|
Становлення України як демократичної правової держави, проголошення людини найвищою соціальною цінністю вимагає вжиття відповідних суспільно-політичних і правових заходів для реалізації положень ст. 3 Конституції України. Такі заходи, безумовно, стосуються кожної особи, а особливо тих осіб, які ще не досягли повноліття. Слід зауважити, що із прийняттям Конституції та ряду Законів України („Про охорону дитинства”, „Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” та ін.) щодо неповнолітніх, регламентація їх правового статусу вийшла на більш високий рівень, і це наблизило Україну до визнаних у світі стандартів щодо охорони прав дітей.
Водночас, аналіз діючого кримінально-процесуального законодавства, що регламентує правове становище неповнолітнього, який вчинив злочин чи став його жертвою, свідчить, що воно не повною мірою відповідає завданню забезпечення прав і законних інтересів такої особи та міжнародним стандартам ставлення до дитини, особливо тієї, яка опинилася в складних умовах розслідування у кримінальній справі. У науці кримінального процесу недостатньо повно досліджено процесуальний статус неповнолітніх учасників кримінального судочинства, особливо тих, хто порушив кримінальний закон.
Актуальність теми. Окремим аспектам правового становища неповнолітніх взагалі та ряду пов язаних з ним проблем присвятили свої роботи такі автори, як: О.М. Бандурка, Ю.В. Баулін, В.К. Шкарупа, О.Г. Фролова та інші. У кримінально-процесуальній науці це питання розробляли у своїх роботах такі вчені-процесуалісти, як: А.Я. Ветрова, О.Х. Галімов, Л.М. Голубєва, Ю.М. Грошевой, Л.Л. Канєвський, Г.К. Кожевніков, О.С. Ландо, О.О. Левендаренко, В.В. Леоненко, І.С. Манова, В.І. Маринів, Е.Б. Мельникова, Г.М. Міньковський, Г.М. Омельяненко, Д.П. Письменний, В.А. Рибальська, Н.Ш. Сафін, В.М. Трубніков, В.В. Шимановський, Н.В. Шость. Однак правове становище неповнолітніх досліджувалося в більшості робіт лише з точки зору особливостей процесуальної форми розслідування справ про злочини цих осіб, тоді як аналіз їх правового становища як учасників процесу здійснювався без урахування всього комплексу питань, обумовлених специфікою цих суб єктів кримінального процесу. Стосовно ж правового статусу осіб, які скоїли суспільно небезпечні діяння, наукові розробки існують лише у вигляді окремих статей. Залишаються недослідженими питання: застосування до неповнолітніх таких заходів примусу, як затримання та взяття під варту; можливість для особи віком до вісімнадцяти років самостійно реалізовувати свої права та виконувати покладені на них обов язки; регламентація участі у кримінальній справі тих, хто представляє інтереси неповнолітніх. Потребує удосконалення процесуальна форма здійснення судочинства відносно неповнолітніх (зокрема, це стосується питань відсутності в Україні ювенальної юстиції). Актуальність дослідження цього кола питань зумовлена істотними змінами в законодавстві України, що суттєво впливає на регламентацію правового становища неповнолітніх у державі (прийняття нових Сімейного та Цивільного кодексів тощо). Тому вирішення питань, що стосуються процесуального становища осіб, які не досягли повноліття, сприятиме виконанню завдань, що стоять перед кримінальним процесом щодо підвищення рівня правової захищеності неповнолітніх.
Усе вищенаведене свідчить про актуальність теми дисертаційного дослідження. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає Тематиці пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002–2005 років (п.2.9), затвердженої наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 року, та Головним напрямкам наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001–2005 роки (п. 6.3), затвердженим вченою радою Національного університету внутрішніх справ (протокол № 3 від 23 березня 2001 року). Мета й задачі дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб з урахуванням правових традицій України, сучасної теорії прав людини, положень науки і практики кримінального процесу стосовно його суб єктів з ясувати сутність і особливості правової регламентації процесуального статусу неповнолітніх, які скоїли злочин або суспільно небезпечне діяння, та розробити рекомендації щодо подальшого удосконалення кримінально-процесуального законодавства України в частині, що стосується участі у ньому неповнолітніх.
Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі задачі:
– з ясувати загальне поняття, сутність, види, структуру правового статусу фізичної особи, зокрема, у сфері кримінального процесу;
– охарактеризувати історичні та соціальні підстави регламентації правового становища неповнолітніх, які скоїли злочин або суспільно небезпечне діяння;
– узагальнити питання механізму реалізації неповнолітніми та їх законними представниками особистих прав;
– визначити сучасний стан регламентації і шляхи вдосконалення кримінально-процесуального статусу неповнолітніх підозрюваного, обвинуваченого, підсудного у кримінальному процесі України;
– дослідити особливості кримінально-процесуальної діяльності у справах про суспільно небезпечні діяння неповнолітніх, які не досягли віку кримінальної відповідальності, та їх кримінально-процесуального становища під час провадження у таких справах;
– проаналізувати систему правових засобів, спрямованих на захист прав і законних інтересів неповнолітніх у кримінальному судочинстві;
– на підставі проведеного дослідження внести науково-практичні пропозиції щодо приведення правових норм, які регламентують провадження у справах неповнолітніх та закріплюють їх правове становище в кримінальному процесі України, у відповідність із міжнародно-правовими стандартами в цій сфері.
Об єкт дослідження – суспільні відносини, що виникають у зв язку зі скоєнням неповнолітнім злочину або суспільно небезпечного діяння;
Предмет дослідження – правові норми, що визначають кримінально-процесуальне становище неповнолітніх, які скоїли злочин або суспільно небезпечне діяння.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становить сукупність методів і прийомів наукового пізнання дійсності. Дослідження проводилося із застосуванням як загального діалектичного методу, так і спеціальних методів: історичного, порівняльно-правового, системно-структурного, статистичного, функціонального, формально-логічного, методів моделювання й прогнозування та інших. Історичний метод застосовувався для вивчення закономірностей становлення й розвитку юридичної регламентації правового становища неповнолітніх у кримінальному процесі. Формально-логічний метод використано при розробці визначень таких понять, як “кримінально-процесуальний статус особи” і “підозрюваний”, а також з метою класифікації видів правового статусу особи. За допомогою системно-структурного методу було з ясовано функціональне призначення правового статусу особи та його складових. Метод моделювання і прогнозування використано для визначення шляхів та перспектив розвитку ювенальної юстиції в Україні. Порівняльно-правовий метод застосовано для виявлення специфіки регламентації правових інститутів, що мають справу з особами віком до вісімнадцяти років як в Україні, так і в інших державах світу. Метод правового аналізу (догматичний) вжито для виявлення змісту норм законодавства України, що закріплюють процесуальний статус неповнолітніх та регулюють їх правовідносини з особами, які розслідують кримінальну справу. Статистичний метод використано для підтвердження положень дослідження даними судової статистики. За допомогою соціологічного методу проведено вивчення кримінальних справ та опитування дізнавачів, слідчих та неповнолітніх засуджених.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що вперше в Україні після прийняття Конституції 1996 року проведено комплексне дослідження особливостей закріплення у кримінальному процесі України правового становища неповнолітніх, які скоїли злочин або суспільно небезпечне діяння. У дисертації висунуто такі положення, що характеризують наукову новизну проведеного дослідження:
– на підставі поняття “правовий статус особи” сформульовано власне визначення „кримінально-процесуального статусу особи”, під яким розуміється закріплене нормами кримінально-процесуального права значуще у його межах соціальне становище особи, що характеризується юридичним складом та визначає особу як суб єкта кримінального процесу;
– обґрунтовано висновок, згідно з яким кримінально-процесуальний статус неповнолітнього, що скоїв злочин, повинен являти собою змінений (адаптований до специфіки такої особи) процесуальний статус дієздатного (повнолітнього), наприклад, обвинуваченого і включати не тільки загальні, а й спеціальні процесуальні права і обов язки;
