|
Актуальність теми дисертаційного дослідження. Здійснювана в Україні судово-правова реформа започаткувала принципові зміни у процесуальному законодавстві України, які призвели до кардинальних змін у господарському процесуальному праві. Серед цих змін особливе місце займає запровадження до Господарського процесуального кодексу України (далі скорочено -ГПК) інституту касаційного провадження. Згідно з Законом України від 21 червня 2001 р. ГПК України було доповнено новим розділом XII «Перегляд судових рішень у касаційному порядку», в якому визначено загальні правові засади касаційного провадження у господарському процесі. Реалізацію судової реформи було продовжено Законом України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002р., згідно з яким було удосконалено систему господарських судів, серед яких Вищий господарський суд України (далі скорочено - ВГСУ) набув статусу касаційного суду.
Поступово інститут касаційного провадження в Україні став дієвим механізмом захисту прав господарюючих суб єктів. Однак, багато положень ГПК України виявилися такими, що не відповідають, повною мірою, сучасним вимогам касаційного розгляду. У цивільному процесуальному праві низку подібних проблем вирішено шляхом прийняття нового Цивільного процесуального кодексу. Наразі постає нагальна проблема кардинального оновлення господарського процесуального законодавства. Вже нині на цьому шляху зроблено значні кроки. Так, на розгляд Верховної Ради України було подано три проекти нового ГПК України, з яких, поданий 11.02.2004 р. Кабінетом Міністрів України, вже прийнято у першому читанні і буде доопрацьовано з урахуванням положень двох інших проектів. Подані три законопроекти містять значні новели, порівняно з чинним ГПК України і, водночас, розбіжності у вирішенні одних і тих же питань. Тому нині надзвичайно важливо здійснити ретельний і глибокий науковий аналіз положень цих законопроектів, нового Цивільного процесуального кодексу України (далі скорочено - ЦПК), щоб сприяти закріпленню у новому ГПК України найбільш оптимальних, високоефективних і раціональних процесуальних норм. Необхідно також врахувати світовий досвід у створенні інституту касаційного провадження.
Поспішне формування інститутів апеляційного та касаційного провадження в господарському судочинстві України та прийняття інших нових законодавчих процесуальних рішень призвело до суперечностей у застосуванні процесуальних норм у практичній діяльності господарських судів, що не сприяє належному захисту прав та законних інтересів як юридичних, так і, в певних випадках, фізичних осіб. У зв язку з цим важко переоцінити значення наукових досліджень, у тому числі монографічних. Однак, на жаль, нині майже відсутні монографічні праці, присвячені інституту касаційного провадження. Ці питання досліджувалися переважно у науково-навчальній літературі та в окремих журнальних статтях в контексті загальних проблем організації діяльності господарських судів, як це має місце у монографії Д.М.Притики «Організація діяльності господарських судів в Україні» та його дисертаційній роботі. Тому, з наведених міркувань, це дослідження проблем інституту касаційного провадження є актуальним і практично необхідним. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася згідно з державною бюджетною темою юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка: «Формування механізму реалізації та захисту прав та свобод громадян України» (номер теми: 01-БФ-042-01; номер державної реєстрації 019 U 007725 –2001-2004 р.р. ).
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є комплексний аналіз правових засад касаційного провадження в господарському процесуальному праві; виявлення проблем у здійсненні господарського судочинства, а також розробка науково-теоретичних і практичних рекомендацій щодо поняття інституту касації, його призначення, повноважень господарського касаційного суду та вдосконалення чинного процесуального законодавства.
Для досягнення поставленої мети визначені наступні основні завдання дослідження :
- визначення передумов формування інституту касації у господарському судочинстві і наукове обґрунтування доцільності його запровадження в українській судово-господарській системі;
- виявлення правової природи касаційного оскарження та його змісту;
- здійснення порівняльного аналізу касаційного провадження за законодавством України та інших країн;
- виявлення кола осіб, які можуть звертатися з касаційними скаргами;
- визначення порядку реалізації права на касаційне оскарження;
- визначення повноважень суду касаційної інстанції;
- визначення підстав для скасування судових актів у касаційній інстанції;
- розробка і обґрунтування рекомендацій щодо удосконалення правового регулювання та механізму застосування касаційного перегляду судових актів.
