|
Актуальність теми. Прийнята в кінці ХХ століття Конституція України увібрала передовий досвід конституційного регулювання відносин земельної власності у розвинутих країнах світу. Цей досвід свідчить, що право власності на землю є важливим фактором забезпечення приватних інтересів членів суспільства. Разом з тим, воно також функціонує і як фактор забезпечення інтересів суспільства в цілому, виконуючи соціальну функцію. Закріплені в Конституції України положення про роль та статус земельної власності у суспільстві носять загальний характер і підлягають конкретизації у законодавчих актах. В основу такої конкретизації має бути поставлене завдання збалансованого закріплення в законодавстві соціально обґрунтованого співвідношення земельних прав та інтересів суспільства в цілому, а також територіальних громад, громадян та створених ними юридичних осіб. Одним із способів вирішення цього завдання є встановлення обмежень прав на землю. Однак, законодавство України щодо обмеження права власності та інших прав на землю перебуває у стадії формування. ЗК України та деякі інші законодавчі акти про землю містять норми, які передбачають встановлення обмежень земельних прав громадян та юридичних осіб. Проте механізм правового регулювання встановлення, реалізації та припинення обмежень прав на землю не є достатньо функціональним і потребує вдосконалення. Чинне законодавство України не містить збалансованого комплексу правових норм, які б визначали суть і завдання обмежень, в тому числі обтяжень прав на землю, їх види, підстави встановлення та реалізації обмежень права власності та інших прав на земельні ділянки тощо. Недоліки земельного законодавства щодо обмежень земельних прав значною мірою обумовлені недостатньою дослідженістю застосування обмежень прав на землю в умовах земельної реформи та приватизації землі як головних напрямів розвитку земельного законодавства України на сучасному етапі. В радянський період дослідження правового регулювання обмежень прав на землю переважно стосувались обмежень права користування земельними ділянками в межах зон з особливими умовами землекористування і відбувались за умов існування виключної державної власності на землю. Проведення в нашій країні економічної реформи та впровадження ринкових механізмів регулювання земельних відносин в суспільстві викликало необхідність подальшого розвитку існуючих та введення нових правових засобів впливу на власників і користувачів земельних ділянок з тим, щоб використання ними землі гармоніювало з завданнями трансформації українського суспільства. Однак, до цього часу теорію правового регулювання обмежень прав на землю не можна вважати сформованою. Вищевикладене свідчить про актуальність теми дисертаційного дослідження.
Комплексного дослідження правового регулювання обмежень прав на землю, яке б грунтувалось на чинному законодавстві України не провадилося. Науковою основою дослідження стали праці вчених у галузі земельного, аграрного та екологічного права – Г.О.Аксєньонка, В.І.Андрейцева, Г.Є.Бистрова, М.І.Васильєвої, М.Я.Ващишин, О.А.Вівчаренка, О.М.Вовк, В.К.Гуревського, Б.В.Єрофєєва, І.О.Іконицької, І.І.Каракаша, М.Г.Ковтуна, О.С.Колбасова, О.М.Колотинської, М.І.Краснова, О.І.Крассова, П.Ф.Кулинича, А.В.Луняченка, Н.Р.Малишевої, В.В.Носіка, К.П.Пейчева, О.О.Погрібного, О.А.Самончик, В.І.Семчика, М.О.Сиродоєва, Н.Г.Станкєвич, Н.І.Титової, В.І.Федоровича, Г.В.Чубукова, В.С.Шахова, Ю.С.Шемшученка, М.В.Шульги та інших.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану науково – дослідної роботи відділу проблем аграрного, земельного та екологічного права Інституту держави і права ім.В.М.Корецького НАН України Правові проблеми формування та розвитку аграрного і земельного ринків в Україні (№ державної реєстрації RK 0102U007072).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є всебічний аналіз теоретичних і прикладних проблем застосування обмежень прав на землю та формулювання науково-обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання обмежень прав на землю в Україні як важливого засобу впливу на суб єктів цих прав з метою забезпечення раціонального використання та охорони земель. Відповідно до вказаної мети у роботі були поставлені такі основні завдання: узагальнити дослідження обмежень та обтяжень прав на землю в літературі з римського права, з цивільного права Росії XIX – початку XX століття, з радянського земельного права та в юридичній літературі, виданій в Україні, Республіці Бєларусь та Російській Федерації в період реформування земельних відносин та приватизації землі; визначити поняття обмежень та обтяжень прав на землю; дослідити функції обмежень прав на землю в умовах ринкової економіки; здійснити наукову класифікацію обмежень прав на землю; проаналізувати правові підстави та способи встановлення обмежень прав на землю; дослідити особливості та порядок встановлення обмежень щодо набуття права власності на землю та розпорядження нею; виокремити особливості правового регулювання обмежень прав на землю в інтересах сусідів та в межах зон з особливими умовами землекористування (охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно – захисних зон, зон особливого режиму використання земель); дослідити юридичну природу таких обмежень прав на землю, як емфітевзис та суперфіцій, та з ясувати доцільність їх імплементації у земельне право України; розробити пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства у галузі встановлення та реалізації обмежень прав на землю.
