|
Актуальність теми. На сучасному етапі розбудови незалежної правової держави Україна, історичне минуле, правова спадщина українського народу відіграють винятково важливу роль. Особливу увагу дослідників привертає період Української революції 1917-1920 рр., коли на порядок денний були поставлені питання національно-державного будівництва. Серед них – створення власних органів державної влади, визначення їх принципів формування, структури, юридичного статусу та компетенції. Актуальність теми зумовлена й тим, що сьогодні, в період розбудови й зміцнення правової держави, виконавчим органам влади, і насамперед Кабінету Міністрів України, доводиться розв язувати проблеми та вирішувати завдання подібні до тих, що стояли перед українськими урядами „першої” та „другої” УНР. Так, поклавши за мету побудову демократичної незалежної держави, вища виконавча влада Української Народної Республіки намагалась вирішити низку проблем, що охоплювали різні сфери її роботи, починаючи зі створення власної структури до забезпечення правових основ своєї діяльності. Виходячи з цього, можна зазначити, що сьогодні для урядовців та політиків України є важливим і необхідним у своїй роботі враховувати та використовувати як позитивний, так і негативний досвід організаційно-правової діяльності українських урядів 1917-1920 років.
Крім того, колізії сучасного державотворення в Україні багато в чому схожі з проблемами, які постали перед творцями української державності в період існування „першої” та „другої” УНР. Особливості поточного моменту, нестабільність політичного й соціально-економічного розвитку дають змогу порівнювати сучасні тенденції в нашому державному житті з перипетіями державного будівництва 1917-1920 рр., коли у діалектичних суперечностях викристалізовувалася й стверджувалася ідея української державності. Тому драматизм, складність і суперечливість державотворчого процесу періоду Української революції, слабка розвиненість політичних сил, їхній антагонізм, брак у багатьох лідерів світоглядної зрілості і теоретичної озброєності та подібність із сучасним моментом у поступі українства актуалізує досліджувану проблему. Тепер, як і за часів Центральної Ради і Директорії, виникають протиріччя стосовно розподілу повноважень між виконавчою та законодавчою гілками влади. Особливо гостро це виявилося у ході президентських виборів 2004 року. Вони показали недосконалість політико-правової системи України, слабкість її демократичних інститутів. Цікавою особливістю сучасного українського державотворення є надмірна політизація органів державної влади. Проведення конституційної реформи, що має врегулювати відносини й оптимізувати роботу вищих органів влади України гальмується, насамперед, з політичних причин. Схожою була ситуація з якою зіткнувся Генеральний Секретаріат влітку 1917 року та Рада Народних Міністрів УНР у травні-листопаді 1920 року.
Актуальність дослідження даної теми посилюється і завдяки здійсненому автором аналізу стану наукової розробленості означеної проблематики, в результаті чого була встановлена відсутність спеціальних комплексних історико-правових наукових робіт подібного характеру. Треба враховувати й те, що за радянської доби об єктивне висвітлення зазначеного періоду вітчизняної історії було неможливим. Однак розвиток історико-правової науки неможливий без ґрунтовного вивчення і творчого використання наукової спадщини, створеної попередниками. До того ж, детальне спеціальне дослідження організаційно-правових засад діяльності урядів УНР періоду Центральної Ради і Директорії, створює можливість більш широко розкрити державно-правові процеси, які були притаманні цій винятково важливій добі вітчизняної історії. Висвітлення проблем національного державотворення 1917-1920 років та дискусії навколо них і сьогодні у тій чи іншій мірі перебувають під впливом політичних, ідеологічних упередженостей. Зважаючи на це, особливо нагальною є потреба показати дійсну історію „першої” та „другої” УНР, дати об єктивну історико-правову оцінку спробам національного будівництва періоду визвольних змагань 1917-1920 і наступних років. Таким чином, спеціальна розробка питань державного будівництва, вивчення державотворчої діяльності урядів „першої” та „другої” УНР, якраз і покликані зробити свій внесок у більш повне розкриття державно-правових процесів, що мали місце в історії вітчизняної державності в один з її доленосних моментів.
