|
Розвиток України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави, визнання людини, її життя і здоров я, честі і гідності, недоторканості і безпеки вищою соціальною цінністю, потребує від держави впровадження у життя цих задекларованих принципів.
Проте виконання цього неможливе без усунення такого негативного явища суспільного життя, притаманного усім без винятку державам, як злочинність. Вона у всіх своїх проявах істотно перешкоджає суб єктам правовідносин реалізовувати свої права та обов язки, захищати демократичні цінності, інтереси кожної окремої особи та суспільства загалом. Відтак особливої потреби набуває вдосконалення чинного законодавства, приведення його до світових стандартів та забезпечення належної реалізації.
За останні роки спостерігається істотне зростання кількості тяжких злочинів, зокрема вчинених організованими злочинними групами. Негативні зміни простежуються у способах і засобах вчинення злочинів, які полягають у підвищенні рівня мобільності, організованості, технічній оснащеності і озброєності злочинців.
За ті ж роки різко знизився рівень розкриття злочинів. У 2004 р. він становив лише 42,4%, а щодо окремих їх видів не перевищує 40%. Небезпека цього становища виявилася в офіційному визнанні керівниками правоохоронних органів, що у певних випадках рівень досудового розслідування, його організація, законодавче регулювання, науково-технічне забезпечення поступаються рівню організованості і технічної оснащеності злочинців.
На рівень суспільної небезпеки злочинності як соціального явища впливає загальна соціально-економічна напруженість, що виявляється в нашому суспільстві на сучасному етапі його розвитку. В цьому значенні проблема злочинності набуває соціально-політичного значення, і тому не випадково стає предметом обговорення представників найвищих органів державної влади. Їхні рішення спрямовані на докорінну перебудову діяльності правоохоронних органів, їхніх слідчих апаратів, оперативно-розшукових підрозділів. Сьогодні, як ніколи раніше, стало очевидним, що форми і методи отримання та використання розшукової і доказової інформації, зорієнтованої здебільшого на джерела і відповідні засоби, які склалися традиційно (допити, очні ставки, обшуки, слідчі огляди тощо), та не в повній мірі відповідають вимогам активізації боротьби із злочинністю і зміцненню законності. З цих джерел щодо кримінальних справ здобувається до 70-90% доказової інформації. А в суді кожний четвертий свідок і кожний шостий потерпілий змінює свої показання.
Сучасний стан використання з вказаною метою техніко-криміналістичних можливостей необхідно підвищувати. Причому ця проблема стосується не лише об єктивізації процесу розшуку невідомих злочинців і доведення їхньої вини, Але й інтенсифікації праці всіх суб єктів діяльності, направленої на розкриття злочинів, що є винятково важливим у вирішенні головних завдань кримінального судочинства.
Особливої актуальності ця проблема набуває в умовах демократизації, посилення охорони прав і законних інтересів громадян, гуманізації кримінального законодавства. Її позитивне рішення безпосередньо торкається посилення правового захисту слідчих, працівників органів дізнання.
Результати проведеного аналізу практики розкриття злочинів дали змогу виділити низку причин низької результативності використання з цією метою техніко-криміналістичних засобів і методів. У найзагальнішому вираженні вони зумовлені недоліками організації, правового регулювання цієї сфери діяльності, недостатнім технічним оснащенням суб єктів застосування зазначених засобів і методів, низьким рівнем їхньої техніко-криміналістичної підготовки.
