|
Актуальність теми дисертаційного дослідження. Відомо, що кризові періоди у житті суспільства характеризуються переоцінкою колишніх та бурхливим розквітом нових ідей. Кризи є особливо болючими для тих галузей знань, які вивчають стабільні, сталі явища. До них умовно можна віднести й юриспруденцію. На думку західних вчених “…правові системи змінюються “стрибками”, іноді навіть випереджаючи події, але у більшості випадків відстаючи від сучасності”[179, 215]. Такі періоди “правового безвладдя” є вкрай болючими для суспільства та держави. Спроби стабілізувати загрозливу ситуацію шляхом проголошення правової держави, створення масиву нового законодавства, покликаного врегулювати правові прогалини, виявляються марними. Утворюється парадоксальна ситуація: проголосивши створення правової держави, не створюються умови для стабільного розвитку суспільних процесів, встановлення режиму законності. Відступаючи від принципу законності чи створюючи закони, які нездатні прижитись в суспільстві, суперечать один одному та суспільній системі в цілому, державна влада послаблює свій авторитет, знижує ступінь суспільної довіри [180, 37]. Реалії нашого життя свідчать наскільки великим є коло питань, не врегульованих правом, без яких неможливо реалізувати державні соціальні та економічні програми. Як правильно зазначає Керімов Д.А., “окрім умов життєдіяльності суспільства, які є визначальним детермінантом законотворчості, в процесі творчості законів суттєву роль відіграють правові принципи, сформовані історичним досвідом людства та узагальнюючі у собі уявлення про справедливість, гуманізм, організацію та порядок суспільної життєдіяльності”[55, 69]. Процес створення правових норм (нормотворчості) починається з виникнення об єктивних суспільних закономірностей, які потребують правового врегулювання, проходить через інститути суспільства і держави, реалізується законодавчою, виконавчою та судовою владою у притаманних їм формах. Законотворчий процес проходить у вкрай складній обстановці. Зростає обурення та взаємне відчуження людей, міжнаціональні протиріччя та конфлікти, зростає злочинність, втрачаються господарські зв язки. Все це відбувається на фоні економічної та фінансової кризи, політичної боротьби, дискусій щодо структури, місця та ролі органу законодавчої влади, оскільки курс на прискорення реформ примушує законодавця намагатись швидко створити правові норми, які врегулюють нові суспільні відносини. Все це впливає на якість закону, його системність, на стабільність правової системи, на рівень правової захищеності громадян. На думку Копейчикова В.В. “відносно кожного суб єктивного права людини і громадянина має бути розроблений у діючому законодавстві, а як принцип закріплений в Конституції України, механізм практичної реалізації не тільки конституційних, але й усіх інших прав і свобод, їх ефективного захисту”[70, 39].
Лише дослідивши законотворчість та нормопроектування як державно-правові явища у державах романо-германської системи права з однопалатним та двопалатним парламентом, процес створення ефективного закону, порівнявши ці процеси у федеральній та унітарній державі, ми можемо зрозуміти ті ефективні шляхи подолання кризи, яка існує в нашому суспільстві, виділивши спільні та відмінні риси, основні причини невиконання законів, навівши припущення по вдосконаленню самого закону та механізму його реалізації з точки зору забезпечення виконання закону. Автор, на жаль, обмежений тими вимогами, що ставляться до обсягу дисертаційного дослідження та не має можливості охопити законотворчість в усіх державах. Тому бере на себе сміливість дослідити ситуацію, що склалась в Україні, Польщі та Російській Федерації (унітарних державах з однопалатним та двопалатним органами законодавчої влади та федерації з двопалатним парламентом), виділивши спільні та відмінні риси, основні причини невиконання законів, навести припущення по вдосконаленню самого закону та механізму його реалізації з точки зору забезпечення виконання закону. Проблеми, що розглядаються в дисертаційному дослідженні, недостатньо розроблені в юридичній літературі. Зазначимо, що при відносно великій кількості досліджень з теоретичних та практичних проблем правотворчості, структури та повноважень парламентів в перехідних суспільствах, спеціалізованих робіт з питань законотворчості надзвичайно мало. Деякі роботи мають незавершений характер, відсутні монографічні дослідження, в яких би висвітлювались як теоретичні, так і практичні аспекти законотворчості, впливу кількості палат, що розглядають законопроект, на якість кінцевого продукту – закону. Існуючі наукові статті, присвячені виключно теоретичним проблемам законотворчого процесу, не створюють цілісного уявлення про значення цього процесу в країнах, що знаходяться на етапі побудови демократичного суспільства. Очевидно, що формування і розвиток законодавства як засобу демократичних перетворень в суспільстві потребує приділити увагу галузі теорії та практики законотворчості. Більш того, у юридичних вузах країни дисципліна “законодавча техніка” викладається лише в Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка. Можливо, саме це є однією із причин великої кількості недоліків технічного плану нашого законодавства, особливо це стосується тих законодавчих актів, що були прийняті в останнє десятиріччя. Досить обґрунтованим є твердження про те, що ця обставина (серед інших) стала однією з причин недосконалості діючого законодавства. Усе вищезазначене вплинуло на вибір теми дисертаційного дослідження. Зупиняючись не лише на історичному аспекті розмежування владних повноважень, процесуальних аспектах розробки та прийнятті законів, але й на теоретичних проблемах нормопроектування, а також на практичному аспекті законотворення, хотілося б показати творчий процес, який будується на певних принципах та має чітке логічне підґрунтя.
