|
Актуальність теми. Серед найважливіших проблем, що постали перед юридичною наукою і практикою в процесі побудови в Україні громадянського суспільства і правової держави, є проблема правової поведінки особи.
В юридичній науці не приділялося належної уваги формам правової поведінки, зокрема, особливостям правомірної бездіяльності. Протягом багатьох років розвивалася теорія соціально-правової активності особи, що спрямована на побудову ідеальних моделей поведінки, без урахування особливостей української соціально-правової дійсності.
Пасивна правова поведінка у вітчизняній правовій науці переважно досліджувалася у формі протиправної бездіяльності. Правомірна бездіяльність як правовий феномен не виступала предметом спеціальних досліджень в межах загальної теорії права, і лише деякі її аспекти вивчалися на рівні галузевих юридичних наук. Це призвело до того, що бездіяльність за своїми ознаками й функціональними можливостями зазвичай прирівнюється до дії. Складається враження про відсутність відмінності між ними у сфері правового регулювання суспільних відносин.
Оскільки суспільні відносини постійно ускладнюються, спостерігається зростання пасивних правомірних форм поведінки. Чередування дій та бездіяльності пояснюється різноманітністю соціальних цілей, шляхів і засобів їх досягнення, зміною методів правового регулювання і наданням суб єктам різних правових можливостей. Соціальна значимість правомірної бездіяльності безсумнівна, вона виходить за рамки особистих інтересів людини, яка бездіє, через те, що час від часу зачіпає права й законні інтереси інших осіб, суспільства й держави в цілому.
Актуальність обраної теми визначається не тільки недостатнім рівнем її наукової розробки. Дослідження правомірної бездіяльності одночасно сприяє розкриттю факторів, що формують життєву позицію, особистісне сприйняття чинної правової системи та визначають лінію правової поведінки особи. Це дає змогу доповнити існуючі знання і дані, отримані в процесі вивчення правомірної поведінки, виявити невирішені, спірні питання і, таким чином, сприяти подальшому розвитку теорії правової поведінки, змінити негативний погляд науковців на проблеми пасивної правомірної поведінки як пристосовницької або нігілістичної, розробити заходи щодо забезпечення такого виду правомірної бездіяльності, як дотримання заборон, заохотити і стимулювати активну правомірну поведінку.
Проблема правової поведінки особи є багатоаспектною і це обумовило необхідність вивчення і узагальнення робіт вітчизняних учених та зарубіжних авторів – юристів, філософів, соціологів, психологів, різноманітного теоретичного матеріалу, законодавства.
Фундаментальні основи теорії правової і, зокрема, правомірної поведінки розробили: О.П. Алейнікова, М.Г. Александров, С.С. Алексєєв, А.Я. Вишинський, М.М. Вопленко, І.А. Єсіпова, Р.Т. Жеругов, В.М. Казаков, С.М. Кожевніков, В.М. Кудрявцев, В.В. Лазарев, О.А. Лукашева, М.С. Малеїн, А.В. Міцкевич, Є.К. Нурпеїсов, В.В. Оксамитний, Р.К. Русинов, І.С. Самощенко. Серед інших учених, дослідження яких стосувалися проблем правової або правомірної поведінки можна назвати В.К. Бабаєва, Ж.Д. Бусурманова, А.Б. Венгерова, В.І. Гоймана, О.Ф. Граніна, Ю.І. Гревцова, В.П. Казімірчука, Д.А. Керімова, А.М. Колодія, О.Є. Лейста, Р.З. Лівшица, М.І. Матузова, Є.В. Назаренко, В.С. Нерсесянца, М.Ф. Орзіха, О.Д. Тихомирова, О.Ф. Фрицького, В.М. Шафірова, Н.В. Щербакову.
Аналіз дослідженої літератури показав, що акцент робиться переважно на проблемах активної поведінки – правомірної дії. Бездіяльність вивчається лише на рівні галузевих юридичних наук (А.С. Горєлік, О.С. Йоффе, Г.К. Матвєєв, П.М. Панченко, М.Д. Сергієвський, М.С. Таганцев, А.А. Тер-Акопов, М.С. Тімашев, Г.В. Тімейко, Р.А. Ханнанов, М.Д. Шаргородський). Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою частиною наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України (“Пріоритетні напрямки наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України на 2001–2005 роки” від 5 квітня 2001 р.).
Дисертація виконана у відповідності з “Тематикою пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002–2005 роки” та “Тематикою пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002 – 2005 роки”, затверджених наказом МВС України від 30 червня 2002 р. № 635.