Об єктом дослідження є урегульовані нормами права суспільні відносини щодо встановлення та реалізації обмежень прав на землю та суспільні відносини у зазначеній сфері, що потребують врегулювання нормами права.
Предметом дослідження є законодавство України та інших країн щодо обмеження прав на землю, а також теоретичні наукові розробки у цій галузі. Методи дослідження. У процесі роботи над дисертацією були застосовані такі методи наукового пізнання: історичний, порівняльно-правовий, структурно-функціональний, формально-логічний, аналогії, системного аналізу та синтезу. Історичний метод застосовувався при узагальнені досліджень обмежень та обтяжень прав на землю в літературі з римського та цивільного права Росії XIX – початку XX століття, з радянського земельного права, в юридичній літературі, виданій в Україні, Республіці Бєларусь та Російській Федерації в період реформування земельних відносин та приватизації землі. Порівняльно-правовий метод використовувався для встановлення загальних рис та специфіки обмежень набуття права власності на землю та розпорядження нею за вітчизняним законодавством та законодавством зарубіжних країн, правовідносин щодо обмеження прав на землю в інтересах сусідів та добросусідських правовідносин, земельних сервітутів та обмежень прав на землю в інтересах сусідів, безстрокових емфітевтичних та суперфіціарних прав із правом власності, строкової оренди зі строковим емфітевзисом та суперфіцієм. Структурно-функціональний метод застосовувався при визначенні місця норм – обмежень прав на землю в системі земельного права України. Застосування формально-логічного методу дозволило сформулювати поняття обмежень прав на землю, функцій та способів встановлення обмежень прав на землю. Метод аналогії було використано при визначенні поняття обтяжень прав на землю. Метод системного аналізу та синтезу було покладено в основу проведення класифікації обмежень прав на землю, визначення правових підстав та способів встановлення обмежень прав на землю, виявлення видів обмежень набуття права власності на землю та розпорядження нею, з ясування особливостей правового регулювання обмежень прав на землю в інтересах сусідів та в межах зон з особливими умовами землекористування.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням правового регулювання обмежень прав на землю. Проведене дослідження дозволило дисертанту сформулювати та обґрунтувати наступні положення, що виносяться на захист:
1. Визначено, що правові норми, якими встановлені обмеження прав на землю, характеризуються такою однорідністю юридичної природи та єдністю цілей, які дають підстави для висновку про формування в земельному праві України інституту обмежень прав на землю як функціонального інституту цієї галузі права. Аргументовано, що обтяження прав на землю є різновидом обмежень прав на землю. Визначена суть обтяжень прав на землю, яка полягає у тому, що вони встановлюються при виникненні на земельні ділянки, які перебувають у власності та користуванні громадян та юридичних осіб, прав інших осіб. Запропонована класифікація обмежень прав на землю в межах зон з особливими умовами землекористування за низкою критеріїв, зокрема: за суб єктами, в інтересах яких вони встановлюються – обмеження, які встановлюються в інтересах користувачів землями несільськогосподарського призначення, обмеження, які встановлюються в інтересах користувачів іншими природними об єктами, та обмеження, які встановлюються в суспільних інтересах; за категорією земельної ділянки, на якій встановлюються зони з особливими умовами землекористування – обмеження прав на землю, що встановлюються на землях: сільськогосподарського призначення, житлової та громадської забудови, природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого призначення, рекреаційного призначення, історико-культурного призначення, лісового фонду, водного фонду, промисловості, транспорту, зв язку, енергетики, оборони та іншого призначення; за змістом прав та обов язків учасників правовідносин – обмеження, пов язані з забороною здійснювати деякі з наданих власникам (користувачам) земельних ділянок прав, обмеження, які поєднують в собі заборону здійснювати деякі з наданих власникам (користувачам) земельних ділянок прав та обов язок витерплювати певні незручності при здійсненні ними своїх правомочностей.