Об єктом дослідження є суспільні правовідносини, які виникають у зв язку з поданням касаційної скарги на судовий акт місцевого господарського чи апеляційного суду, її розглядом господарським судом касаційної інстанції та ухваленням нового судового акту у формі постанови (ухвали) про скасування чи зміну оскаржуваних судових актів та ухвалення нового судового рішення або зміну його, про відхилення касаційної скарги і залишення оскаржуваного судового акту без змін, про повне чи часткове скасування судового акту та передачу справи на новий розгляд.
Предметом дослідження є система законодавчих актів, що регулюють господарське судочинство взагалі та здійснення касаційного оскарження, зокрема, практика його застосування, літературні джерела.
Методологічна та теоретична основа дослідження. Методологічну основу дисертації складають діалектичний метод пізнання, а також інші загальні та спеціальні наукові методи, зокрема, формально-логічний, порівняльно-правовий, історичний. Застосування зазначених та інших методів наукового пізнання дозволило здійснити комплексний аналіз інституту касації, зробити науково-теоретичні висновки та практичні рекомендації, що мають ознаки наукової новизни.
Так, системно-комплексний метод дозволив визначити місце норм про касаційне провадження у господарському процесуальному праві, його взаємодію з іншими інститутами, у тому числі з апеляційним провадженням.
За допомогою формально-логічного методу виявлено принципи застосування норм про касаційне провадження у тих випадках, коли вони не прямо, а опосередковано регулюють ті чи інші відносини, наприклад, щодо визначення кола осіб, що мають право на касаційне оскарження, порядку подання та повернення касаційної скарги.
Застосування історичного способу сприяло встановленню основних етапів формування господарського судочинства та об єктивних передумов введення до нього інститутів апеляції та касації.
Використання порівняльно-правового методу забезпечувалося порівняльним аналізом норм чинного ГПК України і законопроектів нового ГПК, які перебувають на розгляді Верховної Ради України, чинного ЦПК України 1963 р. і нового ЦПК України 2004 р., що дало можливість запропонувати найбільш оптимальні пропозиції щодо вдосконалення процесуального законодавства.
Теоретичну основу дисертації складають, насамперед, праці вчених-процесуалістів України та інших країн, зокрема, Т.Є. Абової, Є.А. Борисової, Й.Т. Богдана, Ю.М. Грошового, А.О. Добровольського, С.Ю. Каца, В.В., Комарова, М.М. Міхєєнка, А.Й. Осетинського, Д.М. Притики, І.Г. Побірченка, Ю.С. Червоного, Н.А. Чечіної, В.І. Тертишнікова, М.Й. Штефана, а також вчених-господарників, зокрема, О.А. Беляневич, В.Е. Беляневич, О.М. Вінник, К.А. Граве, В.В. Луця, Г.В. Пронської, О.О. Чувпило, В.С.Щербини та ін.
Наукова новизна дослідження полягає у тому, що дисертація є першим комплексним дослідженням інституту касації у господарському процесуальному праві України.
Наукова новизна дослідження сформульована в наступних положеннях, що виносяться на захист:
1.Вперше дається визначення поняття інституту касаційного провадження в господарському судочинстві, як сукупності правових норм і принципів, які визначають зміст процесуальних дій і документів, вчинюваних на стадії касаційного перегляду судових актів ( передумови касаційного оскарження, зміст касаційної скарги, порядок її подання та порядок її розгляду, прийняття по ній відповідних рішень).
2.Визначено основні етапи виникнення і розвитку інституту касації, формування якого в Україні розпочалося лише з 21 червня 2001 р. Передумовами реформування арбітражних судів у господарські та створення нового за формою та змістом господарського судочинства стали наступні негативні реалії у діяльності арбітражних судів та арбітражному процесі: а) арбітражні суди України різних ланок становили самостійну і незалежну від загальної судової системи судову структуру, що призвело до утвердження різних підходів у застосуванні одних і тих же положень матеріального і процесуального права; б) нерівність у захисті прав юридичних і фізичних осіб; в) антагонізм між правовими засадами арбітражного і цивільного процесуального судочинства, оскільки АПК України і ЦПК України в багатьох випадках базувалися на різних принципах; г) відсутність інститутів апеляційного та касаційного провадження. Наявність таких принципових вад у системі господарського судочинства та його невідповідність положенням Конституції України про правосуддя обумовили його радикальні зміни, у тому числі привели до утворення інститутів апеляційного та касаційного оскарження.