Мета і завдання дослідження. Метою даної роботи є розробка теоретичних основ правомірної бездіяльності як форми правової поведінки та розкриття її практичної значимості. Реалізація поставленої мети зумовила постановку та розв язання таких завдань:
проаналізувати й узагальнити існуючі в науковій літературі підходи та запропонувати власний погляд на проблему правомірної поведінки;
сформулювати власне, авторське визначення правомірної бездіяльності;
розробити юридичну модель правомірної бездіяльності: визначити її об єкт, об єктивну сторону, суб єкт та суб єктивну сторону;
визначити ступінь корисності правомірної бездіяльності для суспільства;
визначити і класифікувати види правомірної бездіяльності;
проаналізувати правові підстави правомірної бездіяльності;
визначити місце й роль правомірної бездіяльності в механізмі реалізації права та в забезпеченні законності й правопорядку;
виявити ступінь і шляхи впливу громадської думки на вибір суб єктом права пасивного варіанта правомірної поведінки.
Об єктом дослідження є правова поведінка суб єктів права.
Предметом дослідження є правомірна поведінка у формі бездіяльності.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становить система загальнонаукових та спеціально-наукових методів, що забезпечили об єктивний аналіз досліджуваного предмета. З урахуванням специфіки теми, мети і завдань дослідження автор застосував такі з них: а) при дослідженні двох протилежних форм правової поведінки: дії і бездіяльності застосовано діалектичний метод; б) у процесі виведення закономірностей та найважливіших аспектів правомірної бездіяльності, її природи використано логічний метод. При аналізі теоретичних праць і визначенні ключових понять роботи застосовано категорії і прийоми формальної логіки: поняття, доказ, спростування, аналіз, синтез, аналогія, порівняння, узагальнення тощо. При співставленні правомірної та протиправної бездіяльності за їх сутнісними ознаками застосовано метод порівняння. Для створення нових наукових понять (правомірна бездіяльність) та доповнення вже існуючих (правомірна поведінка) використано метод узагальнення; в) при виділенні шляхів нормативно-правового регулювання правомірної бездіяльності у процесі аналізу окремих правових норм застосовано метод індукції; г) у процесі виявлення та аналізу заподіюючих властивостей бездіяльності використано метод дедукції, коли загальні наукові положення про причинність було застосовано для дослідження конкретного явища; за допомогою цього методу визначено місце і роль правомірної бездіяльності у забезпеченні правопорядку й законності; д) при розробленні складу правомірної бездіяльності та типологізації її видів використано системно-структурний метод; є) при аналізі українського законодавства використано нормативно-догматичний метод; ж) при аналізі понять “вчинок”, “поведінка”, “дія”, “бездіяльність” застосовано системний метод, що полягав у залученні категоріального апарату теорії систем.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є першим у теорії права вітчизняним комплексним дослідженням проблеми правомірної бездіяльності.
Запропоновано низку теоретичних положень та висновків, що виносяться на захист:
1. Уточнено та розвинено поняття правомірної поведінки, у відповідності з яким вона визначається як домінуюча в суспільстві соціально-цінна, корисна або прийнятна поведінка (дія чи бездіяльність), що регулюється за допомогою норм права, охороняється державою і виявляється у формах реалізації права.
2. Запропоновано авторське визначення правомірної бездіяльності як опосередкованої правом пасивної соціально значимої поведінки уповноважених або зобов язаних суб єктів, яка визначається статичністю, має переважно свідомо-вольовий характер і є умовою настання корисних або прийнятних правових наслідків.
3. Побудовано юридичну модель правомірної бездіяльності і визначено її об єкт (найбільш значимі суспільні відносини, які не порушуються внаслідок правомірної бездіяльності), об єктивну сторону (невчинення передбачених правом суспільно значущих дій, наслідки вчинку, зв язок між бездіяльністю і наслідком, де бездіяльність виступає умовою можливих наслідків), суб єкт (особи наділені правами й обов язками), суб єктивну сторону (переважно свідомо-вольовий характер: утримання від дій, гальмування активності й стримуючі мотиви). Визначено ступінь корисності правомірної бездіяльності для суспільства, а саме: доведено, що правомірна бездіяльність може мати суспільно корисний характер (дотримання заборон і реалізація пасивних прав) та суспільно-прийнятний характер (невикористання суб єктивних прав або використання деяких пасивних прав).
4. Визначено і класифіковано види правомірної бездіяльності.
