|
24 серпня 1991 року Верховною Радою України від імені Українського народу було прийнято “Акт проголошення незалежності України” [2]. Цей історичний факт став відправним пунктом щодо широкомасштабних політичних, економічних, правових, соціальних перетворень у суспільстві.
Конституція України вперше в історії нашої держави визнала людину, її життя і здоров я, честь і гідність, недоторканість і безпеку найвищою соціальною цінністю (ч. 1 ст. 3) [71]. Відповідно до Основного Закону держава забезпечує захист прав усіх суб єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки (ч. 4. ст. 13 Конституції України), а розвиток ринкових відносин, що стали можливими після проголошення незалежності України, викликав до життя найрізноманітніших суб єктів господарювання різних форм власності. При цьому важливе місце держава відводить захисту прав та законних інтересів кредиторів і інвесторів. Це одне із головних завдань держави, оскільки без них, як відомо, не може нормально розвиватися жодна держава, захист від посягання на ці права, яке не лише зачіпає власні інтереси суб єктів господарювання, але й підриває довіру до держави, позбавляючи її економіку важливого фінансового джерела - кредитів та інвестицій, і становить велику суспільну небезпеку. Однак зусиль держави, спрямованих на захист прав суб єктів господарювання, недостатньо. Нерідко вони мають непослідовний характер. Приймаються з цього приводу не завжди досконалі нормативно-правові акти, які, до того ж, часто змінюються. Це, в цілому, негативно позначається на стабільності господарської діяльності, відповідальності господарюючих суб єктів та посадових осіб, причетних до цього. Позитивні структурні зміни в економіці України, які спостерігаються протягом останніх років, неадекватно відображаються у різних галузях права, зокрема в господарському, цивільному, податковому, кримінальному. Аналізуючи сучасний стан і динаміку економічної злочинності, варто визнати, що вона еволюціонувала набагато швидше, ніж держава знаходила ефективні засоби протидії кримінальній експансії. На наявність серйозних проблем у сфері правовідносин, росту кількості порушень законодавства показує і практика роботи правоохоронних та контролюючих органів держави. Державні статистичні дані свідчать про те, що протягом останніх років отримали розповсюдження нові, досі невідомі правоохоронним органам, види правопорушень. У світлі нових економічних відносин, що формуються, та кримінологічних процесів, які виникають у цьому зв язку, питання вдосконалення кримінального законодавства набуває виключної гостроти [123, с. 178-199]. Нині у Кримінальному кодексі України [80] (далі – КК) передбачено ряд норм, яких в українському кримінальному праві за часів Радянського Союзу не існувало [99, с. 6]. Ця закономірність є наслідком корінних змін в економіці країни, що знайшло своє відображення у нормах Розділу VІІ КК “Злочини у сфері господарської діяльності”. До нововведень відносяться і статті про відповідальність за злочини, пов язані з банкрутством (статті 218-221 КК). Посягання на законну господарську діяльність становлять значну суспільну небезпеку, оскільки вони націлені на досить важливий сектор господарської діяльності країни, стосуються інтересів значної частини суспільства. Такі злочини є досить поширеними, однак кримінальні справи цієї категорії порушуються лише в поодиноких випадках. Основна причина цього полягає не тільки в тому, що відповідальність за їх вчинення встановлена не так давно, а й в їх високій латентності, що пояснюється недостатньою увагою держави не лише до законодавчого захисту господарської діяльності, а й до діяльності правоохоронних органів стосовно захисту прав суб єктів господарювання. Вони, маючи безліч внутрішніх проблем, фактично залишені один на один із кримінальними структурами, які в багатьох випадках мають більші і кращі можливості, ніж правоохоронні і судові органи. Все це негативно позначається на ефективності правового захисту суспільних відносин, втіленні в життя одного з основоположних принципів діяльності правової держави – невідворотності відповідальності за вчинений злочин.
