|
Актуальність теми дослідження. Проблема державного суверенітету завжди була актуальною, але після проголошення незалежності України вона повстала на національному рівні з особливою силою. Набуття Україною державної самостійності, правовими підставами якої стали Декларація про державний суверенітет України, Акт проголошення незалежності України, поставило її перед необхідністю провести всебічну модернізацію суспільства на глибокому науковому підґрунті. Належне усвідомлення сутності та змісту реалізації суверенітету є однією з необхідних умов розбудови народом України власної держави, проведення її зовнішньої та внутрішньої політики.
Орієнтація розвитку молодої держави на побудову її як демократичної, правової, соціальної вимагає комплексного вивчення державного, народного і національного суверенітету, їх співвідношення та ступеня залежності одного від другого. Ці питання особливо актуалізувалися із закріпленням Конституцією України таких визначальних засад, як пріоритет прав і свобод людини (ст. 3 Конституції України), суверенітет народу (ст. 5), принцип розподілу влади (ст. 6) та принцип верховенства права (ст. 8), на основі яких здійснюється організація та функціонування державної влади.
Проблема суверенітету з самого початку її концептуально визначеної постановки у новій історії була предметом багатоаспектного вивчення філософів, політологів, конституціоналістів, істориків та теоретиків права тощо. Об єктивною основою необхідності опанування зазначеної проблеми суспільними науками є те, що суверенітет, як відомо, втілюється в різних формах, його реалізація обумовлюється багатьма чинниками зовнішнього та внутрішнього, об єктивного та суб єктивного характеру. Теорія і практика суверенітету, в свою чергу, суттєво впливає на інші політико-правові явища, призводить до їх трансформації, модифікації, обмеження. Це потребує ґрунтовних досліджень поняття і сутності суверенітету, його ознак та форм реалізації, місця і значення у системі політичних та юридичних категорій.
Далеко не всі аспекти цієї проблеми можна вважати вичерпаними. Загальносвітові процеси глобалізації призводять до поступового зникнення певних бар єрів між державами та потребують нового аналізу концепції суверенітету. Актуалізує проблему суверенітету держави входження України до складу багатьох європейських і міжнародних об єднань (ЄС,СНД), формування транснаціональних суспільств, непідконтрольних окремим державам, утворення міждержавних співтовариств, активізація діяльності міждержавних урядових і неурядових організацій і інститутів, децентралізація влади всередині держави в зв язку з розширенням прав регіонів... Всі ці фактори суттєво впливають на обсяг суверенітету будь-якої держави і обумовлюють актуальність його дослідження.
Прийняття цілого ряду міжнародних актів, що прямо чи опосередковано стосуються проблеми суверенітету, ставлять перед необхідністю збагаченого, оновленого розкриття таких питань, як закономірності й випадковості формування державного суверенітету, можливість добровільного чи примусового його обмеження; обсяги понять „суверенітет” і „суверенні права”; взаємозалежність державного, народного, національного суверенітету, тощо.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконується відповідно до Цільової комплексної програми НАН України „Актуальні проблеми національного державотворення”, Наказу МВС України № 635 від 30.06.02 про пріоритетні напрямки досліджень, а також згідно з „Головними напрямками наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ МВС України на 2001 - 2005 рр.”.
Мета і задачі дослідження.
Метою дисертації є дослідження природи суверенітету, генезису і становлення його концепцій, структури поняття „суверенітет держави”, динаміки його реального функціонування у єдності з народним і національними суверенітетами як його якісними характеристиками. У дисертації висвітлюються закономірності, особливості та тенденції розвитку державного суверенітету України.
Відповідно до мети, сформульовані наступні задачі даного дослідження:
- запропонувати періодизацію розвитку ідеї суверенітету на шляху до її концептуальної завершеності;
- розкрити зміст первинних та сучасних концепцій суверенітету;
- узагальнити основні наукові підходи до розкриття сутності суверенітету держави, народу та нації;
- на основі виявлених закономірностей формування та оформлення суверенітетів держав світу розробити та сформулювати універсальну дефініцію „суверенітет держави”;
- виявити найбільш суттєві фактори, що визначають сучасне розуміння державного суверенітету та впливають на його реалізацію;
- поглибити характеристику ознак внутрішньої та зовнішньої сторін державного суверенітету з врахуванням загальносвітових процесів регіональної та глобальної інтернаціоналізації та інтеграції;
- проаналізувати співвідношення категорій „суверенітет” та „суверенні права”, ґрунтуючись на сучасних нормативно-правових джерелах;
- розробити класифікацію та розкрити зміст основних суверенних прав народу, нації та держави;
- спрогнозувати тенденції розвитку державного, національного та народного суверенітетів України в умовах формування демократичної, правової, соціальної держави.
