|
Актуальність теми дослідження. Здійснюючи функцію регулювання суспільних відносин, держава визначає зміст прав і свобод громадян, межі їх здійснення, встановлює заборони та відповідальність за їх порушення. Серед гілок державної влади виконавча влада посідає особливе місце. Адже саме у процесі її реалізації відбувається реальне втілення в життя законів та інших правових актів держави, практичне застосування державою важелів владно-організуючого впливу на певні процеси суспільного розвитку. Водночас через відносини з органами виконавчої влади, їх посадовими особами громадянам надається можливість практично скористатися більшістю з наданих їм Конституцією і законами України прав і свобод, виконати покладені на них обов язки.
Зв язок між людиною та правом найбільш повно характеризується через поняття правового статусу, в якому відбиваються всі основні сторони юридичного буття індивіда: його інтереси, потреби, взаємовідносини з державою, трудова та суспільно-політична діяльність, соціальні домагання та їх задоволення. Для науки адміністративного права та державно-правової практики важливими є дослідження адміністративно-правового статусу громадянина. Адміністративно-правовий статус громадянина дає можливість визначити місце та роль громадянина у державно-управлінських та інших суспільних відносинах, що регулюються нормами адміністративного права. Наявність прогалин і колізій в нормативному регулюванні адміністративно-правового статусу створює, по-перше, труднощі при здійсненні посадовими особами державних органів та органів місцевого самоврядування своїх повноважень, а по-друге, не забезпечує належної реалізації та захисту прав і свобод людини і громадянина. Особливості реалізації громадянами належних їм прав та виконання покладених на них обов язків в адміністративно-правових відносинах зумовлені тим, що останнім притаманні ознаки владовідносин: обов язковість виконання громадянином правових актів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Проблеми загального правового статусу громадян знайшли відображення в роботах теоретиків права, а також представників галузевих наук. Чимало праць по цій проблемі написано ще в радянські часи. Заслуговують на увагу попередні теоретичні дослідження радянських вчених Ц.А. Ямпольської, В.І. Новосьолова. Але на сьогоднішній день ці роботі корисні здебільшого як джерела певних методологічних підходів. Формування сучасного погляду на адміністративно-правовий статус громадянина України має відбуватися на нових концептуальних засадах, які випливають, зокрема, з принципу верховенства прав і свобод людини та громадянина у визначенні змісту та спрямованості діяльності держави (частина 2 ст. 3 Конституції України).
Ті чи інші аспекти адміністративно-правового статусу громадянина досліджувались як у роботах з питань загального правового статусу особи, зокрема Б.М. Лазарева, В.А. Патюлина, О.Ф. Скакун, М.С. Строговича, так і певною мірою в працях дослідників-адміністративистів, в тому числі Є.В. Додіна, Л.В. Коваля, В.М. Манохина, І.М. Пахомова, Г.І. Петрова, Ю.О. Тихомирова, В.В. Цвєткова, Ю.С. Шемшученка та інших вчених.
Базовим правовим актом, який закріплює засади адміністративно-правового статусу громадянина, є Конституція України, а власне реалізація громадянами адміністративно-правового статусу здійснюється практично в усіх сферах суспільного життя і, отже, й регулюється нормами не тільки адміністративного права, а й інших галузей права (конституційного, фінансового, трудового, земельного та інших), тому певне місце у дослідженні різних аспектів цього статусу складають праці дослідників відповідних галузей права.
Проте цілісне монографічне дослідження теоретичних засад, принципів, змісту і форм реалізації адміністративно-правового статусу громадянина України дотепер відсутнє.
Правову основу дослідження становлять норми Конституції України, міжнародно-правові акти з питань правового статусу людини, а також норми багатьох законів, серед яких закони України “Про громадянство”, “Про звернення громадян”, “Про державну службу”, “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, Кодекс України про адміністративні правопорушення (далі – КпАП).
