|
Актуальність дослідження обумовлена необхідністю подальшого розвитку вітчизняної правоохоронної доктрини та підвищення ефективності функціонування органів внутрішніх справ України й налагодження міжнародного співробітництва з метою протидії правопорушенням на пострадянському та європейському просторах.
Лібералізація та демократизація суспільних процесів на теренах колишнього СРСР – визначальна ознака становлення громадянського суспільства та правової державності у більшості країн-учасниць СНД. Пошук оптимальної моделі взаємодії громадянського суспільства і правоохоронних органів відбувається шляхом творчого переосмислення власного досвіду та успадкування всього прогресивного з нього при одночасному використанні досягнень як країн-учасниць СНД, так і інших країн світу. Вибір зазначеної моделі потребує зміни правового статусу працівників органів внутрішніх справ, наближення його до універсальних тенденцій, які обумовлені суспільними процесами, що відбуваються як у регіональному, так і у світовому масштабі. За таких умов актуальним стає науковий, компаративістсько-правовий, аналіз особливостей правового статусу працівника органів внутрішніх справ у країн-учасниць СНД на основі понятійного та концептуального апарату загальної теорії держави і права. Необхідність такого аналізу викликана тим, що й досі є не розкритими методологічні та юридико-технологічні питання у сфері правоохоронної політики цих країн: ступінь збереження традиційних елементів і внесення новацій в них; збагачення юридичного інструментарію; процес удосконалення та уніфікації правничої термінології.
Актуалізує теоретичний аналіз обраної теми потреба в розширені меж існуючих уявлень про: а) види правового статусу людини, зокрема про юридичну природу її спеціального правового статусу; б) загальні та відмінні риси в організації поліцейсько-міліцейських систем України, Росії, Білорусі, Казахстану, Вірменії, Азербайджану та інших країн співдружності; в) роль та місце служби в органах внутрішніх справ серед інших видів державної служби в країнах-учасницях СНД; г) місце поліцейсько-міліцейської системи країн-учасниць СНД у поліцейській системі країн романо-германської правової сім ї.
Актуальність окресленої теми виявляється також у конкретизації ролі органів внутрішніх справ у правоохоронному механізмі демократичної держави, визначенні співвідношення категорій „правовий статус працівника МВС” та „правовий статус посадової особи МВС”, винайденні в сусідніх країнах-учасницях СНД ефективних юридичних гарантій, що забезпечують правовий статус працівника органів внутрішніх справ з метою їх впровадження у вітчизняну правоохоронну систему.
Актуальність дослідження посилює загальнотеоретичний компаративістсько-правовий підхід, що вперше здійснений у країнах-учасницях СНД за 14-річний період існування цієї співдружності.
Зв язок з науковими програмами. Дисертацію виконано відповідно до п. 49 Плану наукових досліджень та розробок з удосконалення діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ України на 2002 – 2005 р., пп. 1- 13, „Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на 2002-2005 рр.”, затверджених Наказом МВС України № 635 від 30.06.2002 р.,п.1.3, п. 1.4, „Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001- 2005 р.”.
Стан наукової розробки проблеми. Теорія правового статусу спеціального суб єкта, у тому числі посадової особи (представника влади), була системно та всесторонньо досліджена представниками попередніх поколінь вчених-юристів, які працювали протягом усього ХХ століття. Ц.А. Ямпольска, С.М. Братусь, В.М. Горшеньов, М.В. Вітрук, М.Ф. Орзих, О.С. Васільєв, О.О Лукашова, П.О. Недбайло, Г.І. Петров, С.С. Студенікін, В.М. Чхиквадзе, Л.С Явич та інші внесли значний внесок у її розробку, створивши для представників наступних поколінь вчених-юристів серйозний науковий та методологічний інструментарій, що дозволив плідно розвивати дану доктрину.
З падінням тоталітаризму, утворенням на пострадянському просторі нових незалежних країн, які активно почали розбудовувати свою державність, теорія правового статусу особистості в цілому, теорія правового статусу спеціального суб єкта, зокрема, не загубили своєї актуальності. З урахуванням деідеологізації та певних змін, що були зумовлені реаліями 80-90рр. ХХ ст., доктрина правового статусу спеціального суб єкта стала методологічною та науковою основою для створення відповідного законодавства, що визначає статус державного службовця, у т.ч. правоохоронця у країнах, що розглядаються.
