|
Актуальність теми дослідження. Фундаментальним правом, яке зумовлено єством людини, котре не може змінити жодне суспільство, є право людини на життя. За шкалою соціальних цінностей життя є найбільш пріоритетним благом у світі. Конституційне право на життя проголошено Основним Законом України у ст. 27 “кожна людина має невід ємне право на життя” та гарантується забороною протиправного позбавлення життя. Як об єкт юридичної охорони життя людини закріплено Конституцією України вперше. Жодна з попередніх конституцій та інших законів в минулому цього права не містили. Тому виникає багато питань, пов язаних з реалізацією суб єктивного права людини на життя, які потребують детального правового регулювання. Зокрема, до них належать проблеми юридичних меж життя, гарантій забезпечення права на життя людини і громадянина, визначення нових складів злочинів, пов язаних зі зловживанням сучасної медицини, наприклад, примусове донорство, евтаназія та багато інших питань. У цьому зв язку одним із важливих завдань правової науки нині стає створення необхідної для розвитку науки теоретичної бази, тобто розробка чітких критеріїв та юридичних визначень основних понять, численних та об ємних, пов язаних з поняттям “життя”. Глобальний та комплексний характер даного завдання висуває його як актуальну проблему всієї системи наук про людину.
Важливим напрямком дослідження проблеми права людини на життя є її вивчення крізь призму діяльності владних органів, зокрема органів внутрішніх справ, чия робота безпосередньо впливає на стан реалізації даного права. Конституційне закріплення права на життя людини і громадянина викликало необхідність розробки механізму забезпечення і реалізації цього права, важливу роль в якому відіграють саме ОВС.
Право на життя належить до групи громадянських прав, тому його слід розглядати у поєднанні з іншими правами цієї групи. Проблемами громадянських прав займалися О. Горова, А. Колодій, П. Михайлов, А. Олійник, К. Толкачев, А. Хабібулін. Що стосується гарантій забезпечення конституційних прав та свобод людини і громадянина, то цю проблему розробляли О. Бережнов, М. Вітрук, Л, Воєводін, М. Гуренко, П. Недбайло, П. Рабінович, В. Скобєлкін, Ю. Тодика.
Стосовно наукових праць на тему правового регулювання життя людини, то тут слід зазначити, що певний інтерес, правда, дещо однобічний залежно від репрезентованої галузі, вітчизняних вчених-юристів з цього питання існував давно. Наприклад, наука кримінального права, захищаючи життя людини від різних посягань, встановлювала ознаки та умови, за якими визначалися межі життя. У цьому зв язку необхідно назвати таких вчених, як: М. Бажанов, С. Бородін, О. Кистяківський, В. Сташис, М. Таганцев, Н. Ярмиш тощо.
Державознавці також зверталися до питань, пов язаних з категорією людського життя. Серед вчених, що досліджували цей бік питання, відмітимо В. Вожка, П. Новгородцева, І. Покровського. Багато вчених розглядали право на життя в аспекті проблеми смертної кари. Про це свідчать, насамперед, низка робіт під загальною редакцією Г. Келіної, праці О. Кистяківського, О. Лавріна, Т. Свиди тощо. Але дослідження проводилися в основному в плані загальної дискусії: “за” чи “проти” смертної кари. Все частіше з являються роботи, де “право на смерть” розглядається як реалізація права на життя. Серед них можна назвати праці М. Ковальова, Л. Коновалової, І. Мадояна. Зазначені автори розглядають проблеми евтаназії в аспекті права людини розпоряджатися своїм життям.
Що стосується забезпечення прав органами внутрішніх справ, то цим питанням займалися С. Гусарєв, П. Михайлов, А. Олійник, К. Толкачев. Вони розглядали особливості забезпечення ОВС реалізації прав людини і громадянина, не акцентуючи увагу саме на праві на життя.
