|
Актуальність теми дослідження. Важливість теоретичного вивчення проблем право-вого режиму землі як об єкта права власності в Україні зумовлена потребами практики реформування земельного ладу у нашій державі та завданням подальшого розвитку зако-нодавства у таких, зокрема, напрямах, як вдосконалення правових засад реалізації Україн-ським народом та іншими суб єктами права власності на землю своїх правомочностей, правове забезпечення оптимального балансу публічних та приватних інтересів при використанні земель, подолання колізійності норм земельного та цивільного права щодо регулювання земельних відносин, визначення меж можливого залучення цивільного законодавства до регламентації земельних відносин майнового характеру, розробка законопроектів, спрямованих на ліквідацію прогалин у правовому регулюванні відносин земельної власності.
Право власності на землю для українського суспільства у всі часи було і залишається одним з найбільш гострих та суперечливих питань його розвитку. Особливої ваги цей ін-ститут набуває у світлі розбудови незалежної Української держави. Статтею 13 Конститу-ції України встановлено, що земля в межах території України є об єктом права власності Українського народу. Статтею 14 Основного Закону передбачено, що земля є основним національним багатством і перебуває під особливою охороною держави, право власності на землю гарантується державою, набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Однак ці конституційні норми не-послідовно втілені у ЗК України. Парламент України, приймаючи ЗК, мав імплементувати до тексту кодексу конституційні положення щодо об єктів права власності Українського народу, а також стосовно визначених в Основному Законі суб єктів, що здійснюють пра-вомочності цього власника. Ігнорування у ЗК конституційних засад права власності Укра-їнського народу на землю призвело до вкрай небезпечного антиконституційного проголо-шення землі основним національним багатством невідомої особи або осіб (стаття 1 ЗК). Вбачається, що антиконституційним є і перелік суб єктів земельних відносин, визначений у частині 2 статті 2 ЗК. Органи законодавчої та виконавчої влади дотепер не забезпечили реалізацію конституційного постулату, що земля є об єктом права власності Українського народу, оскільки не визначили правовий режим вказаної земельної власності, а проголо-сили її державною власністю тощо. За таких обставин необхідно не вносити зміни до ЗК, а з метою скасування антиконституційних по суті положень Загальної частини кодексу прийняти нову редакцію ЗК. За роки, що минули з часу прийняття чинного ЗК – це одне з перших комплексних досліджень питань правового режиму землі як об єкта права власно-сті за земельним законодавством України. Однак окремі вихідні положення, покладені в основу цієї дисертаційної роботи, розроблені таким відомими вітчизняними вченими, як В.І. Андрейцев, Г.І. Балюк, Г.М. Беженар, Є.С. Бердніков, А.І. Берлач, Ц.В. Бичкова, А.Г. Бобкова, Л.О. Бондар, І.С. Бу-дзилович, О.А. Вівчаренко, О.М. Вовк, Н.С. Гавриш, А.П. Гетьман, О.В. Гло-това, С.В. Гринько, В.К. Гуревський, М.В. Домашенко, Л.П. Заставська, І.І. Каракаш, В.М. Корнієнко, О.В. Конишева, П.Ф. Кулинич, В.І. Лебідь, А.В. Луняченко, Н.Р. Малишева, В.Л. Мунтян, В.В. Носік, М.М. Павлишен-ко, О.О. Погрібний, С.О. Погрібний, О.А. Поліводський, В.К. Попов, С.В. Размєтаєв, В.Є. Рубаник, О.Д. Святоцький, В.І. Семчик, Н.І. Титова, Ю.С. Шем-шученко, М.В. Шульга, А.Д. Юрченко, В.В. Янчук, В.З. Янчук та інші. Серед теоретичних розробок зарубіжних науковців у галузі земельного права, перш за все, потрібно зазначити праці Г.О. Аксеньонка, Г.Ю. Бист-рова, Б.В. Єрофєєва, Ю.Г. Жарикова, І.О. Іконицької, М.Д. Казанцева, М.І. Козиря, О.С. Колбасова, М.І. Краснова, В.В. Петрова, М.О. Сиродоєва, Г.В. Чубукова та інших. Значна увага питанням права власності була приділена у працях таких українських вчених–цивілістів, як Ч.Н. Азімов, Д.В. Боброва, О.В. Дзера, М.В. Венецька, Ю.О. Заіка, Н.С. Кузнєцова, К.І. Кучерук, І.М. Кучеренко, Л.А. Музика, С.І. Пересунько, О.А. Підопригора, Г.В. Пронська, О.А. Пуш-кін, В.М. Співак, Я.М. Шевченко та інші.