У свою чергу, проблематика правового статусу працівників органів внутрішніх справ країн-учасниць СНД виникла у юриспруденції у 90-х рр. ХХ століття у зв язку з розпадом єдиної системи органів внутрішніх справ СРСР та формуванням на її місці міністерств внутрішніх справ незалежних країн. Проте, на початку ХХI століття у юридичній науці країн-учасниць СНД не було жодного комплексного дослідження, спрямованого на виявлення спільних закономірностей розвитку даного правоохоронного інституту у цих країнах, виявлення спільних і особливих рис, що притаманні різновиду правового статусу громадянина. При тому, що у 90-х рр. ХХ століття на пострадянському просторі відбувався активний процес створення національних систем МВС та формування відповідних правоохоронних доктрин. До того ж, у цей час у кожній країні-учасниці СНД були прийняті законодавчі акти, що визначали правовий статус міліції (поліції) та її співробітників.
У рамках цих процесів у кожній окремо взятій країні-учасниці СНД самостійно розпочалися наукові дослідження, пов язані з питанням правового статусу працівника органів внутрішніх справ, визначення місця і ролі міліції та інших правоохоронних органів у державному механізмі в умовах побудови правової і демократичної держави.
Спільною рисою усіх наукових досліджень, що провадилися у країнах-учасницях СНД у 90-х рр. ХХ століття, по питанню правового статусу працівників органів внутрішніх справ є те, що вони відбувалися без поєднання з проблематикою розвитку і формування національних правових систем у країнах-учасницях СНД, їх типологізацією, що з методологічної точки зору, є певним недоліком.
До висловленого також необхідно додати, що загальною закономірністю у сфері дослідження даної проблематики у країнах-учасницях СНД є те, що нею сьогодні переважно займаються вчені, які працюють у відомчих навчальних закладах системи МВС, створених після утворення незалежних держав. Серед найбільш відомих відомчих навчальних закладів, де вже сформовані цілі наукові школи і напрямки, у тому числі і у галузі проблематики, що ми розглядаємо, можна виділити: Національний університет внутрішніх справ МВС України (м. Харків, Україна); Національна академія внутрішніх справ України (м. Київ, Україна); Академія Управління МВС Російської Федерації (м. Москва Російська Федерація); Санкт-Петербурзький університет внутрішніх справ (м. Санкт-Петербург, Російська Федерація); Академія поліції ім. Штефана чел Маре (м. Кишиневу, Молдова); Академія міліції МВС Республіки Бєларусь (м. Мінськ, Республіка Бєларусь), Академія поліції Республіки Азербайджан (сел. Мардакяни, Азербайджан); Академія МВС Республіки Казахстан (м. Алма-Ата, Казахстан).
Так, в Україні протягом 90-х рр. ХХ століття проводились теоретико-правові дослідження, стосовно специфіки правоохоронних відносин за участю міліції (О.В.Юриста), ролі міліції як інституту громадянського суспільства (О.В.Цельєв), правового забезпечення службової діяльності міліці (А.В. Каручеру).
Досліджувалися сучасні системи правоохоронних органів (О.В. Бубенцова), правове положення міліції у механізмі держави (Т.О. Пікуля), а також теоретико-правові аспекти, що стосуються особливостей правового статусу державних службовців органів внутрішніх справ (П.І.Павленко). На думку даного автора, саме компетенція повинна вважатися тим елементом правового статусу посадової особи, котрий визначає роль та призначення державного органа у системі відповідних органів влади [1, c.10].
Загальнотеоретичним проблемам розвитку інституту державної служби в Україні присвячені праці О.В. Петришина, у тому числі його монографія – „Державна служба: історико-теоретичні передумови. Порівняльно-правовий та логіко-понятійний аналіз”, опублікована у 1998 році, а також науково-аналітичні дослідження С.М. Озирської і Ю.Д. Полянського – „Система державної служби європейських країн: Велика Британія, Російська Федерація, Україна, Французька Республіка».
У порівняльно-правовому аспекті законодавство про міліцію України та Російської Федерації було проаналізовано в дисертаційному досліджені О.Тюриної.
