|
Актуальність теми дослідження. Істотні зміни та перетворення в політичному, економічному та суспільному житті нашого суспільства призвели до необхідності реформування та подальшого дослідження цивільних відносин та правових норм, які їх регулюють. Спостерігається зростання кола суспільних відносин, що регулюються цивільним правом та, відповідно, розширення меж цивільно-правового регулювання діяльності, що складається в різних сферах суспільного життя. Характерною особливістю цивільних правовідносин є те, що вони виникають, тривають, змінюються та припиняються у часі. Проблема часу в цивільному праві ще не досліджена в повному обсязі. Це призводить до ускладнення встановлення та застосування всіх видів параметрів функціонування цивільних правовідносин, в тому числі строків та термінів. Якщо сучасна філософія, соціологія та інші суспільні науки приділяли увагу феномену часу, то природа строків (термінів) ще не визначена в повному обсязі у багатьох галузях права. Юридичною наукою встановлено, що строки у цивільних правовідносинах упорядковують цивільний обіг, стабілізують цивільні відносини, сприяють якісному задоволенню потреб громадян та організацій, забезпечують своєчасний захист цивільних прав. Однак для досягнення зазначеної мети та виконання цивілістичними строками свого функціонального призначення актуальним є дослідження саме юридичної природи строків (термінів) у цивільному праві, визначення їх взаємозв язку із суб єктивним правом учасника цивільних правовідносин та особливостей застосування в залежності від виду та цільового призначення. Строки (терміни), як надзвичайно вагома юридична категорія, закріплюються нормами цивільного законодавства з метою врегулювання темпоральних показників цивільних правовідносин. Законодавче закріплення строків (поряд з ними термінів) викликає багато проблем у їх практичному застосуванні, теоретичному визначенні, а також у процесі обчислення. Це, в першу чергу, обумовлює необхідність дослідження строків у цивільних правовідносинах. Як правова форма, строки (терміни) можуть спрямовувати волю і поведінку учасників суспільних відносин на досягнення поставлених цілей, надають можливість з необхідною точністю визначити часові межі здійснення та захисту цивільних прав. Для досягнення цієї важливої як з теоретичної, так і з практичної точки зору мети необхідно зазначити, що вивчення строків, а поряд з ними і термінів, що здійснюється вперше в Україні, надає можливість визначати саме момент початку, зміни та припинення конкретного цивільного правовідношення, а також момент настання чи припинення негативних чи позитивних наслідків для учасників цих правовідносин. Прийняття нового Цивільного кодексу України та поступове приведення інших джерел цивільного права у відповідність із Цивільним кодексом спонукає до вивчення норм нового цивільного законодавства, дослідження механізму їх дії у нових ринкових умовах суспільного життя та, відповідно, дослідження строків реалізації учасниками цивільних правовідносин своїх суб єктивних прав.
Вищевикладене обґрунтовує актуальність проведення сучасних науково-теоретичних досліджень строків та термінів у цивільному праві. Тим більше, що останні такі дослідження здійснювались ще за радянських часів, а тому до певної міри втратили актуальність у теперішніх умовах розвитку ринкових відносин та дії нового цивільного законодавства.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Прийняття нового Цивільного кодексу України стало значною подією як у науці цивільного права, так і у практичній діяльності суб єктів цивільних правовідносин. Сьогодні здійснюються як індивідуальні, так і комплексні науково-теоретичні та практичні дослідження різних інститутів цивільного права, в тому числі і цивілістичних строків та термінів. Дисертаційна робота виконувалася на кафедрі цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка відповідно до бюджетної теми № ДР 019 U007725 “Удосконалення правового механізму реалізації і захисту прав та інтересів людини і громадянина в Україні”. Дана робота включена до плану науково-дослідних робіт юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Науково-теоретичну базу дослідження склали наукові праці видатних українських та російських вчених у галузі цивільного права, а також загальної теорії права: Д.В. Бобрової, Л.Г. Вострікової, В.П. Грибанова, М.А. Гурвича, О.В. Дзери, Г.Ф. Дерев янка, А.В. Жгунової, В.Б. Ісакова, О.С. Іоффе, А.Г. Калпіна, К.В. Кейни, М.Я. Кіріллової, Н.С. Кузнєцової, О.А. Красавчикова, Т.Л. Левшиної, А.В. Лісаченка, В.В. Луця, Р.А. Майданика, А.І. Масляєва, Д.І. Мейєра, І.Б. Новицького, П.М. Рабіновича, М.П. Рінга, В.М. Самойленка, А.П. Сергєєва, В.І. Синайського, Є.А. Суханова, Ю.К. Толстого, Н.П. Фрідман, Є.О. Харитонова, Б.Б. Черепахіна, Є.Д. Шершеневича, Є.Д. Енгельмана, Н.А. Яхніної, та ін. Нормативну та емпіричну базу склали: Конституція України, міжнародно-правові акти, законодавство України, насамперед Цивільний кодекс України, законодавство колишнього Союзу РСР, окремі правові акти зарубіжного законодавства.
Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на підставі комплексного аналізу наукової юридичної літератури, присвяченої розгляду цивілістичних строків та термінів, відповідного національного законодавства з ясувати основні проблеми юридичної природи строків, їх законодавчого закріплення та застосування учасниками цивільних правовідносин, а також виробити і внести пропозиції та наукові рекомендації стосовно удосконалення цивільного законодавства, створення дієвого механізму реалізації правових норм у сфері використання різних видів цивілістичних строків.
Досягнення зазначеної мети можливе в процесі вирішення таких основних завдань: визначення поняття “строк” та “термін” у цивільному праві, їх співвідношення, з ясування їх місця у загальній категорії “час”, встановлення функцій та завдань строків (термінів) у цивільних правовідносинах; розкриття змісту основних юридичних термінів, понять, категорій, що використовуються в процесі дослідження і аналізу строків та термінів у цивільному праві; окреслення характерних рис і ознак строків у цивільних правовідносинах, з ясування їх юридичної природи та особливостей законодавчого закріплення; узагальнення існуючих та пропозиція нових класифікацій строків у цивільному праві; встановлення та аналіз процедури обчислення строків та визначення термінів у цивільних правовідносинах; вироблення рекомендацій щодо вдосконалення механізму правового закріплення строків здійснення та захисту прав у цивільних правовідносинах; внесення пропозицій щодо удосконалення норм цивільного законодавства, які стосуються особливостей застосування та використання строків у цивільному праві.
Об єктом дослідження є строки та терміни різних інститутів цивільного права.
Предмет дослідження складають норми цивільного законодавства, що закріплюють різні види строків, порядок їх застосування та обчислення. Методи дослідження. Представлені в роботі основні положення та результати здобуті у процесі наукового дослідження з використанням загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання, зокрема, історичного та порівняльно-правового – при дослідженні дореволюційних та радянських наукових праць видатних цивілістів, а також в процесі аналізу та порівняння колишнього цивільного законодавства з новим цивільним законодавством України при визначенні поняття, особливостей нормативного закріплення та юридичної природи цивілістичних строків; системно-структурного - у процесі визначення основних видів та класифікації строків у цивільному праві; аналізу та синтезу - при вивченні юридичної природи строків у цивільному праві, характеристиці основних ознак строків (термінів), співвідношенні основних цивільно-правових понять та категорій, що стосуються цивілістичних строків; абстрагування та узагальнення - у процесі розробки дефініцій різних правових понять та категорій; формально-юридичного - у процесі створення нових правових норм і приписів та удосконалення вже існуючих тощо.
Наукова новизна одержаних результатів. В дисертаційній роботі вперше в Україні здійснено комплексне науково-теоретичне і науково-практичне дослідження строків та термінів у цивільному праві, з ясовані найбільш актуальні проблеми юридичного закріплення, застосування, обчислення, зв язку цивілістичних строків (термінів) з юридичними фактами та суб єктивними правами та обов язками, а також встановлена та науково обґрунтована класифікація строків у цивільному праві, визначені основні риси кожного виду строків та особливості їх практичного застосування в межах конкретних цивільних правовідносин в умовах введення в Україні нового цивільного законодавства.
