|
Актуальність теми дослідження. Боротьба зі злочинністю була і залишається однією з важливих наукових і практичних проблем удосконалення криміналістичної тактики, підвищення ефективності розкриття і розслідування злочинів, швидкого встановлення винної особи та справедливого застосування покарання. Сьогодні соціально-політичний стан у країні характеризується низкою негативних явищ, серед яких значне місце належить зростанню злочинності й водночас наявності тенденцій, що зумовлюють її якісні зміни. Такими тенденціями є: зорганізованість злочинних елементів, їх об єднання у кримінальні угруповання різного рівня розвитку, підвищення ступеню організованої злочинності, проникнення злочинних формувань у різні сфери економіки, виникнення транснаціональних зв язків між кримінальними угрупованнями та наявність зв язків з корумпованими чиновниками державного апарату влади й управління і, що особливо небезпечно, із прцівниками правоохоронних відомств. Організована та професійна злочинність починає домінувати у кримінальному середовищі. Особлива зухвалість, жорстокість вчинення злочинів, формування типу нових злочинних авторитетів, наявність значних матеріальних цінностей, якими вони можуть розпоряджатися, висока технічна озброєність злочинних формувань – далеко не повний перелік ознак сучасної злочинності в Україні, що перетворилася на серйозну загрозу суспільству і державі.
В сучасний соціально-економічний період спостерігається сплеск злочинності, пов язаної з порушенням конституційних прав і свобод громадян, убивствами, викраданнями людей, терористичними актами, корупцією та іншими небезпечними злочинами. Тому не є випадковою та обставина, що криміналізація суспільства в низці існуючих загроз займає чільне місце. Це ставить перед наукою, законодавчою та правоохоронною практикою завдання негайної розробки та реалізації нових підходів до боротьби зі злочинністю, відшукання нових методів протидії різноманітним злочинним проявам, вжиття ефективних заходів, що відповідають реаліям сьогодення. Такі вимоги висуває і Комплексна програма профілактики злочинності на 2001-2005 р., затверджена Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. №1376. У цьому напрямі здійснювана в нашій країні судово-правова реформа покликана гармонізувати діючі правові відносини, привести їх у відповідність до вимог міжнародних стандартів, переглянути низку положень національного законодавства, зокрема, й кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого, що має вплинути на вдосконалення процедури розкриття та розслідування злочинів під кутом зору забезпечення реалізації основного принципу правової держави – визнання людини, її життя, здоров я, честі, гідності, недоторканності й безпеки найвищою соціальною цінністю, як це і визначено у ст. 3 Конституції України. Якісні зміни у структурі злочинності викликають необхідність пошуку нових рішень і активних заходів для вирішення проблем удосконалення діяльності органів внутрішніх справ із захисту прав та свобод людини і громадянина, охорони правопорядку і забезпечення суспільної безпеки. Беззаперечно, що науки кримінально-правового циклу, які вивчають злочинність і заходи боротьби з нею, не можуть залишатися осторонь вирішення цього завдання. Значне місце у вирішенні цих проблем займає й криміналістика, соціальною функцією якої є озброєння органів розслідування і правосуддя сучасними методами пошуку істини в її кримінально-правовому розумінні. Емпіричною базою для криміналістики є вивчення двох видів людської діяльності: злочинної та з виявлення, розкриття й розслідування злочинів. Якщо для розкриття й розслідування злочинів криміналістика зробила вже багато, то стосовно злочинної діяльності обмежувалась збиранням даних про способи вчинення злочинів і визначенням типових слідів, що залишаються внаслідок використання того чи іншого способу.
Способу вчинення злочинів у криміналістиці завжди приділялася значна увага, оскільки він виступає своєрідним “ключем” до розкриття злочинів, відбиває характерні риси особи, яка його вчинила, є визначальною ланкою в розробці окремих методик і в деяких випадках уможливлює розмежування окремих видів злочинів, як основний елемент криміналістичної характеристики злочинів нерідко ставить перед криміналістикою нові завдання тощо.