Проведені наукові розробки не знімають актуальності проблеми, що досліджується, оскільки стан реформування земельних відносин в Україні у 1991–2005 роках свідчить про відсутність значних позитивних досягнень в цій галузі, чинний Земельний кодекс України потрібно приймати у новій редакції, реалізація основних напрямів земельної ре-форми в Україні на 2001–2005 роки, схвалених Указом Президента України від 30 травня 2001 року № 372/2001, далека від завершення.
Значного ускладнення дослідження питань правового режиму землі як об єкта права власності зазнає у зв язку із багатоманітністю методологічних підходів щодо напрямів розвитку законодавства, що має регулювати правовідносини власності на землю, а також термінологічними розбіжностями, за якими досить часто перебувають розбіжності конце-птуальні.
У ході аналізу стану наукової розробки теми виявилося, що низка питань теоретич-ного і практичного характеру недостатньо досліджені у вітчизняній науці земельного пра-ва. Зокрема, у сучасній юридичній літературі системне та комплексне дослідження право-вого режиму землі як об єкта права власності за земельним законодавством України поки що відсутнє. Вбачається, що названа прогалина хоча б частково може бути заповнена цим дослідженням.
Зв язок з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано в рамках нау-ково-дослідної планової теми “Правові проблеми формування та розвитку аграрного і зе-мельного ринків в Україні” (номер державної реєстрації РК 0102U07072), яка виконува-лась в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.
Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертації є комплексна теоретична розробка питань правового режиму землі як об єкта права власності за земельним зако-нодавством України та формулювання на цій основі науково-теоретичних пропозицій що-до вдосконалення законодавства, що регулює правовідносини власності на землю. З огляду на поставлену мету визначено наступні дослідницькі завдання:
- аналіз розвитку наукових досліджень та визначення поняття правового режиму зе-млі як об єкта права власності за земельним законодавством України у сучасній правовій доктрині; визначення поняття та змісту правовідносин власності на землю;
- визначення відмінностей правового режиму землі як об єкта права власності у за-лежності від певного суб єкта цього права;
- визначення особливостей правового регулювання земельних відносин майнового характеру;
- аналіз стану і визначення перспектив розвитку та вдосконалення інституту права власності на землю в Україні;
розробка та обґрунтування пропозицій і рекомендацій щодо удосконалення законо-давства, що регламентує правовідносини власності на земельні ділянки. Об єктом дослі-дження є суспільні відносини, пов язані із становленням та реалізацією права власності на землю в Україні.
Предметом дослідження є теоретичні праці у галузі земельного, цивільного права, законодавство, що регулює відносини права власності на землю в Україні, а також судова практика застосування земельного і суміжних з ним галузей законодавства.
