|
Актуальність теми дисертаційного дослідження. Конституція України проголосила життя та здоров я людини найвищою соціальною цінністю. Законодавство України регламентує зміст особистих немайнових прав фізичної особи. Центральне місце в системі прав, що забезпечують природне існування людини, є право на життя та здоров я. У червні 1998 р. була визначена Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу, де йдеться про те, що національні інтереси України потребують її утвердження як впливової європейської держави, повноправного члена ЄС. У сфері налагодження стійких міжнародно–правових зв язків особливий інтерес для України становлять найближчі сусіди – Угорщина, Словаччина та Чехія, оскільки в результаті вступу Чехії, Словаччини, Угорщини в ЄС їх законодавство має відповідати європейським вимогам. Великого значення у вирішенні цієї проблеми набуває вивчення історії державно-правового досвіду країн Центральної Європи, визначення можливостей та напрямків співробітництва з ними відповідно до нових політичних реалій.
Це зумовлює доцільність порівняльного аналізу законодавства України, Угорщини, Чехії та Словаччини стосовно права на життя та здоров я як основного права фізичної особи шляхом зіставлення норм цивільного законодавства цих країн, виявлення та аналізу рис, які характеризують схожість та відмінність певних правових явищ. У сучасний період розвитку українського суспільства виникла нагальна потреба у формуванні правового механізму, який забезпечуватиме ефективне регулювання існуючих у ньому відносин відповідно до вимог соціального прогресу, основою якого є гармонійний розвиток особи, її суб єктивних прав та інтересів. Україна, ставши членом Ради Європи, взяла на себе зобов язання привести чинне законодавство, у тому числі й цивільне, відповідно до світових стандартів. Це також зумовлює доцільність врахування у нашому новому законодавстві досвіду кодифікаційної роботи зарубіжних країн, тим більше, що у 1996 році, за даними міжнародних експертів, у списку країн-членів ООН за рівнем визнання міжнародних документів з прав людини Україна посідала лише 62-е місце. Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлюється тим, що проблема особистих немайнових прав особи є однією з найважливіших, а реальне забезпечення прав людини і громадянина є ознакою правової держави, результатом побудови демократичних відносин. Повага до кожної людини як до особистості має стати в Україні нормою повсякденного життя і головною цінністю суспільства. Права людини є важливим інститутом, за допомогою якого визначається і регулюється правовий статус особи, засоби впливу на неї.
У процесі цивільно-правового регулювання особисті немайнові відносини набувають правової форми, перетворюючись на особисті суб єктивні немайнові права, котрі надають правочинній особі юридично забезпечену можливість вимагати від оточуючих утримуватися від будь-яких дій, що порушують ці права.
Змістом особистих абсолютних правовідносин є суб єктивні особисті права та відповідні обов язки. Так, громадяни мають право на життя, здоров я, честь, гідність, таємницю особистого життя, інші особисті права. Цим правам відповідають обов язки інших осіб поважати (не порушувати) ці права. Значення ЦК у цьому сенсі полягає насамперед у тому, що його норми створюють стабільну основу правового регулювання майнових і особистих немайнових відносин у всіх сферах громадянського суспільства. Важливе його значення полягає також у тому, що правове регулювання зазначених відносин спирається на непорушні принципи свободи особи, свободи власності, свободи договору та підприємництва, що забезпечені у своїй реалізації належними механізмами судового захисту.
Значення ЦК полягає і в тому, що він створює цивілізовані засади активного впливу держави на відносини, які становлять предмет нового цивільного законодавства щодо їх зміцнення, з одного боку, та припинення зловживання правами і свободами учасників цих відносин – з іншого.
Актуальність дисертаційного дослідження права на життя та права на здоров я як об єктів цивільних прав зумовлено тим, що зміст права на життя та права на здоров я конкретизований у ст.281 Цивільного кодексу України, проте у цій нормі не містяться визначення поняття права на життя та права на здоров я, залишаються не розкритими зміст права на медичну допомогу, не конкретизовано права пацієнта, права та обов язки лікаря тощо. Потребують доповнення норми стосовно змісту права на життя та права на охорону здоров я.
Прийнята в 1996 році Конституція України, що намітила основні шляхи такого прогресу, потребує не тільки переосмислення низки теоретичних проблем, пов язаних із правами людини, а й створення єдиної законодавчої бази, спрямованої на реалізацію її положень. Особлива роль у цьому належить цивільному законодавству, покликаному регулювати різноманітні суспільні відносини, у тому числі й відносини, пов язані з проблемою прав людини та духовних цінностей особи (гідності, честі, ділової репутації тощо), які є основою її життєдіяльності.
