|
Актуальність теми дослідження. Сучасний період розвитку суспільних відносин характеризується частковою заміною обігу товарно-матеріальних цінностей оборотом документів, що посвідчують певні права на такі цінності, якими, зокрема, є цінні папери. Спрощений через цінні папери обіг засобів виробництва та іншого майна обумовив формування юридичних правил, пов язаних з обігом самих цінних паперів.
Цивільно-правові договори про передання цінних паперів та/або прав, посвідчених цінними паперами, є практично єдиним поширеним способом обігу цінних паперів. Особливий об єкт таких договорів, яким є цінні папери, вимагає вдосконалення існуючих прийомів документування прав власності на цінні папери і прав, посвідчених ними, та оптимізації процедури укладення таких договорів.
Потребують подальшого вивчення питання теоретичного обґрунтування щодо розширення кола прав, що можуть бути посвідчені цінними паперами в умовах збільшення кількості видів цінних паперів. Система договорів з цінними паперами належить до мало досліджених у галузі цивільного права. Значний масив принципових питань правового регулювання такого виду зобов язань не одержав належного вирішення у нормотворчій практиці і висвітлення у теоретичних дослідженнях, що обумовлено нерозробленістю доктринальних засад регулювання зазначених договорів, не дозволяє визначити належне їм місце у системі цивільно-правових договорів, виявити критерії й чітко відмежувати від суміжних правових інститутів, встановити характер взаємозв язку між ними і не сприяє стабільності їх правового регулювання. Все наведене і обумовлює актуальність даного дисертаційного дослідження.
Ступінь наукової розробки даної проблеми. Теоретичні проблеми правового регулювання договорів з цінними паперами в українській правовій науці останніх років не були предметом комплексного дослідження. В науковій літературі висвітлювались лише окремі питання правового регулювання цивільно-правових угод (договорів) і деякі особливості обігу цінних паперів за такими угодами як в теоретичному, так і в практичному аспектах. В роботі використано результати досліджені, які проводили М.М.Агарков, С.С.Алексєєв, В.А.Бєлов, Д.В.Боброва, М.І.Брагінський, О.М.Вінник, Д.М.Гєнкін, О.В.Дзера, А.С.Довгерт, О.С.Іоффе, Н.С.Кузнєцова, Т.В.Кашаніна, А.С.Комаров, А.Д.Корецький, О.О.Красавчиков, Л.О.Лунц, В.В.Луць, Г.К.Матвєєв, Д.І.Мейєр, Д.В.Мурзін, Н.С.Нерсесов, А.Я.Пилипенко, О.А.Підопригора, В.В.Посполітак, Ю.В.Романець, Р.Саватьє, І.В.Спасібо-Фатєєва, В.І.Труба, І.Т.Тарасов, Ю.К.Толстой, Р.О.Халфіна, Я.М.Шевченко, Н.Д.Шестакова, Г.Ф.Шершеневич, В.С.Щербина, Л.Р.Юлдашбаєва, В.Ф.Яковлєв та інші.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дана робота включена до плану науково-дослідних робіт кафедри цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка відповідно до бюджетної теми №ДР019И007725 „Удосконалення правового механізму реалізації та захисту прав і інтересів людини і громадянина в Україні” (Протокол засідання вченої ради від 24 грудня 2001 року).
Об єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають з прав на цінні папери та прав, посвідчених цінними паперами, а також з реалізації таких прав за цивільно-правовими договорами.
Предметом дослідження стали норми чинного законодавства України в галузі правового регулювання цивільно-правових договорів з цінними паперами. Предмет дослідження також включав Рішення Конституційного Суду України, постанови Пленуму Верховного Суду України, роз яснення Президії Вищого Господарського (Арбітражного) суду, Оглядові листи Вищого Господарського (Арбітражного) суду. Автором самостійно опрацьована і узагальнена практика розгляду справ в судах.