Вказане становище, що склалося, певною мірою є результатом особливостей соціально-економічного розвитку нашої держави. Проте, тут не останню роль відіграли тенденції, що існували в радянській криміналістиці (щодо криміналістичної техніки), яка протягом багатьох десятиріч велику увагу приділяла розробці конкретних методів і засобів збирання речових доказів і методик їхнього експертного дослідження, упускаючи з виду проблеми системного аналізу й розробки на цій основі комплексу взаємозв язаних заходів щодо вдосконалення загалом системи техніко-криміналістичного забезпечення розкриття злочинів. Зазначена суперечність, здавалося б, очевидна – подібна система повинна відповідати рівню розвитку криміналістичної техніки, а розроблятися і удосконалюватися вона може тільки системно. Будь-які спроби вирішувати цю проблему без взаємозв язку всіх її елементів або прагнення активізувати в розкритті злочинів використання то одних, то інших засобів і методів, а деколи і в окремо взятих органах досудового розслідування, виявляються недостатньо результативними. До того ж, не можна не зважати на факт істотного ускладнення криміналістичних засобів і методів, що об єктивно зумовлений більш високим рівнем організації їхнього використання в процесі розкриття та розслідування злочинів. Створення і функціонування сучасних інформаційно-пошукових систем техніко-криміналістичного призначення не може бути забезпечено в тих самих організаційних і правових формах, які відповідали часу слідчих і експертних валіз з примітивним набором криміналістичних засобів. "За умов автоматизації будь-якого процессу, – вважає провідний фахівець в галузі інформаційних технологій П.А. Страссман, – всі капіталовкладення повинні бути направлені на створення абсолютно нових шляхів досягнення мети, а не просто на зниження витрат за старими методами".
Стосовно предмета нашого дослідження, то це виявляється в освоєнні криміналістикою сучасних науково-технічних досягнень, перш за все засобів автоматизації, обчислювальної техніки, що неминуче зумовлює необхідність принципово, якісно нового підходу до вдосконалення і розробки нових, у тому числі традиційних, засобів і методів, до забезпечення правового регулювання і організації їхнього застосування в практиці розкриття й розслідування злочинів.
Актуальність теми дослідження Проблема використання науково-технічних засобів і методів з метою розкриття та розслідування злочинів – одна із найважливіших у сучасній криміналістиці. Питання її теорії і практики були предметом розгляду у багатьох дисертаційних і монографічних працях А.І.Вінберга, Р.С.Бєлкіна, Г.І.Грамовича, Л.Г.Грановського, І.М.Лузгіна, В.І.Громова, В.І.Гончаренко, М.А.Селіванова, В.Я.Колдіна, В.І.Шіканова, І.М.Якімова та інших науковців-криміналістів. Результати досліджень щодо окремих напрямів техніко-криміналістичної роботи, щодо попереднього дослідження слідів злочинів, криміналістичного обліку, організації і правового регулювання використання спеціальних знань, застосування з цією метою засобів автоматизації і обчислювальної техніки висвітлювалися в працях В.Д.Арсєньєва, Є.І.Зуєва, Є.П.Іщенко, М.К.Камінського, В.С.Мітрічєва, М.С.Польового, В.А.Снєткова тощо.
В більшості з цих праць є достатньо аргументовані пропозиції щодо необхідності комплексного дослідження цієї проблеми в аспекті методологічно й організаційно єдиної системи. В розумінні проблеми дослідження – системи техніко-криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів. Проте, цільові монографічні дослідження цієї системи в криміналістиці поки не проводилися. У прагненні заповнити таку прогалину, автор цієї роботи конкретизував зміст і сутність техніко-криміналістичного забезпечення розкриття й розслідування злочинів (як системи), визначив його завдання і місце в структурі криміналістики. Аналіз сучасного стану цієї системи і результативності її функціонування дав змогу автору аргументувати низку пропозицій, направлених на вдосконалення її організації, правового регулювання, науково-технічного і навчально-методичного забезпечення. Цим обумовлений зміст і структура цього дослідження, його мета і завдання.
Мета і завдання дослідження Мета дослідження полягає в тому, щоб, виходячи з сучасних потреб практики боротьби із злочинністю, об єктивно і всесторонньо проаналізувати можливості підвищення результативності використання науково-технічних засобів та методів у процесі розкриття та розслідування злочинів, визначивши на цій основі головні напрями і конкретні науково-практичні заходи реалізації таких можливостей.
