|
Події XX сторіччя надали поштовх до подальшого розвитку міжнародних відносин, стосунків між різними державами світу, урядовими та неурядовими організаціями, а також між громадянами цих країн. Консульське та дипломатичне право набуло помітного розвитку в світі, що було відображено у Віденськіх конвенціях про дипломатичні та консульські зносини від 18 квітня 1961 року та 24 квітня 1963 року відповідно, які мають універсальний характер.
Посилення інтеграційних процесів в світі не могли не відобразитися на консульській службі, зокрема на функціях консулів, які набули ще більшого розвитку та зросли кількісно. Функції голови консульської служби – консула доволі різноманітні, але загальним є одне: репрезентація аредитуючої держави та надання необхідної допомоги її громадянам. Практика показує, що все більшої ваги набирає така функція консулів, як вчинення нотаріальних проваджень, яка була не досить розвинена у попередні роки. Це пов язано перш за все з розширенням взаємопорозумінь між державами та прагнення їх надати своїм громадянам більше можливостей для реалізації прав та захисту іх інтересів на державному рівні, що відзначено у ст.3 Конституції України, а також Основних законах провідних держав світу. В даній робті автор розглядає питання стосовно процедури здійснення нотаріальної функції консулами, що має важливе значення, враховуючи непорузуміння, які можуть випливати з таких проваджень.
Актуальність теми дослідження. Нині правова система України відрізняється прогресивним розвитком законодавства, кількістю та якістю концепцій провідних вчених, але це, на жаль, стосується далеко не всіх важливих галузей правової науки. Наприклад, останній період після прийняття Конституції України відрізняється бурхливим розвитком конституційного, кримінального, цивільного і сімейного права, цивільного і адміністративного процесів. Але подібні зміни у законодавстві не можуть не позначатися на змісті діяльності консульських установ, які безпосередньо представляють певну країну на міжнародній арені і забезпечують здійснення прав громадян на державному рівні, а тому це повинно бути відображено на регламентації посадових повноважень консула. Автор вважає, що необхідно більш обмірковано відноситися до внесення відповідних змін до законодавства України, яке стосується зовнішніх зносин. Кардинальні зміни у зовнішніх відносинах в односторонньому порядку неможливі та викликатимуть певну реакцію з боку інших держав, що негативно може позначитися на іміджі України. Але міжнародні договори, ратифіковані Україною, також не можуть існувати відірвано від національного права, тому необхідно провести певні удосконалення окремих міжнародних договорів, що стосуються консульських зносин та охорони і захисту прав громадян.
Тому при визначенні актуальності теми дисертаційного дослідження перш за все треба наголосити на необхідності визначення у сучасних умовах статусу консула як публічної особи, яка діє від імені держави, відповідно до міжнародних угод та згідно публічної процедури на території іншої держави.
Крім того, незважаючи на те, що консули давно наділені компетенцією щодо виконання нотаріальної функції, до цього часу не існує відповідного Положення про порядок вчинення нотаріальних дій консулами України (враховуючи, що Консульський статут України був прийнятий ще у 1994 році, де і була закріплена така функція) , відсутні й наукові дослідження у цій сфері.
Можна вважати, що консульська діяльність в цьому аспекті є малодослідженою, оскільки аналізу цієї теми увагу приділяли не дуже багато вчених, серед яких необхідно виділити І.П.Бліщенка, Г.В.Бобильова, М.М.Богуславського, В.Н.Дурденевського, М.Г.Зубкова, Ю.Д.Ільїна, В.М.Репецького, О.Ф.Сакун, К.К.Сандровського, Г.І. Тункіна, але в цих роботах були наведені лише згадки про існування такої функції, стосовно ж процедури її здійснення не вдалося знайти жодних пояснень.
Зважаючи на вищенаведене автором пропонується узагальнити певний досвід, накопичений консульськими установами України щодо виконання юрисдикційної функції, зокрема, нотаріальної, вивчити сучасну практику їх діяльності та удосконалити сучасне законодавтво, яке регламентує як організаційні, так і процедурні аспекти вчинення консулами нотаріальних дій з метою охорони та захисту громадян України та юридичних осіб, які знаходяться за кордоном.