За суб єктивним критерієм виділено такі види:
1) за суб єктами (бездіяльність індивідуальних і колективних суб єктів);
2) за внутрішнім психологічним ставленням: за ступенем усвідомлення (усвідомлена і неусвідомлена), за формою суб єктивного ставлення (навмисна, випадкова), за найбільш типовими домінуючими мотивами (правомірна бездіяльність обумовлена відповідальним ставленням до виконання обов язків, страхом перед покаранням, егоїстичними інтересами, байдужістю тощо).
За об єктивним критерієм виділено такі види: 1) за сферами існування: за сферами життя суспільства й держави (зовнішня і внутрішня), за правовими сферами (у сфері правотворчості, правореалізації, у правоохоронній сфері), за галузевою приналежністю (у сфері конституційного, цивільного, кримінального, адміністративного, трудового права тощо);
2) за зовнішнім проявом: за характером пасивної поведінки (нездійснення дозволених чи заборонених дій); за ступенем суспільної значимості (соціально корисна і соціально прийнятна); за характером можливої і належної поведінки (обов язок бездіяльності чи право на бездіяльність); за соціальними наслідками (позитивні чи прийнятні наслідки); за способами прояву (невтручання, мовчання, невикористання); за характером (проста, складна, інформаційна, фізична, змішана).
5. На основі аналізу законодавства доведено, що правомірна бездіяльність може виступати предметом правової оцінки і правового регулювання. Таке регулювання здійснюється двома шляхами: зобов язання (право однозначно вказує, що суб єкту необхідно бездіяти – забороняє шкідливу дію); дозвіл (право надає суб єкту можливість обрати пасивний варіант правомірної поведінки: використати пасивне суб єктивне право або взагалі відмовитись від використання суб єктивного права).
6. Розкрито місце і роль правомірної бездіяльності в механізмі правореалізації та забезпеченні законності й правопорядку та обґрунтовано такі висновки:
а) правомірна бездіяльність може виявлятися у формах: дотримання заборон, виконання пасивних обов язків, використання пасивних прав, невикористання в активній формі суб єктивних прав;
б) правомірна бездіяльність є одним із засобів забезпечення законності, вона створює необхідну передумову реалізації прав і свобод – безперешкодність;
в) вимоги законності реалізуються правомірною бездіяльністю у таких ракурсах: здійснення прав і свобод людиною не повинно порушувати прав і свобод інших осіб відповідно до принципу “дозволено все, що прямо не заборонено законом”; державні органи та посадові особи, керуючись принципом “дозволено лише те, що прямо передбачено в законі”, не можуть перевищувати наданих їм повноважень і, тим самим, перешкоджати реалізації громадянами своїх прав, свобод і законних інтересів.
7. Виявлено шляхи впливу громадської думки на вибір особою пасивного варіанта поведінки. Здійснено аналіз мотивів невикористання суб єктивних прав громадянами, зокрема, причини абсентеїзму та деполітизації населення, недовіри до владних структур, невикористання права на звернення за захистом до правоохоронних органів, невикористання права на працю, освіту, на створення сім ї тощо.
Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні положення, узагальнення та висновки, що містяться в дисертації, можуть бути використані:
при удосконаленні й доповненні програми курсу “Загальна теорія держави та права”, спецкурсу “Актуальні проблеми теорії держави та права”, передусім розділів, що стосуються проблем правової поведінки;
у правотворчій діяльності при розробці й удосконаленні законодавства;
у процесі правозастосовчої практики для визначення меж правомірного діяння або бездіяльності;
у процесі правовиховної роботи, для підвищення рівня правової та політичної культури громадян України.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації викладені та обговорені на:
міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів “Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених” (м. Хмельницький, 2002 р.);
міжнародній науковій конференції молодих учених “Другі осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 2003 р.);
міжнародній науково-практичній конференції “Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів” (м. Київ, 2004 р.);
міжнародній науково-практичній конференції “Запорізькі правові читання” (м. Запоріжжя, 2004 р.).
Окремі зі сформульованих у дисертації пропозицій використовувалися автором у навчальному процесі під час проведення практичних і семінарських занять з теорії держави і права.
Публікації. Основні положення дисертації відображено у семи наукових статтях, п ять з яких опубліковано у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.
Структура дисертації обумовлена метою та предметом дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, що містять сім підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 202 сторінки, з них основного тексту – 183 сторінки, список використаних джерел – 19 сторінок (237 найменувань).
| 