Дослідженню способів вчинення злочинів присвячено грунтовні праці відомих спеціалістів у галузі криміналістики та кримінального процесу, зокрема, Т.М. Арзуманяна, Р.С. Бєлкіна, О.М. Васильєва, А.І. Вінберга, В.К. Гавло, О.Г. Гельманова, Г.Р. Гольста, В.П. Громова, В.Ф. Єрмоловича, Г.Г. Зуйкова, І.Ш. Жорданії, М.К. Камінського, В.М. Карагодіна, О.Н. Колесниченко, В.П. Колмакова, В.М. Кудрявцева, А.М. Кустова, В.П. Лаврова, І.М. Лузгіна, С.В. Матусинського, Г.М. Мудьюгіна, М.І. Панова, В.О. Попелюшко, С.Ю. Романова, В.О. Савельєва, В.В. Чурпіти, Б.М. Шавера та інші. Окремі аспекти вказаної проблематики розглядували у своїх працях такі відомі учені, як: Ю.П. Аленін, В.П. Бахін, В.Г. Гончаренко, В.А. Журавель, А.В. Іщенко, В.О. Коновалова, М.В. Костицький, В.С. Кузьмічов, С.П. Мітричев, В.В. Тіщенко, М.С. Уткін, О.В. Челишева, В.Ю. Шепітько, М.П. Яблоков та інші.
Проте, поглибленому вивченню природи способу вчинення злочинів, їх класифікації, співвідношенню способу вчинення злочинів з протидією розслідуванню вчені не приділяли належної уваги. У зв язку з якісною зміною злочинності та умов, за яких здійснюється і розвивається сучасна злочинна діяльність, сутність, значення, місце і роль способу вчинення злочинів потребують нового осмислення і подальшої розробки даної криміналістичної категорії, насамперед уточнення саме поняття і змісту способу вчинення злочинів. Зазначене свідчить про актуальність комплексного, системного дослідження способів вчинення злочинів, пізнання їх різних аспектів. Це й зумовило вибір теми та основні напрями дослідження. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження за зазначеною темою передбачено рішенням вченої ради Національної академії внутрішніх справ України від 29 лютого 2000 р., протокол № 2. Дисертація виконана згідно з планом науково-дослідної роботи Національної академії внутрішніх справ України за комплексною темою “Профілактика, організація та розкриття злочинів як державно-правова форма боротьби зі злочинністю і гарантія реалізації норм Конституції України” (державний реєстраційний номер 0100V001897), “Переліком дисертаційних досліджень з проблем держави і права України”, складеним Управлінням координації та планування наукових досліджень Академії правових наук України. Обраний напрям дослідження базується на основних положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 р., затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376, а також Указів Президента України від 18 лютого 2002 р. № 143 “Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян”, від 6 лютого 2003 р. № 84 “Про невідкладні додаткові заходи посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією”.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у пізнанні закономірностей об єктивної дійсності, які визначають зміст способів вчинення злочинів; визначенні сутності і криміналістичного значення способу вчинення злочину, обґрунтуванні необхідності розробки практичних рекомендацій з удосконалення діяльності правоохоронних органів з виявлення, розкриття й розслідування злочинів. Ця мета зумовила і конкретні завдання:
дослідження передумов розробки вчення про спосіб вчинення злочинів; його поняття, сутність, складники та етапи формування;
вивчення і аналіз слідчої, оперативної та судової практики в межах пізнання і використання даних про спосіб вчинення злочину;
систематизація теоретичного й емпіричного матеріалу щодо способу вчинення злочину;
аналіз та переосмислення теоретичних положень про спосіб вчинення злочину, їх корегування з урахуванням загальних теоретичних положень криміналістики, нових наукових розробок, а також положень і знань інших наук, зокрема, кримінального права і кримінального процесу, кримінології, психології та ін.;
виявлення закономірностей процесів виникнення і відбиття в навколишньому середовищі інформації про спосіб вчинення злочину; дослідження джерел інформації, виявлення закономірностей виникнення, збереження і знищення інформації про спосіб вчинення злочину; визначення сучасних засобів і методів встановлення, накопичення і використання даної інформації у розкритті й розслідуванні злочину;
уточнення співвідношення способу вчинення злочину та механізму злочину;
розробка рекомендацій і визначення практичних шляхів реалізації даних про спосіб вчинення злочину у процесі розкриття й розслідування злочинів, їх місце у визначенні напрямів розслідування, його планування, побудови версій, обранні тактики окремих слідчих дій;
уточнення змісту та співвідношення понять “спосіб вчинення злочину” та “спосіб протидії розслідуванню”.
Об єктом дослідження є злочинна діяльність у її різноманітних проявах та діяльність правоохоронних органів з виявлення, розкриття й розслідування злочинів.
