|
Теоретичний та практичний інтерес до проблем осудності та неосудності обумовлений насамперед тим, що вони торкаються найбільш складної сторони суспільного життя та соціальної діяльності людей, а саме – їх здатності бути винними та кримінально відповідальними за свідому та вольову кримінально карану поведінку. Як свідчить практика, сучасний етап розвитку суспільства вимагає більш глибокого вивчення індивідуальних характеристик особистості, особливого ставлення до людини, її життя і здоров я, честі і гідності, недоторканості і безпеки, які, відповідно до ст. 3 Конституції України, є найвищою соціальною цінністю.
Вивчення особистості має керуватися тим, що людина виступає активним учасником суспільних відносин, у свідомості якої відбиваються явища об єктивної реальності, які згодом знаходять свій вираз у певній поведінці. Основним інструментом, завдяки якому можна прослідити, яким чином зовнішній вплив під час вчинення злочину переходить у внутрішній, відображається в психіці і стає регулятором поведінки і діяльності «нормального» індивіда, є осудність. Неосудність, в свою чергу, виступає обставиною, що характеризує поведінку психічно хворої людини або людини, у якої спостерігався тимчасовий розлад психічної діяльності під час вчинення злочину. В таких випадках у людини втрачається здатність вибору варіанту поведінки, поведінка детермінована хворобливим сприйняттям дійсності. Інститути осудності та неосудності повинні розглядатися разом, у сукупності та нерозривно. Так, осудність виступає суб єктивною передумовою винності та кримінальної відповідальності, неосудність – обставиною, що виключає можливість особи бути суб єктом злочину, вину та кримінальну відповідальність за вчинене діяння. Розгляд цих явищ саме у нерозривній сукупності дає можливість проведення подальшої розробки вчення про осудність і неосудність у комплексному та міждисциплінарному аспектах та втілення їх у практику.
Актуальність подальшої теоретичної розробки вчення про осудність та неосудність обумовлюється наступним:
по-перше, осудність виступає як визначальний, природний елемент можливості особи бути суб єктом злочину, бути винною у вчиненні злочину та підлягати кримінальній відповідальності за вчинене діяння. Осудність є реалізацією основного принципу кримінального права – суб єктивного ставлення в вину;
по-друге, існуючий підхід до визначення осудності та її характеристики, який враховує лише стан особи під час вчинення злочину, вичерпав себе, на практиці його недостатньо; наявний стан проблеми потребує врахування таких індивідуальних особливостей особистості, як темперамент, спрямованість, характер та ін.;
по-третє, недостатня розробка проблеми осудності та неосудності. Вивчення літературних джерел, окремих монографічних досліджень та інших наукових праць показує, що проблеми осудності та неосудності підлягають подальшому, більш глибокому вивченню як юристами, так психіатрами та психологами на міждисциплінарному рівні. Дослідження, які були присвячені окремим питанням, пов язаним з проблемами осудності та неосудності, не мають достатньої повноти та глибини, бо розглядають ці явища як окремі категорії.
Разом з тим, суттєвий внесок у вирішення проблем, які стосуються вчення про осудність і неосудність, кримінальної відповідальності осіб з психічними розладами та аномаліями, відповідальності неповнолітніх осіб, зробили в своїх працях, зокрема, такі вчені: Ю. М. Антонян, М. І. Бажанов, М. М. Баженов, Т. К. Бєлокобильська, Ю. С. Богомягков, С. В. Бородін, М. В. Виноградов, А. А. Герцензон, А. Ф. Зелінський, В. Х. Кандинський, І. І. Карпець, Ф. В. Кондратьєв, В. М. Кудрявцев, В. І. Курляндський, Н. Ф. Кузнєцова, Н. С. Лєйкіна, В. А. Ломако, Д. Р. Лунц, Р. І. Міхєєв, Н. А. Мирошниченко, Г. В. Морозов, А. А. Музика, В. С. Орлов, М. М. Паше-Озерский, В. Б. Первомайський, Б. А. Протченко, В. П. Сербський, М. С. Таганцев, В. С. Трахтеров, С. І. Тихенко, В. М. Трубников, Н. І. Фелінська, О. Є. Фрейєров, І. К. Шахріманьян, Б. В. Шостакович, С. П. Щерба та багато інших.
Відповідні положення вищевказаних авторів складають теоретичне підґрунтя даного дослідження.
Демократичні перетворення у процесі побудови правової держави, створення громадянського суспільства, прагнення до індивідуалізації кримінальної відповідальності й покарання, розвиток юридичної і психіатричної наук, досягнення психологічної доктрини виявили низку теоретичних і прикладних проблем, які ще не знайшли свого відбиття в сучасній спеціальній юридичній і психологічній літературі. Подальші пошуки вирішення проблем осудності і неосудності, суміжних з нею питань неодмінно служитиме на користь правотворчій і правозастосовчій діяльності, дозволить удосконалити заходи по боротьбі зі злочинністю й попередженню вчинення суспільно небезпечних діянь неосудними особами.