6. Визначене поняття способів встановлення обмежень прав на землю як діяльності управомочених на це осіб, спрямованої на визначення та юридичну об єктивізацію змісту обмежень прав на землю. Доведено, що існують два види способів встановлення обмежень прав на землю: правотворчість, тобто діяльність компетентних державних органів, спрямована на встановлення юридичних норм, які визначають зміст певних обмежень прав на землю, та правомірні дії (юридичні акти) суб єктів правореалізації, що вчиняються з метою встановлення змісту обмежень прав на землю. Обґрунтовано висновок про те, що категорії «оборотоздатність земельних ділянок», «вилучення земельних ділянок з обороту», «обмеження земельних ділянок в обороті» необхідно розглядати не лише як цивільно- правові, а і як земельно-правові категорії. Відповідно зміст цих категорій повинен визначатися нормами цивільного та земельного права. Обґрунтовано висновок про те, що в процесі вдосконалення законодавства щодо обмеження права власності на землю доцільно застосовувати такі обмеження прав на землю, які регулюють набуття земельних ділянок у власність (обмеження правоздатності суб єктів прав на землю набувати у власність земельні ділянки; обмеження підстав набуття права власності на землю іноземними громадянами та особами без громадянства; повне вилучення певних категорій земельних ділянок з цивільного обороту; обмеження оборотоздатності земельних ділянок). Разом з тим, застосування такого виду обмежень прав на землю, як встановлення для власників земельних ділянок обмежень щодо здійснення розпорядження ними, слід істотно звузити.
1. Запропоновано виключити із ст.111 ЗК України положення про те, що договором можуть бути встановлені такі обмеження земельних прав, як обмеження для набувача земельної ділянки здійснювати її відчуження певним особам. Внесена пропозиція про доповнення Глави 20 ЗК України (Придбання земельних ділянок на підставі цивільно-правових угод) статтею такого змісту: «Ст. 131 Оборотоздатність земельних ділянок. Земельні ділянки можуть відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, не забороненним законом, якщо вони не вилучені з обороту або не обмежені в обороті.
2. Не допускається перебування в обороті тих земель, які прямо визначені в законі як земельні ділянки, вилучені з обороту.
Обмеження оборотоздатності земельних ділянок встановлюються законом.» Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання висновків та рекомендацій дослідження у процесі вдосконалення чинного законодавства у галузі обмежень прав на землю, у правозастосовчій діяльності, у науково-дослідній роботі, при написанні посібників, підручників і навчально-методичної літератури з курсів «Земельне право», «Аграрне право» та «Екологічне право», при читанні лекційних курсів із цих дисциплін.
Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданні відділу проблем аграрного, земельного та екологічного права Інституту держави і права ім.В.М.Корецького НАН України.
Основні положення дисертації були оприлюднені на: Науково- практичній конференції «Проблеми кодифікації законодавства України» (м. Київ, 14 травня 2003 р.), Міжнародній науковій конференції молодих вчених «Другі осінні юридичні читання» (м.Хмельницький, 14–15 листопада 2003 р.), X регіональній науково-практичній конференції «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (м. Львів, 5–6 лютого 2004 р.), Республиканской научной конференции «Конституция Республики Беларусь – основа преобразований государства и общества (к 10-летию Основного Закона)» (м. Мінськ, 3 березня 2004 р.), I Міжвузівській науково- практичній конференції «Актуальні питання реформування правової системи України» (м. Луцьк, 21–22 травня 2004 р.), Міжнародній науковій конференції молодих вчених «Треті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 5–6 листопада 2004 р.), XI регіональній науково- практичній конференції «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (м. Львів, 3–4 лютого 2005 р.), XII Международной конференции студентов, аспирантов и молодых ученых «Ломоносов» (м. Москва, 12–15 квітня 2005 р.), Міжнародній науково-теоретичній конференції «Стан та перспективи розвитку аграрного права» (м. Київ, 26–27 травня 2005 р.).
Публікації. Основні результати дослідження викладені в 14 наукових працях – 5 статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях та 9 тезах доповідей на конференціях.
|
