|
Актуальність теми дослідження. В сучасних економічних умовах України соціальна цінність господарського договору набула нового значення, що обумовлено підвищенням ролі господарського договору в регулюванні господарських відносин, поєднанням в ньому приватних та публічних інтересів, юридичних та економічних аспектів, здатністю господарського договору сприяти вирішенню соціальних завдань та усувати протиріччя між суб єктами господарювання у процесі здійснення господарської діяльності, особливим ставленням держави при регулюванні господарсько-договірних відносин. Держава встановлює особливі вимоги щодо здатності суб єктів господарювання укладати господарські договори, щодо змісту та форми господарських договорів, повноважень сторін укладати господарські договори, визначення волі сторін та волевиявлення. В сукупності такі вимоги з боку держави становлять умови дійсності господарських договорів та дозволяють визначити дійсність господарських договорів, створюючи тим самим оптимальні правові засади нормального функціонування всієї системи господарсько-договірних відносин. У вітчизняній юридичній науці комплексного дослідження з даної проблематики не проводилось, хоча деякими науковцями (переважно представниками цивілістичної науки) і були досліджені окремі питання дійсності правочинів (договорів). В цілому на доктринальному та нормативному рівнях поняття дійсності господарських договорів та умови дійсності господарських договорів і досі залишаються невизначеними. Це певним чином робить несталим господарський обіг, нестійкими господарсько-договірні відносини, ускладнює встановлення одноманітної практики вирішення господарських спорів з цих питань.
Основу правового регулювання господарсько-договірних відносин становлять Господарський кодекс (надалі – ГК) України та Цивільний кодекс (надалі – ЦК) України, в яких предмет регулювання в частині дійсності/недійсності правочинів (договорів) певною мірою співпадає. Водночас, в цих кодексах не вироблено єдиного підходу щодо регулювання зазначених питань, більш того, між кодексами наявні суперечності та неузгодженості. Негативно відображається на правозастосовчій діяльності також те, що залишились не узгодженими з ГК України та ЦК України й спеціальні нормативні акти, які регулюють господарсько-договірні відносини. Цим обумовлюється необхідність подальшого удосконалення діючого законодавства в частині регулювання договірних правовідносин та приведення у відповідність до цих кодексів інших спеціальних нормативних актів. Дана робота покликана виробити цілісний підхід до визначення дійсності та умов дійсності майнових господарських договорів та надати науково обгрунтовані рекомендації щодо розвитку законодавства в цій сфері.
Вищезазначені обставини зумовили вибір теми дисертації і визначають актуальність і науково-практичне значення дослідження для розвитку науки господарського права.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконувалось згідно державної бюджетної теми юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Формування механізму реалізації та захисту прав та свобод громадян України" (номер теми: 01 БФ 042-01; номер державної реєстрації: 0101 U003579, 2000 – 2005 роки). Внеском автора в розробку зазначеної теми є обгрунтування необхідності внесення змін та доповнень до ЦК України, ГК України, спрямованих на вдосконалення правового регулювання господарсько-договірних відносин в Україні та приведення інших нормативних актів у відповідність до цих кодексів.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є аналіз правового регулювання господарсько-договірних відносин, наукових досліджень з проблематики господарських договорів, правозастосовчої діяльності, виявлення проблем у вирішенні господарських спорів, пов язаних з визнанням господарських договорів недійсними, неукладеними та розробка пропозицій щодо удосконалення вітчизняного законодавства в сфері регулювання господарсько-договірних відносин. Для досягнення поставленої мети визначені наступні основні завдання дослідження:
- з ясувати соціальну цінність господарських договорів, що є визначальною при формуванні умов дійсності господарських договорів;
- дати теоретичне визначення дійсності господарських договорів як основи для закріплення в законодавстві принципів нормативного регулювання дійсності господарських договорів;
- обгрунтувати поділ умов дійсності господарських договорів на суб єктивні та об єктивні умови дійсності;
- дослідити проблеми недійсності господарських договорів в контексті поділу недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані;
- дослідити здатність суб єктів господарювання до укладення господарських договорів як суб єктивну умову дійсності господарських договорів; з ясувати специфіку дійсності господарських договорів, пов язану з особливістю вираження волі сторін у господарських договорах;
- з ясувати питання законності змісту господарських договорів та відповідності форми господарських договорів вимогам закону як об єктивних умов дійсності господарських договорів;
- проаналізувати підстави та наслідки визнання господарських договорів недійсними та неукладеними;
- узагальнити практику господарських судів України щодо розгляду спорів про визнання договорів недійсними та неукладеними; розробити конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України з цих питань.