Дисертантом досліджено законопроекти, положення яких також знайшли своє відображення в даній роботі. Зокрема, Адміністративно-процедурний кодекс України (попередня назва – Кодекс загальних адміністративних процедур), Кодекс адміністративного судочинства України (попередня назва – Адміністративний процесуальний кодекс) та деякі інші нормативно-правові акти, які в подальшому повинні регулювати різні аспекти адміністративно-правового статусу громадянина, практика їх застосування в умовах проведення адміністративної реформи в Україні.
Теоретичну основу дослідження складають досягнення загальної теорії держави та права, науки адміністративного права, інших галузевих юридичних наук. Серед теоретико-правових джерел основна увага приділялася працям С.С. Алексєєва, М.В. Вітрука, Г.В. Мальцева, Н.І. Матузова, П.М. Рабіновича, В.М. Селіванова, О.В. Сурілова та інших. При написанні дисертаційного дослідження також широко використовувались роботи вчених-адміністративістів В.Б. Авер янова, О.Ф. Андрійко, Г.В. Атаманчука, О.М. Бандурки, Д.М. Бахраха, Ю.П. Битяка, І.П. Голосніченка, Р.А. Калюжного, А.Т. Комзюка, В.Ф. Опришка, А.О. Селіванова, В.С. Стефанюка, М.М. Тищенка, інших вітчизняних та зарубіжних вчених. Крім того, дисертантом були досліджені праці дослідників, які приділили увагу окремим аспектам, що стосуються адміністративно-правового статусу громадянина: І.В. Бойко, К.Г. Волинка, І.В. Гамалій, Л.В. Кузенко, О.І. Наливайко, М.О. Перепелиця, Ю.С. Педько, Н.В. Хорощак.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до теми відділу “Проблеми удосконалення державного управління на етапі адміністративної реформи” (номер державної реєстрації 0101U001011) та теми відділу “Проблеми адміністративно-правового забезпечення реформування державного управління в Україні” (номер державної реєстрації 0102U001602).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в поглибленні теоретичних засад визначення адміністративно-правового статусу громадянина та обґрунтуванні напрямків і шляхів удосконалення законодавства України з питань формування та реалізації цього статусу у правозастосовчій практиці.
Відповідно до зазначеної мети у дисертаційному дослідженні вирішуються наступні основні завдання :
дослідити теоретичні засади та розкрити зміст поняття адміністративної правосуб єктності фізичної особи;
розкрити та визначити на основі уточнення теоретичних підходів до поняття адміністративно-правового статусу громадянина складові елементи цього статусу та з ясувати їх юридичну природу й взаємозв язок; поглибити і уточнити наукові позиції стосовно співвідношення загального, спеціального та індивідуального адміністративно-правового статусу громадянина;
обґрунтувати доцільність введення у науковий та нормотворчий обіг понять “адміністративні права” та “адміністративні обов язки”, запропонувати критерії класифікації цих прав і обов язків;
визначити особливості правового положення громадянина як суб єкта адміністративно-правових відносин;
розкрити напрямки реалізації адміністративно-правового статусу громадянина у відповідних правовідносинах;
виробити конкретні висновки, рекомендації та пропозиції щодо вдосконалення сучасного українського законодавства з питань формування та реалізації адміністративно-правового статусу громадянина.
Об єктом дослідження виступає законодавство України, що визначає загальний правовий статус громадянина та практика правозастосування, що складається у зв язку з реалізацією цього статусу.
Предметом дослідження є правові норми, що закріплюють адміністративно-правовий статус громадянина України та відповідні правовідносини за участю громадян як суб єктів адміністративного права.
