|
Актуальність теми дослідження. Сучасний стан становлення України як правової держави характеризується спрямованістю держави на забезпечення прав і свобод людини, вільний і всебічний розвиток її особистості, а також виховання людини в дусі поваги до національних традицій та законодавства України. Згідно ст. 23 Конституції України „кожна людина має право на розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості" [1]. Особлива увага приділяється забезпеченню гармонійного розвитку дітей та підлітків, захисту неповнолітніх від протиправних посягань на їх моральний та фізичний розвиток. У своїй діяльності в цьому напрямку Україна виходить з принципів і документів міжнародної спільноти й у першу чергу з положень Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 р. [2] і ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 р. [3]. Відповідно до положень цієї Конвенції в Україні були розроблені та прийняті Національна програма „Діти України”, затверджена Указом Президента України від 18 січня 1996р. № 63/96, та Додаткові заходи щодо забезпечення виконання Національної програми „Діти України” на період до 2005 року, затверджені Указом Президента України від 24 січня 2001 р. № 42/2001, в яких визначені основні напрямки державної політики стосовно розвитку дітей та заходи щодо профілактики злочинності, наркоманії, алкоголізму, запобігання дитячій бездоглядності, безпритульності, бродяжництву, жебрацтву, а також негативному впливу на свідомість дітей інформації, яка містить елементи жорстокості, бездуховності, насильства, пропагує антисоціальну поведінку [4; 5].
Захист дітей від протиправних посягань на їх моральний та фізичний розвиток має особливу значущість також у зв язку з тим, що давно відома певна залежність злочинності загалом від злочинності неповнолітніх, яка сьогодні набула загрозливого розмаху. Особливого занепокоєння на цьому фоні викликає тенденція до зростання злочинності серед неповнолітніх. Так, за даними статистики, опублікованими Верховним Судом України, спостерігається постійна тенденція до збільшення серед засуджених неповнолітніх осіб. Якщо у 1992 році було засуджено 11625 неповнолітніх осіб [6, с. 15-16], то у 2003 році – 21111 [7, с.29]. При цьому підліткова злочинність постійно молодшає, тобто постійно зростає як загальна кількість, так і питома вага неповнолітніх підлітків, які вчинили злочини у віці 14-15 років. Зростає й кількість неповнолітніх, які вчинили злочин у групі з участю дорослих, і якщо у 1992 році таких неповнолітніх було засуджено 2951 особа [6, с.16], то у 2003 році – 6532 осіб [7, с.29], тому підвищення ефективності боротьби із втягненням неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність є однією з найактуальніших проблем сучасності.
Питання кримінально-правової та кримінологічної протидії втягненню неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність розглядалися в працях багатьох вчених, особливо таких як Т.С. Барило, Ю.В. Баулін, М.М. Биргеу, М.І. Блум, Ф.Г. Бурчак, І.М. Даньшин, О.М. Джужа, В.П. Ємельянов, О.М. Костенко, Л.М. Кривоченко, І.П. Лановенко, В.А. Ломако, П.С. Матишевський, Г.С. Мауленов, Г.М. Міньковський, В.О. Навроцький, В.К. Негоденко, А.П. Пермінова, А.А. Примаченок, Ю.Є. Пудовочкін; Г.В. Ткаченко, А.П. Тузов, Є.В. Фесенко, Н.С. Юзікова, С.С. Яценко та багатьох інших.
Праці цих авторів мають велике наукове та практичне значення, але у зв язку з прийняттям нового Кримінального кодексу України раніше сформульовані висновки та пропозиції потребують уточнення й доповнення. У 2002 році деякі аспекти цієї проблеми вивчала В.В. Вітвіцька в дисертаційному дослідженні за темою „Кримінологічні проблеми попередження злочинних посягань на моральний і фізичний розвиток неповнолітніх" [8], у 2003 році ці проблеми аналізувала І.О. Топольскова в дисертаційному дослідженні „Кримінально-правові та кримінологічні аспекти боротьби із втягненням неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність" [9]. У цих працях висвітлюється широке коло питань, але переважно в кримінологічному аспекті. Що ж стосується кримінально-правових характеристик, то в цих працях тією чи іншою мірою мова йде про втягнення неповнолітніх, передбачене ст. 304 КК України. Але в новому КК України відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність передбачена також в багатьох інших статтях, причому як основний склад злочину, так і як кваліфікуюча ознака.