Дисертант вважає, що існування відповідної державної установи, яка має представляти і захищати права громадян за кордоном, - це достатній привід для того, щоб на науковому рівні звернути увагу на важливість діяльності консульських установ, оскільки права громадян визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ст. 3 Конституції України). Так, одним із основних питань міжнародного права є захист прав та інтересів та надання правової допомоги громадянам та юридичним особам, які знаходяться за кордоном. Саме така функція нині покладається на дипломатичні представництва та консульські установи, які представляють конкретну державу за кордоном, що закріплено у Віденській конвенції 1963 р. Враховуючи те, що держава взяла на себе зобов язання перед іншими державами та власними громадянами стосовно законності діяльності консулів, проведення такого дисертаційного дослідження вважається актуальним в контексті визначення статусу консула як публічної особи, яка діє від імені держави, відповідно до міжнародних угод та згідно публічної процедури на території іншої держави. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження виконана згідно з планом науково-дослідної програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розбудова міжнародних, правових, політичних та економічних основ державності України “ № 97128, зокрема, кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, тема “ Інтеграція України у світовий та європейський простір“ (державний реєстраційний №011БФ048-01) та комплексної програми “ Правові проблеми здійснення майнових та особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки“ (державний реєстраційний №0186.0.070867).
- Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є узагальнення основних положень міжнародного права у контексті охорони прав та інтересів суб єктів, які перебувають за кордоном і потребують правової допомоги, зокрема, щодо вчинення нотаріальних дій та розробки пропозицій по оптимізації законодавства у цій сфері. Аналіз Консульського статуту України, який регламентує також діяльність консула у частині вчинення нотаріальних дій, та консульської діяльності у цій сфері показав, що процедура за якою консули повинні їх вчиняти відсутня. Для досягнення зазначеної мети у дисертаційному дослідженні зосереджено увагу на вирішенні наступних важливих завдань: узагальнити наявні сучасні теорії та концептуальні підходи щодо виконання нотаріальних функцій, які здійснюються консульськими посадовими особами, з метою об єктивної їх регламентації законодавством і вдосконалення практики охорони і захисту прав громадян, які перебувають за кордоном;
- проаналізувати правовий статус консула при вчиненні ним нотаріальних дій та його можливу відповідальність в разі порушення консулом законодавства;
- визначити порядок встановлення відносин стосовно нотаріальної функції між громадянами України, які перебувають за кордоном та консульськими посадовими особами з метою чіткого й однозначного сприйняття регламентаційних норм законодавства щодо нотаріальних повноважень консула;
- виявити причини, що призводять до порушення прав громадян і юридичних осіб консулами у випадках відмови у вчиненні нотаріальних дій та неправильного їх вчинення; визначити процедуру звернення до цивільного судочинства для вирішення спорів, які виникають при реалізації прав та охоронюваних законом інтересів громадян та юридичних осіб в разі порушення законодавства при вчиненні консулом нотаріальних проваджень;
- на підставі узагальнення та аналізу практики вчинення консулом та іншими посадовими особами консульської установи нотаріальних дій, звернути увагу на можливі недоліки законодавства та механізму нотаріальної процедури щодо охорони і захисту прав громадян, юридичних осіб;
- викласти пропозиції щодо процедури здійснення консулами окремих нотаріальних проваджень з метою можливого подальшого їх застосування у законодавстві.
Об єктом дисертаційного дослідження є комплекс питань теоретичного і практичного характеру, що визначає сучасний правовий статус консула при виконанні ним нотаріальних функцій.
Предметом дисертаційного дослідження є теоретичні концепції і нормативна база, на яких ґрунтується сучасна діяльність консулів по вчиненню нотаріальних проваджень.