Методи дослідження. Основним методом дисертаційного дослідження є загальнонауковий діалектичний метод пізнання, як загальний науковий метод пізнання соціально-правових явищ в їх суперечностях, розвитку та змінах, що дає можливість досліджувати проблеми взаємовідносин громадян з органами державної влади та органами місцевого самоврядування в єдності їх соціального змісту та юридичної форми. Дисертант виходить з потреб поєднання вимог теоретико-правового та історико-правового аналізу, об єктивності, повноти і конкретності наукового пізнання. У роботі застосовані окремі наукові методи пізнання: формально-логічний – для встановлення логіко-методологічних засад побудови понятійного апарату дослідження, таких як “громадянин”, “особа”, “правовий статус”, “правове положення” тощо; порівняльно-правовий – для аналізу прав і обов язків громадян та дослідження правової природи статусу, його елементів; статистичний – для здійснення аналізу даних судів щодо стану справ з адміністративного провадження та використання інших звітних даних щодо стану прав громадян; системно-структурний – для дослідження основних тенденцій виникнення та закономірностей розвитку адміністративно-правових відносин в Україні; логіко-семантичний – для внесення пропозицій щодо вдосконалення техніки викладення окремих норм вітчизняного адміністративного законодавства. Емпірична база дослідження охоплює узагальнення даних, що містять доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, практику Запорізького апеляційного суду та Господарського суду міста Києва, рішення адміністративної комісії при Жовтневій районній адміністрації м. Запоріжжя. Використання опрацьованого емпіричного матеріалу спрямоване на підвищення рівня достовірності і обґрунтованості результатів виконаного дослідження.
Наукова новизна дисертації полягає у тому, що вона є першою у сучасній українській науці спробою монографічного дослідження теоретичних і практичних аспектів адміністративно-правового статусу громадянина, в якому здійснено аналіз змісту прав, свобод, охоронюваних законом інтересів та обов язків громадян, а також гарантій їх реалізації, охорони та захисту. В результаті проведеного дослідження автором сформульовано теоретичні положення, обґрунтовано висновки, рекомендації та пропозиції з удосконалення чинного законодавства України.
Найістотнішими результатами дослідження, що зумовлюють його новизну і визначають внесок автора у розроблення зазначеної проблематики є наступні положення і висновки:
висновок про необхідність усунення існуючих прогалин в законодавстві шляхом запровадження у науково-правовому та законотворчому обігу понять “адміністративне право” та “адміністративний обов язок” громадянина;
обґрунтування класифікації адміністративних прав та адміністративних обов язків громадянина в залежності від сфери виникнення суспільних відносин, в які вступає громадянин;
положення про особливості співвідношення поняття “охоронювані законом інтереси” зі змістом адміністративно-правового статусу громадянина, яке полягає в тому, що ці інтереси не є самостійним елементом адміністративно-правового статусу громадянина, разом з тим, підлягають врахуванню в процесі реалізації громадянином свого адміністративно-правового статусу;
дістало подальшого розвитку положення щодо доцільності тлумачення традиційної нормативної конструкції “громадянин несе адміністративну відповідальність” у двох аспектах: 1) як обов язок виступати суб єктом адміністративної відповідальності, і цей обов язок виступає специфічним елементом адміністративно-правового статусу громадянина; 2) як адміністративно-деліктні правовідносини за участю громадянина, які є особливою формою реалізації адміністративно-правового статусу громадянина;
доведено висновок щодо набуття громадянином своєрідного “подвійного спеціального” адміністративно-правового статусу в зв язку з притягненням громадянина, який наділений спеціальним адміністративно-правовим статусом, до адміністративної відповідальності, що дозволяє виокремити специфічний вид адміністративно-правового статусу громадянина – “подвійний спеціальний” адміністративно-правовий статус громадянина;
висновок щодо розмежування таких форм реалізації адміністративно-правового статусу громадянина, як: 1) реалізація адміністративно-правового статусу громадянина без участі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування; 2) реалізація адміністративно-правового статусу громадянина за обов язковою участю органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що сприятиме більш чіткому окресленню меж компетенції органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування та надає громадянину більшу свободу при виборі варіантів реалізації своїх прав;
пропозиції щодо доповнення законодавства приписами, які гарантують права та охоронювані законом інтереси громадян в сфері адміністративно-правового регулювання, зокрема, внесення змін та доповнень до нормативно-правових актів, що регулюють податкові правовідносини у зв язку з виконанням громадянином податкових обов язків;
пропозиції щодо внесення окремих змін та доповнень в деякі нормативно-правові акти законодавства: стосовно виконання покладених адміністративних обов язків, зокрема, обов язку за власний рахунок усунути самовільне переобладнання та перепланування жилих будинків і жилих приміщень (шляхом внесення змін до ст. 150 КпАП); стосовно судового провадження по деяких категоріях справ з адміністративних правопорушень: зокрема судовий розгляд по справах про порушення Правил дорожнього руху доцільно проводити тільки по категоріях справ, де відповідачем виступає: особа, що спричинила правопорушення в стані сп яніння; неповнолітня особа та особа, що не визнає себе винною (шляхом внесення змін до ст. ст. 221, 222 КпАП та ст. 11 Закону України “Про міліцію”).