Як бачимо, окремі положення права на життя вивчалися та вивчаються правовою наукою. Але в цілому слід зазначити, що на сьогоднішній день комплексної чіткої теоретичної концепції безпосередньо конституційного права на життя не розроблено. Фундаментальних досліджень щодо забезпечення цього права органами внутрішніх справ не існує.
Актуальність цієї роботи визначається також практичною необхідністю вдосконалення національного законодавства у сфері забезпечення конституційного права людини на життя, у тому числі і законодавства, яке регламентує діяльність ОВС по забезпеченню зазначеного права.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах напрямку “Міліція і права людини в Україні”, п. 6 Тематики пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002–2005 рр. (затвердженої наказом МВС України від 30 червня 2002 р. № 635). Обрана тема дослідження узгоджується з планами науково-дослідних робіт, тематичними планами Національної академії внутрішніх справ України, обговорена і схвалена на засіданні Вченої ради НАВСУ (протокол № 10 від 4 липня 2001 р.) .
Мета та завдання дослідження. Головною метою дисертаційного дослідження є комплексний аналіз теоретичних та практичних проблем реалізації конституційного права на життя людини і громадянина та його забезпечення органами внутрішніх справ з метою розробки науково обґрунтованих пропозицій, рекомендацій щодо удосконалення чинного законодавства у сфері охорони та захисту даного права. Для досягнення цієї мети автор намагається вирішити такі головні завдання:
1. З огляду на практичну відсутність юридичних визначень, на основі уявлень вчених, враховуючи сучасні досягнення юридичної науки, визначити правове поняття життя, його межі, фази, що гідні державного захисту.
2. В результаті узагальнення наукових праць та порівняльного аналізу визначити загальні та особливі риси права на життя.
3. Сформулювати поняття та основні елементи конституційного права на життя: суб єкт, об єкт та зміст.
4. Розглянути випадки, за яких можливе втручання в право на життя, оцінити їх з конституційних позицій та сформулювати пропозиції щодо попередження незаконних довільних втручань у конституційне право на життя.
5. Визначити особливості соціально-юридичного механізму реалізації права на життя людини і громадянина, а також систему його гарантій.
6. Дослідити зміст діяльності органів внутрішніх справ щодо створення сприятливих умов, охорони та захисту конституційного права на життя людини і громадянина. 7. Підготовити практичні рекомендації та пропозиції щодо вдосконалення компетенції, форм та методів органів внутрішніх справ по забезпеченню реалізації права на життя людини і громадянина в Україні. Об єктом дисертаційного дослідження є система закономірностей, зв язків та відносин між державою і особою, які виникають у сфері реалізації громадянських конституційних прав.
Предметом даного дослідження є правове регулювання конституційного права на життя людини і громадянина та діяльність органів внутрішніх справ по забезпеченню його реалізації, правові проблеми поняття, змісту та гарантій реалізації зазначеного права. Методи дослідження. Для досягнення зазначеної мети та поставлених завдань при проведенні даного наукового дослідження використовувалася сукупність методів, які здатні забезпечити отримання об єктивних достовірних результатів з цієї проблематики, зокрема:
– філософські методи: діалектичний метод пізнання використовувався протягом усього процесу дисертаційного дослідження і дозволив проаналізувати тенденції розвитку конституційного права людини на життя; за допомогою історичного методу з ясовано загальні та окремі закономірності виникнення, становлення та еволюції права на життя у вітчизняній та зарубіжній політико-правовій думці; формально-логічний метод використовувався для формулювання загальних понять, що забезпечують розкриття змісту конституційного права на життя людини і громадянина та забезпечення його реалізації органами внутрішніх справ; – загальнонаукові методи: системно-функціональний підхід дозволив визначити місце і роль органів внутрішніх справ в соціально-юридичному механізмі забезпечення конституційного права на життя людини і громадянина; методи дедукції та індукції використовувалися для встановлення спільних та відмітних ознак конституційного права на життя та громадянських прав і свобод; використовуючи методи моделювання і прогнозування, зроблена спроба розробити пропозиції щодо удосконалення національного законодавства України в сфері забезпечення права на життя органами внутрішніх справ;
