|
Актуальність теми дослідження. У зв язку із зростанням кількості вчинених терористичних актів у світі, і зокрема в Україні, закономірно простежується загострення іншої проблеми — збільшення кількості випадків завідомо неправдивих повідомлень про загрозу громадській безпеці. Для перевірки цих повідомлень правоохоронні органи змушені задіяти значні людські та матеріальні ресурси, призупиняти на деякий час діяльність установ, організацій і підприємств, що істотно дезорганізує життєдіяльність суспільства, виробничий процес, породжує неправдиві чутки, сіє паніку серед населення, викликає страх і невпевненість у громадян, завдає значної економічної шкоди, тобто суттєво порушує загальну громадську безпеку.
З огляду на такий стан справ у 1993 році Кримінальний кодекс України 1960 року було доповнено ст.2062 “Завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення або пошкодження об єктів власності”. До введення цієї норми відповідальність за вказані дії наставала за ч.2 ст.206 як за злісне хуліганство, що не відбивало в повному обсязі сутність цього злочину.
У ст.259 “Завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об єктів власності” Кримінального кодексу України 2001 року (далі – КК) законодавець лише редакційно змінив диспозицію відповідної норми, від чого зміст складу злочину змін не зазнав. Зазначена кримінально-правова норма залишається досить складною для сприйняття та застосування у практичній діяльності, тому потребує подальшого вдосконалення.
За останнє десятиріччя цей вид злочину значно поширився в країні, тільки протягом 1996-2003 років органами внутрішніх справ зареєстровано близько п яти тисяч фактів завідомо неправдивих повідомлень про загрозу громадській безпеці, за якими порушено 1048 кримінальних справ. Незважаючи на це та недосконалу правову регламентацію відповідальності за його вчинення, кримінально-правові та кримінологічні аспекти протидії цьому злочину не знайшли належного теоретичного висвітлення і не були об єктом самостійного комплексного дослідження. Лише окремі її аспекти розглядались у публікаціях В.П. Ємельянова, В.С. Комісарова, В.М. Куца, В.А. Ліпкана, П.С. Матишевського, В.О. Навроцького, В.П. Тихого, О.М. Храмцова, В.М. Шевчука та інших.
Значна поширеність завідомо неправдивих повідомлень про загрозу громадській безпеці, недостатня теоретична розробленість проблеми протидії цьому явищу, а також неефективне застосування ст.259 КК органами внутрішніх справ, обумовили обрання теми дисертаційного дослідження, яка є актуальною та має науково-практичне значення.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано відповідно до Концепції розвитку законодавства Верховної Ради України на 1997-2005 роки, розробленої інститутом законодавства Верховної Ради України, Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року №1376 та Указу Президента України від 18 лютого 2002 року №143 “Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян”, а також плану наукових досліджень Запорізького юридичного інституту МВС України “Актуальні проблеми вдосконалення діяльності кримінальної міліції в боротьбі зі злочинністю на 2001-2005 роки”.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у комплексному розв язанні основних кримінально-правових та кримінологічних проблем протидії завідомо неправдивим повідомленням про загрозу громадській безпеці і формуванні на цій основі науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення відповідної норми КК, а також надання практичних рекомендацій у сфері правозастосовчої та профілактичної діяльності органів внутрішніх справ. Мета роботи зумовила такі основні завдання дослідження:
— на підставі аналізу об єктивних, суб єктивних і кваліфікуючих ознак складу злочину, передбаченого ст.259 КК, виявити найбільш складні й спірні положення теорії та практики застосування цієї кримінально-правової норми;
— розробити критерії відмежування завідомо неправдивого повідомлення про загрозу громадській безпеці від суміжних злочинів та адміністративних деліктів;
— визначити сучасний стан завідомо неправдивого повідомлення про загрозу громадській безпеці в структурі злочинності України;
— виявити причини та умови, що сприяють вчиненню злочину, передбаченого ст.259 КК;
— визначити конкретні попереджувальні заходи щодо запобігання та припинення завідомо неправдивих повідомлень про загрозу громадській безпеці;
— сформулювати та обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення зазначеної кримінально-правової норми та практики її застосування в діяльності органів внутрішніх справ.
Об єктом дисертаційного дослідження є кримінально-правові та кримінологічні аспекти протидії завідомо неправдивим повідомленням про загрозу громадській безпеці.
Предметом дисертаційного дослідження є положення чинного кримінального законодавства України про відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про загрозу громадській безпеці, а також такого, що діяло раніше, кримінальне законодавство окремих зарубіжних країн, практика їх застосування, кримінальна статистика, система наукових поглядів та розробок щодо цієї проблеми.