Актуальність теми дослідження. Становлення Української держави, зміна її політичного і соціально-економічного устрою, здійснення економічної реформи, стрімкий розвиток світових процесів глобалізації сприяли виникненню нових функцій держави, у т.ч. щодо захисту всіх суб єктів права власності і господарювання. У той же час, негативні процеси, особливо тінізація економіки, зростання її кримінального сектора та інші недоліки економічного розвитку, не сприяли ефективному здійсненню реформ. В Україні набули поширення нові види злочинів, до яких відносяться злочини, пов язані з фіктивним банкрутством та доведенням до банкрутства. Політика протидії цим видам злочинів у державі до недавнього часу відрізнялася нестабільністю та відсутністю зваженої науково-обґрунтованої концепції впливу державних органів на дане явище. Це стосується як економічних та правових заходів, так і діяльності правоохоронних органів. Банкрутство – це один з невід ємних інститутів ринкової економіки і важливий інструмент у взаєминах боржника з кредиторами. В останні роки банкрутство в Україні все більше набуває кримінальних відтінків, а механізм банкрутства фактично стає механізмом перерозподілу власності. Державна статистика свідчить, що з кожним роком кількість збанкрутілих підприємств збільшується. У 2003 році через цю процедуру пройшло 7904 українських підприємства. На 1 січня 2005 року до інформаційної бази даних Держкомстату включено 7752 підприємства державної форми власності, у тому числі підприємства з часткою держвласності у статутному фонді. З цього числа загальна кількість неплатоспроможних підприємств становить 111 чи 1,2 %. Сама по собі кількість банкрутів в Україні здається не дуже великою, оскільки, наприклад, у Німеччині чи США щорічно стають банкрутами 3-5% компаній, в Росії – 1%. Але специфіка банкрутства в Україні, як, до речі, і в Росії, полягає в тому, що переважну більшість підприємств з державною формою власності умисно доводять до банкрутства, а виручені від цієї процедури кошти до бюджету України не надходять. Сьогодні за формальними ознаками можна визнати банкрутами 40% українських підприємств, оскільки за офіційними даними вони працюють збитково [33]. Однак, на думку експертів, в Україні оголошуються банкрутами не ті підприємства, які дійсно не можуть “піднятися”, а ті, у яких є шанси “вижити”, але комусь вигідно захопити через процедуру банкрутства їх ліквідні активи. Проблема кримінальної відповідальності за фіктивне банкрутство і доведення до банкрутства, незважаючи на її значущість і актуальність, у науці кримінального права є ще недостатньо теоретично розробленою. Таке дослідження є потребою практики боротьби з цими злочинами і по визначенню вчених та практиків є “найбільш актуальною і недостатньо врегульованою” [128, с. 15]. Для вітчизняної правової науки розробка кримінально-правових заходів щодо запобігання кримінальним формам банкрутства на даному етапі є значною мірою новим напрямом наукового пошуку, який має враховувати реалії сьогодення. Теоретичною основою дослідження слугували праці вчених у галузі кримінального права, кримінології, фінансового, господарського права в межах, необхідних для пояснення предмету дослідження, зокрема, українських: Г.В. Андрусіва, П.П. Андрушка, М.І. Бажанова, В.І. Борисова, Я.М. Брайніна, В.Г. Гончаренка, І.М. Даньшина, В.П. Ємельянова, М.Й. Коржанського, О.М. Костенка, В.М. Куца, П.С. Матишевського, В.О. Навроцького, М.І. Панова, В.М. Поповича, В.В. Сташиса, В.Я. Тація; російських: В.В. Волженкіна, Л.Д. Гауфмана, В.В. Колесникова, А.М. Медведєва, А.М. Трайніна, Б.С. Утевського, Е.А. Фролова, А.М. Яковлєва, П.С. Яні; іноземних: К. Гайарфаса, Де Брюс Л., Дж. Ерла, Р. Дрейка, Г. Папе, А. Рапачинського, М. Редвана, Р. Фридмана, А. Халустік та ін.
Незважаючи на наявність численних наукових досліджень, Україна на сьогодні не має цілісної концепції, яка б відображала реальну картину стану протидії фіктивному банкрутству та доведенню до банкрутства. При цьому слід наголосити, що питання щодо такої протидії досліджено лише у двох дисертаціях: Н.М. Ляпунової “Кримінальна відповідальність за приховування банкрутства і фіктивне банкрутство” та О.О. Круглової “Кримінальна відповідальність за доведення до банкрутства (аналіз складу злочину) [84; 95]. Відмічаючи значний внесок цих авторів в розробку багатьох теоретичних проблем, пов язаних з кримінальною відповідальністю за окремі банкрутські злочини, слід зазначити, що наукова праця Н.М. Ляпунової була присвячена відповідальності за злочини в сфері банкрутства, якi були передбачені статтями 1562, 1563 КК України 1960 р., тобто ще до прийняття чинного КК, а О.О. Круглової – відповідальності лише за один склад злочину, передбачений ст. 219 КК України. Крім того, в цих наукових дослідженнях не повністю розкрито проблеми, пов язані з фіктивним банкрутством та доведенням до банкрутства, а щодо понятійного апарату, - автори лише торкалися даного питання.