Фактологічна база дисертації ґрунтується на матеріалах юридичної практики, з питань правового регулювання укладення, виконання, зміни, розірвання, визнання недійсними та неукладеними цивільно-правових договорів з цінними паперами, узагальненої в науково-практичних, методичних та інформаційних виданнях, а також неузагальненої практики.
Основна мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб, виходячи з досягнень цивільно-правової науки, аналізу правозастосовчої практики, вітчизняного і зарубіжного досвіду щодо цивільно-правових договорів з цінними паперами виявити і визначити особливості таких договорів; порядок передання прав на цінні папери і прав за цінними паперами на підставі цивільно-правових договорів; особливості цінних паперів як об єктів цивільних правовідносин; провести системний аналіз правового регулювання цивільно-правових договорів з цінними паперами. Мета полягає також в тому, щоб, на підставі власних висновків, розробити пропозиції щодо вдосконалення законодавства з досліджуваних проблем.
Відповідно до поставленої мети автором визначені основні завдання дисертаційного дослідження: проаналізувати динаміку наукових поглядів, законодавство України та іноземних держав, а також судову практику для виявлення особливостей правового регулювання договорів з цінними паперами; визначити поняття договору з цінними паперами, проаналізувати ознаки цінних паперів, як об єктів таких договорів; охарактеризувати правову природу прав, що можуть бути посвідчені цінними паперами; визначити підстави та порядок передання прав на цінні папери та прав за цінними паперами на підставі цивільно-правових договорів; проаналізувати недійсні договори, визначити умови дійсності і підстави (умови) недійсності договорів з цінними паперами; охарактеризувати неукладені договори і виявити критерії їх відмежування від недійсних договорів.
Методологічна основа дослідження. При проведенні дисертаційного дослідження автор керувався загальнонауковим діалектичним методом та окремими науковими методами історичного, порівняльно-правового, формально-догматичного, системно-структурного аналізу. За допомогою діалектичного методу досліджувалось формування і розвиток вітчизняного та іноземного законодавства щодо нормативного регулювання цивільно-правових договорів з цінними паперами. Історичний метод дозволив дослідити динаміку розвитку інституту цінних паперів, його правового регулювання, починаючи з приватного права Стародавнього Риму. Широко використовувався під час написання дисертації метод порівняльно-правового дослідження. Саме з його допомогою з ясовувалось закономірне і випадкове, загальне і особливе в нормативному регулюванні договорів з цінними паперами. З допомогою формально-догматичного методу досліджувалась правова природа договорів, цінних паперів і прав за цінними паперами, здійснювалась зовнішня обробка емпіричного матеріалу; досліджувались юридичні факти, формувались визначення та загальна концепція дисертації. Також цей метод відіграв особливу роль у систематизації та класифікації емпіричного матеріалу. За допомогою системно-структурного аналізу досліджено місце інститутів, що регулюють цивільно-правові договори з цінними паперами в системі договірного права. Позитивну роль відіграли соціологічний, інструментальний, аксіологічний підходи до проблеми дослідження, методи звернення до інших юридичних наук, статистичної обробки емпіричного матеріалу, живого пізнання, особистого спостереження та ряд інших. Кожен з них у конкретному випадку використовувався не окремо, а в поєднанні з іншими.
Наукова новизна дисертації полягає у тому, що вперше в Україні на рівні дисертаційного дослідження системно розглядаються цивільно-правові договори з цінними паперами. В роботі викладено результати комплексного дослідженням правової природи прав, що можуть бути посвідчені цінними паперами; обґрунтовується доцільність введення і пропонуються визначення нових поняття: „анулювання договору”, „складне (кваліфіковане) волевиявлення”, „умови (підстави) недійсності договору”; розглядається правовий режим електронних документів. Новизна дисертаційного дослідження конкретизується, зокрема, в науково-теоретичних положеннях, висновках, та пропозиціях, найважливішими з яких є наступні:
1. Обґрунтовано висновок про те, що цінні папери незалежно від форми випуску можуть бути представлені легітимними документами: електронними або паперовими. Наведене стало підставою для наступного висновку про те, що на цінні папери, незалежно від їх форми випуску, може бути розповсюджений правовий режим рухомих речей.