Аналіз досліджень проблеми прав людини свідчить про те, що й самі ці цінності та права на них переважно розглядалися в рамках конституційного права. Це значною мірою звужує розуміння особистих немайнових прав як таких, що забезпечують соціальне буття фізичної особи, а також мають сприяти досягненню конституційних вимог про повагу до особи та її прав. Право на життя передбачено ст. 281 ЦК України. Така правова характеристика передбачає, по–перше, здійснення та реальне забезпечення прав людини як фізичної особи в умовах насамперед нормальної життєдіяльності, а не тільки при порушенні цих цінностей. По–друге, з метою надання суспільним відносинам стабільності і для виконання їх основного призначення необхідні нові прийоми та засоби правового впливу. Ці фактори зумовлюють актуальність і значущість проблематики, що роглядається, та викликають необхідність її комплексного дослідження.
Сказане зумовлює доцільність з ясування особливості цивільно–правового регулювання права на життя та здоров я людини як об єкта цивільного права.
Новий ЦК України виходить з того, що право на життя та здоров я треба розглядати як категорію більш широку, об ємну, таку, що викликає необхідність перегляду низки юридичних концепцій та вимагає розробки нових підходів до правового регулювання у цій сфері на сучасному етапі.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до програми наукових досліджень Одеської національної юридичної академії: комплексна цільова програма №01010001195 „Правові проблеми становлення та розвитку сучасної української держави”, затверджена рішенням вченої ради Одеської національної юридичної академії протокол №6 від 23 лютого 2001 року.
Мета та завдання дослідження. Метою дослідження є з ясування цивільно–правового змісту права на життя та здоров я як об єкту цивільних прав та розробка комплексного підходу до аналізу правової природи, специфіки правового регулювання права фізичної особи на життя та здоров я, розкриття закономірності правової природи та правового регулювання права на життя та здоров я, впровадження пропозицій щодо вдосконалення їх правової охорони з використанням результатів порівняльного аналізу на матеріалах України, Угорщини, Словаччини та Чехії. Для досягнення вказаної мети вирішувалися такі завдання:
– визначення ознак і поняття прав людини та їх співідношення з особистими немайновими правами фізичних осіб; – класифікація права на життя та здоров я людини (фізичної особи);
– визначення моменту виникнення та припинення права на життя та здоров я;
– визначення юридичної природи права на життя та здоров я в системі цивільних прав; – формулювання дефініції таких понять, як „життя”, „здоров я”, „право на життя та право на здоров я фізичної особи”, „охорона здоров я”, „медична допомога” тощо;
– визначення змісту поняття суб єктивного права людини на життя та здоров я та його цивільно-правового змісту; – аргументація необхідності розмежування права на лікування та репродуктивних прав;
– аналіз способів захисту цивільних прав щодо їх застосування для поновлення порушеного права на життя та здоров я фізичної особи;
– виявлення недоліків нормативно-правового регулювання права на життя та здоров я фізичної особи;
– визначення прав та обов язків пацієнта;
– розробка конкретних пропозицій стосовно вдосконалення чинного законодавства у сфері регулювання та захисту права на життя та здоров я фізичної особи. Об єктом дослідження є право фізичної особи на життя та здоров я як особисте немайнове право та правове регулювання права на життя та здоров я фізичної особи, а також відносини, пов язані з проблемою права людини на життя та здоров я з позицій їх цивільно-правового регулювання, загальні тенденції та закономірності їх розвитку.