Тому перед вченими-юристами постають нагальні завдання щодо систематичного аналізу нових аспектів проблеми, проведення суто кримінально-правових досліджень з метою розроблення кримінально-правових характеристик всіх діянь, передбачених статтями КК України, в яких встановлюється відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність, визначення їх спільних рис та відмінностей та вдосконалення кримінального законодавства. Незважаючи на очевидну наукову і практичну значущість ця проблема ще не була об єктом самостійного комплексного кримінально-правового дослідження.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконується відповідно до плану науково-дослідницької роботи кафедри кримінального права і кримінології Національного університету внутрішніх справ у межах державної Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376/2000, а також у межах Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на період 2002-2005 роки, затвердженої наказом МВС України від 30 червня 2002 року № 635.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексна кримінально-правова розробка проблем відповідальності за втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність.
Мета зумовлює постановку й необхідність вирішення таких завдань:
- простежити історію розвитку кримінального законодавства України про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність;
- визначити сучасний стан кримінального законодавства з питань відповідальності за втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність в Україні та інших країнах;
- виявити підходи до досліджуваної проблематики, які мають місце у науковій літературі;
- охарактеризувати склади злочинів, які передбачають відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність;
- з ясувати об єктивні та суб єктивні ознаки втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність;
- розробити пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення кримінального законодавства.
Об єктом дослідження є кримінально-правові засоби протидії втягненню неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність.
Предметом дослідження є чинне кримінальне законодавство України, кримінальне законодавство зарубіжних країн, система наукових поглядів і розробок цієї проблеми.
Методи дослідження обрано з урахуванням поставленої мети і завдань, об єкта та предмета дослідження. Діалектичний метод дозволив розглянути питання про кримінальну відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність через поглиблене вивчення узагальнених категорій кримінального права в їх взаємозв язку і взаємообумовленості, в єдності і протилежності, у відносно статичному стані і водночас у розвитку. Історико-правовий метод було використано при з ясуванні історичних витоків і генезису кримінально-правових норм про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність. За допомогою порівняльного методу здійснено порівняння цих норм між собою та відповідними нормами кримінального законодавства інших країн. Формально-логічний (догматичний) метод дозволив проаналізувати досліджувані норми з точки зору додержання правил законодавчої техніки при їх конструюванні. За допомогою системно-структурного методу показано місце досліджуваних складів злочинів в системі кримінально-правових норм.
Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації склали праці вітчизняних і зарубіжних криміналістів, присвячені як загальним проблемам кримінального права, так і проблемам боротьби зі злочинністю неповнолітніх, а також проблемам відповідальності за втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність.
Правову базу дисертаційного дослідження становлять Конституція України, закони України, постанови Пленуму Верховного Суду України. У роботі також використані нові кримінальні кодекси країн близького зарубіжжя. Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним кримінально-правовим дослідженням проблем кримінальної відповідальності за втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність в світлі нового Кримінального кодексу України. На підставі всебічного аналізу положень колишнього та чинного законодавства України і країн близького зарубіжжя у ній висунуто низку нових у концептуальному плані положень.
1. Вперше визначені дві тенденції розвитку кримінального законодавства України та країн близького зарубіжжя про відповідальність за втягнення неповнолітніх в антисоціальні дії: тенденція до зменшення спеціальних норм аж до повного виключення з Кримінального кодексу і тенденція до збільшення спеціальних норм за наявністю в кодексі загальної норми або двох норм загального характеру.
2. Вперше встановлено, що наразі українське кримінальне законодавство характеризується тенденцією до збільшення спеціальних норм про кримінальну відповідальність за втягнення неповнолітніх у вчинення злочину чи інших антигромадських дій, внаслідок чого в чинному КК України містяться одна загальна норма (ст. 304 КК) і дванадцять спеціальних норм, з котрих дві передбачені на рівні самостійного складу злочину (ст.ст. 323; 324 КК) і десять – на рівні кваліфікуючої ознаки деяких конкретних складів злочинів (ч. 2 ст. 181; ч. 3 ст. 300; ч. 3 ст. 301; ч. 3 ст. 302; ч. 3 ст. 303; ч. 2 ст. 307; ч. 3 ст. 307; ч. 3 ст. 309; ч. 2 ст. 315; ч. 2 ст. 317 КК), але в Україні був і такий період, коли мала місце інша тенденція.