Викладене свідчить, що дослідження проблеми, порушеної в цій науковій роботі, є актуальним як для теорії кримінального права, так і для вдосконалення положень законодавства про кримінальну відповідальність і практики його застосування.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри кримінального права та кримінології Національного університету внутрішніх справ МВС України у межах державної Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України № 1376/2000 від 25 грудня 2000 р., а також Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на 2002-2005 роки, затвердженої наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 р. Вона базується на положеннях Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 роки (п. 1.4.), схвалених вченою радою Національного університету внутрішніх справ 23 березня 2001 р., протокол № 3. Дослідження виконано згідно з основними напрямками, визначеними Указом Президента України № 143 від 18 лютого 2002 р. «Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян» (п. 1) та Наказом МВС України № 356 від 11 травня 2001 р. «Про затвердження Програми розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 років» (п. 7).
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є розробка категорій осудності і неосудності на підставі комплексного наукового аналізу теоретичних і практичних проблем, пов язаних з цими поняттями. Для її досягнення в роботі поставлено і послідовно вирішено наступні задачі:
1) сформулювати поняття, визначити зміст і сутність інституту осудності у кримінальному праві;
2) висвітити історію виникнення й розвитку інституту осудності і неосудності у кримінальному праві;
3) визначити і дати кримінально-правову характеристику цим явищам;
4) окреслити критерії, що характеризують зміст осудності і неосудності;
5) відокремити і опрацювати моделі осудності;
6) встановити особливості кримінальної відповідальності осіб із психічними розладами й аномаліями;
7) з ясувати питання відповідальності неповнолітніх осіб із затримкою у психічному розвитку;
8) сформулювати пропозиції по вдосконаленню кримінального законодавства на рівні сучасних потреб правозастосовчої практики й вимог науки кримінального права;
9) розробити інші теоретичні положення щодо осудності в науці кримінального права.
Об єктом дослідження служать суспільні відносини, що характеризують осудність як невід ємну ознаку суб єкта загального складу злочину.
Предметом дослідження виступають (а) чинне кримінальне законодавство, що регламентує категорії осудності, неосудності й обмеженої осудності; (б) практика застосування примусових заходів медичного характеру до осіб, визнаних судом неосудними; (в) вітчизняне кримінальне законодавство минулих років; (г) кримінальне законодавство зарубіжних країн, яке визначає осудність, неосудність та обмежену осудність; (д) система наукових концепцій і поглядів з приводу досліджуваної проблеми.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційної роботи є загальні положення теорії пізнання, теорії систем, теорії права й суспільних явищ. У дослідженні окремих питань застосовувалися різноманітні наукові методи. Діалектичний дозволив розглянути проблеми осудності й неосудності у процесі їх розвитку з огляду на умови, що впливали на їх зміст, сутність та особливості через поглиблене вивчення більш загальних категорій кримінального права; системний допоміг вивчити ці явища в безпосередньому їх зв язку з суміжними поняттями (обмеженою осудністю, так званою віковою і «спеціальною» осудністю, свідомістю, виною, відповідальністю й покаранням); системно-структурний уможливив комплексне дослідження поняття і критеріїв осудності у співвідношенні з неосудністю і визначення компетенції відповідних органів по встановленню тих ознак, які їх характеризують; порівняльно-правовий дав змогу показати становлення інституту осудності у кримінальному праві й накреслити пріоритетні напрямки його розвитку в майбутньому та застосовувався при розгляді кримінального законодавства зарубіжних країн, що дало можливість внести пропозиції по вдосконаленню чинного КК України; конкретно-соціологічний було використано у процесі проведення анкетування серед слідчих ОВС і прокуратури, а також для обробки отриманих результатів; логіко-семантичний надав можливості сформулювати поняття осудності, тексти окремих норм і дослідити питання кримінальної відповідальності осіб із психічними розладами й аномаліями, а також неповнолітніх із затримкою у психічному розвитку.
Науково-теоретичне підґрунтя дисертації становлять праці вітчизняних науковців і зарубіжних фахівців у галузі кримінального права і процесу, загальної психології, психіатрії. У роботі використано енциклопедично-довідкову літературу і словники.
Нормативною базою для дослідження послужили Конституція України, КК України 1960 р. і КК України 2001 р., закони й законодавчі акти України, кримінальне законодавство Азербайджану, Аргентини, Бєларусі, Болгарії, Великобританії, Грузії, Данії, Іспанії, Казахстану, Китаю, Латвії, Молдови, Німеччини, Польщі, Росії, Сан-Марино, США, Таджикистану, Узбекистану, Фінляндії, Франції, Швейцарії, Японії та нормативно-правові акти міністерств і відомств України.