Методи дослідження обрані з огляду на поставлену мету, об єкт і предмет дослідження. У роботі використані як загальнонаукові методи дослідження, так і методи, властиві для досліджень у правових науках. За допомогою історико-порівняльного методу досліджено історію розвитку кримінального законодавства щодо завідомо неправдивого повідомлення про загрозу громадській безпеці. Використання юридичного (догматичного) методу та методу системного аналізу дозволило розглянути об єктивні та суб єктивні ознаки складу злочину, передбаченого ст.259 КК, виявити недоліки цієї кримінально-правової норми, сформулювати пропозиції щодо вдосконалення законодавчої регламентації відповідальності за завідомо неправдиве повідомлення про загрозу громадській безпеці. Компаративістський метод використовувався для порівняння положень законодавства України з відповідними положеннями кримінального законодавства зарубіжних країн (Австрія, Азербайджан, Білорусь, Голландія, Данія, Іспанія, Казахстан, Киргизстан, КНР, Польща, Російська Федерація, Франція, ФРН, Швеція, Швейцарія тощо). Статистичний та соціологічний методи використовувалися при вивченні правозастосовчої практики, причин та умов вчинення цього злочину, організації протидії його вчиненню.
Основні теоретичні висновки і положення дисертаційного дослідження спираються на результати аналізу кримінального, кримінально-процесуального, адміністративного, цивільного законодавства країни, законодавства інших держав, постанов Пленуму Верховного Суду України, наукових робіт вітчизняних та зарубіжних авторів: М.І. Бажанова, О.М. Бандурки, Л.М. Давиденка, І.М. Даньшина, П.С. Дагеля, А.І. Долгової, О.М. Джужи, В.П. Ємельянова, А.Ф. Зелінського, І.І. Карпеця, В.С. Комісарова, М.Й. Коржанського, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнецової, В.М. Куца, В.А. Ліпкана, О.М. Литвака, П.С. Матишевського, С.Ф. Мілюкова, П.П. Михайленка, А.А. Музики, П.І. Орлова, В.Г. Павлова, М.І. Панова, І.В. Самощенка, О.Д. Сітковської, В.В. Сташиса, В.Я. Тація, В.П. Тихого, В.І. Ткаченка, В.М. Трубнікова, Г.А. Туманова, В.І. Фрізька, Н.М. Ярмиш, С.С. Яценка та інших.
У ході дослідження проаналізовано статистичні дані та аналітичні матеріали 1994-2004 років Міністерства внутрішніх справ України, Державної судової адміністрації України щодо виявлення, розкриття, розгляду і попередження злочинів, передбачених ст.259 КК. Вивчено 20 кримінальних справ цієї категорії, 98 матеріалів про відмову в порушенні кримінальних справ, проведено опитування 220 практичних працівників прокуратури та міліції.
Наукова новизна одержаних результатів. Робота є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням кримінально-правових та кримінологічних аспектів протидії завідомо неправдивому повідомленню про загрозу громадській безпеці.
У дисертації обґрунтовуються такі нові положення і висновки, які виносяться на захист:
— визначено родовий, видовий, основний та додатковий безпосередні об єкти завідомо неправдивого повідомлення про загрозу громадській безпеці. Родовим об єктом завідомо неправдивого повідомлення про загрозу громадській безпеці є громадська безпека у широкому розумінні, видовим об єктом — загальна громадська безпека. Основним безпосереднім об єктом злочину, передбаченого ст.259 КК, є загальна громадська безпека як цінність, яка зазнає шкоди тільки від цього злочину. Додатковими факультативними об єктами розгляданого злочину є такі цінності, як життя, здоров я, власність, порядок управління, громадський порядок тощо;
— за результатами дослідження об єкта злочину запропоновано назву розділу ІХ КК викласти в такій редакції: “Злочини проти загальної громадської безпеки”;
— обґрунтовано необхідність зміни назви статті 259 КК на таку: “Завідомо неправдиве повідомлення про загрозу громадській безпеці”;
— доведено, що предметом злочину, передбаченого ст.259 КК, є інформація про відсутність небезпеки як необхідний компонент громадської безпеки;
— проведено розмежування між предметом і засобами вчинення розгляданого злочину та доводиться, що неправдива інформація як засіб вчинення цього злочину є обов язковою ознакою об єктивної сторони;
— обґрунтовано доцільність зниження віку кримінальної відповідальності за завідомо неправдиве повідомлення про загрозу громадській безпеці з 16-ти до 14-ти років;
— доведено, що, згідно зі ст.259 КК, відповідальність настає лише за умисне неправдиве повідомлення про загрозу громадській безпеці, про що свідчить вказівка на завідомість такого повідомлення, тобто точне знання про його неправдивість;
— аргументовано власне тлумачення кваліфікуючих ознак складу злочину, передбаченого ст.259 КК та доцільність уточнення деяких з них. Замість тяжких наслідків пропонується встановити таке: “якщо воно призвело до загибелі людей, заподіяння тяжкого тілесного ушкодження хоча б одній особі або середньої тяжкості тілесних ушкоджень кільком особам, або завдало майнової шкоди у великих розмірах”;