Предметом дослідження є порядок регулювання права на здоров я та життя людини й охорона цих прав, порушення яких може завдати шкоду інтересам власника, система нормативно-правових актів, що становлять сучасний правовий інститут прав людини, особистих немайнових прав, які забезпечують природне існування фізичної особи, судова практика та літературні джерела щодо юридичної природи та механізму забезпечення і реалізації суб єктивного і об єктивного прав людини на життя та здоров я. Методи дослідження. У процесі аналізу досліджуваних проблем, що охоплюються дисертаційним дослідженням, було використано сукупність методів наукового пізнання: діалектичний, історичний, логіко–юридичний, соціологічний, системно-структурний, порівняльно-правовий. Методологічну основу роботи становить діалектичний метод пізнання правових явищ. Право на життя та здоров я людини розглядається як невід ємна, абсолютна та найвища соціальна цінність. Ця обставина визначає і динаміку нормативного регулювання охорони життя та здоров я людини та пошук правових способів їх захисту в разі порушення. Дослідження й аналіз результатів цивільно–правової науки, міжнародно-правових актів, чинного законодавства України, Угорщини, Словаччини та Чехії та практики їх застосування у сфері права на життя та здоров я проведено за допомогою системно-структурного, порівняльно-правового й соціологічного методів, за умови, що право на життя та здоров я становить самостійний елемент особистих немайнових прав людини. Висновки як результат глибокого історичного аналізу процесу розвитку національного та міжнародного права побудовані на вимогах формальної логіки щодо визначеності, несуперечності, послідовності й обгрунтованості суджень. Сформульовані законодавчі пропозиції грунтуються на загальнотеоретичних і цивілістичних конструкціях. Теоретичною базою дослідження послужили праці науковців–фахівців у різних галузях права: М.М.Агаркова, С.С.Алексєєва, М.О Баймуратова, А.В.Бєлявського, С.М.Братуся, О.В.Дзери, А.С.Довгерта, Я.Доргонеца (Jan Dorgonec), А.А.Єрошенко, Й.Габора (Jobbбgyi Gбbor), І.В.Жилінкової, О.С.Іоффе, К.Кнапа (Karel Knapp), В.М.Коссака, Л.О.Красавчикової, Л.В.Красавицької, Н.С.Кузнецової, М.С.Малеїна, М.М.Малеїної, М.І.Матузова, О.М.Нечаєвої, І.Б.Новицького, П.Ференца (Petrik Ferenc), Й.О.Покровського, М.А.Придворова, О.О.Пунда, П.М.Рабіновича, З.В.Ромовської, В.О.Рясенцева, А.М.Савицької, Н.О. Саніахметової, В.І.Сенчищева, О.П.Сергєєва, О.Д.Святоцького, Р.О.Стефанчука, В.Л.Суховерхого, Т.Дьордь (Tбrr Gyцrgy), Ю.К.Толстого, Є.П.Торкановського, К.А.Флейшиць, Є.О.Харитонова, С.А.Чернишова, Я.М.Шевченко, М.Я.Шимінова, Р.Б.Шишки, Л.С.Явича, К.К.Яїчкова та ін. Нормативну основу дослідження складають Загальна декларація прав людини, Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод, а також національне законодавство різних держав, зокрема Цивільні кодекси України, Угорщини, Словаччини та Чехії, Конституції України, Угорщини, Словаччини та Чехії і постанови Пленуму Верховного Суду України та Конституційного Суду Угорщини.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертаційна робота являє собою перше в Україні комплексне дослідження проблеми права на життя та здоров я фізичної особи як об єкта цивільного права шляхом порівняльного аналізу, у якому обгрунтовуються нові в теоретичному аспекті і важливі в практичному відношенні положення, зокрема:
1. Вперше проведено комплексне порівняльне дослідження права на життя та здоров я фізичної особи в Україні, Угорській, Словацькій та Чеській республіках, що дозволило встановити спільні риси та відмінності у виявленні сутності та властивостей вказаних прав, врахувати здобутки і прогалини правового регулювання у зазначеній сфері у вищеназваних країнах і запропонувати нове та уточнене бачення категорій, які є предметом дисертаційного дослідження, і пов язаних з ними цивільних відносин.
2. Запропонована уточнена дефініція, відповідно до якої особисті немайнові права, не пов язані з майновими, становлять сукупність законодавчо закріплених, невід ємних від особистості абсолютних благ, які не мають економічного змісту і надають фізичній особі можливості за своїм розсудом і без втручання інших осіб визначати власну поведінку.
3. Уточнено доповнення і розширено класифікацію особистих немайнових прав, не пов язаних із майновими, з метою характеристики права на життя і здоров я як підсистеми відповідної системи. 4. Вперше поставлено питання про доцільність розгляду права на життя і здоров я не як єдиного поняття, а як комплексу 2-х понять: 1) „право на життя”, 2) „право на здоров я”, являючи собою певну цілісну систему „право на життя та здоров я”, разом із тим може розглядатися як сукупність прав, що виникають стосовно окремих об єктів.