Особливості соціально-правового захисту працівників органів внутрішніх справ України розкриті у дисертаційній роботі К.Ю. Мельника – „Соціально-правовий захист працівників органів внутрішніх справ (проблеми теорії та практики)”. Аналізу специфіки дисциплінарної відповідальності працівників органів внутрішніх справ України, присвячена дисертаційна робота С.П. Попова – „Звільнення працівників органів внутрішніх справ за порушення дисципліни і законності (теоретико-правовий аспект)”. Питання, які відносяться до юридичної природи трудових правовідносин за участю працівників міліції, розглядаються у дисертації О.В. Лавриненко „Правове регулювання праці співробітників міліції”.
Також необхідно виділити, що значний доробок у розвиток національної української доктрини правового статусу працівників органів внутрішніх справ внесли такі вчені, як О.М. Бандурка, Л.Д. Богачова, Ю.П. Битяк, В.С. Венедіктов, М.І. Козюбра, А.Т. Комзюк, А.М. Колодій, В.В. Копєйчіков, О.Ф. Скакун, О.Н. Ярмиш, які стали засновниками багатьох наукових напрямків по даній проблематиці.
Різноманітні „грані” проблематики правового статусу працівника органів внутрішніх справ нерідко є об єктом наукового дослідження у юриспруденції інших країн-учасниць СНД, в першу чергу, в Російській Федерації.
Дослідженню окремих аспектів юридичної природи державної служби в органах внутрішніх справ присвячені наукові дослідження В.М. Манохіна – „Служба і службовці в Російській Федерації: правове регулювання”, О.В. Кудрявцева, П.П. Сергуна –„Служба в органах внутрішніх справ. Коментарі. Схеми”,та також ряд інших робіт Ю.М. Старилова і О. Ноздрачова.
Розвиток доктрини правового статусу працівника органів внутрішніх справ в умовах формування правоохоронної системи у контексті специфіки перехідного періоду аналізували у наукових працях такі російські вчені-юристи як О.Г. Братко, А.Б. Вобліков, В.Ю. Піотровський, І.В. Куртяк. На думку останнього автора, в органах внутрішніх справ правовий статус посадової особи передбачає собою специфічну форму реалізації задач щодо забезпечення особистої безпеки громадян, попередження та припинення правопорушеннь, охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки [2 с.151-152]
Особливості ряду юридичних механізмів, спрямованих на деполітизацію діяльності правоохоронних органів у цілому і органів внутрішніх справ зокрема розглянуті у працях П.М. Панченка.
Проблемам забезпечення правових, соціальних, економічних гарантій захисту прав працівників органів внутрішніх справ, присвячені роботи Ю.П. Соловей, Ю.С Костири, О.Г Архіпова, Р.У Концелідзе.
Конституційно-правові основи діяльності міліції досліджені у роботах Л.Ф Кваші, Л.Д. Смірнова. Питанням кадрового забезпечення органів внутрішніх справ, присвячені дослідження О.М. Артем єва, В.В Бобирєва. Аналізом проблем кримінально-правового захисту працівників міліції у РФ займається О.Д. Сафронов.
Так, Л.Д. Смірнов вважає, що правовий статус працівника міліції, як правова інституція, відноситься до числа спеціальних статусів з регламентацією яких законодавець пов язує покладені на особу додаткові (спеціальні) повноваження [3, с. 155]
Крім того, необхідно відзначити, що в Російській Федерації існує чимало теоретико-правових досліджень, які направлені на розвиток доктрини правового статусу спеціального суб єкта, у т.ч. працівника органів внутрішніх справ. Серед них необхідно виділити монографії І.М. Зубова – „Система МВС Російської Федерації: сучасні проблеми функціонування і розвитку”; О.В. Малько – „Стимули і обмеження у правах: теоретико-інформаційний аспект”, а також дисертаційні роботи А.О. Стремоухова – „Юридичний статус спеціального суб єкта (теоретико-правовий аспект)”; І.Б. Киричука – „Організація і діяльність органів внутрішніх справ як предмет правового регулювання (питання теорії)”; І.І Лізікової – „Правовий статус працівників правоохоронних органів (загальнотеоретичні аспекти)”. На думку І.І. Лізікової, основною системоутворюючою ознакою правового статусу працівника міліції є рівність для всього особового складу [4, с.154].