Теоретичне завдання наукового дослідження полягає в тому, щоб не лише описати процес створення закону (стадії його створення), а й показати наукові основи його діяльності: це питання необхідності правового регулювання суспільних відносин та адекватного відображення нормативно-правових потреб, питання наукового планування законодавчої роботи та прогнозування наслідків прийняття закону, питання наукової експертизи проектів законів, їхньої модальної збалансованості та ін. Практичне завдання наукового дослідження полягає в тому, щоб порівняти процес законотворчості в державах романо-германської системи права (унітарній державі з однопалатним парламентом з унітарною та федеральною державами, що мають двопалатні парламенти); сформулювати авторську позицію до питання про можливі шляхи розвитку та становлення українського парламенту як законодавчого представницького органу державної влади. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснено відповідно до планової тематики науково-дослідної роботи на кафедрі теорії та історії держави і права юридичного факультету Київського Національного університету імені Тараса Шевченка, тема № 01 БФ 042 – 01, номер державної реєстрації 0101U003579.
Мета та завдання наукового дослідження полягають у проведенні комплексного теоретико – правового дослідження поняття, змісту, стану та результатів процесу законотворчості, а також у з ясуванні сучасного стану і перспектив розвитку законотворчого процесу в Україні, ролі та місця у цьому процесі законотворчого органу.
Досягнення поставленої мети вимагало вирішення таких основних завдань:
- проаналізувати та узагальнити вплив політичної ситуації в країні на процес законотворчості; встановити основні ознаки народного та адміністративного представництва у законотворчості;
- виявити основні підходи до розуміння місця та ролі законодавчої влади в державі;
- визначити характер взаємозв язків законодавчого органу влади з іншими органами державної влади у законотворчому процесі;
- розкрити теоретичні аспекти законотворчого процесу;
- встановити особливості функціонування однопалатного та двопалатного парламенту у законодавчому процесі;
- розкрити ознаки, сутність, структуру та повноваження складових частин парламенту як суб єкта законотворчої діяльності;
- здійснити порівняльний аналіз процесу законотворчості в унітарній державі з однопалатним парламентом з унітарною та федеральною державами, що мають двопалатні парламенти.
Об єктом наукового дослідження є порівняльний аналіз процесу законотворчості в державах романо-германської системи права з однопалатним та двопалатним парламентом.
Предметом наукового дослідження є з ясування загальних закономірностей законотворчого процесу; аналіз та узагальнення діалектичної єдності теоретичного та практичного процесу законотворчості в Україні, Польщі та Російській Федерації; основних принципів та стадій законотворчого процесу; конституційних засад та суб єктів законотворчого процесу; процедури підготовки та розгляду законопроекту; особливостей внесення змін до Конституції та делегування повноважень.
Методологічна основа дисертаційного дослідження складається із всезагальних, загальнофілософських категорій, загальнонаукових та спеціально-наукових (юридичних та неюридичних) методів.