5. По-новому розкривається поняття “життя та здоров я людини”, „право на життя та право на здоров я”, де життя людини – це фізичний, психічний, духовний та біосоціальний стан існування людини, який виникає з моменту зачаття і продовжує існувати до моменту біологічної смерті людини, визнаної компетентними органами охорони здоров я. Право на життя – це закріплена нормами права можливість користуватися цим правом, вимагати від інших суб єктів права не порушувати це право та звертатися у випадку порушення права на життя за захистом до органів державної влади і судових органів. Здоров я – це повноцінний фізичний, психічний, фізіологічний та психологічний стан людини, який залежить від факторів навколишнього середовища та соціальних умов життя людини при відсутності фізичних, моральних страждань та душевних переживань. Право на здоров я у цивільно-правовому аспекті розглядається як особисте немайнове право, що виникає з приводу особливого блага – здоров я людини і є не лише нематеріальним благом, а й великою соціальною цінністю. 6. Вперше визначено та обґрунтовано необхідність визначення прав та обов язків пацієнтів і лікарів на законодавчому рівні. 7. Вперше запропоновано введення поняття “воля живого”, тобто остання воля хворої людини, запропоновано систему юридичних заходів, спроможних захистити право на життя від неправомірних втручань у нього.
8. По-новому обґрунтовується правовий підхід до понять “пацієнт – особа, яка лікується у лікаря” і “хворий – особа, яка не звернулася до лікаря”. 9. Запропоновано поділяти пасивну еутаназію на два види: 1) внутрішнє вольове рішення хворого; 2) зовнішнє вольове рішення інших осіб та обґрунтовано доцільність легалізації пасивної еутаназії за внутрішнім вольовим рішенням хворого. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні положення роботи, а також висновки і пропозиції знайшли своє систематизоване відбиття у запропонованих змінах до чинних нормативних актів та доповненнях до них: пропонується доповнити книгу ІІ Цивільного кодексу України - розділом “Право на обстеження та лікування”, внести зміни й доповнення до статей Сімейного кодексу, а також прийняти Закон України „Про права та обов язки лікаря та пацієнта”. Матеріали дисертації можуть бути використані для вдосконалення законодавства України, з перспективою подальшого зближення із законодавством Європейських країн, у навчальному процесі під час підготовки підручників, навчальних посібників та методичних рекомендацій для студентів юридичних ВНЗ, при читанні лекцій з курсу "Цивільне право України”, у курсах та спецкурсах з порівняльного правознавства у сфері цивільного права, курсу „Європейське право” та відповідних спецкурсів з цивільного права. Деякі положення там висновки дисертації, які мають дискусійний характер, можуть скласти підгрунтя для наступних наукових досліджень. Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним науковим дослідженням, що має завершений характер. Сформульовані в ній положення й наукові результати отримано на підставі особистих досліджень, критичного осмислення близько триста шістдесяти восьми наукового та нормативного джерела. У роботі дається аналіз чинних законодавчих актів України, а також нормативних актів, які втратили чинність, проектів нормативних актів, спеціальної монографічної літератури. Досліджені міжнародно–правові акти, законодавства зарубіжних держав, судова практика. На цьому підгрунті запропоновано нові теоретичні положення, а також розроблено практичні рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства. Апробація результатів дисертаційного дослідження. Робота виконана на кафедрі цивільного права Одеської національної юридичної академії. Вона по частинах і в цілому обговорювалася на засіданнях кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії, куди додатково запрошувалися фахівці з проблематики, яка стосується прав людини.
Погляди дисертанта на деякі проблеми, порушені в дослідженні, були викладені на: ІІІ міжнародній науково–методичній конференції "Римське право і сучасність" (м. Одеса, Одеська національна юридична академія, 2004р.); Міжнародній науково–практичній конференції "Реформування політико–правової системи України в контексті європейського вибору" (Ужгород, Ужгородський національний університет, 2003 р.); Міжнародній науково–практичній конференції "Правовий статус національних меншин" (Ужгород, Ужгородський національний університет, 2003 р.).
Результати дослідження використовувалися при проведенні практичних занять із курсів “Цивільне право та Цивільний процес України” і „Сімейне право” в Ужгородському національному університеті.
Публікації. Основні теоретичні та практичні положення й висновки дисертаційної роботи викладено в трьох статтях у наукових фахових виданнях України згідно з вимогами, що запропоновані ВАК України, та в трьох тезах доповідей та наукових повідомлень.
Структура дисертації відображає завдання, предмет та логіку дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, що містять дев ять підрозділів, висновків, списку використаної літератури та додатку. Повний обсяг дисертаційного дослідження становить 230 сторінок, з них основний текст – 190 сторінок, кількість використаних джерел – 367, додатків – 10 сторінок.
|
