|
Актуальність теми. Глибокі політичні зміни, що відбуваються в нашій державі, обумовлені інтеграцією країни в русло загальних демократичних процесів світового розвитку. Проблеми людини, її права та свободи виступають головними складовими цих перетворень, бо зміни в економічній, політичній, соціальній, духовній сферах життя суспільства пов язані з благополуччям кожного. Конституційне визнання людини та її прав найвищою цінністю в державі вимагає створення в державі умов, які забезпечать безперешкодну реалізацію суб єктивних прав кожним. Ефективність і повнота використання людиною і громадянином гарантованих можливостей потребують підвищення якості законодавства, формування високого рівня правової культури, вдосконалення діяльності державного апарату, органів місцевого самоврядування, їхніх службових та посадових осіб, громадських організацій, що законом покликані забезпечувати реалізацію конституційних прав і свобод людини. Важливим елементом системи конституційних прав, свобод та обов язків людини і громадянина в Україні є культурні права, основу яких складає право на освіту. Освіта в сучасному світі – важливий чинник культурного розвитку особистості, формування громадянського суспільства, економічної могутності та політичної незалежності держави, які виступають фундаментом її національної безпеки. Право на освіту дістало своє закріплення в конституціях більшості розвинутих держав, посідає чільне місце в структурі конституційно-правового статусу людини, є необхідним фактором розвитку не тільки особистості, її інтелектуального потенціалу, але й політичної та економічної системи суспільства. Рівень розвитку будь-якої держави визначають саме освічені люди. Це актуалізує забезпечення права людини і громадянина на освіту як засобу адаптації до перехідного стану, на якому знаходиться українська держава, та до засвоєння демократичних цінностей, норм життєдіяльності, суспільних відносин.
Норма права, викладена в ч.1 ст. 53 Конституції України, що закріплює аналізоване суб єктивне право, адресована в нашій державі кожному. Всебічний та гармонійний розвиток людини вимагає належного забезпечення відповідної можливості з боку держави, оскільки освіта є необхідною передумовою та ефективним засобом реалізації інших прав і свобод людини. Здобуття необхідного рівня освіти є запорукою реалізації багатьох прав, а саме: права на працю, на підприємницьку діяльність, на участь в управлінні державними справами, на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості тощо. В останні роки українське суспільство стало усвідомлювати, що саме освіта може стати тим могутнім стрижнем, який дозволить Україні подолати труднощі перехідного періоду та поповнити лави сучасних високоіндустріальних держав.
За сучасних умов всебічного розвитку українського суспільства, залучення його до передових досягнень світової науки першочерговими постають питання створення належних умов для реалізації конституційного права людини і громадянина на освіту.
Вищевикладене, а також виняткове значення освіти для формування громадянського суспільства та його інтеграції в Європейську спільноту, необхідність побудови в Україні демократичної, соціальної, правової держави свідчать про актуальність теми даного дослідження, зумовлюють його не тільки наукову, але й практичну значущість, зокрема, для вдосконалення законодавства України у сфері освіти. Актуальності дослідженню також надає розробка комплексу наукових висновків і рекомендацій, спрямованих на реалізацію аналізованого конституційного права, визначення шляхів удосконалення форм та методів його забезпечення. Сучасні юридичні наука та практика свідчать про нагальну потребу дослідження механізму забезпечення конституційного права кожного на освіту в системі основних прав та свобод людини і громадянина. У національній юридичній науці ця проблема в повній мірі не розроблена, залишається невирішеною і потребує свого всебічного дослідження.
Необхідність визначення поняття конституційного права на освіту, його змісту та забезпечення реалізації пов язані з: а) конституційним закріпленням права людини і громадянина на освіту та ряду інших прав, пов язаних з освітою, а також обов язку держави утверджувати і забезпечувати означене право, що випливає із положення, закріпленого в ч.2 ст. 3 Конституції України; б) станом української економіки, що є матеріальною базою для розвитку освіти; в) суттєвим розширенням прав та свобод людини і громадянина у сфері освіти; г) недосконалістю правової основи освіти, неурегульованістю ряду суспільних відносин в освітянській сфері; д) економізацією та комерціалізацією сучасної української освіти; е) курсом України на євроінтеграцію; є) потребою в захисті загальносоціального блага – освіти.