2. Виявлено правову природу прав за цінними паперами, яка полягає в тому, що система прав, що можуть бути посвідчені цінними паперами, включає, окремо або в сукупності, речові, зобов язальні, членські (управлінські) права.
Наведене виступило підґрунтям для висновку про взаємозв язок прав, посвідчених цінними паперами, і окремих видів цінних паперів, який полягає в тому, що правовий режим прав за цінними паперами визначається в залежності від сукупності ознак самого цінного папера.
3. Обґрунтовано висновок, що передання прав на іменні цінні папери не потребує для цього пред явлення цінного паперу зобов язаній особі та не пов язане з внесенням змін до систем обліку таких цінних паперів, їх емітентів і власників.
На підставі наведеного встановлено особливий порядок волевиявлення, яке має місце при переданні прав на іменні цінні папери і прав, посвідчених іменними цінними паперами: передання прав на іменні цінні папери і прав, посвідчених іменними цінними паперами, на підставі цивільно-правових договорів характеризується складним (кваліфікованим) волевиявленням особи, яка прийняла рішення про передання. 4. Запропоновано визначення порядку передання прав на ордерні цінні папери і прав, посвідчених ордерними цінними паперами, як таке, що здійснюється одночасно з моменту передачі самого цінного папера з вчиненим індосаментом.
5. Обґрунтовано, що передання прав на іменні цінні папери і права, посвідчених іменними цінними паперами, за цивільно-правовими договорами, відбувається з моменту досягнення згоди про їх відчуження, який визначається моментом укладення (оформлення) останнього документа: договору або передавального розпорядження.
6. Встановлено, що передання прав на цінні папери на пред явника і прав, посвідчених такими цінними паперами, відбувається одночасно, визначається нормами речового права і здійснюється в порядку, передбаченому для обороту рухомих речей шляхом передачі самого папера на пред явника.
7. Обґрунтовано висновок про те, що передання прав за іменними цінними паперами в порядку активної цесії не відповідає правовій природі прав за іменними цінними паперами та характеру відносин між учасниками зазначених правовідносин (цедентом і цесіонарієм, з одного боку, та емітентом і власником іменних цінних паперів, з іншого).
8. Уточнено поняття договору з цінними паперами яке, зокрема, полягає у визнанні такого договору правочином, що вчинений двома або більше суб єктами цивільного права і направлений на встановлення, зміну, припинення суб єктивних цивільних прав та юридичних обов язків щодо цінних паперів.
9. Встановлено, що презумпція абстрактності щодо цінних паперів може бути спростована через публічну достовірність, яка встановлює обмеження заперечень боржника, але не повну їх відсутність. Обґрунтовано, що абстрактність цінних паперів не носить абсолютний характер для емісійних цінних паперів, крім паперів на пред явника.
На підставі цих та інших висновків дисертантом вносяться конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавства України, які також складають наукову новизну дослідження, зокрема:
1) запропоновано нормативно закріпити відкритість переліку цінних паперів, шляхом доповнення статті 2 Закону України „Про цінні папери і фондову біржу” пунктом другим:
„2. Випуск та порядок обігу цінних паперів неназваних в цьому Законі видів визначається іншими законами”.
