослідження.
|