Методологічною основою дослідження є діалектичний метод наукового пізнання державно – правових процесів і явищ, що дозволило розглянути їх у розвитку та взаємозв язку, виявити сталі закономірності та тенденції діяльності вищого законодавчого органу держави. Діалектичний метод визнає саморозвиток суспільства, державно-правових явищ, це мистецтво знаходити істину шляхом розкриття протиріч та подальшого їх усунення. Оскільки світ, природа перебувають у безперервній зміні, у розвитку, то і держава з її інститутами також трансформується, роль деяких державних органів (наприклад парламенту) підвищується чи опосередковується іншими органами чи, навіть, особами. Сутність діалектичного методу пізнання державно-правових явищ зводиться до того, що в природі і суспільстві все виникає, розвивається, рухається, все взаємопов язано, все має свій початок і кінець, переходить з одного стану в інший, все перебуває в постійному русі, а іноді і в застої, в прогресі або регресі. У розвитку держави і суспільства відбувається поступовий перехід від нижчих форм існування до вищих, більш досконалих. Історія свідчить, що розвиток держави і права може бути не лише прогресивний, а й регресивний (деградаційний) [74, 25].
Досліджуючи державу і право, необхідно вивчити витоки того чи іншого явища, етапи його розвитку та сучасний стан. Застосування діалектики до вивчення державно-правових явищ означає, що держава та права – тісно пов язані.
Час від часу в суспільстві та державі виникає потреба встановлення сучасного стану розвитку тих чи інших явищ на певному часовому проміжку: стан законності та правопорядку, рівень правосвідомості та правової культури громадян, систему державних органів і їх повноваження. Для аналізу й узагальнення державно-правових явищ необхідно використовувати кількісні та якісні показники, математичні та статистичні методи, які дають можливість фіксувати й об єктивувати стан розвитку державно-правових явищ, стан законодавства, законності та правопорядку на певній території і в певній державі.
Застосування системного підходу, методів аналізу та синтезу зумовлено дослідженням процесу законотворчості парламенту як органу законодавчої влади в Україні, Польщі та Російській Федерації на сучасному етапі.
Використання формально – юридичного та історико - правового методів було корисним при з ясуванні сутності та реального змісту правових явищ сучасної української дійсності, а також дозволив дослідити ґенезу поглядів видатних мислителів та державознавців на роль законодавчого органу в системі державної влади і юридичну силу актів, які цим органом приймаються. Також формально – юридичний метод був задіяний при формулюванні визначень, наукових тез, аналізі позицій дослідників та змісту юридичних норм. Метод прогнозування дав підстави для деяких рекомендацій з удосконалення законодавства, а конкретно - науковий метод дав можливість доказово ілюструвати теоретичні висновки та положення дисертаційного дослідження. Порівняльно – правовий метод застосовувався при з ясуванні відмінностей між законодавчою процедурою однопалатного та двопалатного парламентів в державах романо-германської системи права, що надало змогу більш глибоко пізнати особливі характеристики функціонування законодавчої гілки влади, оскільки поглиблене вивчення теорії права можливе за умови порівняння кількох правових систем. Використовуючи емпіричний та науковий методи при дослідженні теоретико-правових питань законотворчості, сформулювали на теоретичному рівні модель етапів та стадій законотворчості, додержання якої допоможе приймати виважені та більш досконалі закони та спробували логічно обґрунтувати на прикладах законотворчості в Україні, Польщі та Російській Федерації доцільність застосування цієї моделі. У дисертації використані положення, категорії та поняття, розроблені у працях з теорії та історії держави та права (В. Андрейцева, С. Алєксєєва, С. Бобровник, С. Братуся, А. Васильєва, А. Венгерова, В. Денисова, В. Забігайла, А. Козловського, М. Козюбри, А. Колодія, В. Копєйчикова, В. Котюка, Л.А. Луць, В. Матузова, Є. Назаренко, П. Недбайло, Н. Оніщенко, П. Рабіновича, О. Скакун), з історії політичних та правових вчень (В. Нерсесянца, В. Спиридонова), з теорії законотворення (А.Автономов, І. Гранкіна, А. Зайця, Д. Керімова, В.Лазарєва, Ю. Тихомирова).
Були використані праці представників сучасної західної правової науки: В. Краббе, Р. Діка, Х. Яніш, Б. Слоттері, Д. Вілліс та ін.
Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження зумовлюється по-перше, відсутністю в українській та радянській науці робіт, присвячених теоретико – правовим аспектам процесу законотворчості, порівнянню законотворчих процесів, що відбуваються в державах романо-германської системи права з однопалатним та двопалатним парламентами.