3.Вперше визначено систему засад побудови інституту касації в законодавстві України, якими, зокрема, є: 1) самостійність дволанкової системи касаційного провадження як стадії господарського процесу;
2) обмеженість кола осіб, що мають право на касаційне оскарження; 3) імперативність переліку судових актів господарського суду, що можуть бути об єктом касаційного оскарження; 4) обмеженість повноважень суду касаційної інстанції переглядом судових актів лише з позицій відповідності їх законодавству України без права виявлення ступеню їх обґрунтованості; 5) імперативна вичерпність переліку повноважень суду касаційної інстанції.
4.Підтримана сформована у процесуальній науці концепція поділу принципів процесуального права на організаційні і функціональні (процесуальні), але з застереженням: по-перше, про умовність такого поділу, адже окремі з них можуть вважатися як організаційними, так і функціональними одночасно (наприклад, принципи законності, обов язковості судових актів); по-друге, про відсутність у деяких принципів достатніх ознак загально-правової дії в господарському судочинстві (наприклад, принципів оперативності, солідарності, сприяння господарській діяльності), оскільки вони стосуються незначної сфери процесуальної діяльності або не мають загально зобов язуючого характеру.
5.Обґрунтовано висновок, що у касаційному провадженні, як і на інших стадіях господарського процесу, реально проявляється дія загальновизнаних процесуальних принципів (гласності, диспозитивності, змагальності, рівноправності). Оскільки принцип гласності не досить адекватно відображає сутність відкритості, доступності господарського процесу, він міг би бути доповнений принципом публічності, зміст якого полягає у введенні обов язковості оприлюднення в засобах масової інформації та спеціальних виданнях (у тому числі електронних) інформації про призначення розгляду касаційних скарг та ухвалених касаційною інстанцією судових актів.
6. Вперше обґрунтовано висновок про те, що касаційні скарги громадян, які не є суб єктами підприємництва, мають розглядатися у ВГСУ за правилами господарського процесуального законодавства, а у разі необхідності – з субсидіарним застосуванням відповідних норм цивільного процесуального законодавства, оскільки ГПК України не розрахований повною мірою на участь у господарському судочинстві громадян.
7.За ст. 107 чинного ГПК України право на касаційне оскарження до Вищого господарського суду України мають сторони, прокурор, а також особи, яких не було залучено до участі у справі, але суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав та обов язків. Обґрунтовано висновок про необхідність розширення кола суб єктів права на касаційне оскарження шляхом надання такого права також третім особам (їхнім представникам), й іншим уповноваженим органам та посадовим особам у випадках, передбачених законом.
8.За змістом ст. 108 ГПК України можливим є розгляд в касаційному порядку рішень місцевого господарського суду, не розглянутих в апеляційному порядку, але не визначений механізм поза апеляційного касаційного оскарження, тому більш перспективним є шлях утвердження принципу розгляду касаційних скарг лише на ті судові акти, які були предметом розгляду в апеляційному порядку.
9. Обґрунтовано висновок, що у господарському судочинстві оптимальним строком касаційного оскарження може бути 30-денний строк. При цьому поденне визначення строку полегшить його обчислення, порівняно з встановленим нині місячним.
10.Вперше проаналізовані прогалини у врегулюванні чинним ГПК умов здійснення права на касаційне оскарження (зміст, форма і порядок подання касаційної скарги, оплата мита, оформлення повноважень представника), зроблено висновок про доцільність застереження у довіреності права представника на апеляційне та касаційне оскарження, зменшення розміру мита за подання касаційної скарги, надання скаржнику права на власний розсуд подавати касаційну скаргу безпосередньо до суду касаційної інстанції, розширення кола осіб, яким має направлятися копія касаційної скарги. 11.У чинному ГПК України відсутній термін, в межах якого можливе відновлення пропущеного місячного строку на касаційне оскарження. Обґрунтовано висновок про доцільність введення для цих цілей тримісячного строку. В ГПК не визначаються наслідки повернення касаційною інстанцією касаційної скарги після пропуску встановленого касаційного строку за відсутності клопотання про його відновлення. Дисертантка підтримує позицію ВГСУ щодо можливості повторного подання касаційної скарги, але вважає, що це має здійснюватися в межах загального тримісячного строку, і має бути закріплено в новому ГПК.