Методи дослідження. При проведенні дисертаційного дослідження використано сис-тему загальних методів наукового пізнання (діалектичного, історичного, логічного тощо) та методів, що вживаються в юридичній науці (формально-юридичного, системно-структурного, порівняльно-правового, логіко-семантичного тощо). Застосування діалек-тичного методу дозволило дослідити правовідносини власності на землю у їх єдності та взаємозв язку, виявити об єктивні закономірності їх розвитку. За допомогою історично-правового методу охарактеризовано окремі аспекти розвитку наукових розробок щодо правового режиму землі як об єкта права власності та становлення правових засад право-відносин земельної власності в Україні. Дослідження змісту нормативно-правових актів, що визначають правовий режим окремих об єктів права земельної власності, та їх співвід-ношення із нормами суміжних галузей права здійснювалось за допомогою формально-юридичного методу. Системно-структурний метод дав змогу розглядати досліджувані правові явища як складні системні утворення, що мають внутрішню структуру та існують у нерозривному зв язку з іншими системами. Із використанням порівняльно-правового ме-тоду проаналізовано подібні правові інститути та норми у законодавстві України та Росій-ської Федерації. Логіко-семантичний метод використовувався при дослідженні правових категорій, аналізі диспозицій окремих статей ЦК і ЗК та при формулюванні відповідних дефініцій. Зроблені в дисертації висновки і пропозиції спираються на вимоги формальної логіки щодо визначеності, несуперечності, послідовності та обґрунтованості суджень і здійснюються в рамках загальнотеоретичних та спеціальних конструкцій науки земельно-го, цивільного права і з використанням понятійного апарату цих наук.
1. Наукова новизна одержаних результатів полягає у комплексному дисерта-ційному дослідженні правового режиму землі як об єкта права власності за земельним за-конодавством України, обґрунтуванні наукових положень та висновків, нових у теоретич-ному плані, формулюванні пропозицій щодо подальшого розвитку і вдосконалення земе-льного законодавства України. У межах здійсненого дослідження одержано наступні ре-зультати, які мають наукову новизну та виносяться на захист: Запропоновано визначення категорії “правовий режим земель як об єкта права власності” – це сукупність визначених у законодавстві умов реалізації права власності щодо земельної ділянки з установленими межами, певним місцем її розташування.
2. Дістало подальшого розвитку теоретичне обґрунтування спорідненості пра-ва державної і комунальної власності на землю, виходячи із положень Конституції Украї-ни, згідно з якими земля є об єктом права власності Українського народу і що від його імені права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самовряду-вання. З огляду на це пропонується частину 3 статті 78 ЗК викласти в наступній редакції: “Землі в Україні можуть перебувати у приватній і публічній (державній та комунальній) власності”. Удосконалено теоретичне обґрунтування визначення суб єктивного права вла-сності на землю, виходячи із розуміння подвійної конструкції права публічної власності на землю в Україні, що базується на конституційному принципі права власності Українсь-кого народу на землю. Таким чином, необхідним елементом права власності держави, те-риторіальних громад у земельних відносинах є правомочність управління у сфері викори-стання та охорони земель. На цій підставі пропонується наступне визначення суб єктивно-го права власності на землю – це закріплена нормами права сукупність повноважень щодо володіння, користування, розпорядження та, у визначених законом випадках, управління землями, земельними ділянками чи правами на земельні ділянки, що мають здійснюватись із врахуванням встановлених законодавством обмежень та забезпечення недопущення по-гіршення якості земель та навколишнього природного середовища в цілому. Обґрунтову-ється висновок про обов язок імплементації до тексту чинного ЗК конституційних норм щодо права власності Українського народу на землю та про антиконституційність прого-лошення землі основним національним багатством щодо невизначеного кола осіб (стаття 1 ЗК). У зв язку з цим з метою закріплення у ЗК законодавчих засад інституту права влас-ності на землю народу України пропонується нова редакція окремих частин статей 1, 2, 78, 80 ЗК. Обґрунтовується висновок, що будь-які спроби вичерпного розмежування об єктів загальнонародної власності на землі від інших об єктів права земельної власності призведуть до ревізії Конституції України. На сьогодні умовне розмежування цих об єктів можна прослідкувати у площині здійснення органами держави і органами місцевого само-врядування владних функцій у сфері земельних відносин. Таким чином, функціональна ознака діяльності цих органів є єдиним критерієм умовного розмежування об єктів права земельної власності Українського народу і держави, територіальних громад. Проте в пев-них випадках правовий режим окремих земель, особливо цінних або таких, які використо-вуються без закріплення за конкретним суб єктом, дає підстави віднести їх до земель сус-пільного надбання, які перебувають у виключній власності Українського народу. У зв язку з цією обставиною та неможливістю застосування норм ЦК до врегулювання зазначених відносин пропонується запровадити в ЗК інститут оборотоздатності землі в Україні.
