|
Актуальність теми. В умовах розбудови демократичної, правової, соціальної Українсь-кої держави та громадянського суспільства потребують постійного удосконалення та розвит-ку право і його реалізація, що є складовими правової системи України. Одним із важливих її елементів виступає юридична практика. Саме цей елемент правової системи України, на ду-мку дисертанта, найменш висвітлено в юридичній науці, що й спонукало обрання теми дисе-ртаційного дослідження. На даному етапі розвитку як держави, так і громадянського суспіль-ства, Україна ставить за мету інтеграцію до країн Європейської Співдружності. У дисерта-ційному дослідженні зосереджено увагу на аналізі Європейських правових сімей: романо-германської, англосаксонської. Одним із аспектів вибору даної теми дисертаційного дослі-дження було і те, що в нашій країні не існує монографій, які б досліджували юридичну прак-тику, її поняття, зміст, види як елемент правової системи України. Розглядаючи юридичну практику, як елемент правової системи, дисертант дійшов висновку, що названа правова сис-тема, поряд з економічною, політичною і соціальною системами, є елементом системи суспі-льства і об єднує в собі всі правові явища у суспільстві. Узагальнення ж юридичної практики має сприяти удосконаленню правотворчості та правореалізації в країні. Дослідженням цієї проблеми займалися вчені-юристи ще за радянських часів, але її не можна охопити та дослі-дити зразу усю. Дисертант поставив задачу дослідити один з елементів – юридичну практи-ку. Серед українських дослідників правової системи слід назвати М. Козюбру, А. Колодія, О. Мурашина, Н. Оніщенко, М. Орзіха, В. Погорілка, П. Рабиновича, О. Скакун та ін. Даною проблемою займалися і російські вчені, а саме С. Алексєєв, В. Бабаєв, О. Васильєв, М. Віт-рук, В. Кудрявцев, М. Матузов, В. Перевалов, Ю. Тихомиров, Л. Явич та інші. Окремі сторо-ни юридичної практики досліджувалися радянськими і російськими вченими В. Карташовим, В. Леушиним, В. Реутовим, Б. Саванели, а окремі її види - С. Братусем, А. Венгеровим, Н. Нєвською. Аналізуючи вказані джерела, дисертант визначив коло питань, які досліджено не в повному обсязі або взагалі не досліджувалися. Це дало можливість дисертанту визначити предмет та об єкт дослідження. Отже, здобувач у дисертаційному дослідженні намагається поєднати теоретичну частину загальної юридичної практики та її практичну частину на кон-кретних прикладах діяльності судових і правоохоронних органів, проаналізувати статистичні дані та узагальнити результати проведеного соціологічного дослідження. Це ще одна причи-на, яка наштовхнула здобувача на розробку даної проблеми та вказує на її актуальність. Ди-сертант не претендує на вичерпний зміст дослідження, яке ним проведене. Він може лише стверджувати, що таке правове явище як юридична практика, що є елементом правової сис-теми України, досліджене не в повному обсязі і потребує більш конкретної уваги науковців. Юридична практика, на думку дисертанта, була, є і буде засобом удосконалення діяльності її суб єктів та предметом дослідження сутності цієї проблеми.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано на кафедрі конституційного права Національної академії внутрішніх справ України відповідно до “Пріоритетних напрямків наукових досліджень Національної академії внутрі-шніх справ України на 2001-2005 роки, а також згідно з державними планами та програмами Верховної Ради України (Державно-правова реформа в Україні). Дисертаційне дослідження виконувалося у відповідності з планами прикладних досліджень навчальних закладів та нау-кових установ МВС України на період 2001-2005 роки, (Рішення Колегії МВС України від 18 грудня 2000 № 9 КМ/1). Також у відповідності із “Тематикою пріоритетних напрямків дисе-ртаційних досліджень на період 2002-2005 рр.”, затверджених наказом № 635 від 30. 06. 2002 року. Тема дисертаційного дослідження обговорена та схвалена на засіданні Вченої ради На-ціональної академії внутрішніх справ України (протокол №1 від 29.01.2003 року) та включе-на до плану науково-дослідних робіт НАВСУ.
Мета і завдання дисертаційного дослідження. Головною метою даного дисертаційного дослідження є проведення комплексного аналізу юридичної практики, як елемента правової системи України, її поняття, змісту та видів, узагальнення її в діяльності судових та право-охоронних органів. Для досягнення даної мети дисертант постановив перед собою такі за-вдання:
- проаналізувати наукові праці за тематикою: правова система та юридична практика;
- провести історичний аналіз виникнення та розвитку правової системи України та до-слідити поняття юридичної практики, як її елемента;
- дослідити зміст юридичної практики; - визначити види та підвиди юридичної практи-ки та проаналізувати їх;
- узагальнити за функціональною спрямованістю юридичну практику судових і право-охоронних органів, а саме: а) Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції; б) прокуратури України; в) органів внутрішніх справ; г) інших правоохоронних органів;
- встановити шляхи вдосконалення юридичної практики судових і правоохоронних ор-ганів та організацій;
- розробити практичні рекомендації та пропозиції щодо вдосконалення діяльності орга-нів та організацій, що були піддані аналізу;
- довести, що юридична практика є одним із засобів, який необхідний для узагальнення різних видів юридичної діяльності та реального і об єктивного світосприйняття.