Емпіричну базу становлять дані, одержані внаслідок 1) аналізу й узагальнення в Міжобласному центрі судово-психіатричних експертиз клінічної психіатричної лікарні № 15 м. Харкова матеріалів 1160 судово-психіатричних експертиз; 2) вибіркового вивчення 106 кримінальних справ, у яких обвинувачуваних було визнано осудними, неосудними або обмежено осудними; 3) анкетного опитування 180 слідчих ОВС і прокуратури з АР Крим, Дніпропетровської, Полтавської й Харківської областей.
Наукова новизна одержаних результатів. Розв язано складні дискусійні питання про природу, поняття, сутність і критерії осудності й неосудності, що дозволило запропонувати низку рекомендацій по вдосконаленню чинного законодавства, спрямованих на подальшу диференціацію кримінальної відповідальності й покарання окремих категорій суб єктів злочину. Значну частину результатів отримано вперше, окремі положення, що досліджувалися раніше, отримали поглиблений розвиток.
Наукова новизна отриманих підсумків дослідження узагальнюється у таких положеннях:
1. На підставі проведеного дослідження з нових позицій сформульовано поняття «осудність».
2. Уперше поняття «осудність» обґрунтовується як юридична категорія за допомогою формально-правового та змістовних критеріїв (психологічного й медичного).
3. Уперше запропоновано проект норми про презумпцію осудності, що дозволить органам кримінального судочинства якісно й на належному рівні виконувати всі процесуальні дії, а також надавати їм відповідного обґрунтування.
4. Уперше поняття «неосудність» визначено на підставі змістовних й формально-правового критеріїв, що дозволяє ретельніше досліджувати ситуаційні й мотиваційні аспекти вчиненого.
5. Указується на необхідність закріплення в законі норми про кримінальну відповідальність осіб із психічними аномаліями чи розладами, що не виключають осудності, а також визнано недоцільним використання категорії «обмежена осудність» для характеристики цих явищ.
6. Уперше запропоновано три моделі осудності на підставі виділення різних ступенів зниження здатності особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними під час вчинення злочину, а отже, і здатності розуміти значення осуду.
7. Усупереч існуючій практиці аргументовано положення про потребу у призначенні комплексної судової психолого-психіатричної експертизи з метою виявлення ступеня зниження здібностей особи.
8. Наводяться додаткові аргументи про недоцільність створення спеціалізованих лікувально-виправних установ для обмежено осудних осіб.
9. Запропоновано доповнити спеціальною нормою КК України, яка врегульовувала б питання кримінальної відповідальності неповнолітніх із затримкою в психічному розвитку.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки й рекомендації дисертаційної роботи можуть бути використані:
– у правотворчості – для подальшого вдосконалення кримінального законодавства; – у правозастосуванні – при вирішенні судами України питання про осудність чи неосудність особи, призначення експертиз, а також для підготовки постанов Пленуму Верховного Суду України;
– у навчальному процесі – у процесі викладання курсу «Кримінальне право України. Загальна частина» та спецкурсів, а також підготовки відповідних розділів і підрозділів науково-практичних посібників, методичних рекомендацій тощо.
Особистий внесок автора. Дисертація є самостійним науковим дослідженням, виконаним автором особисто. В опублікованій у співавторстві з науковим керівником роботі «Формула осудності та формула неосудності: їх співвідношення та значення для кримінальної відповідальності» особистим внеском здобувача є визначення співвідношення осудності та неосудності, критеріїв, що характеризують ці категорії, обґрунтування необхідності розширення поняття «осудність».
Апробація результатів дисертації. Провідні положення дисертації обговорено на засіданнях кафедри кримінального права та кримінології Національного університету внутрішніх справ, використовуються в навчальному процесі, у підготовці методичних рекомендацій і в науково-дослідницькій роботі цього закладу при викладанні курсу «Кримінальне право України. Загальна частина».
Окремі наукові погляди на порушені проблеми оприлюднені на трьох науково-практичних конференціях – «Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених», які відбулись у червні 2003 р., квітні 2004 р. та травні 2005 р. в Національному університеті внутрішніх справ МВС України.
Публікації. Основні теоретичні положення й результати, практичні рекомендації дисертаційного дослідження знайшли відображення в чотирьох наукових публікаціях, надрукованих у фахових наукових виданнях (одна з них у співавторстві, де частка здобувача перевищує 50%), а також у тезах трьох наукових доповідей на вказаних конференціях.
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які об єднують дев ять підрозділів, висновків (обсяг – 205 сторінок). До тексту додається список використаних джерел (208 найменувань) і додатки (обсяг – 18 сторінок).
| 