Дане дослідження є своєрідним узагальненням кількох напрямів: закріплення права на освіту у відповідних нормативно-правових актах у різні часи, вивчення проблеми забезпечення права людини і громадянина на освіту; забезпечення означеного права законодавчим, виконавчими, судовими та контрольно-наглядовими органами, визначення перспектив його розвитку. Проблема забезпечення прав та свобод людини і громадянина завжди була в центрі уваги юридичної науки, а багатоаспектний характер теми дослідження визначає необхідність звернення до різних галузей наукових знань: філософії, загальної теорії держави та права, теорії прав людини, педагогіки. Основою дисертації є як праці вчених-юристів, які досліджували суб єктивне юридичне право на загальнотеоретичному рівні (С. Алєксєєв, М. Вітрук, С. Гусарєв, А. Колодій, В. Копєйчиков, О. Малько, М. Матузов, О. Скакун, О. Тихомиров), так і праці тих науковців, які досліджували конституційні права та свободи людини і громадянина, зокрема суб єктивне право на освіту (О. Бандурка, К. Волинка, І. Голосніченко, М. Гуренко, Л. Дольникова, В. Кравченко, С. Лисенков, О. Лукашова, О. Марцеляк, О. Негодченко, А. Олійник, В. Погорілко, П. Рабінович, В. Сіренко, Ю. Тодика, К. Толкачов, А. Хабібулін, М. Хавронюк, О. Фрицький та ін.). Підґрунтям дослідження стали роботи вітчизняних та російських філософів, педагогів, політологів: Д. Керимова, К. Корсака, В. Кременя, С. Ніколаєнка, Ю. Осічнюка, В. Сухомлинського, П. Толочка, В. Шкатулли.
В Україні, незважаючи на наявність значного масиву наукових праць з проблематики прав та свобод людини і громадянина, відсутнє комплексне дослідження конституційного права людини і громадянина на освіту, а також механізму його забезпечення. Вищевикладене зумовило вибір теми дослідження.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукова робота повністю відповідає проголошеному Конституцією України курсу на побудову демократичної, соціальної і правової держави, основним обов язком якої є утвердження та забезпечення прав та свобод людини і громадянина. Тема дисертації обрана згідно з державними планами та програмами Верховної Ради України (Державно-правова реформа в Україні), відповідно до планів прикладних досліджень навчальних закладів та наукових установ МВС України на період 2001–2005 рр. (Рішення колегії МВС України від 18 грудня 2000 №9 КМ/1), обговорена і схвалена на засіданні Вченої ради НАВСУ (протокол № 1 від 29.01.2002 р.) та включена до плану науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ України на 2003 р.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є розробка теоретичних положень та практичних рекомендацій щодо вдосконалення державно-правового механізму забезпечення конституційного права людини і громадянина на освіту.
Відповідно до мети дослідження у дисертації зосереджено увагу на вирішенні таких завдань:
– дослідити генезу права на освіту, а також його документальне закріплення у різних джерелах, у тому числі правових, на історичних етапах становлення української державності;
– здійснити огляд наукових праць, які стосуються конституційного права на освіту, визначивши питання, що залишилися поза увагою вчених та потребують свого вирішення;
– проаналізувати нормативно-правові акти, що регламентують конституційне право людини і громадянина на освіту в Україні;
– сформулювати дефініцію “конституційне право людини і громадянина на освіту” та з ясувати його суттєві ознаки;
– розкрити сутність та зміст конституційного права кожного на освіту; – дати поняття “механізм забезпечення конституційного права на освіту”;
– охарактеризувати структурні елементи механізму забезпечення конституційного права людини і громадянина на освіту та визначити роль органів державної влади України в забезпеченні означеного суб єктивного юридичного права;
– розробити науково-практичні рекомендації щодо вдосконалення законодавства та практики правореалізації у сфері забезпечення конституційного права людини і громадянина на освіту.
Об єктом дослідження є правовідносини, в межах яких забезпечуються конституційні культурні права людини і громадянина.
Предметом дослідження є конституційне право людини і громадянина на освіту та механізм його забезпечення в Україні.
Методи дослідження. Дисертантом використовувалися загальнофілософський, загальнотеоретичний та спеціальні юридичні методи дослідження. На основі діалектичного методу пізнання розкрито динаміку розвитку конституційного права кожного на освіту, що перебуває в органічному зв язку з нормами національного й міжнародного права, а також з державою, яка виступає гарантом його реалізації, охорони та захисту (підрозділи 1.1, 1.2). Формально-логічний метод використано для формулювання дефініції досліджуваного конституційного права людини і громадянина на освіту та визначення його суттєвих ознак (підрозділ 2.1). За допомогою історичного методу було досліджено розвиток законодавства, що регламентувало право на освіту за радянських часів та в умовах розбудови незалежної Української держави, а також розвиток механізму його забезпечення (1.2, 3.1). Системно-функціональний метод дозволив визначити зміст суб єктивного права людини і громадянина на освіту й дослідити механізм забезпечення конституційного права кожного на освіту як цілісну динамічну систему, складовими якої є механізм реалізації, механізм охорони та механізм захисту (підрозділи 2.2, 3.1). Порівняльно-правовий метод надав можливість запропонувати позитивний досвід конституційно-правового регулювання права на освіту окремих розвинених європейських країн, особливості механізму його забезпечення для врахування у державно-правовій практиці України (підрозділи 1.2., 3.2, 3.3).