У цьому секторі існує ще багато теоретично не узагальнених i невирішених практикою питань. Це стосується, зокрема, спеціального суб єкта та суб єктивної сторони цього злочину, встановлення матеріальної шкоди, диференційного підходу до кримінальної вiдповiдальностi за злочини, передбачені статтями 218, 219 КК, їх квалiфiкацiйних ознак, диспозицій цих статей, приведення законодавства України у вiдповiднiсть до європейських стандартів, наявності протиріч між КК та Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника, або визнання його банкрутом" в частині підстав порушення кримінальних справ.
Саме це робить актуальним завдання більш глибокого дослідження специфіки цих складів злочинів, їх місця серед господарських злочинів.
Загалом дослідження вітчизняних вчених торкалися питань історії, осмислення понятійного апарату інституту банкрутства та вдосконалення законодавства про банкрутство. Зокрема, це монографії М.І. Тітова [167], В.В. Джуня [43], О.М. Бірюкова [13], а також дисертації Р.Г. Афанасьєва “Проблеми правового регулювання банкрутства за законодавством України” [3], О.М. Бірюкова “Інститут неспроможності: порівняльно-правовий аналіз” [14], В.А. Малиги “Правове забезпечення санації та мінімізації негативних наслідків банкрутства” [98], Б.М. Полякова “Правові проблеми регулювання неспроможності (банкрутства)” [121], В.В. Радзивилюк “Санація як судова процедура банкрутства: порівняльно-правове дослідження” [138], М.І. Тітова “Матеріально-правові та процесуальні аспекти визнання господарюючих суб єктів банкрутами” [169].
Окрім зазначених праць, проблематика банкрутства досліджується в окремих статтях таких авторів, як: О.М. Бірюков, В. Бондаренко, П.Е. Власов, А. Волченко, В.М. Гайворонський, В.В. Джунь, Т. Джі, С. Жамен, І.А. Клепицький, Б. Колб, Л. Лакура, В.Д. Ларичев, К. Логінов, Е.В. Смірнова, А.Х. Тімербулатов, М.І. Тітов, А.М. Трайнін, Г. Федотова, А. Флеснер, Г.Ф. Шершеневич.
Враховуючи те, що в сучасній теорії і практиці не розроблено відповідного теоретико-методологічного інструментарію протидії кримінальному банкрутству, відсутній уніфікований понятійний апарат, необхідний для об єктивного відображення процесів, пов язаних із фіктивним банкрутством та доведенням до банкрутства, а також, що феномен “банкрутство” має міждисциплінарний характер і виходить за межі предмета наявних правових та економічних наук, розробка комплексної системи протидії фіктивному банкрутству та доведенню до банкрутства є актуальною і детермінується нагальними потребами теорії та практики.
Це вимагає вивчення досягнень української науки кримінального, господарського, фінансового права, кримінології, узагальнення кримінально-правового досвіду, аналізу та використання зарубіжного законодавства і відповідних міжнародно-правових актів на рівні дисертаційного дослідження. Зазначені обставини визначають актуальність, наукову і практичну значущість цієї проблеми, необхідність вирішення якої зумовлена завданнями правової діяльності в боротьбі з кримінальними формами банкрутства. Тему дисертації “Кримінально-правова відповідальність за фіктивне банкрутство та доведення до банкрутства” затверджено на засіданні Вченої ради Національної академії внутрішніх справ України (протокол № 1 від 27 січня 2004 року).
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження базується на основних положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376/2000 та розділу “Держава-господар” Програми Кабінету Міністрів України “Назустріч людям” [136].
Дисертацію виконано згідно з планами Національної академії внутрішніх справ України (п. 13 Основних напрямків наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України на 2001-2005 рр.). Особливого наукового значення набуває зв язок дисертаційного дослідження з Концепцією розвитку законодавства України на 1997-2005 роки.
