|
Актуальність теми дослідження. Відповідно до Конституції України права та свободи людини визначають зміст та спрямованість діяльності держави (ст. 3 Конституції України). У контексті цього однією з головних і беззаперечних ознак правової держави є захист цивільних прав, що покладений законом на різні державні органи та громадські організації. Важлива роль у його здійсненні належить суду.
Розгляд та вирішення судами цивільних справ складає особливий вид державної діяльності — правосуддя по цивільних справах. На здійснення цієї діяльності держава витрачає грошові кошти, що виділяються з Державного бюджету України. Так, згідно з Законом України від 27 листопада 2003 року «Про Державний бюджет України на 2004 рік» передбачено наступні витрати, що пов язані тільки зі здійсненням правосуддя місцевими судами — 264 034,1 тис. грн., Апеляційним судом України та апеляційними судами — 151 858,5 тис. грн., Касаційним судом України — 5 169,2 тис. грн., Верховним Судом України — 43 889 тис. грн. [87] . До того ж є ще й інші витрати, котрі пов язані, зокрема, з фінансовою підтримкою технічного забезпечення у сфері вдосконалення законодавства та з підвищенням кваліфікації суддів та працівників апарату тощо. Деяка їхня частина, у передбачених законом випадках, покладається на осіб, які беруть участь у справі.
Вимоги підвищення ефективності повною мірою відносяться і до правових норм, що регулюють діяльність органів судової влади. Інститут судових витрат, зокрема, повинен слугувати виконанню загальних завдань економічної політики держави і сприяти досягненню власних «вузьких» цілей по запобіганню необґрунтованих звернень до суду, спонукати учасників спору виконувати обов язки добровільно і до більш повної компенсації витрат держави.
Тим часом практика показує, що доки в нормативному регулюванні інституту судових витрат наявні окремі недоліки, що не забезпечують досягнення поставлених цілей та виконання вказаних завдань. На практиці зустрічаються і помилки, які можна пояснити не тільки недостатнім законодавчим регулюванням окремих положень судових витрат у цивільному процесі, але й недостатньою теоретичною розробкою існуючих проблем даного інституту. У правовій науці проблема судових витрат в останні десятиріччя не піддавалася комплексній монографічній розробці, практично відсутні і спеціальні дослідження окремих його положень. Юридична література у цій сфері в більшості представлена у вигляді нечисленних статей, що стосуються окремих спірних положень, що виникають у ході правозастосовної діяльності, розділів і підрозділів навчальних посібників та підручників, а також коментарів до ЦПК України 1963 р. (далі - ЦПК 1963 р.)
У різні часи питанню судових витрат у цивільному процесі приділяли увагу такі вчені: А. Т. Бонер, М. М. Бородін, М.Х. Вафін, М. А. Вікут, Р. Є. Гукасян, М. А. Гурвіч, П. П. Гуреєв, А. О. Добровольський, П. Ф. Єлісейкін, А. Ф. Клейнман, К. І. Комісаров, В. А. Кройтор, П. В. Логінов, А. А. Мельников, В. К. Пучинський, В. М. Семенов, П. Я. Трубников, Н. О. Чечина, Д. М. Чечот, М. С. Шакарян, В. Н. Щеглов, К. С. Юдельсон та ін. Окремим аспектам цієї проблеми приділяли увагу і ряд дореволюційних авторів: Д. І. Азаревич, Є. В. Васьковський, К. І. Малишев, Є. А. Нефєдьєв, І. Є. Енгельман. Вивчення та аналіз праць вищевказаних вчених дали змогу оцінити стан досліджуваної проблеми, виявити та дослідити питання, що залишились поза увагою науковців, та визначити шляхи їх вирішення.
На сьогодні триває судово-правова реформа, спрямована на подальше формування на засадах Конституції України судової системи та процесуального законодавства. 18 березня 2004 р. був прийнятий новий ЦПК України (далі — ЦПК 2004 р.), який має розглядатися як значне досягнення в галузі цивільної процесуальної науки. Разом з тим дискусійними залишаються значна кількість теоретичних проблем цивільного процесу і, зокрема, низка питань, пов язаних із судовими витратами у цивільному процесі. У Верховній Раді знаходяться проекти Адміністративного процесуального, Господарського процесуального кодексів та Кодексу судової влади.