Зазначена мета дослідження зумовила постановку і вирішення наступних головних завдань:
- визначити сутність і зміст техніко-криміналістичного забезпечення розкриття й розслідування злочинів як єдиної методологічно й організаційно взаємозв язаної системи, вдосконалення й підвищення ефективності функціонування якої грунтується на сучасних науково-технічних досягненнях;
-вивчити і комплексно проаналізувати існуючу практику техніко-криміналістичного забезпечення розкриття й розслідування злочинів, визначивши результативність цього виду діяльності;
-конкретизувати систему завдань техніко-криміналістичного забезпечення розкриття й розслідування злочинів, у тому числі ситуативних і, відповідно, – заходи, спрямовані на підвищення готовності слідчих, працівників органів дізнання до їх практичного вирішення;
-виявити, проаналізувати й опрацювати проблемні питання організації, правового регулювання, навчально-методичного забезпечення техніко-криміналістичної роботи щодо сучасних науково-технічних досягнень в аспекті вимог активізації боротьби зі злочинністю і зміцнення законності.
Об єктом дослідження є нормативно-правова база і діяльність правоохоронних органів України у сфері техніко-криміналістичного забезпечення розкриття і розслідування злочинів та відносини, що виникають при цьому.
Предмет дослідження – теорія і практика техніко-криміналістичного забезпечення розкриття і розслідування злочинів як системи, що має єдині методологічні, організаційні і правові основи, спрямована на єдину кінцеву мету – встановлення істини в кримінальній справі.
Методологічна основа дослідження В основі дослідження використовуються принципи діалектико-матеріалістичної теорії пізнання соціальних явищ і процесів, взаємодії об єктів та закономірностей їхнього відображення; положення філософії і логіки та галузевих наук. Специфіка дослідження вимагала комплексного підходу до вирішення окремих завдань, а також застосування історичного, системного та аналітичного методу пізнання реальної дійсності. В процесі дисертаційного дослідження були використані спеціальні методи пізнання: історико-правовий – у процесі вивчення пам яток наукових джерел; порівняльно-правовий – під час порівняння українського та зарубіжного законодавства; статистичний метод – у процесі вивчення та узагальнення судової практики, різних статистичних даних; метод анкетування – під час опитування практичних працівників органів досудового розслідування.
Нормативно-правову базу дослідження становлять положення Конституції України, чинного кримінального, кримінально-процесуального законодавства України, відомчих нормативних актів прокуратури України, МВС України, служби безпеки України, нормативні акти з питань боротьби зі злочинністю і нормативного регулювання діяльності правоохоронних органів, а також положення юридичної психології; праці вітчизняних та зарубіжних процесуалістів та криміналістів; опубліковані матеріали слідчої та судової практики.
Висновки, висловлені в роботі, грунтуються на результатах теоретичного аналізу наукової літератури з проблем філософії, кримінології, кримінального права і процесу, інформатики, теорії оперативно-розшукової діяльності, наукової організації управління, статистики та інших галузей знань. Особливу увагу тут приділялось працям щодо сучасного стану і перспектив впровадження в практику боротьби зі злочинністю засобів автоматизації і обчислювальної техніки, а також присвяченим методологічним проблемам криміналістики, теорії криміналістичних вчень, теорії доказів.
Практика техніко-криміналістичного забезпечення розкриття злочинів, сучасний стан його організації і правового регулювання, аналіз результативності функціонування цієї системи становлять прагматичну базу дослідження. Збір емпіричного матеріалу був здійснений шляхом анкетування, інтерв ювання, спостереження, аналізу, синтезу, описування, порівняння та групування (ДодатокА-З).
У процесі дисертаційного дослідження за спеціально розробленими анкетами загалом, було вивчено більше 300 кримінальних справ про крадіжки, вчинені з проникненням у житло або інше приміщення. Розслідування за вказаними справами проводилося у Львівській, Тернопільській, Івано-Франківській, Волинській, Закарпатській областях. У тому числі проведено інтерв ювання 98 обвинувачених (про засоби і способи їхніх дій на місці події).