Мета і завдання дослідження полягає у визначенні і розв язанні проблем правозастосовчої практики та вдосконалення інституту відповідальності за фіктивне банкрутство і доведення до банкрутства за кримінальним законодавством України.
- Для досягнення мети дисертаційного дослідження необхідно вирішити такі основні завдання: здійснити аналіз стану наукової розробки проблем кримінально-правової відповідальності за фіктивні банкрутства та доведення до банкрутства;
- вивчити становлення інституту банкрутства в Україні, розкрити роль держави у запобіганні фіктивному банкрутству та доведенню до банкрутства;
- з ясувати сутність і дати загальну характеристику фіктивного банкрутства та доведення до банкрутства за законодавством України та інших держав;
- визначити співвідношення понять “банкрутство”, “фінансова неспроможність” та “неплатоспроможність” з фіктивним банкрутством та доведенням до банкрутства;
- дати юридичний аналіз складу злочинів, передбачених статтями 218, 219 КК України;
- визначити проблеми, що виникають при застосуванні статей 218 та 219 КК України;
- розробити пропозиції щодо вдосконалення статей 218, 219 КК України та рекомендації щодо протидії кримінальним формам банкрутства.
Об єктом дослідження є злочинні посягання на суспільні відносини, пов язані з банкрутством суб єктів господарської діяльності.
Предметом дослідження є проблеми застосування кримінальної відповідальності за фіктивне банкрутство та доведення до банкрутства.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження стала сукупність загальнонаукових та соціально-галузевих методів та принципів, застосування яких дозволило всебічно дослідити об єкт дослідження у взаємозв язку, взаємозалежності та цілісності, задля вирішення завдань, поставлених перед дисертантом. Для досягнення зазначених цілей у ході дослідження застосовано ряд таких загальнонаукових методів дослідження, як: діалектичний – перехід від загального до окремого та конкретного, і навпаки (підрозділ 1.1; розділ ІІ; підрозділ 3.1); соціологічний метод застосовувався у процесі накопичення наукової інформації про предмет дослідження, зокрема, при вивченні судової практики, офіційних, наукових та бібліографічних джерел тощо (підрозділ 3.1); історико-правовий метод використано при розгляді становлення та розвитку інституту банкрутства в Україні (розділ І); метод аналізу та синтезу використовувався при аналізі базових понять, наприклад, визначенні банкрутства, неправомірних дій тощо.
Методологія будь-якого наукового дослідження передбачає також використання певних спеціальних юридично-галузевих методів та принципів, правильний вибір яких дозволяє систематизувати та провести оцінку даних, використаних при написанні роботи.
Так, для визначення та поглиблення понять (термінів) використовувався логіко-гносеологічний метод (розділ І). За допомогою статистичного методу було розглянуто динаміку злочинів, пов язаних із фіктивним банкрутством і доведенням до банкрутства, та їх питому вагу у загальній кількості злочинів у сфері економіки (підрозділ 3.1). Завдяки порівняльно-правовому методу визначено рівень розвиненості національного законодавства у сфері протидії кримінальним формам банкрутства на предмет якості, системності, узгодженості (підрозділ 1.3; розділ ІІ). Логіко-юридичний метод застосовано при розробці пропозицій щодо вдосконалення статей 218 та 219 КК України (розділ ІІ; підрозділ 3.2). Автор також дотримувався принципу єдності конкретно-історичного та концептуального підходів при дослідженні об єкта і предмета дисертаційної роботи, застосовував спеціальні юридичні методи аналізу і тлумачення правових норм (підрозділ 1.1; підрозділ 2.3). У роботі використано також структурний метод та метод системного аналізу (розділ 1; розділ ІІ). В сучасній фаховій літературі підкреслюється, що теорія покликана об єднати в одне ціле різні форми знання, а надання цьому цілому та його компонентам якість системності – характерна риса науковості [76, с. 5].
Комплексне використання загальнонаукових та юридично-галузевих наукових методів надало можливість повного та об єктивного дослідження обраної предметом роботи проблеми кримінальної відповідальності за банкрутство та доведення до банкрутства.