Актуальні питання, стосовно проблем правового статусу працівників органів внутрішніх справ, досліджувались також вченими інших країн-учасниць СНД (Бєларусі, Казахстану і т.п.). Так у дисертаційному досліджені С.П. Чігринова розкриті особливості державно-правового статусу міліції у Республіці Бєларусь [5, с.9-12]. У свою чергу у ряді робіт таких білоруських авторів, як В.І. Янушко та В.В. Мороз, розглядаються проблеми забезпечення безпеки особового складу органів внутрішніх справ при виконанні службових обов язків [6, с.43-45].
Ґрунтовний науковий аналіз питань, стосовно проблематики правового статусу працівників органів внутрішніх справ, наведено у працях відомого казахського вченого-юриста Р.Х. Макуева, зокрема у монографії – „Правозастосувальна діяльність міліції (в умовах формування правової держави)”.
Розвитку доктрини правового статусу працівника органів внутрішніх справ також сприяли такі вчені–юристи країн-учасниць СНД, як: С.Б. Абулгазін, Д.М. Бахрах, І.Л. Бачило, В.В. Бобирєв, Ю.Д. Блувштейн, В.В. Волошина, Б.Н. Габричідзе, О.О. Гришковець, Б.П. Кондрашов, О.М. Костюков, І.Ш. Килясханов, Б.М. Лазарев, Г.М. Мякішев, А.О. Олейник, Д. Ореєв, С.Д. Порощук, М.Ф. Савелій, А.О. Скальський, А.С. Телегін, О.Г. Тиковенко, С.М. Шишкарьов, А.Ю. Якімов.
Об єктом дисертаційного дослідження є теоретичні проблеми спеціального правового статусу людини.
Предметом дослідження є загальнотеоретичні закономірності виникнення, розвитку та функціонування правового статусу працівника ОВС в країнах-учасницях СНД.
Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб за допомогою специфічних засобів загальної теорії держави і права та юридичної компаративістики встановити загальні й відмінні риси правового статусу працівника органів внутрішніх справ ряду країн-учасниць СНД (України, Росії, Білорусі, Казахстану, Азербайджану та Молдови), визначити ступінь обумовленості його конкретного змісту певним типом поліцейської системи.
Відповідно до сформульованої мети визначено завдання дослідження:
- з ясувати особливості перехідного суспільства та їх вплив на право творення, здійснюване у країнах-учасницях СНД;
- виокремити специфічні риси поліцейської системи країн-учасниць СНД та обґрунтувати її кваліфікацію як певного різновиду поліцейської системи країн романо-германської правової сім ї;
- визначити ступінь відповідності вимог до поліцейських стандартів у країнах-учасницях СНД модельним світовим та європейським поліцейським стандартам у цій галузі;
- встановити загальні тенденції розвитку систем МВС країн-учасниць СНД;
- провести комплексний аналіз нормативно-правової бази країн співдружності, що визначає правовий статус працівників органів внутрішніх справ, з метою виокремлення загальних та відмінних рис;
- дати критичний аналіз сучасних доктринальних підходів, що існують у країнах-учасницях СНД до розуміння категорії “правовий статус працівника органів внутрішніх справ”;
- представити системний аналіз структури, змісту правового статусу працівників органів внутрішніх справ в країнах-учасницях СНД;
- визначити роль основних категорій інституту державної служби для дослідження правового статусу працівників органів внутрішніх справ;
- розкрити основні риси механізму забезпечення правового статусу працівників органів внутрішніх справ у країнах-учасницях СНД; внести пропозиції щодо удосконалення законодавчого врегулювання правового статусу працівників органів внутрішніх справ МВС України.
Методологічна база дослідження складається із сукупності наукових методів і принципів, які в комплексі застосовуються для вирішення завдань дослідження та досягнення його мети. Засадничі принципи дослідження - об єктивність, методологічний плюралізм, кумулятивність наукових знань, органічна єдність теорії та практики. Базовою методологічною основою стали загальнонауковий діалектичний метод, який обґрунтовує взаємозв язок та взаємообумовленість соціальних процесів та суспільних явищ та метод порівняльно-правового аналізу, за допомогою якого висвітлено юридичну природу правового статусу працівника органів внутрішніх справ країн-учасниць СНД та узагальнено соціально-правові чинники трансформації правоохоронної системи цих країн, що у сукупності визначають цей статус, його тенденції та перспективи розвитку. Застосовувалися й інші загальні та спеціально-наукові методи: герменевтичний, формально-догматичний, моделювання. Використано прийоми формальної логіки: аналіз, синтез, аналогію, абстракцію.