Вивчення автором лише одного виду злочинів пояснюється тим, що об єктом дослідження були організаційні і правові відносини між суб єктами техніко-криміналістичного забезпечення розкриття злочинів, як на організаційному, так і на виконавчому рівнях. До уваги також взято ту обставину, що крадіжки з проникненням в різні приміщення – один з "інформативних", з погляду криміналістики, видів злочинів, де ймовірність залишення злочинцями різних слідів достатньо висока.
За спеціально розробленими анкетами опитано:
278 практичних працівників органів дізнання та досудового слідства із вказаних областей;
296 випускників 2004-2005рр. юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка; юридичного інституту Прикарпатського університету імені Василя Стефаника; юридичного факультету Волинського державного університету імені Лесі Українки; юридичного факультету Хмельницького інституту регіонального управління та права.
Наукова новизна одержаних результатів передусім полягає у тому, що ця праця є комплексним дисертаційним дослідженням щодо значення криміналістичної техніки в процесі розкриття та розслідування злочинів. У ній проведено критичний порівняльний аналіз поглядів різних науковців та практиків з приводу поняття, змісту та значення криміналістичної техніки в процесі розкриття та розслідування злочинів, показана дискусійність думок щодо поняття, змісту, значення техніко-криміналістичного забезпечення в процесі розкриття та розслідування злочинів, визначені його завдання та основні шляхи підвищення результативності техніко-криміналістичної підготовки майбутніх та діючих суб єктів розкриття та розслідування злочинів.
Основні положення, що винесено на захист.
1) Криміналістична техніка – це самостійний розділ криміналістики, що є системою наукових положень і створених на їх основі прийомів, методів та техніко-криміналістичних засобів для виявлення, фіксації й вилучення різноманітної інформації про розслідувану подію з метою встановлення щодо неї об єктивної істини в кримінальному судочинстві.
2) Генезис поняття "криміналістична техніка", засвідчив факт, що воно має тривалу історію, оскільки, охоплюється тривалими періодами її розвитку, а саме: етапом становлення криміналістики як самостійної науки (кінець ХІХ – початок ХХ ст.); розвитку криміналістичної тактики і окремої методики розслідування (з кінця 20-х років ХХ ст.); становлення та розвитку загально-теоретичних основ криміналістики (кінець 60-х років ХХ століття).
3) Техніко-криміналістичне забезпечення розкриття і розслідування злочинів – це організаційно-функціональна система, спрямована на створення умов постійної готовності служб та підрозділів органів досудового розслідування до швидкого та ефективного вирішення завдань щодо отримання, накопичення й опрацювання криміналістично-значущої (доказової, пошукової та тактично-орієнтуючої) інформації та ефективного її використання в процесі розкриття й розслідування злочинів. Для суб єктів техніко-криміналістичного забезпечення характерна і організаційна і виконавча діяльність, оскільки вона направлена на досягнення двоєдиної мети (створення умов постійної готовності і їх практична реалізація у кожному конкретному випадку розкриття злочинів).
4) Мета техніко-криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів здійснюється у напрямах забезпечення постійної готовності служб і підрозділів органів досудового розслідування, їх оснащення криміналістичними засобами і методами, рівня техніко-криміналістичної підготовки співробітників, організації їх діяльності, який відповідає вимогам швидкого і ефективного застосування можливостей криміналістичної науки і техніки в процесі розкриття і розслідування злочинів, та практичної реалізації умов постійної готовності, що по суті, є повсякденною діяльністю слідчих, спеціалістів-криміналістів, працівників органів дізнання, яка пов язана із застосуванням техніко-криміналістичних засобів та методів в загальному процесі розкриття і розслідування злочинів.
5) Техніко-криміналістична робота – це сукупність конкретних практичних завдань і функцій, що виконуються з метою розкриття і розслідування злочинів спеціалістами експертно-криміналістичних підрозділів і співробітниками інших служб органів досудового розслідування за допомогою техніко-криміналістичних засобів та методів. Техніко-криміналістична робота охоплюється поняттям ТКЗ, будучи практичною реалізацією “постійної техніко-криміналістичної готовності” в процесі розкриття злочинів. Вона здійснюється в процесі огляду місця події, проведення інших слідчих дії і оперативно-розшукових заходів, в порядку ведення криміналістичного обліку, проведення судових експертиз та досліджень тощо.
