|
Актуальність теми дисертаційного дослідження. Серед усіх прав людини визначальним є право на життя. Це право гарантує недоторканність фізичного існування людини, оскільки життя розглядається як єдине і неподільне благо, яке не підлягає обмежувальній оцінці і не допускає розпорядження ним ззовні. Очевидним у цьому сенсі є те, що позбавлення особи її прав і свобод, перш за все права на недоторканність життя, або обмеження такого права з боку держави зводять нанівець соціальну цінність самої людини і спонукають її самостійно рятувати себе та своїх близьких від загрози фізичного знищення. Однією з форм такого порятунку стає втеча із зони небезпеки і, як наслідок – зміна країни проживання та пошук притулку за її межами. Саме таких людей законодавство більшості держав світу, в тому числі й України, визнає біженцями. Прибуття біженців в Україну набуло характеру масового явища ще у перші роки незалежності України і зумовило необхідність розробки законодавства, яке б визначало їхній правовий статус. На цей час нормативно-правова база з цього питання в основному сформована. Разом з тим розвиток законодавства України про біженців відбувався безсистемно, значною мірою ситуативно. Реалізація закріплених у ньому прав і свобод біженців ускладнювалася перманентною реорганізацією державних органів, на які покладалося виконання законодавства у цій сфері. Після приєднання України у 2002 році до Конвенції ООН про статус біженців та проголошення курсу України на євроінтеграцію постало завдання привести законодавство України про біженців у відповідність з міжнародними стандартами. В останні роки ускладнення політичної ситуації в деяких регіонах світу, географічна близкість України до кордонів об єднаної Європи та "прозорість" східних кордонів України призвели до посилення міграційних процесів і загострення проблеми біженців в Україні, що й обумовило необхідність наукового дослідження цієї проблеми.
Значною мірою актуальність дослідження підтверджується інтересом до цієї проблематики зарубіжних і вітчизняних вчених. У різні часи, досліджуючи статус біженця у міжнародному праві, розробкою проблеми біженців займалися Л.Галенська, Г.Гудвін Гілл, В.Дєєв, Ж.Егер, О.Клінова, Д.Макнамара, К.Нгуєн, Д.Патрик, В.Потапов, А.Соколов, Д.Хорекенс. Останніми роками російські учені Є.Гончаренко, А.Жеребцов, Д.Іванов, Н.Каткова, І.Кисельова, М.Лебедєв, В.Радул, Т.Регент досліджували регулювання правового стаусу біженців у Російській Федерації. Білоруські учені Л.Васильєва, І.Фісенко досліджували правовий статус біженців у Республіці Білорусь. Певне висвітлення проблема біженців знайшла у вітчизняній науковій літературі. Теоретичні та практичні питання правового статусу біженців в Україні досліджували В.Д.Андрієнко, Ю.М.Білуха, С.П.Бритченко, Ю.В.Бузницький, М.В.Буроменський, В.С.Гринчак, В.І.Євінтов, О.Л.Копиленко, В.С.Крисаченко, О.В.Кузьменко, О.А.Малиновська, В.О.Новік, О.І.Піскун, В.Ф.Погорілко, С.П.Ратушний, Ю.І.Римаренко, С.Г.Рубанов, Ю.М.Тодика, О.Ф.Фрицький, С.Б.Чехович, Ю.С.Шемшученко, В.В.Шепель, М.О.Шульга та інші. Віддаючи належне авторам досліджень, слід зазначити, що розглядаючи окремі аспекти проблеми правового статусу біженців, комплексно ця проблема не досліджувалася. Найбільшу увагу проблемі правового статусу біженців в Україні приділено у наукових працях С.П.Бритченка, О.Л.Копиленка, О.А.Малиновської, Ю.М.Тодики, О.Ф.Фрицького, С.Б.Чеховича, рекомендації та висновки яких враховані у процесі цього дослідження. У той же час, у зв язку з оновленням законодавства, деякі теоретичні положення цієї проблеми вимагають перегляду і подальшого дослідження, у зв язку з чим обрана тема залишаєтьтся недостатньо розробленою у конституційному праві України. Викладене й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проводилося як складова частина планової науково-дослідної роботи відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім.В.М.Корецького НАН України "Теоретичні проблеми реалізації Конституції України" (номер державної реєстрації 0196U012890).