Завдяки методу моделювання було побудовано модель міліцейсько-поліцейської системи країн-учасниць СНД та визначено її місце у поліцейській системі країн романо-германської правової сім ї. Системно-функціональний метод посприяв аналізу таких правових явищ, як правовий статус працівника органів внутрішніх справ та правовий статус посадової особи цих органів у взаємодії їх структурних елементів, а також виявленню якісно нового рівня їхнього функціонування. Формально-логічний метод став у нагоді при дослідженні особливостей посадових повноважень, прав, обов язків та юридичної відповідальності працівників органів внутрішніх справ країн-учасниць СНД та механізму забезпечення їх правового статусу. За допомогою герменевтичного методу встановлювалася текстуальна сутність нормативних приписів законодавчих актів, що стосуються працівників органів внутрішніх справ країн-учасниць СНД. Метод системного аналізу використовувався при підготовці практичних рекомендацій і пропозицій з вдосконалення законодавства, що регламентує правовий статус працівників органів внутрішніх справ МВС України. Завдяки історико-генетичному методу встановлено динаміку розвитку законодавства про міліцію та поліцію, яке формувалося в національних правових системах пострадянських країн
Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що вперше в українській юридичній літературі з позицій загальної теорії держави і права та юридичної компаративістики зроблено спробу комплексного дослідження правового статусу працівників органів внутрішніх справ країн-учасниць СНД у їх загальних і відмінних рисах один з одним та з європейськими і світовими моделями.
В результаті у дисертації сформульовані наступні положення, які репрезентують наукову новизну:
1) вперше обстоюється теза про те, що міліцейська система України, як і поліцейські та міліцейські системи інших країн-учасниць СНД, належить до єдиної поліцейської системи централізованого типу, утворюючи в її складі самостійну “євразійську” групу романо-германської правової сім ї. При цьому, якісною своєрідністю законодавства країн-учасниць СНД, що визначає відповідний правовий статус, є відсутність універсалізації функцій міністерства внутрішніх справ, тобто на відміну від країн ЄС, в країнах СНД органи внутрішніх справ не мають ніяких інших повноважень, крім повноважень у галузі правоохорони;
2) подальшого розвитку набула теза про те, що правовому статусу працівника органів внутрішніх справ належить провідна роль у визначенні сутності конкретної національної поліцейської системи, її відповідності сучасним світовим поліцейським стандартам та належності до певного типу світових поліцейських систем;
3) на підставі всебічного аналізу динаміки розвитку суспільства у пострадянських країнах та з врахуванням досягнень європейської поліцеїстики, котра виникла у ХХ сторіччі, обґрунтовано, що правовий статус працівника органів внутрішніх справ є не лише юридичною, але й соціальною категорією. Зустрічний двосторонній процес взаємодії працівника органів внутрішніх справ і суспільства є спеціальною правовою соціалізацією працівника органів внутрішніх справ, яка, врешті-решт, визначає об єм та зміст його правового статусу;
4) доведено, що законодавству про органи внутрішніх справ країн-учасниць СНД (90-і рр. ХХ століття – початок ХIХ століття), незважаючи на своєрідність концептуальних підходів до проблеми їх розбудови, притаманно чимало спільних рис, серед яких головними є наступні: а) єдність принципів діяльності, цілей та завдань, покладених на органи внутрішніх справ країн СНД; б) ідентичність структурної будови закону або акту, у якому визначено основи правового статусу працівника органів внутрішніх справ країн СНД; в) загальні прийоми та правила юридичної техніки, за допомогою яких створюється таке законодавство;
5) вперше запропоновано класифікацію чинників, що визначають об єм та зміст правового статусу працівника органів внутрішніх справ. Головними серед них є наступні: а) тип та організація поліцейської (міліцейської) системи країни; б) особливості проходження державної служби в цілому та в органах внутрішніх справ зокрема; в) пануюча правова доктрина та правові традиції у галузі правоохорони; г) соціальне призначення поліції (міліції);
6) на основі аналізу питання про співвідношення загального та спеціального правового статусу людини встановлено, що для спеціального правового статусу працівника органів внутрішніх справ характерна наявність жорстких внутрішніх системних зв язків між правами, владними повноваженнями, обов язками, обмеженнями, юридичною відповідальністю та гарантіями;
