|
Актуальність теми. Кількість злочинів, що вчиняються групами осіб, за останні роки значно зросла і охоплює всі види злочинів і сфери злочинної діяльності. Групова злочинна діяльність являє собою підвищену суспільну небезпеку, адже в процесі її здійснення об єднуються зусилля кількох осіб з метою досягнення злочинних наслідків, які є більш значними, ніж у результаті дій однієї особи. Вивчення спільної злочинної діяльності ще не призвело до створення загальноприйнятної концепції групової злочинності, адже не збігаються цілі та завдання, що стоять перед різними науками, які вивчають ти чи інші аспекти даного явища. Рівень групової злочинності при вчиненні різних злочинів неоднаковий, а отже, це є проблемою, яка потребує глибокого кримінологічного дослідження. У літературі немає єдиного розуміння термінології, що використовується, відсутній уніфікований підхід при виборі критеріїв класифікації групової злочинності. Недостатнє дослідження кримінологічних аспектів групової злочинності чи їх помилкова інтерпретація позначаються на якості кримінально-правового регулювання. Своєчасність звернення до теми групової злочинності, зокрема, обумовлена й тим, що лише з прийняттям Кримінального кодексу України 2001 року вперше у кримінальному законодавстві визначені форми співучасті у злочині. І хоча в Україні за останні роки проведено декілька кримінально-правових досліджень співучасті у злочині, кримінологічні дослідження групової злочинності у цілому, а не окремих її видів, відсутні. Оскільки у групових злочинах часто вбачаються прояви організованої злочинності, то детальний аналіз групової злочинності сприятиме вирішенню цієї проблеми. Групова злочинність сама по собі повинна стати об єктом наукового аналізу і застосування необхідних заходів щодо її попередження. Тому вивчення проблем групової злочинності, визначення поняття і закономірностей формування злочинних груп, психологічної структури таких груп – це необхідний крок до формування науково обґрунтованої основи протидії не лише груповій, а й організованій злочинності. Залишаються маловивченими механізми групоутворення, переродження і перетворення соціально нейтральних груп на асоціальні й злочинні групи, закономірності функціонування і розвитку злочинних груп, методи переорієнтації, викриття злочинних груп. Групова злочинність має загальні соціально-психологічні закономірності, однак наявні кримінологічні дослідження недостатньо використовують досягнення соціально-психологічної теорії під час аналізу певних видів групової злочинної поведінки, обмежуючись переважно соціально-культурною, демографічною і правовою характеристикою окремо взятих учасників групового злочину. Злочинна група як необхідна умова розуміння групової злочинності не отримала адекватного висвітлення та належного аналізу в кримінологічній науці. Визначення поняття групової злочинності є складною і багатогранною проблемою, оскільки вона зумовлена різними аспектами не лише юридичної, а й інших суспільних наук. Слід відзначити комплексний характер дослідження групової злочинності, оскільки завдання, поставлені в роботі, вирішуються на стику кримінології, кримінального права і соціальної психології.
У галузі кримінального права і кримінології вагомий внесок у розробку проблеми групової злочинності внесли Ю.В. Александров, Д.П. Альошин, П.П. Андрушко, М.І. Бажанов, Ф.Г. Бурчак, В.В. Василевич, В.М. Всеволодов, В.О. Глушков, Н.О. Гуторова, О.М. Джужа, С.О Єфремов, Г.П. Жаровська, А.Ф. Зелінський, К.Є. Ігошев, О.О. Кваша, О.Ф. Ковітіді, М.Й. Коржанський, О.М. Костенко, Т.П. Кудлай, Ф.А. Лопушанський, О.М. Литвак, А.Й. Міллер, Є.К. Марчук, П.П. Михайленко, Є.М. Моісеєв, А.А. Музика, В.О. Навроцький, Г.В. Новицький, І.К. Туркевич, Є.В. Фесенко, В.П. Філонов, М.І. Хавронюк, С.Д. Шапченко, С.С. Яценко та інші. Дослідження базується також і на працях таких вчених, як Ю.В. Баулін, П.А. Воробей, І.М. Даньшин, А.П. Закалюк, В.С. Зеленецький, І.П. Лановенко, П.С. Матишевський, М.І. Мельник, М.І. Панов, Б.В. Романюк, С.А.Тарарухін, А.П. Тузов та ін. У працях цих учених містяться положення, що стали основою кримінологічного дослідження групової злочинності. Тому важко переоцінити значення внеску цих учених у розробку досліджуваної теми. Однак залишились недостатньо висвітленими проблеми формування групової злочинної поведінки, психологічні властивості злочинних груп, детермінанти групової злочинності тощо.