– спеціально-наукові методи: порівняльно-правовий метод застосовано при дослідженні відповідності Конституції та законодавства України положенням міжнародно-правових актів, що стосуються закріплення права на життя; метод тлумачення права – для з ясування змісту правових норм чинного законодавства, які регулюють процес реалізації конституційного права на життя та його забезпечення органами внутрішніх справ. Наукова новизна одержаних результатів полягає у спробі вперше в умовах існування незалежної України провести комплексне наукове дослідження головного, фундаментального конституційного права – права людини на життя, що є передумовою всіх прав. У дослідженні представлено аналіз змісту даного права, уточнені визначення та основні поняття, необхідні для розкриття суті конституційного права на життя людини і громадянина, визначені особливості соціально-юридичного механізму його реалізації та система гарантій, з ясований зміст діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню реалізації права на життя, обґрунтовані основні шляхи та напрями удосконалення цієї діяльності. У ході дослідження були сформульовані та обґрунтовані нові теоретичні положення, практичні висновки, пропозиції та рекомендації:
1. Зроблено висновок про те, що життя людини повинне захищатися правом як закінчена біосоціальна єдність. З цих позицій розкрито поняття життя, як складного явища, що, з одного боку, є постійною та безперервно функціонуючою взаємодією біологічних явищ в процесі розвитку організму, а з іншого боку, – формою існування людини в суспільстві у певному часовому проміжку, що знаходиться під охороною закону.
2. Сформульовано дефініцію поняття конституційного права на життя людини і громадянина. Це належна від народження, юридично закріплена, гарантована державою сукупність певних можливостей, об єктивно зумовлених досягнутим рівнем розвитку людства, загальних та рівних для всіх, необхідних для користування та розпорядження таким соціальним благом, як життя. 3. Виявлено та систематизовано загальні та спеціальні ознаки конституційного права на життя людини і громадянина, розкрито їх сутність. До загальних ознак права на життя людини і громадянина належать: значущість права на життя, його постійний характер, фундаментальність, універсальність, висока ступінь захищеності, позбавлення економічного змісту. Особливими ознаками права на життя є: 1) наявність специфічного об єкту; 2) невід ємність; 3) пріоритетність; 4) комплексний характер; 5) особливий механізм реалізації; 6) первинність; 7) недопущення правонаступництва; 8) неоновлюваність; 9) сталість; 10) всезагальність; 11) індивідуальний характер. 4. Запропоновано зміст конституційного права на життя людини і громадянина, який включає в себе чотири можливості уповноваженого суб єкта, а саме: по-перше, можливість певної поведінки носія права на життя, тобто уповноважена особа, існуючи у часі і просторі, може самостійно обирати законні засоби, шляхи та способи задоволення своїх потреб, якщо при цьому не порушується право на життя інших осіб; по-друге, можливість вимагати належної поведінки від зобов язаної сторони, тобто від всіх інших суб єктів, які оточують носія даного права (гарантії від свавільного позбавлення життя людини, забезпечення максимально безпечних та сприятливих умов, що виключають ризик позбавлення життя тощо); по-третє, можливість звернення до авторитету та сили держави за необхідності захисту порушеного права чи відшкодування збитків при посяганні на життя, а також можливість людини захищати своє життя і здоров я, життя та здоров я інших людей від протиправних посягань; по-четверте, можливість користування таким соціальним благом як життя та вільне розпорядження ним, яке можна охарактеризувати як можливість добровільного прийняття особою рішення про поставлення свого життя в небезпечне становище, вільний вибір форм ризику, а також можливість вирішувати питання про припинення життя.