Об єктом дослідження виступають уряди УНР доби Центральної Ради та Директорії, їхнє місце в системі органів державної влади та управління; основні напрямки діяльності урядів.
Предметом дисертаційного дослідження є теоретичні та нормативно-правові засади формування та діяльності урядів „першої” та „другої” УНР у їх наступності, зміни у їхній структурі, практика розбудови державності, нормотворча діяльність українських урядів. Спеціальним предметом дослідження стала джерельна база, спеціальна історико-правова та державознавча література з проблем, що досліджуються. Хронологічні межі дослідження безпосередньо обумовлені метою та завданням дисертації і охоплюють період існування Української Центральної Ради (березень 1917 р.- квітень 1918 р.) та Директорії (листопад 1918 р. - листопад 1920 р.). Територіальні рамки дослідження обумовлені проблемно-хронологічним характером роботи та фактором політико-адміністративного поділу території України, яка до революції входила до адміністративної системи Російської імперії. Стосовно 1917 - поч. 1919 років вони зумовлюються межами Наддніпрянської України - 9 тогочасних українських губерній (Київської, Волинської, Подільської, Полтавської, Харківської, Чернігівської, Катеринославської, Херсонської, Таврійської (без Криму)), які охоплювали більшість українських етнографічних земель, що знаходилися в складі колишньої Російської імперії. Подальше існування республіканських урядів Директорії стосується перебування їх на обмеженій території України (лютий 1919 – листопад 1920 рр.) Зв язок наукового дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проведено відповідно до науково-дослідної програми кафедри теорії та історії держави і права Національного університету внутрішніх справ, розробленої згідно з планом наукових досліджень “Програма розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001–2005 рр.”. Воно було також узгоджено з планами досліджень кафедри теорії та історії держави і права Національного університету внутрішніх справ складеними на виконання п. 1.10. „Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на період 2002-2005 рр.”, затвердженої наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 р., та згідно з п. 1.1. „Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 рр.”, затверджених Вченою Радою НУВС 23 березня 2001 р. Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у тому, щоб, ґрунтуючись на поглибленій джерельній базі і керуючись новітньою методологією, здійснити спеціальне комплексне історико-правове дослідження правових основ організації та діяльності урядів „першої” та „другої” УНР у їх наступності, виявити закономірності та особливості розвитку нормативно-правового регулювання їхньої організації та функціонування.
Відповідно до поставленої мети, увагу зосереджено на вирішенні таких основних завдань: - З ясувати стан наукового дослідження проблеми, розширити її джерельну базу за рахунок залучення до наукового обігу невідомих раніше документів;
- Визначити і обґрунтувати сучасні методологічні підходи до вивчення досліджуваної теми; - Дослідити компетенцію національних урядів доби Центральної Ради та Директорії, її співвідношення з компетенцією вищих законодавчих органів „першої” та „другої” УНР;
- Простежити правові основи, принципи та особливості формування вищих виконавчих органів державної влади „першої” та „другої” УНР, їхній партійний і соціальний склад;
- Проаналізувати особливості запровадження законодавчих актів на підставі яких будувалися та функціонували Генеральний Секретаріат, Рада Народних Міністрів УНР;
- З ясувати особливості нормотворчої та організаційно-розпорядчої діяльності урядів „першої” та „другої” УНР;
- Виявити характерні риси, притаманні відносинам Генерального Секретаріату, Ради Народних Міністрів УНР та місцевих (губернськими, повітовими, міськими, волосними) органів державного управління.