Об єктом даного дисертаційного дослідження є правова система України.
Предметом дисертаційного дослідження є вся юридична практика як елемент правової системи України.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є прин-ципи, способи і засоби, які забезпечили достовірність знання та вирішення поставлених пе-ред дослідником мети і завдань. Дисертантом застосовувалися загально-філософські, загаль-нонаукові та спеціальні методи. Зокрема, серед філософських методів дисертант використав діалектичний (закони: накопичення певної кількості і перехід у нову якість, заперечення за-переченню; категорії: форми і змісту, загального, особливого і одиничного тощо). Викорис-товувалися загальнонаукові методи: системний, структурно-функціональний, історичний, соціологічний, формально-логічний, моделювання, прогнозування. Серед спеціальних мето-дів: формально-юридичний, порівняльно-правовий, правового моделювання, правової стати-стики та інші. За допомогою історичного методу дисертант зміг виявити зародження та роз-виток правової системи та юридичної практики. Системний метод дав змогу дисертанту роз-глянути юридичну практику не тільки, як окреме правове явище, але і як підсистему у сере-дині правової системи України, що має свій, властивий тільки їй, зміст та поєднує в собі структурні елементи, утворюючи власну підсистему. За допомогою функціонального методу дисертант мав можливість визначити основні якості та ознаки юридичної практики. Завдяки конкретно-соціологічному методу вдалося встановити думку працівників міліції щодо місця юридичної практики в їх діяльності, їх відношення до юридичної практики, те, на якому рів-ні знаходиться вивчення юридичної практики в діяльності органів внутрішніх справ самими їх працівниками. За допомогою статистичного методу здобувач отримав можливість корис-туватися статистичними даними щодо, наприклад, діяльності правоохоронних та судових органів для того, щоб запропонувати шляхи вдосконалення їх діяльності при виявленні недо-ліків у їхній роботі. Завдяки порівняльному методу, дисертанту вдалося розглянути різні правові сім ї та при цьому порівняти і визначити їх особливості. Це дало можливість більш ширше дослідити саму юридичну практику, або її окремі елементи, наприклад, судовий пре-цедент. І врешті-решт, метод аналізу, який широко використовувався у дисертаційному до-слідженні та завдяки якому було розглянуто різні поняття юридичної практики, винайти вла-сне поняття, акцентуючи увагу саме на тих ознаках, які дисертант вважає основними та інше.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що це перше в Україні ком-плексне дисертаційне дослідження юридичної практики як елементу правової системи. Це дало змогу дисертанту винести на розгляд конкретні концептуальні положення. 1. Аналіз відповідних наукових праць за тематикою правової системи та юридичної практики привів дисертанта до висновку, що в Україні відсутні монографічні дослідження з юридичної прак-тики як елемента правової системи України. Дисертант дійшов висновку щодо взаємодії юридичної практики та правової науки в Україні.
2. Історичний аналіз виникнення та розвитку правових сімей взагалі та правової систе-ми України, зокрема, дав змогу сформулювати висновок про те, що правова система України знаходиться на шляху інтеграції до Європейського права. Аналіз різних понять юридичної практики, як елемента правової системи, допоміг дисертанту сформулювати власне її розу-міння, визначивши як різновид соціальної практики, що включає в себе узагальнену діяль-ність професійних юристів та інших суб єктів права по упорядкуванню правового досвіду та виробленню рішень щодо узагальнення як самої практичної діяльності, так і її результатів з метою удосконалення законодавства та практики його реалізації. 3. Запропоновано розгляда-ти зміст юридичної практики за схемою: а) суб єкти та учасники; б) об єкт та предмет; в) за-вдання, мета, функції, способи та результати; г) внутрішня організація юридичної практики (процесуальне провадження, стадії, процедури та режими); д) зовнішня форма юридичної практики, що дістає вияв у нормотворчих та правореалізаційних актах; е) зв язки юридичної практики, що характеризуються її соціальною цінністю, призначенням, результативністю та ефективністю.