2) пропонується закріпити основні ознаки цінних паперів у відповідній дефініції шляхом викладення статті 194 ЦК України в наступній редакції: „Цінний папір – це документ (паперовий чи електронний), який містить реквізити, визначені законом, і посвідчує право або сукупність прав в порядку, визначеному законом. Цінним папером можуть бути посвідчені окремо або в сукупності зобов язальні права, речові права, управлінські (членські) права. Обіг цінних паперів здійснюється в порядку, визначеному для обігу рухомих речей, з урахуванням особливостей, встановленим цим кодексом та іншими законами”;
3) запропоновано нормативно визнати документами (електронними документами – для систем електронного обліку) інформацію на рахунку у цінних паперах (для документарної форми випуску іменних цінних паперів) і на особовому рахунку (для бездокументарної форми випуску іменних цінних паперів), з відповідним внесенням змін до Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку 26 травня 1998 р. №60, надалі – Положення від 26.05.98 р. №60; Положення про депозитарну діяльність, затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26 травня 1998 р. №61, надалі – Положення від 26.05.98 р. №61, в частині визначення електронних договорів та їх паперових копій як відповідних підстав для формування і внесення змін до систем обліку таких цінних паперів, їх емітентів і власників. Зокрема,
пункт 4.4. Положення від 26.05.98 р. №60 викласти в наступній редакції:
„4.4. Всі вхідні документи, на підставі яких реєстроутримувач вносить зміни до даних системи реєстру або надає інформацію щодо системи реєстру, складаються у письмовій формі або у формі електронних документів.”
пункт 5.3. Положення від 26.05.98 р. №61 доповнити наступним підпунктом:
„Всі документи, що подають депозитарній установі та видаються нею, складаються у письмовій формі або у формі електронних документів.”
4) пропонується привести у відповідність із новим ЦК України шляхом виключення з тексту закону норму статті 53 Закону України „Про заставу”, яка допускає передачу векселя в заставу за індосаментом.
5) запропоновано ввести в вітчизняне законодавство поняття „анулювання договорів”. Під анулювання договорів належить розуміти можливість, у визначених законом випадках, визнання заперечного договору недійсним шляхом заяви однієї із сторін, управоваженою на це у відповідності з законом, без звернення до суду.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною, завершеною науковою роботою. Сформульовані в ній теоретичні положення, оцінки і висновки, пропозиції і рекомендації, одержані автором в результаті опрацювання і ґрунтовного аналізу понад 250 наукових і нормативно-правових джерел, а також практики обігу цінних паперів за цивільно-правовими договорами; укладення, виконання, визнання недійсними і неукладеними, розірвання цивільно-правових договорів; осмислення власного практичного досвіду.
Теоретичне і практичне значення дослідження полягає у можливості використання його результатів для вдосконаленні законодавства України у сфері цивільно-правових договорів і цінних паперів; в подальших загальнотеоретичних дослідженнях; в навчально-методичних цілях у процесі підготовки юридичних кадрів в галузі цивільного права; у юридичному всеобучі громадян.
Апробація і впровадження результатів дисертаційного дослідження. Дисертація виконана на кафедрі цивільного права Київського Національного університету імені Тараса Шевченка, обговорена засіданні кафедри цивільного права Київського університету імені Тераса Шевченка (22 жовтня 2004 р.) і теоретичному семінарі юридичного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (18 листопад 2003 р.). Окремі положення дисертації доповідались на наступних конференціях: IV наукова конференція „Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи”, 22 лютого 2002 року, м. Тернопіль; Регіональна міжвузівська наукова конференція молодих вчених та аспірантів „Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні”, 19 квітня 2002 року, м. Івано-Франківськ; Міжнародна науково-теоретична конференція студентів, аспірантів та молодих вчених „Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть”, 20 лютого 2003 року, м. Тернопіль; Науково-практична конференція „Проблеми кодифікації законодавства України”, 14 травня 2003 року, м. Київ; ІІІ Міжнародна науково-практична конференція „Динаміка наукових досліджень 2004”, 21-30 червня 2004 року, м. Дніпропетровськ.
По темі дисертації автором опубліковано у виданні, що визнані ВАК України фаховими для спеціальності “Правознавство”, 5 одноосібних наукових статей загальним обсягом понад 3 друкованих аркуші.
Структура дисертаційного дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, шести підрозділів, висновків, списку використаних джерел і літератури; загальний обсяг дослідження – 198 сторінок.
| 