Об єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають під час укладання (зміни), виконання, дії та припинення дії (розірвання) господарських договорів.
Предметом дослідження є нормативно-правові акти, що регулюють питання дійсності господарських договорів, практика їх застосування, літературні джерела, досягнення юридичної науки. Методи дослідження. Дослідження побудоване на застосуванні діалектичного методу пізнання, історичного, системного, формально-логічного, порівняльно-правового методів.
Діалектичний метод пізнання та історичний метод дозволили автору дослідити розвиток правового регулювання господарсько-договірних відносин та становлення законодавства в сфері господарсько-договірних відносин.
На основі системного методу досліджені умови дійсності господарських договорів шляхом їх поділу на суб єктивні та об єктивні умови; підстави визнання господарських договорів недійсними.
Формально-логічний метод дозволив обґрунтовано запропонувати визначення ряду понять у сфері господарсько-договірних відносин (соціальна цінність господарських договорів, дійсність господарських договорів, законність змісту господарських договорів, господарсько-договірна здатність тощо). На основі порівняльно-правового методу проведено аналіз наукових позицій українських та зарубіжних вчених щодо питань дійсності/ недійсності правочинів, договорів, господарських договорів; здійснено аналіз положень національного та міжнародного законодавства щодо правочинів (договорів) з метою виявлення його позитивних рис, а також недоліків в національному законодавстві і внесення відповідних пропозицій щодо його удосконалення.
Нормативною базою дисертаційного дослідження є Конституція України, Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України, Закон України „Про оренду державного та комунального майна”, Закон України „Про поставки продукції для державних потреб”, Закон України „Про страхування”, Закон України „Про концесії”, Закон України „Про фінансовий лізинг”, Закон України „Про зовнішньоекономічну діяльність”, інші джерела господарського та цивільного законодавства; міжнародні договори, нормативні акти окремих держав світу.
Теоретичну основу дослідження становлять наукові розробки, які викладені в працях А.А. Алексєєва, О.А. Беляневич, А.Г. Бикова, М.І. Брагінського, О.М.Вінник, О.В.Дзери, О.С.Іоффе, Г.Л.Знаменського, Н.С.Кузнєцової, Н.І.Клейн, М.І. Кулагіна, В.В. Лаптєва, В.В. Луця, В.К. Мамутова, В.С. Мартем янова, В.П. Мозоліна, І.Б. Новицького, І.Г. Побірченка, Г.В. Пронської, Б.І. Пугінського, Н.В. Рабінович, Н.О. Саніахметової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, Р.О. Халфіної, В.П. Шахматова, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневича, В.С. Щербини та інших науковців. Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням визначальних для господарсько-договірних відносин питань дійсності господарських договорів та умов дійсності господарських договорів. В роботі визначені та теоретично обґрунтовані основні напрямки вдосконалення чинного законодавства України в сфері регулювання договірних, зокрема, господарсько-договірних відносин. Новизна одержаних результатів конкретизується у науково-теоретичних положеннях, висновках та пропозиціях, найважливішими з яких є наступні:
Вперше:
· науково обґрунтовано визначення поняття дійсності господарських договорів як здатність господарських договорів при дотриманні всієї сукупності умов, передбачених законодавством, встановлювати, змінювати, припиняти правовідносини у сфері господарської діяльності, та породжувати той правовий результат, настання якого прагнули сторони договорів, юридична сила яких забезпечується державою;
· обгрунтована доцільність поділу умов дійсності господарських договорів на суб єктивні та об єктивні. До суб єктивних умов дійсності господарських договорів слід віднести: здатність суб єктів господарювання до укладення господарських договорів, відповідність волі волевиявленню сторін; до об єктивних умов - законність змісту господарських договорів, відповідність форми господарських договорів вимогам закону;
· обгрунтована необхідність визначення в ГК України умов дійсності господарських договорів, а саме: здатність суб єктів господарювання до укладення господарських договорів, відповідність волі волевиявленню сторін, законність змісту господарських договорів, відповідність форми господарських договорів вимогам закону. При цьому доведена доцільність визначення підстав та наслідків визнання господарських договорів недійсними за правилами, встановленими ЦК України щодо правочинів з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів господарських договорів та з урахуванням пропозиції автора щодо доповнення ЦК України положенням про застосування односторонньої реституції та/або конфіскації як правовий наслідок визнання недійсними правочинів, що порушують публічний порядок;