12.Обґрунтовано висновок, що суд не повинен бути обмежений доводами касаційної скарги і йому необхідно надати право перевіряти рішення суду першої інстанції, якщо ним порушені права осіб, які не брали участь у справі, або якщо буде виявлено неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, які в силу припису закону є обов язковою підставою для скасування судового акта. Цього вимагає дія принципу законності судочинства.
13.Обґрунтовано термінологічну суперечливість змісту ст. 111-9 “Повноваження касаційної інстанції”, яка надає касаційній інстанції лише право вчиняти перераховані в ній повноваження. Однак, насправді, доводить дисертантка, касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги зобов язана реалізувати одне з перерахованих у ст. 111-9 ГПК повноважень. Усунення такої суперечності можливе шляхом заміни терміну “право” на термін “повноваження”.
14.Вперше обґрунтовано висновок про можливість скасування судового акта з передачею справи на новий розгляд у разі порушення законодавства про мови, якщо мала місце відмова суду у задоволенні клопотання сторони (третіх осіб) про забезпечення їх мовних прав.
15.Обґрунтовано висновок про те, що межі перегляду справи в касаційній інстанції повинні полягати у перевірці законності та правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, а не просто “перевірці” застосування цих норм, як це записано у ч. 1 ст. 111-7 ГПК .
16.Обґрунтовано висновок про можливість надання суду касаційної інстанції права перевіряти відповідність висновків суду першої чи апеляційної інстанції встановленим цими інстанціями доказам, чого не закріплено у ГПК України.
17.Ні в чинному ГПК, ні в проекті ГПК (№ 4157) безпосередньо не передбачається можливість затвердження мирової угоди в стадії касаційного провадження. Обґрунтовано доцільність визнання за сторонами права на укладення мирової угоди в касаційному провадженні та його законодавчого закріплення.
18.Доведено, що норми чинного ГПК України, які регулюють забезпечення позову, спрямовані на захист прав і охоронюваних інтересів лише позивача і не враховують того, що з касаційною скаргою можуть звертатися особи, які не є позивачами, але вимоги яких також вимагають забезпечення на той випадок, коли їх скарга буде задоволена.
Теоретичне і практичне значення дисертації полягає у тому, що у дослідженні міститься комплексний аналіз усіх складових елементів стадії касаційного провадження, їх значення, ознак, співвідношення між ними, правових наслідків наявності вад у них тощо, що дає можливість для подальших наукових досліджень та прискорення формування дієвого інституту касації. Практичне значення полягає, насамперед, у тому, що результати дослідження, зроблені висновки сприятимуть більш ефективному розгляду справ у касаційній інстанції, можуть бути використані для вдосконалення чинного ГПК України, а також проекту нового ГПК. Вони можуть бути використані при підготовці навчальних посібників, курсів лекцій для студентів юридичних факультетів вищих навчальних закладів, а також можуть бути корисними для адвокатів, працівників судових органів.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною роботою, наукові результати якої отримані особисто автором.
Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертації обговорювалися на засіданні кафедри господарського права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, на науково-практичному семінарі аспірантів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка ( 17 вересня 2003 р., м. Київ), були оприлюднені на науково-практичній конференції студентів та аспірантів « Правові проблеми сучасності очима молодих дослідників» ( 11-12 квітня 2002 р., Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ), на науковій конференції «Юридичні читання молодих вчених» ( 23-24 квітня 2004 р., Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, м. Київ).
Публікації. Результати дослідження опубліковано у чотирьох наукових статтях у фахових виданнях, а також тезах виступів на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження та підходом авторки до дослідження основних проблем теми, і складається з вступу, трьох розділів, які охоплюють 7 підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 195 стор., з них 12 стор. займає список використаних джерел.
| 
