|
Актуальність теми дослідження. Головною ознакою сучасного етапу розвитку людської цивілізації є зближення та взаємопроникнення різних національних правових культур, взаємозбагачення та розвиток суспільних систем через засвоєння кращих надбань людства. Цей процес, обумовлений пріоритетом гуманістичних ідеалів у державно–правовій політиці багатьох країн, закономірно призводить до необхідності історико–юридичного дослідження особливостей функціонування різних форм державної влади з метою квінтесенції позитивного суспільного досвіду. Проголошення незалежності та прийняття Конституції України стали тими основоположними актами, які визначили стратегію розвитку нашої держави на майбутнє як демократичної та правової. Функціонування державної влади в режимі консенсусу — це той ідеальний стан речей, до якого прагне політична практика всього світу. Україна теж не стала винятком, а тому від моменту проголошення незалежності ведуться пошуки найбільш ефективної організації влади з метою надання стабільності політико–правовій системі України, збереження і розвитку демократичного ладу в державі. Здійснення реформ та європейський вибір може сприяти виходу України на новий етап суспільно–політичного розвитку, зміцненню демократії, наближенню до ідеалу правової та соціальної держави лише за умов виваженості та наукової обґрунтованості кожного кроку державотворення. У зв язку з цим об єктивно необхідним є дослідження юридичних процесів розвитку сучасної державності, методів здійснення державної влади у країнах із різними формами правління з метою виявлення позитивного досвіду організації та діяльності представницьких установ та максимального використання їх кращих надбань. Очевидним є визначення сучасного стану українського суспільства як перехідного. Досвід Німеччини є найбільш переконливим прикладом успішного переходу від авторитарно–терористичного режиму до стійкої демократії на основі поєднання ефективної ринкової економіки, державного регулювання і соціальної справедливості в інтересах політичної стабільності.
Історико–правовий досвід німецького парламентаризму переконує, що особливості функціонування представницьких органів у системі державного устрою значною мірою обумовлюють рівень демократії у державі, створення реальних умов для забезпечення гідного життя і свободи особистості, захисту її соціальних і економічних прав, стабільність розвитку політичної системи та її здатність адекватно реагувати на зміни в суспільстві. У зв язку з цим особливого значення набуває вивчення основного гаранта економічної та соціально–політичної стабільності Німеччини – парламенту, в першу чергу історії його виникнення, розвитку, особливостей сучасного формування та функціонування. Актуальність даної проблеми, а також недостатня її розробленість в історико–правовій науці і зумовили вибір теми даного дисертаційного дослідження. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до п. 2.1 Постанови Президії Національної академії наук України від 27 вересня 2000 року № 257, п.1.2 Переліку державних наукових і науково–технічних програм з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки на 2002–2006 рр., затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2001 р. № 1716, п.10 Тематики пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002–2005 рр., затвердженої наказом МВС України від 30 червня 2002 р. № 635, п. 1.1 Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001–2005 рр., а також планів наукових досліджень кафедри теорії та історії держави і права Національного університету внутрішніх справ. Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає у комплексному аналізі правових засад виникнення та особливостей функціонування парламенту Німеччини та розробці на цій основі конкретних пропозицій, спрямованих на вдосконалення конституційного та поточного законодавства України. У роботі поставлено такі основні завдання:
– розширити джерельну базу досліджуваної проблеми за рахунок залучення до наукового обігу значної кількості невідомих раніше документів;
– визначити і обгрунтувати сучасні методологічні підходи до вивчення проблем парламентаризму; – дати загальну характеристику представницьких (законодавчих) органів у механізмі державної влади; – з ясувати сутність та правовий статус перших прототипів парламентів на території сучасної Німеччини;
– вивчити процес становлення парламентаризму Німеччини; – виявити правовий статус і організацію діяльності Бундестагу;
– визначити партійний склад Бундестагу та охарактеризувати місце партій у системі державної влади ФРН;
– виділити особливості правового статусу депутатів Бундестагу;
– охарактеризувати специфіку діяльності допоміжних служб Бундестагу;
– визначити місце Бундесрату в системі державної влади Німеччини та дослідити особливості його формування та функціонування;
– дослідити особливості законотворчого процесу в ФРН;
– розробити й обґрунтувати відповідні наукові теоретичні і практичні рекомендації щодо реалізації конституційної моделі демократичної, правової, соціальної держави в Україні.
Об єктом дослідження є історико–правові процеси формування та розвитку представницьких (законодавчих) органів у механізмі державної влади Німеччини у період з 1871 р. по теперішній час.
Предметом дослідження є загальні та специфічні закономірності виникнення та розвитку представницьких (законодавчих) органів на території сучасної Німеччини, особливості їх формування та діяльності. Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність загальнонаукових та спеціально–юридичних методів і прийомів наукового пізнання. Історичний метод дав змогу дослідити виникнення, формування і розвиток представницьких (законодавчих) органів державної влади у світовій цивілізації (підрозділ 2.1) та у Німеччині, зокрема (підрозділи 2.2, 3.1 – 3.6), у хронологічній послідовності та виявити притаманні даному процесу закономірності і суперечності. За допомогою юридико–технічного методу було досліджено чинне законодавство Німеччини і практику його застосування державними органами (підрозділи 3.2 – 3.6). Метод абстрагування дозволив виділити найсуттєвіші ознаки розвитку парламентаризму в Німеччині (підрозділи 2.2, 3.1). Використання аналітичного методу дало змогу поділити предмет дослідження на складові частини та вивчити притаманні їм властивості (підрозділи 3.1–3.6). За допомогою логіко–семантичного методу поглиблено понятійний апарат парламентаризму (підрозділ 2.1). Компаративістський метод дав змогу проаналізувати спільні риси у розвитку парламентаризму у Німеччині та в Україні .