Метою дослідження є виявлення загальнотеоретичних закономірностей і основних проблем правового регулювання статусу біженців в Україні, формулювання теоретичних положень і практичних висновків, спрямованих на розвиток і удосконалення законодавства про правовий статус біженців. Відповідно до мети дослідження основна увага у дисертації зосереджена на розв язанні наступних завдань: - з ясувати ступінь наукової розробки обраної теми; - сформулювати поняття "біженець" та "правовий статус біженця" в конституційному праві України, визначити їх зміст і структуру, виділити категорії осіб, які підпадають під поняття "біженець";
- розкрити співвідношення та взаємозв язок між конституційно-правовим статусом біженців і конституційно-правовим статусом іноземців та осіб без громадянства в Україні; - визначити відповідність норм національного законодавства України про біженців нормам міжнародного права у сфері прав біженців, охарактеризувати розвиток законодавства України про біженців;
- виділити основні етапи порядку набуття та припинення правового статусу біженців в Україні та запропонувати шляхи його удосконалення;
- розкрити специфічну правову природу прав біженців, запропонувати класифікацію цих прав;
- узагальнити та проаналізувати основні проблеми реалізації прав біженців в Україні та виконання ними своїх обов язків, виробити пропозиції щодо посилення забезпечення прав біженців.
Об єктом дисертаційного дослідження є конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні. Предметом дисертаційного дослідження є проблеми теорії і практики правового статусу біженців в Україні. Методологічну основу дисертаційного дослідження складає сучасна концепція захисту прав людини, особливість якої полягає в єдності природно-правового та позитивно-правового підходу до розуміння сутності цих прав, використання на цій основі сукупності загальнотеоретичних та конкретнонаукових методів пізнання. Зокрема, метод історичного аналізу використовувався при дослідженні права біженців в його історичній динаміці; системний метод – при формуванні цілісної концепції правового статусу біженців, яка включає низку взаємопов язаних понять; порівняльно-правовий метод – при дослідженні співвідношення норм міжнародного та національного права, які регулюють правовий статус біженців; формально-логічний метод – при тлумаченні норм міжнародного та національного права з питань регулювання правового статусу біженців, обгрунтуванні необхідності внесення змін до чинного законодавства України про біженців; соціологічний метод – при виявленні умов, необхідних для визнання особи біженцем, дослідженні проблем реалізації прав біженців і виконання ними своїх обов язків. Наукова новизна дисертаційного дослідження зумовлюється тим, що вперше після прийняття нової редакції Закону України "Про біженців" та приєднання України до Конвенції ООН про статус біженців здійснено комплексне наукове дослідження теоретичних і практичних проблем правового статусу біженців в Україні. Наукова новизна одержаних результатів знайшла свій прояв у наступних теоретичних положеннях і висновках дисертації:
1. Сформульовано авторську концепцію правового статусу біженців в Україні як спеціального (привілейованого) і тимчасового виду правового статусу іноземців, які позбавлені захисту держави у країні свого походження. 2. Дістало подальший розвиток дослідження поняття "біженець" у конституційному праві України та запропоновано авторське визначення цього поняття в розвиток нормативної дефініції: біженець в Україні – це особа, яка не є громадянином України і яка через переслідування з боку держави в країні походження (країні громадянської належності або країні постійного проживання) за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи, політичних переконань, або через обгрунтовані побоювання такого переслідування перебуває за межами країни походження і внаслідок цього не користується захистом держави. 3. Обгрунтовано положення про те, що особа є біженцем з того моменту, коли її фактичне становище відповідає визначенню поняття "біженець", та виділено категорії осіб, які підпадають під це визначення: особи, яким надано статус біженця в Україні через встановлений законодавством України порядок (визнані біженці), а також шукачі статусу біженця (потенційні біженці).