Комплексне дослідження інституту судових витрат є вельми актуальним і має велике значення як для теорії цивільного процесуального права України, так і для судової практики і фінансової діяльності держави.
Вищезазначені обставини і визначили вибір теми цього наукового дослідження.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до Пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на 1995—2000 роки (додаток № 2 до рішення колегії МВС України від 28 лютого 1995 року, протокол № 4км/2) та Головних напрямків наукових досліджень Університету внутрішніх справ МВС України на 1996—2000 роки, затверджених вченою радою 5 січня 1996 року (протокол № 4); Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ МВС України на 2001—2006 роки, затверджених вченою радою Національного університету внутрішніх справ 23 березня 2001 року (протокол № 8).
Метою цього наукового дослідження є вироблення на основі комплексного дослідження проблем судових витрат науково-практичних рекомендацій, зокрема, по удосконаленню цивільного процесуального законодавства і практики його застосування.
Для досягнення зазначеної мети поставлені наступні завдання наукового пошуку:
— показати судочинство по цивільних справах як діяльність, що вимагає для свого здійснення значних державних коштів;
— обґрунтувати незначність судових витрат для осіб, які беруть участь у справі;
— розглянути вплив розмірів судових витрат на доступність судового розгляду справ;
— дослідити значення впровадження в судочинство по цивільних справах режиму економії;
— визначити суб єктів процесу, на яких можливе покладання обов язку часткової компенсації витрат держави по здійсненню судової діяльності;
— визначити поняття судових витрат;
— визначити зміст інституту судових витрат;
— дослідити історію розвитку цього інституту;
— розкрити вплив розмірів судових витрат на досягнення цілей запобіганню необґрунтованих звертань до суду і часткової компенсації витрат держави;
— розглянути можливість застосування до розподілу судових витрат між сторонами цивільно-правового принципу повного відшкодування заподіяних збитків;
— вивчити практику виконання судових постанов у частині судових витрат.
Об єктом дослідження є конкретні цивільно-процесуальні відносини, що виникають при правовому регулюванні витрат осіб, які беруть участь у справі, при розгляді судами цивільних справ і виконанні судових постанов, а також витрати держави, що спрямовуються на здійснення правосуддя по цивільних справах. Дослідження цих проблем вимагає розгляду більш широкого кола питань, тому що при правовому регулюванні відносин, пов язаних із судовими витратами, застосовуються норми не тільки цивільного процесуального, але й цивільного, трудового, сімейного і фінансового права.
Предметом дослідження є цивільне процесуальне законодавство, норми якого регулюють зазначені відносини, та судова практика застосування цих норм.
Методологічну основу дисертаційного дослідження складають використані автором методи: метод системного аналізу досліджуваних правовідносин у їх взаємозв язку, що застосовувався при формуванні загального підходу щодо концептуального підходу до проблеми судових витрат у цивільному процесі; порівняльно-правовий, який застосовувався для вивчення позитивного правотворчого досвіду, зокрема, Російської Федерації та Республіки Білорусь, у досліджуваній сфері правового регулювання; певне значення мав логічний метод при дослідженні питань поняття судових витрат, класифікації видів судових витрат тощо, а також інші загальнонаукові й спеціальні методи.
Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації здійснене комплексне дослідження інституту судових витрат. На основі аналізу теоретичних джерел, правових актів, судової практики автором самостійно розроблені й обґрунтовані положення і висновки, що є новими чи характеризуються елементами новизни, мають певне теоретичне і практичне значення. У результаті проведеного дослідження на захист виносяться наступні основні висновки і пропозиції:
— у дисертації дістала подальшого розвитку позиція, що судові витрати мають розглядатися насамперед як витрати держави на правосуддя, що лише частково покриваються сторонами та іншими заінтересованими особами. На цій основі і з урахуванням цілей стягнення судових витрат у дохід держави автором запропоноване їхнє нове поняття;
— у праці додатково обґрунтовується висновок, що інститут судових витрат є комплексним міжгалузевим інститутом цивільного процесуального права;
— на основі вивчення історії інституту судових витрат показується розвиток цього інституту з урахуванням економічних і соціальних потреб держави. У дисертації доводиться, що його норми мають забезпечувати доступність, необтяжливість судового захисту прав і законних інтересів для широких прошарків населення, підприємств і організацій;
— у дослідженні дістала подальшого розвитку точка зору авторів, що визнають наявність у цивільному процесуальному праві принципу процесуальної економії;
— у дисертації дістала подальшого розвитку точка зору авторів, які вважають, що іншим важливим принципом, що знаходить реалізацію в інституті судових витрат, є принцип доступності судового захисту прав і інтересів;
— додатково обґрунтовується висновок про необхідність підвищення окремих ставок державного мита;
— додатково обґрунтовується позиція, що при відшкодуванні сторонам судових витрат, як і при їхньому розподілі, повинен застосовуватися цивільно-правовий принцип повного відшкодування заподіяних збитків;
— у роботі дістала подальшого розвитку позиція про теоретичну необґрунтованість положення, згідно з яким витрати, покладені на осіб, які беруть участь у справі, у судових рішеннях не мотивуються, і додатково обґрунтовується конкретна пропозиція по його усуненню;
— додатково обґрунтовується пропозиція про необхідність правового врегулювання обов язкового виконання судових постанов у частині судових витрат, що стягуються у доход держави.
На основі цих основних та інших висновків у дослідженні приводяться конкретні пропозиції по удосконаленню окремих норм діючого цивільного процесуального законодавства.
Теоретичне та практичне значення проведеного наукового дослідження визначається, по-перше, тим, що зроблені висновки можуть бути використані в подальшій науковій розробці відповідних проблем цивільного судочинства; по-друге, результати дослідження і пропозиції, що містяться в дисертації, сформульовані на основі всебічного аналізу й узагальнення наукових даних і матеріалів практики, можуть бути використані законодавцем у процесі вдосконалювання правового регулювання відносин по встановленню, стягненню і розподілу судових витрат; по-третє, отримані дані можуть бути використані при підготовці до проведення лекцій, семінарських та практичних занять для студентів у вузах і для практичних працівників.
Реалізація результатів дослідження і висунутих пропозицій буде сприяти підвищенню ефективності і якості судового захисту прав і охоронюваних законом інтересів громадян і організацій, зниженню завантаженості судів справами і більш повному покриттю витрат держави, що направляються на правосуддя.
Апробація та впровадження результатів дослідження. Результати дослідження неодноразово обговорювались на засіданні кафедри цивільно-правових дисциплін Національного університету внутрішніх справ.
Окремі положення обговорювались на всеукраїнських та міжвузівських науково-практичних конференціях: на конференції ад юнктів і слухачів магістратури (Харків: Національний університет внутрішніх справ, 13 квітня 2001 р.); на Міжвузівській науково-практичній конференції, присвяченій світлій пам яті професора О. А. Пушкіна, «Проблеми цивільного права» (Харків: Національний університет внутрішніх справ, 21 травня 2001 р.); на конференції ад юнктів та магістрів, присвяченій Дню науки України (Харків, 17 травня 2002 р.); на конференції «Проблеми цивільного права України», присвяченій пам яті професора О. А. Пушкіна (Харків, 21 травня 2002 р.); на науково-практичній конференції «Проблеми цивільного права та процесу в правоохоронній діяльності органів внутрішніх справ», присвяченій пам яті професора О. А. Пушкіна (Харків, 21 травня 2003 р.).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено у чотирьох наукових статтях у фахових виданнях та тезах конференцій.
Структура роботи обумовлена метою та завданням дослідження. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, що містять сім підрозділів, висновку, списку використаних джерел, що нараховує 241 найменування.
| 
