|
Актуальність теми. Процес входження України у світове співтовариство правових держав ставить низку теоретичних і практичних питань, що вимагають не тільки конкрет-но-наукового, а й філософського осмислення. Вирішення багатьох з цих питань пов язано з установленням природи і методології обґрунтування в праві. Вимога обґрунтованості як умова справедливого судового і позасудового розгляду висувається в ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, у конституціях усіх сучасних демо-кратичних держав, у тому числі Конституції України (ст.ст. 29, 30, 32, 40, 118). Ця вимога висувається й у кримінально-процесуальному і цивільно-процесуальному законодавстві України. Проте ні в міжнародних правових актах, ні в національному законодавстві Укра-їни не розкривається зміст поняття обґрунтування і його логіко-гносеологічного результа-ту – обґрунтованості. Отже, законодавець не роз ясняє, що мається на увазі під обґрунту-ванням у цілому, залишаючи вирішення цього питання теорії відповідних процесуально-правових дисциплін. Більш того, саме вимога обґрунтованості дотепер не поширюється законодавцем на всі види процесуальних дій. У той же час через недостатню обґрунтова-ність багато рішень судів з цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ скасовуються після апеляцій до судів вищих інстанцій. Необґрунтованістю рішень правоохоронних органів і судів порушуються права громадян, знижуються ефективність правосуддя і його соціальний престиж, а в кінцевому результаті послабляється проголо-шений Конституцією України курс на формування правової держави з його принципом верховенства права. При ще більш широкому підході виявляється недостатня обґрунтова-ність деяких правових норм, прийнятих у свій час без прогнозу їхнього наступного впливу на економічні, політичні, соціальні, культурні процеси, котрі ці норми були покликані ре-гулювати.
Подоланню цих небажаних явищ може істотною мірою сприяти створення єдиної, послідовної й цілісної філософсько-логічної теорії обґрунтування для всієї системи права. Ідея створення такої теорії висувалася ще в дореволюційній вітчизняній літературі в робо-тах Є.В. Васьковського [46], І.А. Ільїна [119], В.Д.Каткова [126], В.Д. Кистяківського [131], М.М. Ковалевського [137], П.І. Люблінського [184], [185], П.О. Новгородцева [211], П.О. Сорокіна [274], Є.М. Трубецького [293], [294] та ін.
Слід зазначити, що тривалий час у радянській літературі проблема обґрунтованості процесуальних актів розроблялася головним чином у межах теорії доказів, рішень і виро-ків суду (роботи О.Я. Вишинського [57], М.М.Гродзинського [73], [74], О.Ф. Клеймана [132], С.Ф. Курильова [167], В.Т. Нора [213], В.О. Обуховського [217], С.В. Познишева [238], М.М. Полянського [240], А.О. Старченка [275], М.С. Строговича [277], М.А. Чель-цова-Бебутова [320] та ін.). Як зазначає Н.В. Глинська [ 64, с.2] , тенденція до більш ши-рокого розуміння була намічена ще в 1967 р. професором M.І. Бажановим [18], який вису-нув ідею, згідно з якою вимога обґрунтованості має відноситися не тільки до винесення вироків суду, а до будь-яких рішень на всіх стадіях кримінально-процесуального прова-дження. Показово, що при усій своїй очевидності ця ідея могла бути висловлена тільки таким авторитетним ученим, як М.І. Бажанов, який, проте, визнав за необхідне обмежити-ся сферою кримінального процесу. Однак проблема обґрунтування стосується не тільки теорії кримінального процесу і навіть судово-процесуального права в будь-яких його про-явах, а й належить до всієї системи права, починаючи з її теоретичного рівня і закінчуючи складанням елементарного протоколу огляду місця автотранспортної пригоди. Таким чи-ном, феномен обґрунтування може і повинен стати предметом гранично загального філо-софського і логічного аналізу, що має в перспективі побудову цілісної теорії. Побудова філософсько-логічної теорії обґрунтування для всієї системи права припускає вивчення історичного досвіду її розроблення. З огляду на відносну «молодість» відродженої на по-страдянському просторі логіки і філософії права у дисертації обрано історичний аналіз становлення класичної парадигми обґрунтування в юриспруденції та її трансформаціях у тимчасовому періоді від епохи античності до початку XIX століття. Обмеження пропоно-ваного дослідження зазначеними хронологічними рамками викликано як його особливою теоретико-методологічною важливістю в плані формування класичних концепцій обґрун-тування, так і обсягом відповідного матеріалу. Наскільки нам відомо, такі дослідження як у вітчизняної, так і в зарубіжній літературі відсутні, хоча окремі історичні екскурси, що починаються як ілюстрації тих або інших положень (наприклад, питань про відносність і допустимість окремих видів доказів), нерідко трапляються у зв язку з обговоренням ево-люції слідчого і судового процесу. Наведене дає змогу вважати актуальною тему пропо-нованого дисертаційного дослідження.