· визначено поняття господарсько-договірної здатності як властивість суб єкта господарювання самостійно укладати господарські договори та здатність відповідати за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов язань; визначено поняття законності змісту господарських договорів як принцип формування умов договорів, який полягає у відповідності змісту договорів правовим нормам та ідеї законності в суспільстві взагалі і системі вимог законності;
· обгрунтована необхідність законодавчого закріплення положення про те, що договір, укладений органом юридичної особи (директором, правлінням тощо) без належних повноважень або з перевищенням своїх повноважень, покладених на нього установчими документами та/або законом, є дійсним. У випадку укладання договору органом юридичної особи з перевищенням своїх повноважень або укладання договору без належних повноважень, такий орган (директор, голова чи члени колегіального органу) несе майнову відповідальність перед самою юридичною особою за перевищення повноважень, у результаті чого юридична особа зазнала збитків; обгрунтована доцільність законодавчого закріплення положення про те, що при укладенні договорів представником контрагента, діючого на підставі положень про представництво, при відсутності повноважень діяти від імені іншої особи або при перевищенні таких повноважень і при відсутності подальшого схвалення її особою, яку представляють, договір, за згодою контрагента, вважається укладеним від імені та в інтересах особи, що його уклала. За відсутності такої згоди договір визнається недійсним і на вимогу контрагента представник зобов язаний відшкодувати збитки; доведена необхідність передбачити в ГК України вичерпний перелік випадків, коли недотримання форми господарського договору повинно тягти за собою визнання договору недійсним;
· обґрунтована доцільність закріплення в ГК України положення про те, що відсутність печатки у господарському договорі тягне за собою настання наслідків недодержання письмової форми правочину, передбачених в ЦК України.
Удосконалено:
· положення про доцільність перегляду практики розгляду спорів господарськими судами про визнання господарських договорів недійсними з точки зору обов язкового застосування правових наслідків недійсності господарського договору при визнанні судом господарського договору недійсним; положення про необхідність поділяти показники предмета як істотної умови договорів купівлі-продажу та поставки на визначальні та похідні. Визначальними є ті, які дають змогу встановити, з приводу чого укладений договір (найменування, асортимент (номенклатура). Похідними показниками є ті, зміст яких безпосередньо пов язаний із визначальними показниками, і які характеризують предмет за відповідними чинниками (кількість, якість, ціна). Похідні показники предмета договору складають самостійні істотні умови договору;
· визначення примірного договору як такої моделі господарського договору, яка рекомендується державним органом суб єктам господарювання і у якій сторонам надається право за взаємною згодою змінювати окремі умови договору або доповнювати його зміст;
· визначення характерних рис примірного та типового договору, в тому числі єдиної загальної для цих договорів риси, а саме тієї, що й примірний, й типовий договір є формалізованим документом, зразком, який має певні особливості в порядку його прийняття та застосування. Враховуючи необхідність розмежування понять зразок договору, типовий договір, примірний договір та вироблення єдиного підходу до застосування цих понять на практиці, запропоновано закріпити в Гл.20 „Господарські договори” ГК України норму наступного змісту: „договір є типовим, якщо в нормативно-правовому акті, яким він затверджується, прямо зазначається, що цей договір є типовим”. Відповідно, всі інші запропоновані моделі договору треба розглядати або як примірний договір, або як зразок, або як рекомендації, з відповідними правовими наслідками; конкретизація законодавчого закріплення того, що форма зовнішньоекономічних договорів, хоча б однією із сторін якого є український суб єкт зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від місця укладення цих договорів, визначається законодавством України. Поряд з цим, обґрунтована необхідність нормативного закріплення того, що недодержання простої письмової форми зовнішньоекономічного договору, тягне за собою недійсність зовнішньоекономічного договору.