Предметом дослідження є закономірності формування і функціонування способів вчинення злочинів, їх різноманітні прояви, виявлення і визначення шляхів використання відомостей щодо способів їх вчинення та визначення на цій підставі засобів і методів правоохоронних органів для виявлення, розкриття й розслідування злочинів.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять діалектико-матеріалістичний метод як загальний метод наукового пізнання, що відбиває взаємозв язок теорії та практики. Також застосовані інші загальнонаукові методи, зокрема, системний метод для пізнання кількісних характеристик цілісного об єкта і предмета дослідження та окремих способів вчинення злочинів. Використання структурно-функціонального аналізу як методу дослідження дозволило дослідити зовнішні та внутрішні зв язки, простежити їх динаміку та взаємодію при вивченні способів вчинення злочинів. Основні методи – спостереження, експеримент, аналіз результатів діяльності уможливили вивчити зміст та сутність способів вчинення злочинів. Порівняльно-правовий метод використано для порівняння кримінального, кримінально-процесуального законодавства України та інших країн, а також відомчих нормативних актів, що регулюють слідчу та оперативно-розшукову діяльність. Застосовувалися також соціологічні (анкетування) та статистичні методи. Емпіричну базу дослідження становлять дані, отримані в ході вивчення матеріалів 150 кримінальних справ, 100 довідок-меморандумів інформаційно-облікових систем, анкетування 1245 слідчих, 1155 оперативних працівників, 289 працівників регіональних управлінь інформаційних технологій МВС України, 3740 слухачів і студентів юридичних вищих навчальних закладів України, Росії та Білорусії, 908 викладачів юридичних закладів України, Росії, Білорусії, Казахстану, Молдови, а також 305 засуджених.
Наукова новизна одержаних результатів визначається насамперед постановкою і вперше в Україні розглядом на монографічному рівні проблеми природи способу вчинення злочинів, поняття і змісту способу вчинення злочинів у зв язку із якісною зміною злочинності та сучасних умов, за яких здійснюється і розвивається злочинна діяльність, класифікації способів вчинення злочинів, обґрунтуванням можливості і необхідності використання результатів дослідження способів вчинення злочинів як теоретичного і практичного інструментарію пізнання явищ, що вивчаються у криміналістиці та у сфері боротьби зі злочинністю.
Найсуттєвіші наукові результати, отримані автором і складають новизну, полягають у додатковому обґрунтуванні ідей щодо поняття, сутності і елементів способу вчинення злочинів; уточненні криміналістичної класифікації способів вчинення злочинів; формулюванні та обгрунтуванні тези стосовно співвідношення способу вчинення злочинів та механізму злочину, співвідношення способу вчинення злочину і способів протидії розслідуванню; здійсненні вперше в вітчизняній криміналістичній практиці аналізу сучасних засобів і методів встановлення, накопичення і використання інформації стосовно способу вчинення злочинів тощо.
Новизна проведеного автором теоретико-емпіричного дослідження уможливила сформулювати принципові положення, найважливішими з яких є:
обґрунтування необхідності дослідження способу вчинення злочину, його місця і ролі у зв язку з якісною зміною злочинності за сучасних умов, у яких здійснюється і розвивається злочинна діяльність;
аналіз існуючих поглядів на спосіб вчинення злочинів у криміналістиці, кримінальному праві та кримінальному процесі; авторське поняття способу вчинення злочинів як криміналістичної категорії, його структури і змісту;
криміналістична класифікація способів вчинення злочинів запропонована автором за різними підставами;
визначення співвідношення способу вчинення і механізму злочину;
визначення діяльності злочинця, злочинного угруповання та її механізму; криміналістичної сутності протидії розслідуванню; співвідношення способу вчинення злочину і способів протидії розслідуванню;
розкриття процесу відображення способу вчинення злочинів у оточуючому середовищі; системи слідів конкретного способу; кореляційної залежності між слідами; випадкового і закономірного характеру “відбитків” способу вчинення злочинів; використанні інформації про них у процесі доказування;
висунення пропозиції щодо шляхів та форм практичної реалізації інформації про спосіб вчинення злочинів під час визначення напрямів розслідування та його планування, прийняття рішень про тактику окремих слідчих дій.
Теоретична значимість дослідження визначається постановкою і вирішенням низки питань, які становлять зміст проблеми способу вчинення злочинів у криміналістичній науці та практиці – виявленні його закономірностей і розробці на цій основі пропозицій та рекомендацій щодо удосконалення діяльності правоохоронних органів з розкриття й розслідування злочинів, а також місцем розроблюваної проблематики у системі вирішення завдань криміналістики і значимістю практичних результатів, реалізація яких сприятиме підвищенню ефективності боротьби із злочинністю.