Усе це зумовило необхідність спеціального кримінологічного дослідження групової злочинності в Україні, а також шляхів її попередження. Аналіз кримінального законодавства, наукових джерел, статистичних матеріалів, судово-слідчої практики дає підстави стверджувати, що на сучасному етапі вирішення проблеми протидії груповій злочинності потребує якісно нових підходів до її розуміння, зокрема комплексного аналізу всіх аспектів феномена групової злочинності. Вищеназвані міркування і зумовили актуальність обраної теми і необхідність її кримінологічного дослідження.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках планової науково-дослідної теми відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України “Актуальні проблеми кримінологічної безпеки в Україні” (2000−2003 роки, № держреєстрації РК 0101V001008) та „Актуальні проблеми кримінальної юстиції в Україні” (2003-2004 роки, № держреєстрації РК 0103V004302). Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення кримінологічних характеристик і детермінант групової злочинності, а також розробка науково обґрунтованих заходів щодо її попередження.
З огляду на поставлену мету визначені такі дослідницькі завдання:
- визначити сутність групового злочину в кримінальному праві України;
- проаналізувати сучасні наукові підходи до визначення поняття групової злочинності;
- визначити місце групової злочинності у загальній структурі злочинності;
- виявити детермінанти групової злочинності;
- розробити кримінологічне поняття злочинної групи;
- з ясувати закономірності формування і особливості мотивації групової злочинної поведінки;
- розробити заходи загальносоціального і спеціально-кримінологічного попередження групової злочинності;
- сформулювати пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства України в частині регулювання відповідальності за групову злочинну діяльність.
Об єктом дослідження є групова злочинність як окремий вид у загальній структурі злочинності.
Предметом дослідження є кримінологічні та кримінально-правові аспекти групової злочинності. Методи дослідження. У дисертаційному дослідженні автор використовував комплекс загальнонаукових і спеціально-наукових методів, які забезпечили об єктивність аналізу предмета дослідження і стали основою всебічного вивчення проблем групової злочинності. У ході дослідження автором застосовано структурно-функціональний, конкретно-історичний методи − при визначенні сутності і закономірностей розвитку групової злочинності; формально-логічний − для аналізу норм Кримінального кодексу України, які регулюють відповідальність за співучасть у злочині; логіко-семантичний – при розмежуванні понять і термінів, аналізі змісту деяких кримінально-правових і кримінологічних категорій (співучасть, група, злочинна група, спільна діяльність, груповий злочин, колективний злочин, натовп тощо); статистичний метод − у процесі обробки статистичних даних, про стан групової злочинності в Україні. Соціологічний метод використано у процесі вивчення за спеціально розробленими анкетами 300 кримінальних справ про групові злочини, що розглянуті судами м. Києва у 2000−2005 роках. Висновки і рекомендації автора також ґрунтуються на матеріалах анкетування 80 співробітників органів прокуратури м. Києва і Генеральної прокуратури України. Усі названі методи застосовувались у взаємозв язку та в системі один з одним. Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що воно є комплексним аналізом такого соціально-правового явища як групова злочинність, а також містить науково обґрунтовані заходи щодо підвищення ефективності її попередження. У межах дисертаційного дослідження одержано результати, які мають наукову новизну:
1. Визначено фактори, що підвищують суспільну небезпеку групової злочинності: швидке і ефективне досягнення злочинного результату; значна і тяжка заподіяна суспільним відносинам шкода; наявність взаємовпливу учасників групової діяльності, внаслідок якого знижується самоконтроль і зростає готовність кожної окремої особи до злочинної поведінки; наявність можливостей для приховування знарядь та засобів вчинення злочину, слідів злочину і предметів, здобутих злочинним шляхом, а відтак − висока вірогідність уникнення кримінальної відповідальності й покарання. Доведено, що у сучасній кримінологічній науці підходи до поняття групової злочинності та її аналізу характеризуються такими особливостями: ігнорування даного виду злочинності (невизначеність самого поняття групової злочинності); розуміння групової злочинності виключно як злочинності неповнолітніх (груповий характер як властивість злочинності неповнолітніх); нерозрізнення понять групової і організованої злочинності (акцентування уваги на організованій злочинності).
2. Розроблено поняття групової злочинності як виду злочинності, яка зумовлена діяльністю окремих груп осіб, котрі за попередньою змовою між собою чи без такої змови вчинили умисні злочини. Запропоноване визначення дає змогу розглядати групову злочинність як сукупність злочинів, що вчинюються у співучасті, а також охоплює собою механізми формування та функціонування злочинних груп.