5. Обґрунтовано необхідність доповнення Кримінального кодексу України статтею, яка передбачає відповідальність за примушення жінки до вчинення аборту, що спричинило тривалий розлад здоров я, безплідність або смерть потерпілої.
6. Запропоновано внести зміни до ст. 27 Конституції України, яка повинна мати такий вигляд: “Кожна людина має невід ємне право на життя. Обов язок держави - захищати та охороняти життя людини. В Україні не допускається покарання у вигляді смертної кари. Кожен має право захищати своє життя і здоров я, життя і здоров я інших людей від протиправних посягань”.
7. Обґрунтовано внесення змін до п. 4 ст. 15 Закону України “Про міліцію”: “працівники міліції як крайній захід мають право застосовувати вогнепальну зброю для затримання особи, яку застали при вчиненні злочину насильницького характеру і яка намагається втекти”. 8. Здійснено спробу обґрунтування доцільності легалізації пасивної евтаназії, яку слід розглядати не як необхідність, обов язок лікаря припинити заходи щодо підтримання життя, а як право пацієнта вирішувати питання власного життя, реалізовувати право на відмову від лікування.
9. Зроблено висновок про те, що потребують законодавчого врегулювання питання біомедичних технологій, які торкаються права людини на життя, зокрема, це стосується відсутності юридичної заборони створення химер (людино-тварин), імплементації людського ембріону, що піддався експерименту, чи ембріону тварини в організм жінки. Запропоновано встановити законодавчу заборону виробництва ембріонів спеціально для комерційних, дослідницьких та виробничих цілей. 10. Сформульовано поняття системи гарантій конституційного права на життя людини і громадянина, які розглядаються як загальні (для всіх прав людини) та спеціальні гарантії по відношенню до права на життя. 11. Зроблено висновок про те, що забезпечення реалізації права на життя людини і громадянина органами внутрішніх справ – це, з одного боку, діяльність співробітників структурних підрозділів ОВС з метою створення оптимальних умов для повного та безперешкодного користування таким соціальним благом, як життя, яка полягає як у здійсненні активних дій, так і в обов язку утримуватися від таких дій, що можуть негативно вплинути на реалізацію права на життя. З іншого боку, – це сам результат цієї діяльності, тобто фактична реалізація права на життя.
12. Запропоновано удосконалення компетенції, форм та методів діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення права на життя людини і громадянина за такими напрямками: вдосконалення правового регулювання діяльності ОВС по забезпеченню конституційного права на життя людини і громадянина; вдосконалення структурно-організаційної системи; розробка нових форм і методів діяльності; приведення у відповідність вимогам сучасності головних напрямів діяльності; підвищення авторитету ОВС та посилення взаємодії з населенням (гласність діяльності); вдосконалення роботи з кадрами; вдосконалення психологічного забезпечення; вдосконалення міжнародного співробітництва. Практичне значення одержаних результатів. Дане дослідження охоплює здебільшого теоретичний аспект конституційного права на життя людини і громадянина в Україні. Однак його переважно теоретична спрямованість не означає відірваності від практики. Одержані результати дослідження можуть широко використовуватися:
1. У нормотворчій діяльності – теоретичні розробки можуть бути використані для вдосконалення системи законодавчих, підзаконних та відомчих нормативно-правових актів, що регулюють діяльність органів внутрішніх справ у забезпеченні реалізації права на життя. З огляду на значущість цього фундаментального права вбачається доцільним регулювати дане право спеціальним законом про охорону життя. Відповідні рекомендації наводяться автором під час дослідження.
2. У правозастосовчій роботі – результати цього дослідження сприятимуть практичному забезпеченню права на життя людини в Україні, особливо в діяльності органів внутрішніх справ. 3. У науково-дослідній сфері – окреслено найголовніші напрямки для майбутнього вивчення права на життя. До них, на погляд автора, належать можливості використання людського плоду для наукових досліджень, клонування людини, насильницьке донорство.