Науково–теоретичним підґрунтям дисертації є загальнотеоретичні наукові праці, розробки провідних фахівців у галузі історії та теорії держави і права, конституційного права, галузевих правових дисциплін О.М.Бандурки, А.З.Георгіци, Ю.Д.Древаля, Г.С.Журавльової, В.С.Журавського, Ю.М.Коломійця, В.Ф.Погорілка, О.Ф.Скакун, М.М.Страхова, Ю.М.Тодики, О.Ф.Фрицького, М.В.Цвіка, В.М.Шаповала, Ю.П.Ур яса, О.Н. Ярмиша та ін. Були досліджені праці зарубіжних учених М.Амеллера, Р.Бернхардта, Я.С.Драбкіна, А.Жалінського, Ж. Зіллера, Й.Ізензее, П.Кірххофа, Г. Кречмера, М.Мертеса, Т.Маунца, А.Рьоріхта, А.Фріча, К.Хессе та ін. Нормативною основою роботи є законодавчі акти Північно–Німецького союзу, Німецької імперії 1871 року, Веймарської республіки, імперії ІІІ Рейха, конституційне та поточне законодавство ФРН, Конституція України, міжнародно–правові акти, закони України, а також нормативно–правові акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств і відомств України. Використано також актуальну політико–правову публіцистику, на сторінках якої висвітлюються питання діяльності парламентів Німеччини та України. Емпіричну базу дослідження становлять статистичні та архівні матеріали, які стосуються діяльності Бундестагу та Бундесрату Німеччини.
Наукова новизна одержаних результатів визначається, передусім, тим, що автор уперше у вітчизняній науці зробив спробу комплексного історико–правового дослідження виникнення, структури, розвитку та функціонування парламенту Німеччини. У дисертації проаналізовано історію зародження перших представницьких органів на території сучасної Німеччини, досліджено особливості правового статусу інституцій та посадових осіб федерального парламенту, його функцій та завдань в історичному контексті. У науковий обіг уведено велику кількість досі не досліджених в Україні історичних та правових праць з даної проблематики, зокрема, нормативно–правових актів та опублікованих у Німеччині архівних матеріалів. У результаті проведеного дослідження сформульовано нові наукові положення та висновки, запропоновані здобувачем особисто. Основні з них такі:
- уперше комплексно обгрунтовано історико–правовий розвиток німецького парламентаризму та розроблено його періодизацію;
- уточнено визначення поняття парламенту як вищого представницького виборного колегіального органу державної влади, який діє на постійній основі та має законодавчі, контрольні та установчі повноваження;
- уперше доповнено періодизацію розвитку парламентаризму новим етапом, пов язаним із появою першого представницького органу держав – членів Європейського Співтовариства (Європейського Союзу) – Європейського парламенту;
- виявлено специфіку діяльності фракцій у Бундестазі та їх значення для забезпечення ефективної роботи парламенту;
- визначено, що в системі держаної влади ФРН Бундесрат виступає не як друга палата парламенту, а як окремий федеральний конституційний орган, через який землі здійснюють свій вплив на законодавство та управління державою на рівні Федерації та Європейського Союзу;
- обґрунтовано значення Бундесрату в системі державного устрою ФРН;
- досліджено вплив правового регулювання діяльності політичних партій у Німеччині на рівень демократії у державі, додержання прав, свобод та громадян; визначено правовий статус опозиційних партій;
- вперше показано еволюцію виборчої системи Німеччини;
- проведено комплексний аналіз особливостей законодавчого процесу в ФРН та виділено його стадії;
- сформульовано конкретні пропозиції щодо використання деяких державотворчих та правотворчих традицій Німеччини для подальшої розбудови демократичної, правової, соціальної держави в Україні.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки та пропозиції можуть використовуватись: а) у науково–дослідній роботі – для подальшого опрацювання загальних і спеціальних підстав виникнення, розвитку й функціонування представницьких (законодавчих) установ провідних держав світу; б) у правотворчості – при підготовці змін і пропозицій до чинного законодавства України з урахуванням позитивного досвіду Німеччини; в) у навчальному процесі – положення та висновки дисертації можуть бути використані в юридичних та інших навчальних закладах при вивченні курсів „Історія держави та права зарубіжних країн“, „Державне право зарубіжних країн“ та деяких інших курсів галузевих юридичних та історичних дисциплін, а також при розробці науково–практичних посібників і методичних рекомендацій.
Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремих її аспектів, одержані узагальнення і висновки були оприлюднені дисертантом на на XІ міжнародній науково–практичній історико–правовій конференції „Місцеві органи державної влади та самоврядування: історико–правовий аспект” (Суми, 16–18 квітня 2004 р.), міжнародній науково–практичній конференції „Методологічні проблеми сучасного перекладу” (Суми, 18–21 травня 2004 р.), XІІ міжнародній науково–практичній історико–правовій конференції „Етнонаціональні чинники в історії державно–правового будівництва” (Бахчисарай, 10–13 вересня 2004 р.), а також шляхом подання пропозицій та зауважень до законопроекту „Про внесення змін до Конституції України”. Публікації. Основні положення та результати дисертації викладені у п яти статтях, опублікованих у фахових виданнях, та трьох публікаціях за матеріалами науково–практичних конференцій. Структура дисертації зумовлена цілями і характером дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, які об єднують вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації становить 208 сторінок, у тому числі 18 сторінок списку використаних джерел (238 найменувань).
| 