У процесі проведеного дослідження розроблені і сформульовані наступні основні положення, що виносяться на захист:
1. Розкривається та формулюється юридичне та науково-теоретичне поняття строку та терміну у цивільному праві, визначається співвідношення цих понять. Встановлено, що строки (терміни) у цивільному праві є різновидом правового часу, який у своєму існуванні повністю абстрагується від філософської категорії часу. Правовий час за допомогою існування норм цивільного права формує поняття цивілістичний строк (термін). Строк, по відношенню до терміну, є більш загальною часовою категорією в цивільному праві, яка визначає період, протягом якого суб єкт цивільних правовідносин може реалізувати та захистити свої права. Термін можна розглядати як складову частину строку та як самостійну юридичну категорію. Терміни “обслуговують” строки шляхом встановлення їх граничних меж. В більшості випадків терміни представляють собою спеціальну часову категорію цивільного права, яка визначає момент часу, з настанням якого виникають, змінюються або припиняються цивільні правовідносини, а також починають обчислюватися чи припиняється обчислення строків, в межах яких здійснюється реалізація та захист учасниками цивільних правовідносин своїх прав та обов язків. Самостійного значення терміни можуть набувати у випадках встановлення, зміни або припинення учасником цивільного правовідношення того чи іншого права. Поряд із строками та термінами виокремлюється така особлива часова категорія цивільного права як “момент”. Встановлено, що моменти як часові показники в деяких випадках суттєво відрізняються від термінів, які також визначаються як моменти часу. Момент, як юридична категорія цивільного права, є юридичним фактом або сукупністю юридичних фактів, які визначають час настання передбачених законодавством або договором юридичних наслідків. Причому встановлення такого моменту може тривати у часі і мати свої строки та терміни. Припускається, що законодавець поняття “термін” трактує як техніко-юридичну категорію цивільного права, призначену саме для визначення часових показників цивільних правовідносин. Поняття “момент” у цивільному праві є більш складною юридичною категорією, яка визначає процедуру встановлення часу настання правових наслідків та є підґрунтям для визначення терміну. З огляду на це, вважається недоречним використання у законодавстві поняття “моменту”, оскільки закріплення у Цивільному кодексі України поняття “терміну” та визначення його як моменту у часі, із настанням якого пов язана дія чи подія, яка має юридичне значення, може призвести не тільки до ускладнення користування юридичною термінологією, а й навіть до грубої юридичної помилки при правовому врегулюванні цивільних правовідносин. Пропонується відмежувати поняття “момент” і “термін” та чітко розділити шляхом заміни поняття “момент” поняттям “час”. Наприклад, норму під назвою “Момент набуття права власності за договором ” (стаття 334 ЦК України) замінити назвою “Час набуття права власності за договором” і т.д. Відповідно, поняття “момент” використовувати тільки по відношенню до визначення терміну.
4. З ясовано, що строк (термін) у цивільному праві, як юридична категорія, характеризує наступні аспекти цивільних правовідносин: момент виникнення (початку), зміни та припинення цивільних правовідносин; зміст правовідношення (коли строк є умовою договору); правомірність поведінки учасників правовідносин з точки зору своєчасності; граничні межі реалізації прав та виконання обов язків учасниками цивільних правовідносин; форму існування та розвитку прав та обов язків учасників цивільних правовідносин. 5. Юридична природа строків визначається шляхом визначення їх місця в системі юридичних фактів. В процесі дослідження встановлено, що юридичний строк є окремим природно-правовим (об єктивно-суб єктивним) явищем, що тісно пов язане з юридичними фактами (діями та подіями) і має незалежну назву “часовий показник”. Встановлено, що строки в цивільному праві встановлюються в межах правового часу, який є часовим параметром суспільної діяльності людей, що визначається нормами права, але плин часу є об єктивною категорією, яка не підкоряється законам людського буття. І тому слід враховувати, що сплив того чи іншого строку не можна назвати подією, оскільки настання подій хоч і не залежать від вольового фактору, однак будь-яка подія, що є юридичним фактом, може або настати, або так і не настати. А час плине в будь-якому випадку, і строки як періоди часу - це певні упорядкування суспільних відносин, які, так би мовити, накладаються на об єктивно, рівномірно, безконтрольно плинучий час.