Об єкт дослідження - суверенітет як політико-правова категорія.
Предмет дослідження - загальнотеоретичні проблеми становлення, розвитку та реалізації суверенітету і суверенних прав народу, нації та держави в сучасних історичних умовах.
Методологічна основа дослідження. При дослідженні предмету дисертації автор виходив перш за все з законів та категорій діалектики, котрі дозволили розглянути категорію суверенітету як динамічне явище, що постійно поповнюється елементами якісно нового змісту, змінює обсяг та форми свого прояву протягом історичного розвитку.
З огляду на багатоаспектність проблеми, автор спирався також і на загальнонаукові та спеціальні методи, серед яких провідне місце посідають: системний, історико-генетичний, структурно-функціональний та формально-догматичний, методи компаративного аналізу, емпіричного узагальнення, моделювання та абстрагування. Так, наприклад, історико-генетичний метод використовувався насамперед під час аналізу закономірностей виникнення перших теорій суверенітету в європейській політико-правовій думці та їх поступової теоретичної та практичної трансформації; формально-догматичний – при узагальненні виявлених закономірностей і випадковостей та формулюванні дефініцій, системний – при аналізі конституцій та конституційних законів держав світу, що закріплюють їх суверенітет; метод компаративного аналізу – при виявленні загальних та особливих рис у первинних та новітніх моделях державного суверенітету.
Були використані загально-гносеологічні прийоми пізнання – індукції, дедукції, аналізу та синтезу, що дозволило вирішити завдання дослідження теоретичної та логічної сутності феномену суверенітету та допомогло продемонструвати відмінність загальнотеоретичних категорій „суверенітет” і „суверенні права”.
Таке поєднання різного характеру і рівня методологічних засобів й зумовило своєрідність дисертаційного дослідження.
Емпіричну базу дослідження склали Конституція України та конституції зарубіжних країн, закони, підзаконні нормативно-правові акти, міжнародні нормативні документи та судова практика - у межах досліджуваних питань. Об єктом аналізу були також вже не чинні правові акти, що відображають шляхи становлення суверенної української держави.
Теоретичною основою дослідження стали роботи класиків зарубіжної наукової думки, таких як Ж. Боден, Г.В.Ф. Гегель, Т. Гоббс, Г. Гроцій, Г. Еллінек, Г. Кельзен, Д. Локк, Н. Макіавеллі, Ш.Л. Монтеск є, Ж.-Ж. Руссо, А. Токвіль, Л. Фейєрбах, Р. Шпрінгер, К Ясперс та ін., а також відомих дореволюційних, радянських та сучасних вітчизняних учених: С.С. Алексєєва, М.А Аржанова, А.Н. Вилєгжаніна, А.Д. Градовського, В.В. Євгенієва, Л.М. Карапетяна, Б.О. Кістяківського, Ю.І. Римаренка, М.І. Козюбри, Ф.Ф. Кокошкіна, М.М. Коркунова, Б.М. Лазарєва, Й.Д. Левіна, Я.М. Магазинера, Б.Л. Манеліса, Л.А. Моджоряна, О.Г. Мурашина, В.С. Нерсесянца, П.І. Новгородцева, Н.І. Палієнка, П.М. Рабіновича, О.Ф. Скакун, Ю.А. Тихомирова, Ю.М. Тодики, Б.Н. Топорніна, Р.А. Тузмухамедова, Н.А. Ушакова, М.В. Цвіка, В.С. Шевцова, Б.С. Ебзєєва, А.С. Ященка та ін.