4. Дисертант запропонував власну класифікацію юридичної практики та виділив певні її види за встановленими критеріями класифікації. У залежності від: 1) видів діяльності суб єктів юридичну практику можна розглядати як: а) правотворчу; б) правореалізаційну (право-застосовчу, практику додержання, використання та виконання певних прав та обов язків); в) правоохоронну; г) інтерпретаційну (роз яснювальну) тощо. 2) суб єктів, які її здійснюють, можна виокремити такі види юридичної практики: а) громадян; б) організацій, які не мають владних повноважень в управлінні суспільством; в) органів місцевого самоврядування; г) державних органів. 3) виду державних органів слід виділяти: а) судову (Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції); б) прокурорську; в) слідчу; г) органів внутрі-шніх справ; д) нотаріальну е) інших правоохоронних органів (СБУ, податкової адміністрації, митної служби, прикордонних військ, РАГСів, органів юстиції, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини тощо). 4) її функцій: а) правоконкретизуючу; б) контрольну; в) правосистематизуючу г) інші види юридичної практики. 5. Запропоновано дисертантом роз-глядати юридичну практику в діяльності судових органів: 1) Конституційного Суду України; 2) судів загальної юрисдикції по: а) кримінальних; б) цивільних; в) господарських; г) адміні-стративних справах. Окремо пропонується розглядати юридичну практику: а) Вищої ради юстиції; б) кваліфікаційних комісій; в) державної судової адміністрації; г) адвокатів по захи-сту прав людини і громадянина. 6. Дисертант пропонує класифікувати прокурорську практи-ку таким чином: а) досудового слідства; б) при здійсненні загального нагляду; в) при підтри-манні державного обвинувачення в суді; г) в процесі представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; г) при здійсненні нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; д) в процесі здійснення нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов язаних з обмеженням особистої свободи громадян. 7.Дисертантом запропоновано юридичну практику органів внутрішніх справ розглядати як: а) кримінально-процесуальну; б) адміністративну; в) оперативно-розшукову.
8. Серед інших правоохоронних органів дисертант проаналізував юридичну практику: а) СБУ; б) органів юстиції; в) Державної податкової адміністрації і сформулював відповідні рекомендації.
9. Проведене опитування працівників міліції на предмет вивчення їх думки щодо місця та ролі юридичної практики в їх діяльності. Воно дало змогу сформулювати рекомендації щодо вдосконалення юридичної практики органів внутрішніх справ.(Див., с.171-193)
10. Дисертантом розроблено практичні рекомендації та пропозиції щодо вдосконалення діяльності органів та організацій, юридична практика яких досліджена в дисертації. Сприй-нята спроба довести, що юридична практика є одним із засобів, який необхідний для уза-гальнення юридичної діяльності, реального та об єктивного світосприйняття.
Практичне значення отриманих результатів. Дисертант вважає, що отримані результати мають як наукове, так і практичне значення. Сформульовані висновки і рекомендації можуть бути використані:
- у правотворчій діяльності, як теоретичний матеріал для розробки та прийняття норма-тивно-правових актів; - у науково-дослідницькій діяльності з метою подальшого досліджен-ня як юридичної практики, так і інших елементів правової системи та їх взаємодії; - у прак-тичній діяльності судових і правоохоронних органів для удосконалення правозастосовчої ро-боти;
- у навчальному процесі для підготовки і проведення лекцій та семінарських занять з навчальних дисциплін: а) Теорія держави і права; б) Актуальні проблеми теорії держави і права; в) Національні правові системи; г) Порівняльне правознавство тощо;
- у науково-дослідницькій роботі курсантів, слухачів, студентів, аспірантів та доктора-нтів.
Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення і практичні пропо-зиції та рекомендації, їх обґрунтування доповідалися на засіданнях кафедри конституційного права Національної академії внутрішніх справ України, а також знайшли своє відображення у виступах дисертанта на чотирьох наукових конференціях:
1. Міжнародній науковій конференції пам яті П.І.Новгородцева (треті Новгородцевські читання) “Ідея правової держави: історія та сучасність ” у Луганській академії внутрішніх справ імені 10-річчя незалежності України. Луганськ, 2003 р.
2. Науково-теоретичній конференції молодих та майбутніх вчених “Актуальні пробле-ми права 2003” Національна академія внутрішніх справ України. Київ, 2003 р. 3. Науковому семінарі, який відбувся в академії МВС України в місті Дніпропетровську, який був присвя-чений “Проблемам наукового забезпечення діяльності правоохоронних органів в умовах роз-будови України як правової держави”. – Дніпропетровськ, 2004 р.
4. Науково-теоретичній конференції молодих та майбутніх вчених “Актуальні проблеми підготовки керівних кадрів МВС України в світлі освітянської реформи”: Національна академія внутрішніх справ України. – Київ, 2004 р. Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дослідження відображено в опублікованих п яти наукових статтях, чотири з яких у фахових виданнях:
1. Кагадій М.І. Поняття конституційних юридичних обов язків людини та громадянина // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск № 15. – К:. Інститут Держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2002. - С. 167-173.
2. Кагадій М.І. Юридична практика: поняття та зміст // Науковий вісник Національна академія внутрішніх справ України. - 2004, - № 2. - С. 34-44.
3. Кагадій М.І. Поняття правової системи України // Право України. – 2004. – № 12. - С. 32-36.
4. Кагадій М.І. Юридична практика в діяльності судових органів // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ. – 2004. . – №1. – С. 240-248.
5. Кагадій М.І. Кримінально-процесуальна практика в діяльності ОВС // Юридична Україна. 2004. - №5. - С. 72-75.
| 