6) Техніко-криміналістичне забезпечення є окремою криміналістичною теорією, цільовою функцією якої є дослідження закономірностей, встановлення загальних наукових передумов і конкретних умов розвитку техніко-криміналістичних засобів та методів, напрацювання системи їх впровадження у процес запобігання, розкриття та розслідування злочинів.
7) В основу методики оцінки результативності ТКЗ розкриття і розслідування злочинів необхідно покласти вимогу забезпечення повноти й об єктивності інформації про ефективність системи ТКЗ розкриття та розслідування злочинів. Повна і об єктивна інформація про ефективність системи ТКЗ і результати її функціонування – важлива умова обґрунтованості, взаємної узгодженості заходів, що застосовуються з метою її вдосконалення і приведення у відповідність з сучасними потребами практики розкриття злочинів. Оцінка результативності ТКЗ повинна здійснюватися також із застосуванням ретроспективного аналізу, з урахуванням наявних можливостей, а не лише за формальними, зокрема, фіксованими в статистичних обліках показниками застосування окремих засобів і методів криміналістичної техніки. Описана методика такого аналізу і оцінки результативності ТКЗ розкриття злочинів, може знайти широке, і з користю для справи, застосування на практиці. Необхідна цільова розробка методики аналізу і оцінки результативності організаційної діяльності в рамках техніко-криміналістичного забезпечення розкриття злочинів.
8) Мету проведення окремих слідчих дій і оперативно-розшукових заходів, необхідно визначати, першочергово завданнями, що вирішуються у ході її досягнення. Цим обумовлюється існування так званих ситуативних техніко-криміналістичних завдань як специфічної категорії криміналістичної науки. Ситуативне техніко-криміналістичне завдання – це інтегрована в систему, відповідно визначена сукупність дій суб єктів техніко-криміналістичного забезпечення, обумовлена специфікою виду слідів злочинів, середовища їхнього знаходження, характеристики наявних техніко-криміналістичних засобів тощо, і спрямована на одержання максимально можливої криміналістично-значущої інформації для її використання в процесі розкриття і розслідування злочинів. 9) Необхідним етапом освоєння можливостей сучасних інформаційних технологій, засобів електроніки й обчислювальної та фізіолого-фіксуючої техніки в ТКЗ розкриття та розслідування злочинів є систематизація ситуативних техніко-криміналістичних завдань, спрямованих на одержання, обробку і використання пошукової та доказової інформації. Такий підхід є єдино правильним, тому що дозволяє з позиції сучасної науки осмислити діяльність слідчого й експерта, виділити закономірності, яким вона підкоряється, керувати її якістю, використовувати такі засоби підвищення її ефективності, як програмування, автоматизація і стандартизація. Це активізує процес доказування і пошуку іншої, у тому числі недоказової – криміналістично-значущої інформації, полегшить комунікативність між його учасниками, допоможе прийняттю узгоджених та правильних рішень.
10) В основу вдосконалення тематичних планів, навчальних програм щодо організації і методики техніко-криміналістичної підготовки слідчих, працівників органів дізнання і звичайно, спеціалістів-криміналістів необхідно покласти зміст ситуативних техніко-криміналістичних завдань і результати їхньої систематизації. Важко говорити про цільове формування в них навичок і умінь щодо застосування техніко-криміналістичних засобів і методів без орієнтування на конкретні ситуативні техніко-криміналістичні завдання. Насамперед з цієї причини вузівська техніко-криміналістична підготовка слідчих і оперативних працівників не відрізняється необхідною конкретністю і практицизмом.