3. Визначено основні детермінанти групової злочинності: специфіка, характер групової діяльності або особливості суб єкта окремих різновидів групової злочинності (корислива чи насильницька групова злочинність, групова злочинність неповнолітніх); соціально-психологічні закономірності групової (спільної) злочинної діяльності та особливості функціонування малих соціальних груп.
4. Визначено кримінологічне поняття злочинної групи, яке має кримінально-правовий та соціально-психологічний аспекти: група безпосереднього спілкування з двох чи більше осіб, які об єднані спільною діяльністю, результатом якої є вчинення умисного злочину.
5. Отримало подальший розвиток положення кримінології щодо відокремлення мотивацій кожного члена групи (особистий мотив) і мотивації злочинної групи як окремого суб єкта злочинної діяльності, яка не є простою сумою індивідуальних мотивацій (груповий мотив). Групова злочинна поведінка зумовлена двома домінуючими груповими мотивами − до спільної діяльності і до вчинення злочину певного виду.
6. Доведено, що ефективне запобігання груповій злочинності передбачає врахування наступних її особливостей: по-перше, вікові особливості (групова форма вчинення злочинів є характерною ознакою злочинної поведінки неповнолітніх); по-друге, зміст, характер злочинної діяльності (найбільша питома вага групових злочинів корисливого і насильницького характеру); по-третє, типологію злочинних груп (диференціація попереджувальних заходів залежно від типу злочинної групи). Доведено, що законодавство про кримінальну відповідальність не у всіх випадках враховує підвищену суспільну небезпеку групових злочинів. По-перше, вчинення злочину групою осіб без попередньої змови лише в окремих випадках впливає на його кваліфікацію, по-друге, дану обставину не передбачено в переліку обставин, що обтяжують покарання. Вчинення злочину групою осіб повинно обов язково враховуватися при призначенні судом покарання, тому запропоновано внести зміни у статтю 67 КК України, зазначивши у п. 2 ч.1, що при призначенні покарання обставиною, яка його обтяжує, визнається вчинення злочину групою осіб без попередньої змови (частина перша статті 28) і групою осіб за попередньою змовою (частина друга або третя статті 28). Обґрунтовано положення про те, що групова злочинність є початковою формою організованої злочинності, оскільки ці види злочинності зумовлені спільними соціально-психологічними закономірностями. Відповідно ефективна протидія організованій злочинності неможлива без належних попереджувальних заходів на етапі перетворення групової злочинності в організовану. У зв язку з цим визнано доцільним регулювання заходів, спрямованих на протидію даним видам злочинності, в одному законі „Про попередження групової і організованої злочинності”.
7. Доведено важливість врахування значної кількості групових злочинів, вчинених за участю неповнолітніх осіб, для вдосконалення законодавства про кримінальну відповідальність у сфері боротьби з груповою злочинністю. Визнано необхідним посилення кримінальної відповідальності повнолітніх осіб за співучасть у злочині з неповнолітніми, а особливо за вчинення злочину спільно з малолітніми особами, коли співучасть у злочині відсутня. При цьому не враховуються інтереси потерпілих від групових злочинних дій, на яких здійснюється більший психологічний тиск та більш значною є фізична шкода. Запропоновано внести зміни до переліку обставин, які обтяжують покарання, виклавши п.9 ч. 1 ст.67 КК у такій редакції: „вчинення злочину спільно або з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством”.
Запропоновано за допомогою комбінованого критерію (стадії групової динаміки злочинної групи і мети спільної діяльності членів групи) виділяти наступні типи злочинних груп: компанія (група) з асоціальною спрямованістю; група, метою спільної діяльності якої є злочин. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки, пропозиції і рекомендації, сформульовані в дисертаційному дослідженні, є певним внеском в теорію і практику протидії груповій злочинності, а також можуть біти використані у законотворчій діяльності: розробці та вдосконаленні законодавства України, спрямованого на подальшу боротьбу з груповою злочинністю, в правозастосовчій практиці. Основні положення дисертації можуть бути використані у навчальному процесі при викладанні курсу „Кримінальне право України” та „Кримінологія”; при підготовці підручників, навчальних посібників і методичних рекомендацій.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації, теоретичні висновки і практичні рекомендації доповідалися на Всеукраїнській науковій конференції „Юридичні читання молодих вчених” (Київ, 23-24 квітня 2004); міжвузівській науковій конференції „Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку” (м. Косів Івано-Франківської області, 25 січня - 3 лютого 2004 р.).
Публікації. Основні положення і висновки, сформульовані в дисертації, опубліковані автором у чотирьох статтях у наукових виданнях, що входять до переліку фахових видань ВАК України, та двох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
|