Окремі положення та висновки автора можуть мати застосування у подальших наукових дослідженнях теоретичних проблем криміналістики. Практичне значення одержаних результатів. Практична значимість роботи зумовлена тим, що її результати базуються на значному за обсягом соціологічному матеріалі і відбивають сучасну практику правоохоронних органів. Впровадження сформульованих автором рекомендацій у практику позитивно вплине на підвищення ефективності пошуково-пізнавальної діяльності відповідних підрозділів органів внутрішніх справ. Результати дослідження, впроваджені в навчальний процес Національної академії внутрішніх справ України і використовуються під час вивчення курсу “Криміналістика” за темою “Криміналістична характеристика злочинів”, а також впроваджені в практичну діяльність Департаменту інформаційних технологій МВС України щодо підвищення ефективності використання у розслідуванні злочинів криміналістичних обліків за способом вчинення злочинів (акти впровадження від 3 січня 2005 року та 25 січня 2005 року). Основні положення дисертації можуть бути використані у навчальному процесі юридичних та правових факультетів і вищих навчальних закладів України при викладанні курсу криміналістики (за розділом – Методика розслідування окремих видів злочинів) та для підвищення кваліфікації слідчих і оперативних працівників органів внутрішніх справ, а також для підготовки підручників, навчальних та методичних посібників з відповідних тем загального й спеціальних курсів криміналістики.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною науковою працею, комплексним дослідженням теоретичних та практичних проблем використання знань про способи вчинення злочинів у здійсненні та вдосконаленні діяльності з розкриття й розслідування злочинів.
Основні положення, які викладені в дисертації та виносяться на захист, розроблені автором особисто, інші питання викладено по-новому з урахуванням сучасного стану знань криміналістики, теорії та практики розкриття та розслідування злочинів. Окремі положення дисертації, які полягають у визначенні особливостей прояву способів вчинення окремих видів злочинів, викладені в статті у співавторстві із В.П. Бахіним (особистий внесок дисертанта складає 0,2 д.а.).
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації оприлюднені в доповідях дисертанта: на міжвузівській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми криміналістики”(березень 2001 р., м. Донецьк); на міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми протидії злочинності у сучасних умовах” (жовтень 2003 р., м. Уфа); на науково-практичній конференції інституту заочного та дистанційного навчання НАВСУ (травень 2004 р., м. Київ).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладені у шести наукових публікаціях в Україні та Росії, з них п ять статей опубліковані у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України, одна з яких у співавторстві (де доля дисертанта складає 0,2 д.а.) та три доповіді на науково-практичних конференціях.
1. Актуальні проблеми способу вчинення злочинів за умов істотної зміни злочинної діяльності // Наук. вісник Нац. акад. внутр. справ України, 2000. – № 2. – С. 178-182. ( у співав. з В.П. Бахіним, особ. внесок – 0,2 д.а.)
2. Прогнозування виникнення і розвитку способів вчинення злочинів // Вісник Запорізького юрид. інституту. – Запоріжжя, 2003. – № 4. – С. 252-257.
3. Поняття способу вчинення злочинів // Наук. вісник Нац. акад. внутр. справ України, 2003. – № 4. – С. 90-93.
4. Структура способу вчинення злочину // Бюлетень з обміну досвідом роботи органів внутр. справ України: Науково-практичне видання, 2003. – № 150. – С. 34-37.
5. Про співвідношення способу вчинення злочину і способів протидії розслідуванню // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Зб. наук.пр.– Д.: Донецьк. ін-т. внутр. справ при ДНУ, 2004. – №1. – С.227-232.
6. Новые елементы и характеристики способа совершения преступления // Актуальні проблеми криміналістики: Тези доп. міжвуз. наук.-практ. конф., (Донецьк, 2 березня 2001 р.). – Донецьк: Донецький ін-т. внутр. справ при ДНУ, 2001. – С. 151-153.
7. О понятии способа совершения преступления // Проблемы противодействия преступности в современных условиях: Материалы междунар. науч.-практ. конф., (Уфа, 16-17 окт. 2003 г.). – Уфа: РИО Баш.ГУ, 2003. – Ч. 2. – С. 257-262.
8. Співвідношення способу вчинення і механізму злочину // Забезпечення прав людини та громадянина в умовах реформування політичної та правової системи України : Тези доп. наук.-практ. конф. – К.: Нац. акад. внутр. справ України, 2004. – С. 117-119.
Структура дисертації визначається метою та завданнями дослідження, відповідає логіці наукового пошуку та вимогам ВАК і композиційно складається із вступу, двох розділів, що поділяються на дев ять підрозділів, висновку, списку використаних джерел (212 найменувань) та 9 додатків, що вміщені на 32 сторінках. Загальний обсяг дисертації становить 232 сторінки.
| 