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дослідження вико-нувалося в рамках Державної цільової комплексної програми “Розвиток прав людини як головна частина розвитку демократичних процесів у правовій соціальній державі Україні” (державна реєстрація № 0186.0.070866). Мета і завдання дослідження. Метою дисертацій-ного дослідження є розроблення логіко-методологічних аспектів філософсько-правової теорії обґрунтування. Постановка цієї мети зумовлює необхідність вирішення комплексу таких завдань:
– проаналізувати сучасний стан наукової розробки проблеми обґрунтування в юри-дичній літературі й установити напрямок дослідження тих аспектів, що мають актуальне практичне значення;
– з ясувати природу логіко-гносеологічного феномена обґрунтування у сфері права;
– виявити головні підходи до проблеми обґрунтування, що мали місце в історії філо-софії права – від виникнення перших логіко-правових теорій до формування перших су-часних концепцій судової логіки;
– встановити специфіку обґрунтування в праві порівняно з «точними» (сучасні сим-волічна логіка і математика), природничими і технічними науками;
– встановити специфіку обґрунтування в праві порівняно з іншими соціальними, по-літичними і гуманітарними науками у плані як порівняння прийнятих у них методологій обґрунтування, так і їхнього соціального резонансу.
Об єктом дослідження є пізнавальні процеси у сфері права. Предмет дослідження – історичний розвиток філософської рефлексії над формами, методами і критеріями обґрун-тування в юриспруденції.
Методи дослідження ґрунтуються на комплексі філософських, логічних, загальнона-укових, історико-правових і теоретико-правових підходів, принципів і спеціальних мето-дів дослідження.
За допомогою комплексного підходу, що поєднує в собі методи аналітичної філосо-фії, правознавства, семіотики, розглянута специфіка обґрунтування в єдності його предме-тно- і соціально-онтологічних, гносеологічних, комунікативних, психологічних, історико-культурних вимірів на різних етапах розвитку суспільства і відповідних логіко-філософських теорій.
Системно-структурний і функціональний підходи використовувалися при встанов-ленні головних елементів, структури, рівнів і функцій обґрунтування в праві.
Філософським принципом об єктивності автор керувався при встановленні вірогід-ності і повноти інформації, що застосовувалася в процесі дослідження.
Принцип історизму використано для характеристики еволюції форм обґрунтування в праві та їхніх теоретичних інтерпретаціях. При розгляді типових форм юридичного обґру-нтування використовувалися відповідні формально-логічні методи аналізу і синтезу, де-дукції, індукції, аналогії, порівняння і теоретичного узагальнення відповідного правового матеріалу та концептуальних форм його відображення.
Теоретичні підстави дослідження становлять роботи класиків філософсько-правової і логічної думки – Платона, Аристотеля, Цицерона, Ф. Бекона, Т. Гоббса, Дж. Локка, Г.В. Лейбніца, Ф.М.А. Вольтера, І. Бентама та ін. Важливе теоретичне джерело дисертації, крім уже згаданих попередників у розробці даної проблематики, становлять роботи сучас-них українських і російських логіків та філософів О.А. Бандури, О.І. Гвоздіка, О.Г. Дані-льяна, А.Т. Ішмуратова, В.О. Лобовікова, М.В. Поповича, І.В. Хоменко, К.К. Жоля, В.І. Кузнєцова, А.А. Старченка, В.Д. Титова та ін.; юристів В.К. Бабаєва, Ю.М. Грошевого, В.С. Зеленецького, А.А. Козловського, М.І. Козюбри, С.І.Максимова, В.С.Нерсесянца, Ю.Н. Оборотова, А.І. Овчиннікова, М.І.Панова, О.В. Петришина, П.М. Рабіновича, С.С. Сливки, Ю.М. Тодики, М.В. Цвіка, А.Ф. Черданцева, А.А. Ейсмана та ін., зарубіжних до-слідників Є. Булигіна, А. Герлоха, В. Кнаппа, Х. Перельмана, П. Рікера, Л. Фуллера, Х.Л.А. Харта, Р. Циппеліуса та ін. Наукова новизна отриманих результатів складається насамперед у тім, що дана дисертація є першим у вітчизняній науці монографічним дослі-дженням історії проблеми обґрунтування в праві у часовому інтервалі від епохи античнос-ті до початку XIX століття, що вирішує актуальне наукове завдання щодо виявлення голо-вних підходи до проблеми обґрунтування, які мали місце в історії філософії права від ви-никнення перших логіко-правових теорій до формування перших концепцій судової логі-ки. У процесі реалізації задач дисертаційного дослідження автором отримані нові наукові результати, зокрема:
- вперше встановлена специфіка обґрунтування в праві в порівнянні з обґрунтуван-ням в інших науках, що складається, по-перше, у принциповій неквантифікуємості і нефо-рмалізуемості основного масиву змістовних засобів обґрунтування (що відрізняє його від обґрунтування в логіці, математиці, природничих, економічних і технічних науках); по-друге, в особливих, нерідко закріплених юридичним законом, формах процедурної (про-цесуальної) стандартизації (що відрізняє його від обґрунтування в ряді інших соціально-гуманітарних дисциплін);
- запропоноване визначення обґрунтування в праві як універсальної для всієї сфери права логіко-методологічної процедури пошуку і встановлення переконливих (тобто не-обхідних і достатніх) основ для наших суджень про юридично-значимі події, для їхньої правової оцінки і прийняття адекватних їм рішень;
- доведена теоретична значимість історичного аналізу філософсько-правового і логі-ко-методологічного аналізу процедури обґрунтування;
- вперше здійснений історичний аналіз головних підходів до обґрунтування в праві від виникнення перших логіко-правових теорій (Аристотель, Цицерон) античності до кон-цепцій обґрунтування, висунутих мислителями XVIII - початку XIX століття (Лейбниц, Вольтер, Бентам); - запропонована типологія стратегій обґрунтування: моністичних, дуа-лістичних, плюралістичних; - виявлена специфіка аподиктичного і топічного (діалектич-ного), аналітичного і пробабілістичного (вірогіднісного) підходів до проблеми обґрунту-вання у філософії права і практичній юриспруденції;
- аргументоване положення про парадигмальний зсув в історії методології правового обґрунтування від логічної аналітики до топіки;
- визначені перспективні напрямки подальшого дослідження проблеми обґрунтуван-ня в праві: в історико-правознавчому аспекті – доведення проведеного аналізу концепцій обґрунтування до наших днів; у теоретичному аспекті – здійснення порівняльного міжди-сциплінарного аналізу процедур, методів і стандартів обґрунтування в юриспруденції, в інших соціально-гуманітарних і в природничих науках, здійснення порівняльного міждис-циплінарного аналізу процедур, методів і стандартів обґрунтування в окремих галузях права; здійснення порівняльного аналізу процедур, методів і стандартів обґрунтування, прийнятих у національних правових системах сучасних держав з розвинутою системою демократії; побудова цілісної теорії обґрунтування в правознавстві.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що викладені в роботі висновки і речення вносять конкретний вклад як у філософію права, так і в практику пра-возастосування, оскільки розширюють і поглиблюють представлення про сутність обґрун-тування в сфері права, про його роль в прийнятті законів, підзаконних актів, необхідних рішень на досудових і судових стадіях процесу правозастосування.
Результати, отримані в дисертації, можуть бути використані: у науково-дослідній роботі для подальшої розробки тематики обґрунтування в теорії, історії держави і права, галузевих теорій судового доведення; у нормотворчій діяльності по удосконалюванню ді-ючого законодавства і розробці нових процесуальних норм України; у практичній діяль-ності правоохоронних і судових органів; у навчальному процесі - при вивченні курсів ло-гіки, загальної теорії держави і права, філософії права, розділів курсів цивільного, кримі-нального, адміністративного процесу, присвячених обґрунтуванню процесуальних дій і прийняття рішень.
Апробація результатів дисертації. Основні положення, висновки і рекомендації ди-сертації обговорювалися і були рекомендовані до захисту на розширеному засіданні кафе-дри логіки Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого; доповіда-лися автором на конференціях: “Нове законодавство України та питання його застосуван-ня” (Харків, 2003), Міжнародному науковому семінарі «Європейські інтеграційні процеси і трансформація права на постсоціалістичному та пострадянському просторі» (Київ, 2005) , XIIІ Міжнародних Сковородинівських читаннях «Демократичні цінності, громадянське суспільство і держава» (Харків, 2005). Публікації. Основні положення і висновки дисерта-ції знайшли своє відображення в 7 публікаціях, у тому числі 4 наукових статтях у фахових юридичних виданнях і 3 тезах доповідей на міжнародній і регіональних наукових конфе-ренціях.
|