4. Аргументовано висновок про те, що правовий статус визнаних біженців в Україні є вужчим, ніж правовий статус громадян України, але ширшим за правовий статус інших категорій іноземців та осіб без громадянства, оскільки біженцям надаються спеціальні права, якими не користуються інші категорії іноземців та осіб без громадянства. При цьому правовий статус потенційних біженців є більш обмеженим, ніж правовий статус визнаних біженців. 5. Виділено пріоритетне право біженців, порушення якого унеможливлює набуття статусу біженця і його подальшу реалізацію – це право не бути примусово повернутим в обстановку переслідувань, яке полягає в забороні будь-якого примусового переміщення біженців за межі України до тих країн, де їм може загрожувати небезпека. 6. Виявлено зв язок між правом біженців і правом притулку. Надаючи особі правовий статус біженця і гарантії особистої безпеки від повернення в обстановку переслідувань, Україна тим самим надає біженцям захист на своїй території від юрисдикції держави їхнього громадянства або постійного проживання, тобто надає територіальний притулок. У зв язку з цим концепція надання притулку в Україні підлягає перегляду. 7. Обгрунтовано необхідність зосередити здійснення основних функцій держави щодо біженців в одному центральному органі виконавчої влади України. Практичне значення одержаних результатів роботи полягає в подальшому розвитку окремих теоретичних положень науки конституційного права, пов язаних з інститутом захисту прав людини і біженців зокрема. Вони можуть мати як загальне, так і спеціально-галузеве значення для розвитку науки конституційного права України, оскільки розширюють і поглиблюють знання щодо правового статусу біженців. Зокрема, можна виділити такі сфери застосування результатів дисертації: а) науково-дослідну – в процесі формування нового напряму дослідження і навчальної дисципліни – теорії прав людини, складовою якої може стати міжгалузевий правовий інститут прав біженців; б) правотворчу – в процесі удосконалення чинного законодавства України про біженців; в) правозастосовчу – в процесі діяльності державних органів, які беруть безпосередню участь у вирішенні питань біженців; г) навчальну – в підготовці навчальних та методичних посібників з питань правового статусу біженців в Україні в учбовому процесі в юридичних вузах України. Апробація результатів дисертації. Положення дисертації обговорювалися на засіданнях відділу конституційного права і місцевого самоврядування Інституту держави і права ім.В.М. Корецького НАН України, доповідались на зустрічі експертів з питань управління міграцією "Імміграційний контроль в Республіці Білорусь і в Україні: управління спільним кордоном" (м.Київ, 21-26 травня 2001 року); у виступах на міжнародному семінарі з питань свободи пересування та захисту шукачів притулку, біженців та внутрішньо переміщених осіб у країнах СНД (м.Москва, 15-19 жовтня 2001 року), обговорювалися на науково-практичній конференції "Правові проблеми реформування регіональної влади" (м.Харків, 12 квітня 2002 року – тези опубліковано), міжнародній конференції "Міграційний феномен України у розширеній Європі" (м.Київ, 26-27 вересня 2003 року), семінарі "Практичні питання організації діяльності органів міграційної служби (м.Київ, 25-26 січня 2005 року).
Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дисертації викладено одноосібно автором у п яти наукових публікаціях, з них чотири - у наукових фахових періодичних виданнях України з юридичних наук. Структура та обсяг дисертації визначені предметом і логікою дослідження. Дисертація складається з вступу, двох розділів, що об єднують шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 198 сторінок, із них основного тексту – 180 сторінок. Кількість використаних джерел – 185 найменувань.
|