3. Вперше у порівняльному аспекті розглянуто об єктивні та суб єктивні ознаки складів злочинів, передбачених в загальних та спеціальних нормах КК України та країн близького зарубіжжя відносно відповідальності за втягнення неповнолітніх, і встановлено недоліки цих норм.
4. Вперше з урахуванням об єктивних та суб єктивних ознак спеціальних норм про відповідальність за втягнення неповнолітніх в антисоціальні дії встановлена їх недосконалість і суперечливість, особливо тих норм, які передбачені на рівні кваліфікуючої ознаки деяких складів злочинів, зроблено висновок про необхідність виключення їх з Кримінального кодексу України і концентрацію ознак усіх цих діянь з втягнення неповнолітніх у загальній нормі – ст. 304 КК, що дозволить набути закону точності, логічної завершеності й безпробільності, а також передбачити єдині для всіх видів втягнення неповнолітніх кваліфікуючі ознаки складу злочину й оптимальні санкції.
5. Обґрунтовано недоцільність розподілу єдиної загальної норми (ст. 304 КК України) на дві норми загального характеру та представлено авторський варіант назви, диспозиції, кваліфікуючих ознак і санкцій цієї статті.
6. Вперше виділені та окремо розглянуті такі категорії, що характеризують втягнення неповнолітніх у протиправні дії, як сутність, форми, способи та види втягнення.
7. Обґрунтовано, що при втягнені неповнолітніх у пияцтво, у заняття жебрацтвом чи азартними іграми вимога закону про систематичність дій повинна пов язуватись не тільки з діями винної особи, але й з діями неповнолітнього, в якого бажання займатися антигромадськими діями може виникнути не тільки внаслідок неодноразових утягнень, але й внаслідок певного одноразового впливу.
8. Вперше обґрунтовано і запропоновано уточнити в диспозиції ст. 304 КК України формулювання відносно втягнення неповнолітніх у заняття азартними іграми вказівкою на те, що відповідальності підлягає втягнення в азартні ігри, які тягнуть за собою виникнення матеріальних або інших зобов язань антигромадського характеру.
9. Наведено додаткові аргументи, що вина суб єкта злочину стосовно дій з втягнення неповнолітнього в антисоціальну поведінку та їх наслідків може характеризуватись як прямим, так і непрямим умислом, а щодо факту неповноліття втягуваного – як умислом (прямим чи непрямим), так і необережністю у вигляді злочинної недбалості.
10. Наведено додаткові аргументи на користь визнання суб єктом втягнення неповнолітніх у будь-які злочинні чи інші антигромадські дії лише особи, яка досягла вісімнадцятирічного віку, і запропоновано таке положення прямо передбачити у ст. 304 КК України.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки й рекомендації відносно кримінальної відповідальності за втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність можуть бути використані: у правотворчості при подальшому вдосконаленні кримінального законодавства; у правозастосовчій діяльності – для вирішення питань кваліфікації розглядуваних злочинів; у навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників та при викладенні курсу Загальної й Особливої частини кримінального права.
Апробація результатів дослідження. Результати дослідження включені до дисертації. Робота обговорена на засіданні кафедри кримінального права і кримінології Національного університету внутрішніх справ, схвалена і рекомендована до захисту. Основні положення дисертації і теоретичні висновки доповідалися на міжнародній науково-практичній конференції „Динаміка наукових досліджень”, яка відбулася 21–30 червня 2004 року у м. Дніпропетровськ; на міжнародній науково-практичній конференції „Перспективные разработки науки и техники”, яка відбулася 22 жовтня 2004 р. у м. Белгород (Росія), а також на першій міжнародній науково-практичній конференції „Науковий потенціал світу”, яка відбулася 12-15 листопада у м. Дніпропетровськ. Результати дисертаційного дослідження впроваджені в навчальний процес Донецького національного університету та практичну діяльність органів прокуратури Донецької області, про що є відповідні акти впровадження.
Публікації. За результатами дослідження дисертантом одноособово опубліковано три статті у фахових наукових виданнях України, а також три тези доповідей.
| 