Емпіричну базу дисертації становлять норми чинного законодавства України, відомчі нормативні акти правоохоронних та контролюючих органів України. Крім цього, широко використовувалися матеріали 55 кримінальних справ та опитування 95 слідчих Державної податкової міліції ДПА України та 110 арбітражних керуючих, які здійснювали провадження у справах про банкрутство, матеріали аналітичних підрозділів Верховного Суду України та Вищого господарського суду України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших у сучасній Україні комплексним дослідженням проблем кримінальної відповідальності за доведення до банкрутства та за фіктивне банкрутство. Вона визначається сучасною постановкою проблеми, дослідженням нових ідей і тенденцій розвитку кримінально-правових відносин у сфері протидії кримінальним формам банкрутства. Особливий внесок автора полягає в обґрунтуванні низки нових теоретичних висновків, уточнення змісту окремих термінів та понять, котрі мають наукове й практичне значення, що знайшло своє відображення в конкретних теоретичних положеннях і пропозиціях. Підсумком дослідження стали такі наукові результати, які мають наукову новизну або містять суттєві ознаки новизни, отримані дисертантом:
1. 1. Встановлено, що феномен “банкрутство” має міждисциплінарний характер. Ефективна боротьба з ним потребує вдосконалення кримінально-, господарсько- та цивільно-правових, економічних і кримінологічних підходів;
2. Розроблено теоретико-методологічні основи комплексного економіко-правового дослідження проблем застосування кримінальної відповідальності за фіктивне банкрутство та доведення до банкрутства;
3. Визначено недоліки щодо правового регулювання інституту банкрутства в Україні. Зокрема, виявлені прогалини в законодавстві в частині неузгодженості норм чинного кримінального права з нормами цивільного та господарського права. Запропоновано шляхи усунення існуючих нормативних прогалин через розширення підстав щодо встановлення суб єктного складу злочину, передбаченого статтями 218, 219 КК, а саме віднесення до суб єктного складу кредиторів, суб єктів господарської діяльності та диференційного підходу при встановленні розміру завданих збитків;
4. Визначено та охарактеризовано основні науково-практичні передумови, сукупність яких є достатньою для вдосконалення кримінально-правових норм, що забезпечують захист суб єктів господарської діяльності від доведення до банкрутства та фіктивного банкрутства, до яких відносяться: а) соціально-економічні; б) нормативні; в) кримінологічні фактори;
5. При визначенні досліджуваних видів кримінальної відповідальності, обґрунтовано необхідність віднесення до наслідків фіктивного банкрутства та доведення до банкрутства як прямих матеріальних збитків, так і збитків від зниження обсягів реалізації продукції і товарів, зниження попиту на послуги (недоотриманий прибуток або упущена вигода), оскільки шкода від фіктивного банкрутства та доведення до банкрутства може бути майновою (зменшення майна, спричинення збитків), немайновою (зниження ділової репутації, зменшення нематеріальних активів суб єкта господарювання) та політичною (підрив державної політики у сфері розвитку ринкових відносин тощо);
6. Встановлено причини та умови неефективного застосування статей 218 та 219 КК, а саме: недосконалість законодавства; складність тлумачення основних ознак об єктивної сторони складу злочинів по статтях 218, 219 КК; недостатній практичний досвід осіб, що застосовують законодавство; брак спеціальних правових знань у працівників правоохоронних органів, а також недостатня діяльність господарських судів по виявленню ознак фіктивного банкрутства та доведення до банкрутства, при розгляді справ, пов язаних із банкрутством;
7. Зроблено висновок, що доведення до банкрутства вчинюється як із корисливих, так і з інших мотивів: введення в оману кредиторів для отримання відстрочення чи розстрочення платежів, які належить сплатити на користь кредиторів, або списання боргів, так само, як і для несплати боргів, а також з інших мотивів (помста, заздрість, особисті ворожі стосунки з кредиторами, або задоволення інтересів третіх осіб);
8. Обґрунтовано необхідність диференційного підходу щодо встановлення кримінальної відповідальності за фіктивне банкрутство та доведення до банкрутства у випадку, коли цими діями спричинено стійку фінансову неспроможність чи завдано велику або особливо велику шкоду суб єкту господарювання або державі;
9. Доведено необхідність вдосконалення інституту кримінальної відповідальності для усунення виявлених неузгодженостей та протиріч в юридичних конструкціях досліджуваних кримінально-правових нормах та забезпечення досягнення цілей кримінально-правового впливу;
10. У дослідженні обґрунтована необхідність внесення в диспозицію розглянутих кримінально-правових норм наступні положення: для притягнення до кримінальної відповідальності за фіктивне банкрутство необхідно щоб "завідомо неправдива офіційна заява про ознаки неплатоспроможності повинна бути подана до господарського суду", з корисливих чи інших мотивів за наявності можливості задоволення вимог кредиторів;
11. Для забезпечення невідворотності кримінальної відповідальності за фіктивне банкрутство внесено пропозиції стосовно змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”: а) щодо доцільності проведення економіко-правової експертизи з метою встановлення ознак фіктивного банкрутства та доведення до банкрутства; б) щодо усунення розбіжностей між цивільним та кримінальним законодавством, у частині визначення розміру збитків при вирішенні питання щодо наявності фактів фіктивного банкрутства та доведення до банкрутства.