Наукова новизна дисертаційного дослідження. Дисертація є комплексним монографічним дослідженням теоретико-правових проблем суверенітету, де з використанням сучасних методів пізнання, урахуванням багатовікових та новітніх досягнень філософської, юридичної та політологічної наук, на якісно новому рівні досліджено роль та значущість верховенства держави в межах власної території та її незалежності у міжнародних відносинах; розкрито співвідношення суверенітету і суверенних прав; здійснено системний порівняльний аналіз суверенітету народу, нації та держави як взаємозалежних соціальних явищ, що визначають становище людини у державі. У ході дослідження одержано результати, що мають наукову новизну:
продемонстроване послідовне розгортання ідеї суверенітету, яка розвивалася поетапно у такому напрямку: „суверенітет держави” – „суверенітет народу” – „суверенітет нації”;
акцентовано увагу на необхідності збереження термінологічної чистоти поняття „суверенітет” в науці і практиці і застосування його для характеристики верховної влади держави, народу та нації. Використання цього терміну в іншому сенсі (економічний, фінансовий, законодавчий суверенітет тощо) веде до його розмиття та спричиняє втрату політико-правової цінності даної категорії;
запропоновано розрізняти такі поняття, як „суверенітет нації” та „національний суверенітет”. Під суверенітетом нації слід розуміти верховенство нації як політичного утворення, котре складається з осіб всіх національностей, що проживають у державі, а під національним суверенітетом – суверенітет нації в етнічному розумінні;
зроблено висновок про те, що суверенітет не слід розглядати як невід ємну ознаку держави на всіх етапах її розвитку, оскільки історично держава виникає не як суверенна організація влади; суверенітет – це історично обумовлена політико-юридична властивість сучасної держави;
сформульоване положення про те, що оскільки суверенітет держави має дві сторони свого прояву: внутрішню та зовнішню, які є єдиними та нероздільними і тільки в єдності характеризують його сутність, вживання понять „внутрішній суверенітет” та „зовнішній суверенітет” є не зовсім коректним. У такому разі руйнується його структура, відривається одна сторона його сутності від другої та втрачається природа цього явища.
до основних факторів, що впливають на зміну сутності суверенітету держави, віднесено такі чинники, як: - форма правління; - ступінь децентралізації та деконцентрації державної влади; - форма державного устрою; - принцип верховенства права; - розвиток міжнародного права; - утвердження міжнародних стандартів прав людини; - поглиблення загальносвітових процесів глобалізації;
обґрунтовано положення про те, що навіть за умов всеосяжної світової глобалізації держава зберігає суттєві важелі впливу на інших суб єктів, (як національних, так і міжнародних) і не втрачає свого суверенітету;
обґрунтовано нетотожність категорій „суверенітет” та „суверенні права”. Різниця між ними криється у системно-структурному змісті таких явищ, як народ, нація, держава, що виступають суб єктами (носіями) і об єктами певного змісту – якісної властивості, якою є суверенітет. Наявність такої властивості, як суверенітет, слугує підставою виникнення суверенних прав, через які він юридично виявляється.
сформульоване положення про те, що суверенні права – це права переважні, виключні, тобто такі, що належать відповідному суб єкту і не належать нікому іншому.
розроблено власну класифікацію суверенних прав народу, нації та держави.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що фактичний матеріал дисертації може бути використаний:
- у науково-дослідній сфері (галузях конституційного, міжнародного права, теорії держави і права, історії політичних і правових вчень, політології) для подальшого опанування питань, пов язаних з функціонуванням сучасної держави і розвитком державності в цілому;
- в законотворчій діяльності, з метою визначення та уточнення правового статусу держави, народу та нації в сучасних історичних умовах, їх суверенних прав в процесі законотворення;
- у роботі органів виконавчої влади в процесі реалізації суверенних прав народу, нації та держави;
- для написання і викладання учбових курсів у вузах, у процесі підготовки і навчання кадрів державних службовців, правознавців, політологів;
- при аналізі політико-правової ситуації в Україні, прогнозуванні перспектив подальшого розвитку Української держави.
Апробація результатів дисертації відбувалась в процесі обговорення концепції, основних положень та висновків дисертації на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Національного університету внутрішніх справ МВС України (м. Харків). Окремі аспекти дослідження були оприлюднені шляхом опублікування тез і участі в роботі науково-практичних конференцій, зокрема, на ХІ історико-правовій конференції „Місцеві органи державної влади та самоврядування: історико-правовий аспект” (м. Суми, 2004 р.).
Публікації. Основні положення дисертації знайшли відображення в 4 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України.
Структура й обсяг дисертації. Специфіка проблем, що стали об єктом даного дослідження, їхня різноманітність зумовили загальну логіку і структуру роботи. Дисертація складається із вступу, двох розділів, що включають вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 200 сторінок. Список використаних джерел включає 215 найменувань (17 сторінок).
| 