6. В процесі дослідження строків у цивільному праві та з ясування їх місця в системі юридичних фактів виявлені наступні їх ознаки: строк є певним проміжком часу (термін – моментом (миттю)); має імперативне або диспозитивне встановлення або закріплення; є часовим показником, що має тісний зв язок з юридичними фактами (діями та подіями); встановлюється, як правило, для упорядкування цивільного обігу або захисту порушених цивільних прав. На підставі аналізу змісту правових норм Цивільного кодексу України та низки законів України пропонується доповнення загальної класифікації строків у цивільному праві поряд з визначеними та невизначеними строками абстрактними строками. Пропонується абстрактними вважати строки, які визначені поняттями “розумний строк”, “негайно” і т.д. 8. Здійснюється розгляд класифікації строків за цільовим призначенням. В результаті опрацювання наукового матеріалу та нормативних джерел до строків здійснення цивільних прав пропонується відносити строки існування цивільних прав, присікальні (преклюзивні) строки та гарантійні строки; строки виконання цивільних обов язків тісно пов язуються із строками здійснення цивільних прав, до строків захисту цивільних прав пропонується віднести претензійні строки, строки позовної давності, строки оперативного захисту та цивільно-процесуальні строки. 9. Дослідження строків (термінів) здійснюється через вивчення деталей цивільних правовідносин та встановлення особливостей строків в межах тих чи інших цивільних правовідносин. Встановлено, що в загальному аспекті цивільно-правові строки можна розглядати в межах організаційних правовідносин, до яких віднесені організаційно-утворюючі відносини, організаційно-делегуючі, організаційно-контрольні та організаційно-інформаційні відносини, відповідно, ним відповідають організаційні строки конкретного виду, які, однак, можуть одночасно виступати строками здійснення цивільних прав, виконання цивільних обов язків або строками захисту. У взаємозв язку із правовідносинами цивілістичні строки можна поділяти на регулятивні, регулятивно-охоронні та охоронні.
10. Виявлено, що строки у цивільному праві тісно пов язані із змістом суб єктивного права. Пропонується першу можливість суб єктивного права розглядати поряд із строками здійснення цивільного права; другу – із строками виконання цивільних обов язків; третю – із строками захисту цивільних прав в межах запропонованої класифікації. 11. В процесі роботи доведено, що цивілістичні строки можна розглядати як гарантії забезпечення реалізації та захисту цивільних прав. Наявність норм права із визначенням строків існування цивільних прав, а також можливість самостійного визначення цих строків є своєрідним гарантом у сфері реалізації суб єктами цивільних правовідносин своїх прав та виконання обов язків. Закріплення у нормах права преклюзивних строків здійснює упорядкування цивільного обігу та сприяє його стабільності та урегульованості тощо. Гарантійні строки є спеціальною юридичною гарантією, за допомогою якої здійснюється використання наданих суб єкту цивільних правовідносин прав, пов язаних, як правило, із гарантійними зобов язаннями забезпечення якості продукції, робіт та послуг. Претензійні строки, строки оперативного захисту та позовної давності є захисними строками, які гарантують своєчасну та доцільну охорону та захист цивільних прав суб єктів як цивільних, так і інших правовідносин. 12. Визначені основні особливості строків у цивільному праві та проблеми їх застосування. Пропонується в кожній нормі цивільного законодавства, яка закріплює той чи інший строк, вказувати цільову назву строку, а в загальній частині ЦК України закріпити загальний механізм застосування та обчислення того чи іншого виду строку. Окрім цього, пропонується поряд із визначенням строку та терміну у цивільному праві дати визначення всіх видів строків (мається на увазі їх поділ за цільовим призначенням) з метою використання механізму їх застосування при договірному їх встановленні. 13. Вноситься пропозиція про удосконалення системи законодавчого (нормативного) закріплення строків у сфері встановлення їх зв язку з термінами та юридичними фактами. В кожній нормі цивільного законодавства, яка закріплює той чи інший строк, повинна бути вказівка на юридичний факт (факти), до якого прив язується строк, а також вказівка на термін, який є початковим моментом спливу цивілістичного строку. Також пропонується при визначенні строків виконання цивільних обов язків переважно застосовувати саме терміни, які є більш вдалою формою визначення часу виконання обов язків учасниками цивільних правовідносин.