Ё Результати дослідження знайшли своє втілення у таких основних положеннях, які відображають його новизну: законотворчість – це один із найважливіших напрямів діяльності будь-якої держави. Етапи законотворчого процесу – це стадії розробки, прийняття та вступу в силу законодавчих актів (законів), які мають правові межі початку та закінчення. Дотримання принципів, етапів та стадій цього процесу є обов язковим незалежно від структури законодавчого органу. Це дозволить знизити імовірність прийняття неефективних законів та гарантуватиме стабільний розвиток суспільних відносин. Необхідно закріпити на законодавчому рівні неможливість прийняття проекту закону без проходження ним усіх стадій вищезазначених етапів. Посилена увага за процесом законотворчості дозволить запобігти законодавчій інфляції;
Ё зазначено, що суспільний інтерес має скеровувати державу на концентрацію її законотворчої діяльності саме в тих сферах, де вимагається застосування державної сили. Законодавча, представницька, фінансова (бюджетна) функції парламенту містять елементи законотворчої діяльності, а контрольна функція таких ознак не містить;
Ё з ясовано, що у контексті законотворення (нормотворення) необхідно відрізняти народне представництво від адміністративного. Оскільки перше має прояв у процесі обрання і функціонування органів, призначених для прийняття колективних рішень в процесі законотворчості на благо всього народу. Метою діяльності адміністративного представництва є здійснення визначеного комплексу повноважень, пов язаних з управлінням, впливом на весь народ чи його частину. Органи адміністративного представництва в демократичних державах законотворчих функцій не мають, вони можуть лише брати участь у певних стадіях законотворчого процесу;
Ё запропоновано для підсилення контролю за діяльністю народних представників зобов язати комітет з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України інформувати громадськість про невиконання депутатами своїх прямих обов язків та прийняти поправки до закону України “Про статус народного депутата України” в частині санкцій за невиконання чи неналежне виконання обов язків народного обранця, розробити механізм попередження чи відкликання народного депутата партією чи виборчим блоком партій, за списками яких його було обрано до Верховної Ради України;
Ё запропоновано розробити проект Закону України “Про введення в дію положень, що прийняті шляхом всенародного обговорення (референдуму)”. Референдум є особливим видом правотворчості, результати якого закріплюються законодавчим представницьким органом у формі законів, тому ігнорування волі народу, висловленої цим шляхом, свідчитиме про відсутність демократії у країні;
Ё зазначена необхідність законодавчого закріплення неможливості поєднання посади народного та адміністративного представника. Хоча ця норма і міститься у деяких законодавчих актах, але носить декларативний характер; виникає конфлікт інтересів, що, в свою чергу, призводить до знецінення закону як правового акту, оскільки декларуючи неможливість суміщення посад, він не містить санкції за такі протиправні дії;
Ё зазначено, що метою нормотворчої діяльності є вибір можливості ефективно здійснювати правове регулювання суспільних відносин за допомогою нормативно-правових актів, в т.ч. і законів, для задоволення основних потреб та інтересів членів суспільства та держави.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Положення дослідження можуть використовуватись у підготовці підручників для слухачів вищих навчальних закладів і при викладенні предметів “Загальна теорія права”, “Загальна теорія держави”, “Законодавча техніка”, “Техніка законотворчості”, “Історія держави та права зарубіжних країн”, “Історія політичних і правових вчень”. Окремі положення дисертаційного дослідження можуть бути корисними при проведенні конституційної реформи та при гармонізації вітчизняного законодавства з правовими актами інших країн.
Дисертант усвідомлює, що частина сформульованих положень має дискусійний характер, але вони можуть служити основою для подальших наукових досліджень.
Апробація результатів дисертаційного дослідження проводилась на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права КНУ ім. Т. Шевченка; на науково – практичному семінарі для аспірантів юридичного факультету КНУ ім. Т. Шевченка, 19 листопада 2003 р.
Положення дисертаційного дослідження були викладені у доповідях на наступних науково – практичних конференціях: Міжнародна науково – практична конференція студентів та аспірантів “Правові проблеми сучасності очима молодих дослідників”, Київ, 29 – 30.11.2001 р.; Науково – практична конференція студентів та аспірантів “Правові проблеми сучасності очима молодих дослідників”, Київ, 11 – 12.04.2002 р.; Міжнародна науково – практична конференція студентів та аспірантів “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників”, Київ, 10-11.04.2003р.; Міжнародна науково – практична конференція студентів та аспірантів “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників”, Київ, 8-9.04.2004р., Міжнародна науково – практична конференція студентів та аспірантів “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників”,Київ,13-14.04.2005р.
Публікації. Положення дисертаційного дослідження викладено у п яти публікаціях, з них чотири – у наукових фахових виданнях ВАК України.
Структура дослідження відповідає його меті і складається зі вступу, двох розділів, одинадцяти підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Обсяг основного змісту дисертації 170 сторінок.
|
