|
Актуальність теми. Представництво в умовах розширення кількості учасників економічних відносин, посилення їх автономії є ефективним засобом здійснення прав та реалізації обов язків учасниками економічного обігу.
Сформувавшись у головних рисах ще в римському приватному праві, представництво дало життя різним правовим інститутам. З розвитком суспільства сфера застосування представництва охопила широке коло як майнових, так і немайнових відносин.
Зокрема, представництво істотно розширює можливості здобуття та реалізації суб єктивних прав і обов язків, особливо для недієздатних та обмежено дієздатних осіб, оскільки за допомогою представництва можливі здобуття і реалізація більшості цивільних прав і обов язків. Разом із тим залучення до захисту цивільних прав та інтересів учасників цивільного обігу інших осіб (представників, опікунів, піклувальників, помічників тощо) вимагає чіткого законодавчого регулювання та забезпечення належного застосування, без чого неможливо додержання принципу неприпустимості свавільного втручання в особисте життя приватної особи та ін.
Актуальність теми посилюється тим, що в судовій практиці виникає чимало питань, які потребують теоретичного та законодавчого уточнення. Зокрема, це питання встановлення меж повноваження та наслідків їх неналежного здійснення, у тому числі визначення наслідків перевищення меж повноважень представником, дії за відсутності таких повноважень, неналежне передоручення повноваження тощо.
Хоча загальні проблеми представництва свого часу були предметом спеціальних досліджень (А. Гордон, О.Л. Невзгодіна, В.О. Рясенцев, С.О. Халатов, І.В. Шерешевський), однак вони були виконані на іншому законодавчому та фактичному матеріалі. В Україні в останнє десятиліття існували лише деякі дослідження загальних проблем представництва, а також окремих видів представництва та пов язаних з цим питань: поняття та підстави добровільного представництва досліджував П.М. Крупко, рецепцію давньоримського інституту представництва в сучасному цивільному праві України – О.М. Сєверова, процесуальне представництво та окремі питання представництва на підставі довіреності – С. Фурса, правові наслідки представництва без повноважень та з перевищенням повноважень – Є.О. Харитонов та П.М. Крупко, відносини представництва, що виникають при вчиненні дій в інтересах іншої особи без її доручення, – Є.О. Харитонов та В.М. Зубар. Однак при цьому визначення сутності повноваження та правові наслідки неналежного здійснення повноваження як комплексну проблему, а також колізійні питання застосування відповідних норм цивільного законодавства в судовій практиці вітчизняні правознавці практично не досліджували. Така ситуація, на нашу думку, свідчить про недостатню увагу науковців до вивчення проблемних питань забезпечення належного використання інституту представництва в цивільному законодавстві України та практиці його застосування і, таким чином, про необхідність спеціального дослідження категорії „повноваження представника”, порядку реалізації повноваження відповідно до встановлених договором або законом його меж та цивільно–правових наслідків порушення цих вимог. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до напрямів досліджень Одеської національної юридичної академії на 2001 – 2005 роки „Правові проблеми становлення та розвитку сучасної Української держави” (державний реєстраційний номер 0101U001195).
Тема дисертаційного дослідження безпосередньо відповідає плану наукових досліджень кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії в межах теми „Традиція приватного права в Україні”, затвердженої на засіданні кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії 9 вересня 2002 р., протокол № 2. Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є з ясування поняття та сутності представництва, визначення вимог до здійснення суб єктивних прав і обов язків через представника, а також, і головним чином, наслідків здійснення представництва з перевищенням повноважень.
Для досягнення мети були поставлені такі завдання: дослідити теоретичне підґрунтя визначення поняття представництва та вимог до його реалізації; сформулювати єдину концепцію повноваження як категорії, іманентно властивої інституту представництва;
здійснити аналіз законодавства України з відповідних питань;
проаналізувати різні аспекти тлумачення належного здійснення представництва в судовій та нотаріальній практиці; проаналізувати систему правових засобів забезпечення його належної реалізації;
окремо і поглиблено дослідити наслідки представництва у випадках вад повноваження представника, порушень вимог про передовіру, зловживання представником своїми повноваженнями, його недодержання вказівок особи, яку він представляє;
узагальнити та систематизувати наслідки неналежного здійснення повноваження з формулюванням відповідних рекомендацій з уточнення та вдосконалення низки норм Цивільного кодексу України.
Об єктом дослідження є єдина концепція повноваження як категорії, іманентно властивої інституту представництва, а також наслідків його реалізації та засобів забезпечення такої реалізації, взятих у діалектичному взаємозв язку.
Предметом дослідження є акти цивільного законодавства, які регулюють відносини представництва і визначають характер і зміст повноваження та правові наслідки здійснення представництва з перевищенням повноважень, а також практика застосування зазначених законодавчих актів.
Методологічною основою дослідження був загальнонауковий діалектичний метод, а також спеціальні наукові методи логічного, системно–структурного та порівняльного аналізу, які в сукупності були застосовані для з ясування поняття та ознак представництва в цивільному законодавстві України, визначення його характеру, вимог до реалізації прав і обов язків у відносинах представництва та наслідків порушення цих вимог.
Теоретичною основою дослідження є праці вітчизняних та зарубіжних фахівців у галузі цивільного права, загальної теорії права, порівняльного правознавства тощо. Поміж них, передусім, треба згадати твори Ч.Н. Азімова, С.С. Алексєєва, В.К. Андрєєва, Д.В. Бобрової, С.І. Вільнянського, Ю.С. Гамбарова, А. Гордона, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, Л. Казанцева, О.О. Красавчикова, П.М. Крупка, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця, О.Л. Нєвзгодіної, Н.О. Нерсесова, І.Б. Новицького, О.А. Підопригори, В.О. Рясенцева, Н.О. Саніахметової, О.С. Сєверової, К.І. Соколовського, Є.О. Харитонова, Ю.С. Червоного, Б.Б. Черепахіна, Я.М. Шевченко, І.В. Шерешевського та ін.