14. В процесі встановлення порядку обчислення цивільно-правових строків визначена певна послідовність, яку можна прослідкувати за такою схемою: 1) визначення строку, який необхідно обчислити; 2) визначення термінів, які є початковими (кінцевими) моментами відповідного строку, що потребує обчислення; 3) виявлення необхідних юридичних фактів, які визначають терміни, тобто встановлюють конкретні моменти у часі, що мають юридичне значення; 4) обрахування строку з обов язковим врахуванням загальних техніко-юридичних норм по обчисленню цивілістичних строків, передбачених ЦК України. На майбутнє бажано було б закріпити у законодавчому порядку особливості обчислення строків, визначених хвилинами, оскільки цивільно-правовий обіг на сучасному етапі розвитку суспільства значно розширює коло відповідних відносин, які також потребують нормативного врегулювання.
15. Пропонується удосконалити систему законодавчого закріплення та застосування претензійних строків, а саме: збільшити кількість претензійних строків в різних інститутах цивільного права; застосовувати претензійні строки, як правило, у вигляді права, а не обов язку; збільшити тривалість претензійних строків; включити претензійні строки у тривалість позовної давності; законодавчо закріпити процедуру розгляду, в тому числі і відповідні строки розгляду цивільних справ у претензійному порядку; правовим наслідком пропущення претензійного строку правомочною особою встановити неможливість вимагати розгляду та захисту порушеного права у відповідному порядку; правовим наслідком відмови у відновленні порушеного права боржником, при зверненні за таким в межах претензійних строків, встановити визнання її обтяжуючою обставиною при вирішенні справи судом з негативними для порушника наслідками при виявленні його вини; законодавчо визначити строки (терміни) обчислення претензійних строків; засвідчувати добровільне вирішення справи у претензійному порядку шляхом угоди, укладеної у простій письмовій формі. 16. При дослідженні строків позовної давності з ясований їх взаємозв язок та розбіжності з іншими видами строків, а також піддана критиці можливість договірного збільшення строку позовної давності.
Практичне значення отриманих результатів. Науково-теоретичне значення полягає в тому, що представлені в роботі теоретичні розробки і висновки спрямовані на усунення окремих прогалин, що існують в науці цивільного права, зокрема, відносно питань поняття, юридичної природи, співвідношення, характеристики та особливостей строків та термінів у цивільному праві. В цілому дослідження сприятиме розвитку як науки цивільного права, так і цивільного законодавства.
Представлені в роботі практичні рекомендації пропонуються для використання у процесі нормотворчої діяльності відповідних законодавчих органів при розробці та удосконаленні норм цивільного законодавства. Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри цивільного права Київського національного університету ім. Тараса Шевченка і доповідалися на двох науково-практичних конференціях: “Захист соціальних прав людини і громадянина в Україні: проблеми юридичного забезпечення” (м. Київ, Київський юридичний інститут МВС України, 30 січня 2003 р.); “Правові проблеми сучасності в умовах розвитку юридичної науки” (м. Чернігів, Чернігівський державний інститут права, соціальних технологій та праці, 2005 р.).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано у восьми статтях, які вийшли у наукових журналах та збірниках, що входять до переліків фахових наукових видань, затверджених ВАК України. Структура дисертаційної роботи. Структура дисертації зумовлена цілями та характером дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів (восьми підрозділів), висновків, списку використаних джерел (165 найменувань) та одного додатку. Загальний обсяг дисертації становить 224 сторінки, із них основного тексту – 208 сторінок.
|