Методи дослідження. В основу методології дослідження покладено сукупність загальнотеоретичних принципів та сучасних засобів і методів наукового пізнання (філософських, загальнонаукових та спеціально-наукових). Обґрунтуванню обраних методів присвячено окремий підрозділ дисертаційного дослідження (1.3). Зокрема, при визначенні структури, мети та завдання дослідження здобувач спирався на універсальний діалектичний метод пізнання та гносеологічний підхід. Серед загальнонаукових методів використовувались такі як аналіз та синтез, системний, структурний, функціональний. Серед спеціально-наукових методів – історико-оглядовий, формально-юридичний, порівняльно-правовий, хронологічно-проблемний, статистичний тощо. Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є однією з перших спроб комплексного наукового дослідження питань правового регулювання організації та діяльності національних урядів доби Центральної Ради та Директорії, а також позначається авторським підходом до аналізу обраного предмету і сутністю отриманих висновків.
На основі здійсненого аналізу законодавства, даних, опублікованих у періодичних виданнях того часу, а також шляхом залучення до наукового обігу широкого кола виявлених архівних джерел, автором:
- вперше здійснено узагальнення та систематизацію нормативно-правової бази та визначено організаційно-правові засади формування урядів „першої” та „другої” УНР;
- додатково розглянуто та переосмислено сформовані в історичній та історико-правовій науці уявлення щодо організаційної діяльності Генерального Секретаріату, Ради Народних Міністрів УНР та особливості порядку і процедури їхнього функціонування;
- вперше спеціально досліджено повноваження та сфери конкретної діяльності українських урядів;
- визначено і проаналізовано основні етапи державотворчої діяльності Генерального Секретаріату, Ради Народних Міністрів УНР;
- системно узагальнено практичний досвід формування вищих виконавчих органів державної влади „першої” та „другої” УНР, визначено сферу їх компетенції;
- з ясовано особливості нормотворчої діяльності українських урядів доби Центральної Ради та Директорії;
- показано поступову трансформацію підходів державців УНР в умовах революції та громадянської війни до суті власної місії, перехід до розробки Конституції, як фундаментально-правової основи діяльності вищих органів державної влади;
- вперше комплексно висвітлено основні проблеми державотворчої діяльності урядів „першої” та „другої” УНР;
- дістало подальшого розвитку використання архівних документів, матеріалів періодичних видань, що довгий час не потрапляли до поля зору дослідників.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що узагальнення та висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані: для подальшого наукового опрацювання проблеми формування та розвитку законодавства про організацію та діяльність вищих органів виконавчої влади в Україні та осмислення важливих історико-правових питань розвитку українського державотворчого процесу; при викладанні загальних та спеціальних курсів з історії держави і права України та при підготовці відповідних розділів підручників і навчально-методичних посібників; з метою створення необхідного підґрунтя для вдосконалення правової бази сучасної української держави.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Положення і висновки наукового дослідження відображені у публікаціях автора, обговорювались на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Національного університету внутрішніх справ. Результати дослідження оприлюднені у доповідях на таких наукових форумах: Х Міжнародній історико-правовій конференції “Історико-правові проблеми автономізму та федералізму” (м. Севастополь, 22-24 вересня 2003р.); XII Міжнародній історико-правовій конференції „Етнонаціональні чинники в історії державно-правового будівництва” (м. Бахчисарай, 10-13 вересня 2004р.); XI історико-правовій конференції „Місцеві органи державної влади та самоврядування: історико-правовий аспект”(м. Суми, 16-18 квітня 2004р.);VІІ звітній науково-практичній конференції науково-педагогічних працівників, курсантів і студентів Кримського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ (м. Сімферополь, 19 травня 2005 р.); ХІІІ історико-правовій конференції “Право в системі соціальних норм: історико-юридичні аспекти” (м. Чернівці, 20-22 травня 2005 р.).
Публікації. Основні положення і висновки дисертації вміщені автором у чотирьох статтях, виконаних одноосібно і опублікованих у виданнях, визнаних ВАК України фаховими з юридичних наук.
Структура дисертації. Дисертація складається з вступу двох розділів, які містять шість підрозділів, висновків, списку літератури. Повний обсяг дисертації 182 сторінки, список використаних джерел 22 сторінки (315 посилань).
| 