Методи дослідження. Вибір методів і методології обумовлені науковою і прикладною доцільністю. В основу дисертаційного дослідження покладені наукові методи і принципи, що властиві теорії міжнародного права з притаманними йому специфічними особливостями.у роботі використані порівняльно-правовий, формально-юридичний, структурний методи дослідження і метод системного аналізу. Методологічною осоновою дослідження обрано принцип системності, об єктивності і формальної логіки. Дисертантом функціональний метод використовувався для більш глибокого дослідження ролі і функцій консульських установ у врегулюванні правовідносин, пов язаних з реалізацією громадянами своїх законних прав та інтересів. Порівняльно-правовий і формально-юридичний методи використовувалися для аналізу досвіду зарубіжних країн, дослідження розвитку консульської діяльності, виявлення переваг у концепціях різних вчених, узагальнення практики укладення міжнародних договорів, що дозволило дисертанту виробити власні пропозиції по вдосконаленню цієї сфери діяльності. За допомогою методу системного аналізу була сприйнята багатогранність консульської діяльності та вироблені пропозиції по вдосконаленню окремих норм законодавства щодо організації консульської установи та процедури, яка повинна бути встановлена державою та відповідати принципу єдиної нотаріальної процесуальної форми та міжнародним договорам.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що результатом аналізу такого аспекту міжнародних відносин як нотаріальна діяльність консульських посадових і службових осіб, визначені особливості правового статусу консула та консульської установи за кордоном у контексті вчинюваних нотаріальних дій, сформульовані висновки і рекомендації щодо удосконалення консульської діяльності по виконанню нотаріальної функції. Наукова новизна одержаних результатів визначається у таких основних положеннях та висновках, які виносяться на захист: Автор вважає доцільним законодавче закріплення додаткових вимог до консулів, як посадових осіб, які наділяються державою повноваженнями по вчиненню нотаріальних дій, або інших посадових осіб, які уповноважені консулом на вчинення нотаріальних дій, зокрема, важається необхідним звертати увгу на наявність вищої юридичної освіти (університету, академії, інституту), проходження стажування та складання кваліфікаційного іспиту, свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, а також на володіння в достатній мірі нотаріальним законодавством держви, яку представляє консул. 2. Обґрунтовано, що недотримання консулом таємниці вчинюваних нотаріальних дій має сприйматися як підстава для дисциплінарної та цивільно-правової відповідальності консула.
3. Пропонується створити в структурі Управління консульської служби МЗС відділ забезпечення вчинення нотаріальних проваджень консульськими посадовими особами, до повноважень якого слід віднести: створення програми розвитку нотаріальної функції консульської служби; розробку положення про повноваження консула по вчиненню нотаріальних функцій за кордоном; забезпечення консулів спеціальними бланками нотаріальних актів та системи зв язку з Єдиними реєстрами вчинюваних нотаріусами нотаріальних дій (зокрема, з Єдиним реєстром доручень, заповітів і спадкових справ); розробку положення про діловодство у консульській установі стосовно вчинюваних нотаріальних дій; періодичний контроль за вчинюваними консулами нотаріальними діями; прийняття на зберігання вчинених консулами нотаріальних актів та передача їх до державного нотаріального архіву; узагальнення досвіду вчинення консулами нотаріальних проваджень за кордоном та висвітлення специфіки їх діяльності в окремих країнах.
4. Запропоновано критерій розподілу класифікації консульських договорів на два види: - з країнами, в яких існує нотаріат, тоді конкретизація договору має здійснюватися у відповідності до положень законодавств про нотаріат обох країн;
- з країнами, в яких нотаріат не передбачений або не розвинений та не регламентується законодавством, тоді відповідні нотаріальні функції консула мають бути чітко узгоджені на договірних засадах між державами.
5. Доведено, що консули України мають діяти згідно із принципом незалежності та неупередженості при вчиненні нотаріальних проваджень, а також узгоджувати свою діяльність із законодавством України та країни перебування, а також з міжнародними договорами ратифікованими Україною.
6. Узагальнені і класифіковані основні нотаріальні акти, посвідчені консулом, на види за територіальною ознакою: -які діють в Україні; -на території певної зарубіжної країни; -за кордоном без обмеження території дії певною країною; -на території України та за кордоном.
7. Обґрунтовано, що консули України можуть і зобов язані вчиняти нотаріальні провадження відносно прав громадян України, які незаконно перебувають на території іноземної країни, якщо вчинювані нотаріальні акти будуть стосуватись прав громадян, які реалізуватимуться на території акредитуючої держави.