— запропоновано ст.259 КК доповнити приміткою такого змісту: “майновою шкодою у великих розмірах слід вважати прямі збитки на суму, яка у триста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян”;
— обґрунтовано відмежування завідомо неправдивого повідомлення про загрозу громадській безпеці від суміжних злочинів та адміністративних деліктів, таких як терористичний акт, хуліганство, погроза вбивством, погроза знищення майна, групове порушення громадського порядку, завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, завідомо неправдивий виклик спеціальних служб тощо;
— вперше проаналізовано стан завідомо неправдивого повідомлення про загрозу громадській безпеці в Україні, обґрунтовано висновок про тенденцію зростання кількості цих деліктів та зроблено висновок про те, що цей злочин є високолатентним;
— визначено основні причини та умови, що сприяють вчиненню в Україні завідомо неправдивих повідомлень про загрозу громадській безпеці і на цій основі рекомендовано заходи попередження цього злочину;
— запропоновано низку напрямків удосконалення правоохоронної діяльності щодо попередження завідомо неправдивих повідомлень про загрозу громадській безпеці, а також підвищення ефективності роботи органів дізнання та досудового слідства з цієї категорії справ.
Практичне значення отриманих результатів. Викладені у дисертаційному дослідженні висновки, практичні рекомендації та пропозиції можуть бути використані для вдосконалення кримінального законодавства України, сприяти поліпшенню слідчо-судової практики при кваліфікації злочинів, передбачених ст.259 КК, поліпшенню організації протидії їм та попередження їх вчинення.
Окремі теоретичні та практичні положення дисертації використовуються у навчальному процесі при викладанні курсантам і студентам Запорізького юридичного інституту МВС України навчальних курсів: “Кримінальне право”, “Кримінологія”, “Організація розкриття та розслідування злочинів” (акт впровадження від 26.05.2003 р. №1/2148). Сформульовані рекомендації можуть бути використані під час підвищення рівня правових знань серед спеціалістів і населення (правовиховна діяльність).
Окремі висновки та пропозиції дисертанта направлені до Верховної Ради України для використання при підготовці проекту Закону України “Про внесення змін та доповнень до Кримінального кодексу України”. У практичну діяльність слідчих підрозділів, органів дізнання, карного розшуку та УБОЗ УМВС України в Запорізькій області впроваджені методичні рекомендації з питань кваліфікації та попередження завідомо неправдивого повідомлення про загрозу громадській безпеці (акти впровадження від 03.12.2003 р. №6/420, від 30.12.2003 р. №4/1-3889, від 10.02.2004 р. №90/7-587), а також впроваджені у практичну діяльність органів і підрозділів МВС України методичні рекомендації щодо розкриття та розслідування фактів завідомо неправдивих повідомлень про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об єктів власності (ст.259 КК) працівниками органів внутрішніх справ (акт впровадження від 23.09.2004 р. №6/422).
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження оприлюднені на шести науково-практичних конференціях: “Народне волевиявлення в Україні: історія і сучасність” (Запоріжжя, 2000), “Теорія та практика забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах” (Київ, 2001), “Теорія та практика застосування чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах” (Київ, 2002); Всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства” (Запоріжжя, 2002), “Актуальні проблеми взаємодії судових та правоохоронних органів у процесі реалізації завдань кримінального судочинства” (Запоріжжя, 2004) та Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми й напрямки формування світогляду майбутніх працівників органів внутрішніх справ та забезпечення прав і свобод людини” (Запоріжжя, 2003).
Результати дослідження обговорювались, були схвалені і рекомендовані кафедрами кримінального права та кримінології Запорізького юридичного інституту МВС України та Національного університету внутрішніх справ для використання у навчально-виховному процесі та практичній діяльності органів внутрішніх справ.
Публікації. Результати дисертації опубліковані в десяти статтях і тезах доповідей на науково-практичних конференціях, шість з яких у провідних фахових виданнях.
Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків (обсяг — 166 сторінок), списку використаних джерел та літератури (268 найменувань) та додатків (44 сторінки). Повний обсяг дисертації складає 234 сторінки.
| 