Наукова новизна дослідження обумовлена поставленими завданнями та засобами їх розв язання і полягає в тому, що в роботі вперше комплексно та системно опрацьовано ряд питань, які торкаються конституційного права людини і громадянина на освіту та механізму його забезпечення в Україні.
Наукову новизну дисертації складає особистий внесок автора в дослідження проблеми та формулювання таких висновків, положень і рекомендацій:
– досліджено генезу конституційного права людини і громадянина на освіту в Україні, що дозволило автору визначити періоди процесу розвитку наукової думки й нормативно-правової регламентації суб єктивного права людини на освіту в Україні;
– сформульовано дефініцію “конституційного права людини і громадянина на освіту” як передбачену Конституцією, нормами міжнародного та національного права міру можливої поведінки суб єкта правовідносин, реалізація, охорона та захист якої гарантовані державою через діючу систему органів державної влади, місцевого самоврядування, мережу освітніх закладів різних форм власності та наукових установ і яка спрямована на здобуття теоретичних знань, практичних навичок, виховання особистості, залучення людини до національної й світової культурної спадщини з метою гармонійного та прогресивного розвитку як кожної особистості окремо, так і суспільства в цілому;
– на основі загальнотеоретичного уявлення про зміст суб єктивного юридичного права доведено, що зміст конституційного права людини і громадянина на освіту включає чотири можливості уповноваженого суб єкта;
– комплексно проаналізовано складові державно-правового механізму забезпечення конституційного права кожного на освіту в Україні;
– встановлено, що інституційний механізм забезпечення конституційного права людини і громадянина на освіту законодавчим, виконавчими, судовими, правоохоронними та контрольно-наглядовими органами являє собою систему державних органів, які в межах своєї компетенції створюють умови для реалізації досліджуваного права кожним, а у разі порушення цього права вживають заходів щодо його відновлення та відшкодування завданої матеріальної і моральної шкоди;
– сформульовано пропозиції та рекомендації, спрямовані на вдосконалення механізму забезпечення конституційного права людини і громадянина на освіту в Україні та внесення відповідних змін до освітянського законодавства.
Додатково обґрунтовано, що: – у структурі законодавства України освітянське законодавство утворює самостійну комплексну галузь;
– конституційне право кожного на освіту є складовим елементом культурних прав, що, як різновид, посідає самостійне місце у системі прав та свобод людини і громадянина;
– процес забезпечення аналізованого права органами державної влади та місцевого самоврядування повинен здійснюватись із урахуванням досягнень вітчизняної та світової юридичної думки, специфіки конституційно-правового регулювання суспільних відносин у сфері реалізації права людини і громадянина на освіту, позитивного зарубіжного досвіду в означеній сфері.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання їх:
– у правотворчій діяльності для вдосконалення нормативно-правової бази з питань забезпечення конституційного права людини і громадянина на освіту;
– як теоретичної бази для подальших наукових досліджень із проблематики забезпечення державою конституційного права кожного на освіту та інших культурних прав;
– у навчальному процесі при викладанні: а) курсів теорії держави і права, конституційного права України, конституційного (державного) права зарубіжних країн; права, свободи та обов язки людини і громадянина; юридичної деонтології; б) навчальної дисципліни “Основи освітянського законодавства” у вищих навчальних закладах, які здійснюють підготовку педагогічних працівників;
– при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників та навчально-методичних матеріалів, предметом розгляду яких є право на освіту та механізм його забезпечення;
– при вдосконаленні діяльності законодавчого, виконавчих, судових, правоохоронних та контрольно-наглядових органів України щодо забезпечення права на освіту;
– у процесі правового виховання населення з метою підвищення рівня його правосвідомості та правової культури.
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалася по розділах та у цілому на кафедрі конституційного права Національної академії внутрішніх справ України. Окремі положення дослідження були апробовані на таких наукових конференціях: Всеукраїнській науково-практичній конференції “Громадянське суспільство і місцева влада: контури взаємодії” (м. Дніпропетровськ, Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Української Академії державного управління при Президентові України, 21- 22 лютого 2002 р.); обласній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми правової освіти та виховання” (м. Дніпропетровськ, Юридична академія МВС України, 25 вересня 2002 року); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Розвиток правової освіти – необхідна умова побудови правової держави” (м. Харків, 9 - 10 січня 2003 р.); Міжнародній науковій конференції “Застосування норм міжнародного права у внутрішньому правопорядку України” (м. Дніпропетровськ, Дніпропетровський національний університет, 18-19 лютого 2003 р.).
Публікації. Основні теоретичні положення дослідження знайшли своє відображення у п ятьох наукових публікаціях у фахових виданнях.
Структура дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, які об єднують сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 207 сторінок, з яких 184 – основний зміст.
| 