8. Аргументована теза про необхідність наділення почесного консула України компетенцією щодо вчинення окремих нотаріальних дій, таких як посвідчення заповіту, довіреності, засвідчення справжності підпису на документі. 9. Запропоновано вносити у закордонні паспорти громадян України їх особисті підписи, що дозволить не тільки ідентифікувати особу за фотокарткою, але й перевірити її особистий підпис при посвідченні договорів та засвідченні справжності підпису на документі.
10. Доведена недоцільність відкриття спадщини консулом України навіть у тому випадку, коли громадянин України помер в окрузі його діяльності.
11. Пропонується ст. 20 Консульського статуту викласти наступним чином: “Консул зобов язаний вживати заходів для того, щоб юридичні особи та громадяни України мали реальну можливість користуватися в повному обсязі всіма правами, наданими їм законодавством держави перебування і міжнародними договорами, учасниками яких є Україна і держава перебування, а також міжнародними звичаями”.
12. Пояснено доцільність приєднання України до Конвенції щодо міжнародного керування майном померлих осіб, підписаної в Гаазі 2 жовтня 1973 року.
13. Доведено, що в інтересах громадян та юридичних осіб України та іноземних громадян потребується чітка регламентація у часі місця знаходження архіву нотаріальних актів, посвідчених консулом, з метою отримання зацікавленими особами їх дублікатів.
14. Вважається недопустимим передання нотаріальних документів на зберігання приймаючій країні, а необхідно нотаріальний архів передавати на зберігання консулу третьої країни з одночасним призначенням його почесним консулом України та з наданням йому повноважень по вчиненню нотаріальних дій для громадян України.
15. Встановлено, що громадянин вправі звернутися за вчиненням нотаріальної дії до нотаріуса країни перебування або до консула своєї країни, а тому посвідчений цими особами документ має отримувати відповідний статус – нотаріальний акт, і такий документ, посвідчений консулом, не потребує легалізації не в силу Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, а в силу його відповідності Віденській конвенції та двостороннім консульським конвенціям.
Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що в результаті дисертаційного дослідження сформульовані концептуальні положення, висновки та практичні рекомендації, які можуть бути використані в роботі МЗС, зокрема в діяльності консульської служби з питання вчинення нотаріальних дій, і визначають напрями вирішення окремих теоретичних і практичних проблем створення, діяльності консульської служби в окремій країні з урахуванням здійснення консуломи вищезгаданої функції. Запропоновані висновки можуть слугувати теоретичним підґрунтям для подальшої розробки положень науки міжнародного публічного права взагалі та розробок МЗС України щодо Положення про вчинення нотаріальних дій консулами зокрема.
Основні результати цього дисертаційного дослідження можуть бути використані у навчальному процесі при викладанні курсів "Міжнародне право”, спецкурсів “Дипломатичне та консульське право”, „Міжнародний нотаріальний процес", ”Організація та діяльність консульської установи по вчиненню нотаріальних актів”, а також при підготовці підручників та навчальних посібників за даною проблематикою.
Рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства, спрямовані на підвищення рівня охорони і захисту прав громадян та юридичних осіб, які перебувають за кордоном для більш ефективної реалізації положень, закріплених у міжнародно-правових актах, та стосовно удосконалення відповідного законодавства України у цій сфері, а також можуть бути використані у нормотворчій діяльності і правозастосовчій практиці.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконане дисертантом самостійно. Основні теоретичні положення та розробки, що характеризують наукову новизну дослідження, теоретичне і практичне значення його результатів, одержані дисертантом особисто. Апробація результатів дисертації. Результати роботи оприлюднювалися на науково-практичних конференціях, зокрема, на конференціях, проведених в Інституті Міжнародних відносин Київського національного університету ім. Т. Шевченка.
Дисертація обговорювалася на засіданні кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Публікації. Основні положення і висновки дисертації знайшли відображення у 6 наукових статтях: з них 5 опубліковані у наукових фахових виданнях та 3 тезах доповідей на конференціях.
Структура дисертації та її обсяг. У відповідності до мети, завдань і предмету дослідження структура дисертації складається з вступу, 3 розділів, висновків та списку використаних джерел (282 найменування). Загальний обсяг дисертації становить 197 сторінок друкованого тексту, обсяг використаних джерел - 15 сторінок.
| 