Практичне значення одержаних результатів. Визначення теоретичних засад адміністративно-правового статусу громадянина дозволить законодавцю виявити законодавчі прогалини в регулюванні належної реалізації громадянами своїх прав та свобод, виконання покладених на громадян обов язків та дотримання посадовими особами органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування правил належного виконання своїх посадових та службових обов язків. Крім того, проведене дослідження сприятиме розвитку теоретичних засад в галузі адміністративного права. Положення та висновки, що містяться в роботі, можуть бути використані в процесі удосконалення законодавства, що стосується державного регулювання правовідносин, в яких однією із сторін виступає громадянин. Матеріали дослідження також можуть бути застосовані в навчальному процесі, при написанні підручників, навчальних посібників, довідкової та методичної літератури, монографій, бути теоретичним матеріалом для вивчення проблем взаємовідносин органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб з громадянами.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дослідження було представлено на науково-практичних конференціях: ІІ Національна науково-теоретична конференція “Українське адміністративне право: актуальні проблеми реформування” (м. Суми, 25–27 травня 2000 р.; тези опубліковані); “Становлення правової держави в Україні: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання” (м. Запоріжжя, 8 грудня 2000 р.; тези опубліковані); “Проблеми і перспективи розвитку та реалізації законодавства України” (м. Київ, 19 квітня 2001 р.; тези опубліковані); “Актуальні проблеми державного управління і місцевого самоврядування” (м. Запоріжжя, 15–16 листопада 2001 р.; тези опубліковані); “Х Міжвузівська студентська наукова конференція” (м. Запоріжжя, 16–17 травня 2002 р.; тези опубліковані); ІІІ Національна науково-теоретична конференція “Українське адміністративне право: стан і перспективи реформування” (м. Одеса, 23–25 травня 2003 р.; тези опубліковані); ІV Національна науково-теоретична конференція “Українське адміністративне право: сучасний стан і перспективи реформування” (м. Сімферополь-Ялта, 20–22 травня 2005 р.; тези опубліковані).
Дисертант приймала участь у проведенні семінарів-практикумів, на яких було розглянуто та обговорено деякі аспекти дослідження: семінар для юристів ЗАТ “Утел” 21–25 жовтня 2002 р., м. Черкаси; семінар для юристів ВАТ “Державний експортно-імпортний банк України” 20–22 листопада 2002 р., м. Київ. Положення дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у 13 наукових публікаціях, п ять з яких – в фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, а також у декількох розділах колективних монографій: “Виконавча влада і адміністративне право”. – К., 2002. – С. 155–169; “Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики”. – К., 2003. – С. 180–194.
Структура дисертації зумовлена метою та завданням дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, що об єднують дев ять підрозділів, висновків (після кожного розділу та кінцевого висновку) та списку використаних джерел, який нараховує 308 позицій. Загальний обсяг роботи 213 сторінок, з них 24 сторінки становить список використаних джерел.
| 