Дістало подальший розвиток:
· пропозиція про доцільність законодавчого закріплення положення про те, що господарські договори повинні відповідати обов язковим для сторін правилам, встановленим нормативними актами господарського законодавства, крім випадків, коли право відступлення від положень нормативних актів господарського законодавства прямо передбачено в цих актах;
· положення про те, що соціальна цінність господарських договорів полягає в спроможності сприяти позитивному вирішенню соціальних проблем і протиріч між учасниками господарсько-договірних відносин у процесі здійснення господарської діяльності.
положення про те, що істотні умови господарських договорів повинні визначатися ГК України, ЦК України, законами, в яких визначаються істотні умови окремих видів договорів, а у випадках прямо передбачених законом, іншими нормативно-правовими актами. На підставі цих висновків до законодавства України, що регулює господарсько-договірні відносини, пропонуються внести відповідні зміни. Аргументація щодо необхідності запропонованих змін до законодавства, а також зміст пропозицій наводяться в дисертації.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що пропозиції і положення, викладені в дослідженні, можуть бути використані для вдосконалення законодавства в сфері регулювання господарсько-договірних відносин. Також здобуті напрацювання сприятимуть більш ефективному розгляду в господарських судах України спорів, пов язаних з договірними відносинами, зокрема, при вирішенні спорів, пов язаних з визнанням договорів недійсними, неукладеними.
Положення дисертації можуть бути використані при підготовці підручників, навчальних посібників, методичних розробок з курсу „Господарське право” для студентів юридичних вузів, в спеціальному курсі „Господарські договори”. Результати дослідження використано дисертанткою у навчальному процесі при викладанні курсу „Господарське право” та спецкурсу „Правові основи підприємницької діяльності” на факультеті права Національного технічного університету України „КПІ”.
Окремі положення та висновки, сформульовані в дисертації, мають дискусійний характер і є підґрунтям для подальшого наукового дослідження проблем правового регулювання господарсько-договірних відносин.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою, комплексним дослідженням дійсності господарських договорів. Наукові результати дослідження отримані автором особисто.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації обговорювались на засіданнях кафедри господарського права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, на науково-практичному семінарі аспірантів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (18 жовтня 2000 р., м.Київ), на Міжнародній науковій конференції „Проблеми права на зламі тисячоліть” (13-14 лютого 2001 р., Дніпропетровський національний університет, м.Дніпропетровськ), на Х регіональній науково-практичній конференції „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (5-6 лютого 2004 р., Львівський національний університет імені Івана Франка, м.Львів).
Публікації. Результати дослідження опубліковано у чотирьох наукових статтях у фахових виданнях, а також у тезах виступів на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які охоплюють вісім підрозділів, висновків (після кожного розділу і наприкінці дисертації), списку використаних джерел, який складається з 211 найменувань. Повний обсяг роботи становить 213 сторінок, з них 18 сторінок займає список використаних джерел.
| 