Автор провів теоретичне узагальнення питань правового регулювання у сфері відносин, що виникли на межі господарського та кримінального права, що само по собі має важливе наукове та практичне значення.
Практичне значення одержаних результатів зумовлюється актуальністю і новизною висвітлених у дисертації проблем, а також пропозицій щодо їх розв язання. Сформульовані у дисертації наукові положення, висновки та пропозиції спрямовані на вдосконалення чинного законодавства, які своєю кінцевою метою мають піднесення на більш високий рівень відносин, що виникають у процесі господарської діяльності, та прозорість процесів, пов язаних з інститутом банкрутства, що дасть змогу більш ефективно впливати на економічні процеси, що відбуваються в державі, зокрема: - у законотворчій діяльності – для підготовки змін до КК України, Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”;
- у науково-дослідницькій діяльності – як основа для подальшого наукового дослідження правових аспектів відносин фінансової неспроможності;
- у навчальному процесі – для підготовки навчального посібника з даної проблематики, при написанні наукових праць, підручників, методичних посібників з курсів “Кримінальне право”, “Господарське право” та інших, а також для викладання курсів кримінального права, зокрема, його Особливої частини, господарського права та господарського процесу;
- у правоохоронній діяльності – для використання практичними працівниками правоохоронних органів та судів з метою правильного вирішення питань кваліфікації цих злочинів, відмежування їх від суміжних складів злочинів.
Практична цінність результатів дослідження підтверджена актами впровадження.
Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертації апробовані автором під час виконання і обговорення її на засіданні кафедри кримінального права та процесу в Київському університеті права НАН України. Окремі положення і теоретичні висновки дисертації викладено в доповідях на тему: “Кримінальна відповідальність за фіктивне банкрутство і доведення до банкрутства згідно із законодавством України та основних розвинених зарубіжних країн”, зроблених на міжнародній науково-практичній конференції “Реформування правової системи України: проблеми та перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів”, проведеній Національною академією управління за участю Академії правових наук України, Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Інституту законодавства Верховної Ради України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Спілки юристів України у квітні 2004 р., та на тему “Кримінальна відповідальність за фіктивне банкрутство та доведення до банкрутства згідно з законодавством України та розвинутих зарубіжних країн” – на Міжнародному форумі з фінансового оздоровлення та банкрутства, який відбувся у вересні 2004 р. у м. Києві за участю Вищого господарського суду України, Комітету Верховної Ради України з питань промислової політики та підприємництва, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Фонду державного майна України, Всеукраїнської громадської організації “Спілка кризис-менеджерів України”, Українського союзу промисловців і підприємців, асоціації українських банків і Центру комерційного права. Дисертант брав участь у підготовці Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про практику застосування Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
Основні положення дисертації, висновки та рекомендації використано й апробовано дисертантом у 5 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях. Окрім того, напрацьовані у процесі дисертаційного дослідження теоретико-методологічні та методичні матеріали використано при підготовці пропозицій до законів України, а також під час читання лекцій на семінарах, в Академії адвокатури України та юридичному факультеті в Київському національному університеті культури та мистецтв.
Структура дисертації обумовлена її метою та поставленими завданнями і складається зі вступу, трьох розділів, які містять дев ять підрозділів, висновку, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг рукопису дисертації становить 223 сторінки, із них основний текст 189 сторінок, додатки на 17 сторінках. Список використаних джерел містить 208 найменувань.
|