Дістало подальшого розвитку теоретичне обґрунтування необхідності розмежування категорій “земельна нерухомість” та “нерухоме майно”. При цьому не заперечується май-нова сутність правовідносин власності на землю, оскільки земельна нерухомість не має принципово важливих особливостей, що дозволяють відокремити її від речей, і може роз-глядатись як особливий різновид об єктів нерухомого майна. Однак, виходячи із відмінно-сті методів правового регулювання у цивільному та земельному праві, це категоріальне розмежування сприятиме додержанню пріоритету земельного законодавства над цивіль-ним при регулюванні земельних правовідносин. Запропоновано з метою усунення колізії між статтею 377 ЦК та статтею 120 ЗК щодо підстав набуття прав на земельну ділянку ви-класти частину 1 статті 120 ЗК у новій редакції: “Якщо земельна нерухомість та розташо-вані на ній будівлі, споруди утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати земель-ну нерухомість і нерухоме майно за цільовим призначенням та якщо власник цього об єк-та нерухомого майна, що складається з двох його видів, поєднується в одній особі, земе-льна нерухомість та розташовані на ній будівлі, споруди вважаються єдиним об єктом права власності”. У зв язку з цим частини 1–5 статті 120 ЗК змінити на частини 2–6. З ме-тою удосконалення механізму реєстрації речових прав на нерухоме майно в Україні вне-сено пропозицію абзац 3 частини 2 статті 2 Закону України від 1 липня 2004 р. “Про дер-жавну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” викласти у такій реда-кції: “об єкт нерухомого майна складається з одного або двох видів майна – 1) земельна нерухомість (земельна ділянка); 2) об єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщен-ня яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення;”. Одночасно запропоно-вано частину 3 статті 4 цього закону доповнити наступним реченням: “Якщо власник об єкта нерухомого майна, що складається з двох його видів, поєднується в одній особі, пра-во власності на цей об єкт реєструється за одним кадастровим номером об єкта нерухомо-го майна і видається одне свідоцтво про державну реєстрацію речових прав”. Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає у можливості вико-ристання його результатів у законопроектній роботі, оскільки матеріали дисертації пев-ною мірою базуються на аналізі теорії і практики реалізації правомочностей суб єктів пра-ва власності на землю в Україні. Висновки і рекомендації дисертації можуть бути викори-стані при підготовці нової редакції ЗК, проектів законів відповідно до Прикінцевих поло-жень чинного ЗК. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані у на-уковій роботі, в навчальному процесі, при розробці відповідних програм правового регу-лювання земельних відносин у навчальних, наукових закладах тощо. Ступінь готовності до використання пропозицій здобувача у законопроектній роботі характеризується повни-ми і логічними текстами проектів змін і доповнень до чинного ЗК або до нової редакції ЗК.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації були оприлюднені на ІІІ та IV міжрегіональних науково-практичних конференціях “Концепція формування законодавства України” (Запорізький державний університет, м. Запоріжжя, 11 листопада 1998 р. та 12 листопада 1999 р.); на міжнародному “круглому столі”, присвя-ченому пам яті проф. К.Г. Федорова (Запорізький державний університет, 12 травня 2000 р.); на науково-практичній конференції молодих вчених і аспірантів України “Проблеми і перспективи розвитку та реалізації законодавства України” (Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, м. Київ, 19 квітня 2001 р.); на міжнародній науковій кон-ференції “Методологічні проблеми правової науки” (Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, м. Харків, 13-14 грудня 2002 р.); на міжвузівській нау-ково-практичній конференції молодих науковців “Забезпечення законності у сфері земе-льних правовідносин” (Львівський інститут внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України, м. Львів, 26 вересня 2003 р.). Також окремі положення дисер-тації були апробовані у навчальному процесі на юридичному факультеті Запорізького на-ціонального університету. Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у дванадцяти наукових публікаціях, з яких сім наукових статей, у тому числі п ять у фахових юридичних виданнях, та п ять тез доповідей на науково-практичних конференціях.
|