7) у результаті аналізу сутності та змісту правосуб єктності працівників органів внутрішніх справ вперше обґрунтовано висновок про універсальний характер критеріїв спеціальної правосуб єктності цієї категорії державних службовців (жорсткий віковий ценз, наявність певного рівня освіти з врахуванням спеціалізації та рангу посади, стан здоров я, наявність необхідних особистих, моральних та професійних якостей), внаслідок чого вони в тій чи іншій мірі закріплені у відповідному законодавстві не тільки країн-учасниць СНД, але й більшості країн світу;
8) на підставі порівняльно-правового аналізу законодавчих актів про поліцію та міліцію країн СНД та окремих країн Європейського Союзу запропоновано нове трактування системоутворюючих елементів структури правового статусу працівника органів внутрішніх справ, до яких віднесені, передусім, державно-владні повноваження та обов язки. Встановлено, що права працівника органів внутрішніх справ та відповідні гарантії виступають в якості похідних (забезпечувальних) елементів його спеціального правового статусу;
9) аргументовано показано, що правовий розсуд як центральний елемент державно-владного повноваження посадової особи органів державної влади має певні обмеження у посадової особи органів внутрішніх справ;
10) запропоновано теоретичну класифікацію видів елементів правового статусу працівника органів внутрішніх справ, їх поділ на постійні та тимчасові; загальні та спеціальні; матеріальні та процесуальні; повноваження, обов язки та права керівного складу та інших категорій персоналу;
11) вперше охарактеризовано загальні риси юридичної відповідальності працівника органів внутрішніх справ в країнах-учасницях СНД відповідно до їх нормативно-правової бази: 1) відсутність систематизації правових приписів законодавчих актів щодо підстав, видів та відповідних санкцій для цієї категорії державних службовців; 2) встановлення юридичної відповідальності як в законах та підзаконних, в тому числі відомчих нормативно-правових актах (дисциплінарних статутах тощо); 3) підвищений характер юридичної відповідальності працівників органів внутрішніх справ.
Практичне значення результатів дослідження полягає у можливості використання їх:
– у правотворчій діяльності для вдосконалення нормативно-правової бази з питань забезпечення умов для успішного виконання цілей та завдань, поставлених перед працівниками органів внутрішніх справ МВС України, впровадження в діяльність органів внутрішніх справ України загальновизнаних міжнародних демократичних поліцейських стандартів;
– у правоохоронній діяльності для пошуку оптимальних форм взаємодії та координації між органами внутрішніх справ країн-учасниць СНД;
– як теоретичної бази для подальших наукових досліджень із проблематики сутності та природи спеціального правового статусу людини в цілому та працівника органів внутрішніх справ, зокрема;
у навчальному процесі при викладанні курсів з теорії держави і права, юридичної деонтології у навчальних закладах освіти системи МВС; спецкурсу з правового статусу працівника органів внутрішніх справ на курсах підвищення кваліфікації працівників міліції ОВС; при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників та навчально-методичних матеріалів для забезпечення службової підготовки працівників органів внутрішніх справ
Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася по розділах і в цілому на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Національного університету внутрішніх справ МВС України. Автор виступав з повідомленнями за матеріалами дисертаційного дослідження на конференції міжнародної асоціації істориків права у Чернівецькому державному університеті (м. Чернівці, 20-22 травня 2005 р.) та на науково-практичній конференції ад юнктів та слухачів магістратури у Національному університеті внутрішніх справ МВС України (м. Харків, 25 травня 2005 р.). Висновки, інші положення і матеріали дослідження використовувалися при підготовці та проведенні семінарських занять з курсу „Теорії держави та права” у Національному університеті внутрішніх справ МВС України.
За темою дисертації автором підготовлено й опубліковано три наукових статті у фахових виданнях з юриспруденції:
1. Коваленко Ю.І. „Обмеження в правовому статусі працівника органів внутрішніх справ: порівняльно-правовий аналіз за законодавством України та Російської Федерації.” (Науковий вісник Львівського юридичного інституту МВС України. – 2004 – № 3. – С.233-241);
2. Коваленко Ю.І. „Правовий статус працівника міліції по законодавству Республіки Бєларусь.” (Право і безпека. – 2005. – Т.4. – № 2. – С.72-75);
3. Коваленко Ю.І. Правовий статус працівника органів внутрішніх справ за законодавством Республіки Казахстан //Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2005. – Вип. 30. – С.225-
| 