Деякі з них присвячені аналізу інституту представництва в цілому (праці А. Гордона, О.Л. Нєвзгодіної, В.О. Рясенцева, О.С. Сєверової, К.І. Соколовського). Проте більшість наукових праць згаданих авторів присвячена аналізу лише окремих аспектів проблеми, котра є предметом даного дисертаційного дослідження, і лише деякі з них торкалися тих чи інших питань представництва з перевищенням повноважень (П.М. Крупко, О.Л. Нєвзгодіна, В.О. Рясенцев, В.Д. Фролов, Є.О. Харитонов).
Емпіричним підґрунтям дослідження було цивільне законодавство України, законодавство зарубіжних країн та судова практика з питань представництва.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим спеціальним комплексним дослідженням “категорії повноваження представника і представницьких правовідносин” за цивільним законодавством України та наслідків неналежного здійснення повноважень представником у відносинах представництва, виконаним на матеріалах нового Цивільного кодексу України. У межах проведеного дослідження одержано результати, що мають наукову новизну:
вперше у вітчизняній літературі зроблено спробу сформулювати єдину концепцію повноваження як категорії, іманентно властивої інституту представництва;
вперше обґрунтовано позицію про те, що розвиток інституту представництва відбиває змагання прагнення не допустити втручання у справи приватної особи і бажання забезпечити в необхідних випадках можливість допомогти в реалізації цивільних прав і обов язків неповністю дієздатній (або недієздатній) особі іншим суб єктом права;
вперше робиться висновок про те, що виникнення інституту добровільного представництва є результатом існування двох типів відносин, де виникає необхідність дій однієї особи від імені і в інтересах іншої особи: обов язкове представництво пов язане із заміщенням юридичної особистості однієї особи іншою незалежно від волі представника і волі того, кого представляють, а добровільне представництво встановлювалося на підставі угоди сторін, тобто є результатом їхнього вільного волевиявлення;
з урахуванням авторського бачення визначення категорії представництва пропонується уточнення його поняття, яке міститься у ст. 237 Цивільного кодексу України, зокрема способом заміни терміна „правовідношення” терміном „відносини” та введення у визначення категорії „повноваження”, котра необґрунтовано була втрачена при доопрацюванні проекту ЦК України;
запропоноване авторське визначення повноваження як суб єктивного права представника вчиняти правочини від імені особи, яку він представляє, а також обґрунтування доцільності закріплення відповідної дефініції в ЦК України;
вперше обґрунтовано висновок про те, що вимоги до належного здійснення повноваження встановлюються як нормами закону (ст.ст. 237, 238, 240, 241 ЦК України), так і договором сторін, якщо йдеться про добровільне представництво;
додатково обґрунтовано тезу про те, що неналежне здійснення повноваження представника може відбуватися в кількох типових випадках: перевищення меж повноваження; неналежне передоручення повноважень і подальше неналежне їх здійснення особою, котра передала повноваження, та її представником; привласнення представником неіснуючих у нього повноважень;
вперше здійснене узагальнення та систематизацію наслідків неналежного представництва з формулюванням відповідних рекомендацій із вдосконалення низки норм Цивільного кодексу України;
вперше обґрунтовано тезу про необхідність вдосконалення цивільного законодавства України за допомогою спеціального передбачення так званого „представництва без повноважень”, котре не передбачається в чинному ЦК України, але що існує на практиці. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що:
- у науково-дослідній сфері – висновки дисертаційного дослідження можуть бути основою для подальшого аналізу проблем представництва, категорії повноваження представника і представницьких правовідносин за цивільним законодавством України та наслідків неналежного здійснення повноважень представником у відносинах представництва;
- у сфері правотворчості – висновки, пропозиції та дефініції, сформульовані в дисертації, можуть бути використані в законотворчій діяльності: у процесі підготовки та удосконалення низки законодавчих та підзаконних актів, зокрема норм Цивільного кодексу України, що регулюють відносини представництва;
- у навчально-методичній роботі – матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці навчальних посібників та підручників з курсу цивільного права, при читанні лекцій з курсу цивільного права та підприємницького права, у розробленні відповідних спецкурсів.
Апробація результатів дослідження. Дисертація по частинах і в цілому обговорювалася на кафедрі цивільного права Одеської національної юридичної академії. Результати дисертаційного дослідження доповідались також на міжнародній науковій конференції „Римське право і сучасність” у травні 2004 р. (м. Одеса).
Публікації. Основні теоретичні та практичні висновки, положення та пропозиції дисертаційного дослідження викладені у 3 публікаціях, опублікованих у журналах та збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань, затвердженому ВАК України.
Структура дисертації. Дослідження будується за принципом поступального розгляду окремих питань, які пов язані з її проблематикою.
Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, поділених на 9 підрозділів, кожен з яких присвячено висвітленню тих чи інших аспектів забезпечення належної реалізації представництва та наслідків недотримання вимог законодавства в цій галузі. Наприкінці роботи узагальнено висновки, а також пропозиції з вдосконалення законодавства, наведено список використаних джерел. Повний обсяг дисертації складає 212 сторінок.
Список використаних джерел складає 264 найменувань, займає 24 сторінки і охоплює законодавчі акти, що використав автор дисертації, а також спеціальні праці з проблематики дисертаційного дослідження, виконані українською, російською та німецькою мовами.
| 