– запропоновано перелік процесуальних прав, що відображають специфіку процесуального становища неповнолітніх підозрюваного, обвинуваченого і підсудного, обумовлену їх неповноліттям. До них, зокрема, віднесено: право на участь законного представника, право заявляти відвід педагогу та лікарю, право вимагати заміни захисника, законного представника і ознайомлення та внесення доповнень (заперечень) з приводу їх клопотань тощо;
– визначено процесуальні гарантії прав неповнолітніх (диференціація процесуальної форми при провадженні в справах про злочини цих осіб, участь додаткових суб єктів на їх боці) і запропоновано заходи щодо їх удосконалення (у тому числі норму, що регламентує участь законних представників неповнолітнього у справі та уточнює коло останніх);
– наведено додаткові аргументи на користь визнання неповнолітніх, які скоїли суспільно небезпечні діяння до досягнення віку кримінальної відповідальності, суб єктами кримінального процесу з огляду на фактичне їх залучення до кримінально-процесуальної діяльності до самостійного виду провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх, які скоїли суспільно небезпечні діяння до досягнення віку кримінальної відповідальності;
– уперше визначено перелік прав (знати, вчинення якого суспільно небезпечного діяння їм інкримінується; мати захисника; бути вислуханим з приводу будь-якого питання та інші) і обов язків (з являтися за викликом особи, яка веде справу, дотримуватися порядку під час розслідування справи; виконувати винесені відносно них рішення) неповнолітніх, які скоїли суспільно небезпечні діяння до досягнення віку кримінальної відповідальності, що входять до змісту їх кримінально-процесуального статусу;
– набуло розвитку положення щодо необхідності подальшого вдосконалення провадження у справах неповнолітніх в частині створення в Україні системи ювенальної юстиції, як особливої форми вирішення справах цих осіб, запропоновано теоретичну і нормативну бази та можливі етапи її побудови;
– на основі результатів дослідження підготовлено пропозиції щодо внесення змін та доповнень у кримінально-процесуальне законодавство з метою вдосконалення процесуального статусу неповнолітніх, які порушили кримінальний закон, а також правової регламентації провадження в справах неповнолітніх.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що: сформульовані в дисертації пропозиції з удосконалення процесуального становища неповнолітніх, які скоїли злочин або суспільно небезпечне діяння, та механізму реалізації наданих їм прав і покладених на них обов язків, можуть бути враховані в ході подальшого законотворчого процесу; висновки, які містяться в роботі, мають значення для розвитку теорії прав людини, зокрема, в кримінальному процесі України; наведені в дослідженні положення щодо механізму забезпечення прав і законних інтересів неповнолітніх можуть бути застосовані в слідчій, прокурорській, судовій практиці та в системі підвищення кваліфікації дізнавачів, слідчих, суддів, а також у навчальному процесі юридичних вищих навчальних закладів України.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювались на засіданнях кафедри кримінального процесу Національного університету внутрішніх справ, а також були оприлюднені на таких науково-практичних конференціях: „Становлення правової держави в Україні: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання” (м. Запоріжжя, 8 грудня 2000 року), „Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених” (м. Харків, 20 червня 2003 року), “Актуальні проблеми правознавства” (м. Запоріжжя, 30–31 жовтня 2003 року), на науково-практичному семінарі “Основні риси сучасної злочинності неповнолітніх: стан та шляхи попередження” (м. Харків, 27 листопада 2003 року).
Результати дисертаційного дослідження використовуються в методичній, науково-дослідній роботі кафедри кримінального процесу Національного університету внутрішніх справ та в навчальному процесі під час читання лекцій, проведення практичних і семінарських занять із курсу “Кримінальний процес”, “Дізнання в ОВС України” та “Досудове слідство в ОВС України”.
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження опубліковано в п яти статтях у наукових фахових виданнях та трьох тезах конференцій.
| 