11) Положення щодо збільшення кількості навчальних годин та доцільності двох взаємозалежних етапів її викладання у вищих юридичних навчальних закладах. На першому вивчати загальні теоретичні проблеми криміналістичної науки (система криміналістичних понять, категорій, вчень тощо). На другому освоювати уміння і навики використання техніко-криміналістичних засобів і методів у вирішенні конкретних практичних завдань, причому з урахуванням спеціалізації вищого юридичного навчального закладу. Доцільною є необхідність введення на заключному етапі навчання у вищих юридичних навчальних закладах комплексного спеціального курсу. За своїм змістом такий курс повинен охопити як загальні проблеми організації, правового регулювання використання науково-технічних засобів у зазначених цілях, так і окремі їхні аспекти, причому з орієнтацією на вирішення конкретних практичних завдань розкриття злочинів. У рамках такого курсу у формі практичних занять можна було б, з одного боку, закріпити отримані теоретичні знання (за зазначеними вище дисциплінами), а з іншої, практично поглибити вже надбані знання, уміння і навики, особливо в роботі з техніко-криміналістичними засобами.
12) Необхідно своєчасно створювати в системі органів досудового розслідування спеціальні навчальні заклади технічного профілю. Це могли б бути короткотермінові (наприклад, річні) курси чи утворення спеціальних факультетів при вищих юридичних навчальних закладах. Хоча одне інше не виключає, оскільки потреба у випускниках таких навчальних закладів дуже велика. Працювати вони могли б як у підрозділах науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів, так і безпосередньо в оперативних апаратах органів досудового розслідування. Вдосконалювання системи перепідготовки, підвищення кваліфікації, службової підготовки суб єктів розкриття і розслідування злочинів щодо застосування техніко-криміналістичних засобів в процесі розкриття та розслідування злочинів необхідно проводити в контексті не лише взаємодії, але й організаційного об єднання сил, коштів для створення єдиних учбово-технічних комплексів (можна назвати їх “науково-технічними полігонами”) МВС, СБУ, прокуратури можливостями яких на рівних користалися б і навчальні заклади і практичні працівники органів досудового розслідування. Практичне значення проведеного дослідження полягає в тому, що в ньому дається комплексний аналіз нинішнього стану системи ТКЗ розкриття та розслідування злочинів, і на цій основі з урахуванням сучасних науково-технічних досягнень, потреб в них практики боротьби із злочинністю, формулюються конкретні пропозиції і рекомендації, практична реалізація яких, на думку автора, позитивно відобразиться на результативності використання криміналістичних засобів і методів в розкритті й розслідуванні злочинів. Окремі положення дисертаційного дослідження вже знайшли свою практичну реалізацію у вдосконаленні техніко-криміналістичної підготовки слухачів ряду вищих юридичних навчальних закладів.
Апробація і впровадження результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювались на науково-практичних конференціях, зокрема на регіональних науково-практичних конференціях "Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні" (Львів, лютий 2002, 2003, 2004, 2005рр.); міжнародній науково-практичній конференції "Актуальні проблеми криміналістики" (25-26 вересня 2003р. Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, м. Харків); регіональних міжвузівських конференціях молодих вчених та аспірантів "Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини та громадянина в Україні", (м. Івано-Франківськ, квітень 2003, 2004 рр.), а також на кафедрі кримінального процесу та криміналістики юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка; викладаються у курсі криміналістики для студентів цього ж вузу. Теоретичні положення дисертації знайшли віддзеркалення у восьми опублікованих та одній поданій друку наукових статтях у ВАКівських виданнях.
Розроблена методика проведення порівняльного (ретроспективного) аналізу результативності техніко-криміналістичної роботи впроваджена в практичну діяльність органів досудового розслідування.
Пропозиції щодо покращення техніко-криміналістичної підготовки випускників сформульовані за наслідками дослідження аспекту даної проблеми, використовувалися в процесі викладання курсу "Криміналістика" :юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка; юридичного інституту Прикарпатського університету імені Василя Стефаника; юридичного факультету Волинського державного університету імені Лесі Українки; юридичного факультету Хмельницького інституту регіонального управління та права. Структура дисертації відповідає логіці проведеного дослідження. Робота складається з вступу, трьох розділів, висновку , списку літератури і додатків.
|