4. У навчальному процесі – матеріали дослідження можуть бути використані для викладання дисциплін та підготовки відповідних підручників, навчальних посібників, курсів лекцій з конституційного, кримінального, цивільного права, адміністративного та інших галузей національного права, а також у науково-дослідній роботі слухачів та студентів юридичних вузів і факультетів.
5. У виховній роботі – результати дослідження можуть бути використані для профілактичної роботи серед співробітників органів внутрішніх справ, всього населення України з підвищення рівня їх правової культури та правової свідомості. Апробація результатів дисертації. Теоретичні розробки, висновки та пропозиції в межах питань, що досліджувались були апробовані під час участі у: VIII регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Львів, 2002 р.); Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів “Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених” (Хмельницький, 2002 р.; тези опубліковані); Міжнародній науковій конференції “Методологічні проблеми правової науки” (Харків, 2002 р.; тези опубліковані); науково-теоретичній конференції молодих та майбутніх вчених “Актуальні проблеми права 2003” (Київ, 2003 р.); Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Другі осінні юридичні читання” (Хмельницький, 2003 р.; тези опубліковані); Х регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Львів, 2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (Київ, 2004 р.); Всеукраїнській науковій конференції “Юридичні читання молодих вчених” (Київ, 2004 р.; тези опубліковані); науково-практичній конференції “Кримінально-правова охорона життя та здоров я особи: теоретичні та прикладні проблеми” (Харків, 2004 р.; тези опубліковані).
Результати дисертаційного дослідження обговорювалися та позитивно оцінені на засіданнях кафедри конституційного права Національної академії внутрішніх справ України.
Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображені у 9-ти наукових статтях, з яких 4 опубліковані в спеціальних виданнях, що визнані ВАК України як фахові з юридичних наук:
1. Домбровська О. Поняття та ознаки конституційного права на життя людини та громадянина // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2001. – № 4. – С. 25–33.
2. Домбровська О. Зміст конституційного права на життя людини та громадянина // Право України. – 2002. – № 5. – С. 37–41.
3. Домбровська О. Забезпечення реалізації суб єктивного права на життя людини (теоретико-правовий аспект)” // Підприємство. Господарство. Право. - № 3. – 2003. – С. 98–101.
4. Домбровська О. Зміст діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню реалізації конституційного права на життя людини та громадянина // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2004. - № 1–2 (9–10). – С. 56–62. Домбровська О. Право на смерть: парадокс чи необхідна умова демократичного суспільства?” // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. Збірник наукових праць. За матеріалами Міжнародної наукової конференції “Актуальні проблеми правознавства очима молодих учених”. – 2002. – № 1. – с. 48–49.
5. Домбровська О. Правові проблеми визначення юридичних меж життя // Методологічні проблеми правової науки. Матеріали міжнародної наукової конференції. Харків, 13–14 грудня 2002 р. / Упорядники М.І. Панов, Ю.М. Грошевий. – Х.: Право, 2003. – С. 381–384.
6. Домбровська О. “Ксерокопіювання” людини: прогрес чи регрес? // Молодь у юридичній науці: збірник тез доповідей Міжнародної наукової конференції молодих вчених “Другі юридичні читання”. – Хмельницький: В-во ХІУП, 2003. – С. 52–53. Домбровська О. Ідеологічні та духовні гарантії конституційного права на життя людини та громадянина // Юридичні читання молодих вчених: Збірник матеріалів всеукраїнської наукової конференції 23–24 квітня 2004. – К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2004. – С. 46–49.
7. Домбровська О. Теоретичні проблеми кримінально-правової охорони життя людини // Кримінально-правова охорона життя та здоров я особи: Матеріали науково-практичної конференції [Харків] 22-23 квітня 2004 р. / Редкол.: Сташис В.В. (голов. ред.) та ін. – К.– Х.: “Юрінком Інтер”, 2004. – С. 42– 44.
| 
