|
Актуальність теми дослідження. Інтеграція України до європейського та світового співтовариства на разі є одним із генеральних напрямків політики нашої держави. Україна має стати повноправним членом світової спільноти як у політичній, так і в соціальній, культурній і, передусім, економічній сфері. Такі завдання, що стоять перед державою, зумовлюють необхідність поглиблення й розширення інтеграційних процесів у політиці, економіці, соціально-культурній сфері.
Статистика свідчить, що останнім часом намітилася певна тенденція до збільшення обсягів економічного співробітництва України з іноземними країнами. Так, за даними Державного комітету статистики України обсяги експорту зовнішньої торгівлі України товарами за січень-липень 2004 року становили 18290,1 мільйони доларів США, імпорту - 15727,9 мільйони доларів і проти січня-липня 2003 р. збільшилися відповідно на 48 відсотків та на 32,1 відсотки. Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі товарами становило 2562,2 мільйони доларів (у січні-липні 2003 р. – 450,3 мільйони доларів). Зовнішньоторговельні операції з товарами Україна здійснювала з партнерами зі 191 країни світу [36, с. 5]. У січні-листопаді 2003 обсяги експорту становили 20679,4 мільйони доларів США, імпорту – 20344,3 мільйони доларів США і проти січня-листопада 2002 року збільшилися відповідно на 27,9 та 33,6 відсотки. Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі товарами становило 335,1 мільйони доларів США проти 940,7 мільйонів доларів США у січні-листопаді 2002 року. При цьому зовнішньоторговельні операції з товарами Україна здійснювала з 202 країнами світу [35, с. 6-7].
Зростають об єми зовнішньоекономічних договірних зв язків і в нашому регіоні. Так, у січні-листопаді 2002 року обсяг зовнішньоторговельного обороту за участю суб єктів зовнішньоекономічної діяльності, розташованих на території Харківської області, склав 851,2 мільйони доларів США, що на 4,2 % більше, ніж за відповідний період 2001 року. При цьому якщо експортні поставки склали лише 356,5 мільйони доларів США і зменшилися на 8,3 % проти січня-листопада 2001 року, то імпортні надходження збільшилися на 15,4 % і склали 495,7 мільйони доларів США. Питома вага Харківської області в зовнішньоторговельному обороті України за звітний період склала 2,8 відсотки, в тому числі: по експорту – 2,2 %, по імпорту – 3,4 %, що дозволило Харківській області посісти 9 місце серед регіонів України по поставках товарів на експорт і 7 місце – по імпортних надходженнях. Звертає на себе увагу те, що підприємства регіону протягом січня-листопада 2002 року здійснювали зовнішньоторговельні операції з партнерами зі 111 країн світу, основними з яких були Угорщина, Білорусь, Німеччина, Італія та Польща. Традиційно найбільший, до того ж – зростаючий обсяг експортно-імпортних операцій у підприємств Харківщини з контрагентами з Російської Федерації – 43,0 % у 2002 році проти 37,1 % у 2001 році [97, с. 4].
Таким чином, попри всі негаразди, які ще мають місце у вітчизняній економіці, спостерігається достатньо виражена тенденція до зростання обсягу зовнішньоекономічних операцій порівняно з попередніми роками. Однак навіть нинішній їх рівень ще не є оптимальним і достатнім для України.
Саме тому в посланні Президента України до Верховної Ради України про концептуальні основи стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002-2011 роки “Європейський вибір” ключовим завданням зовнішньоекономічної стратегії держави визначено забезпечення відповідно до світових стандартів та критеріїв оптимальних параметрів відкритості української економіки [105, с. 11]. Здійснення цього завдання, безумовно, передбачає подальшу лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності, зняття невиправданих законодавчих перепон і обмежень у її здійсненні.
Ці ж заходи є необхідними і для реалізації прагнень України щодо набуття членства у Всесвітній торговій організації. Ще при заснуванні останньої представники країн-засновників відзначали, що “створення Всесвітньої торгової організації (ВТО) знаменує нову еру в міжнародному економічному співробітництві, відбиваючи широке прагнення працювати в рамках більш справедливої і більш відкритої багатосторонньої системи торгівлі в інтересах добробуту всіх народів” (пункт 2 Марракешської декларації 1994 року).
Відповідно до пункту 4 статті XVI Мараккешської угоди про створення Всесвітньої торгової організації від 15 квітня 1994 року кожен член цієї організації має забезпечувати відповідність своїх законів, інших нормативних актів і адміністративних процедур своїм зобов язанням, що випливають з документів даної організації. Крім того, відповідно до пункту 2 статті II Угоди про заснування Всесвітньої торгової організації, угоди і пов язані з ними правові документи, включені до Додатків 1, 2 і 3, складають невід ємну частину зазначеної Угоди і є обов язковими для всіх членів Всесвітньої торгової організації. При цьому необхідно відзначити, що у відповідності зі статтею XVI Угоди про заснування ВТО “кожен член повинен забезпечити відповідність своїх законів, нормативних актів і адміністративних рішень своїм зобов язанням, що випливають із угод, що додаються”.
Питання приведення законодавства України у відповідність з нормами і правилами ВТО в даний час є одним з найважливіших. Підтвердженням даного твердження можуть слугувати останні засідання Робочої групи по приєднанню України до ВТО, на яких наші торгові партнери продемонстрували величезну увагу до українських законодавчих змін і разом з тим, висловили цілу низку побажань щодо його подальшого реформування. При цьому найбільша кількість питань у членів ВТО виникає з питань митного адміністрування, стандартизації, сертифікації і підтвердження відповідності, застосування санітарних та фітосанітарних заходів, практики застосування, захисту прав інтелектуальної власності, а також у відношенні мір валютного регулювання і валютного контролю.
Очевидно, що питання, пов язані з приведенням у відповідність до стандартів ВТО названих законодавчих положень, які часто стосуються договірної практики суб єктів зовнішньоекономічної діяльності певним чином обмежуючи свободу їх волевиявлення, є проблемами публічно-правових галузей права. Зокрема – адміністративного, митного, фінансового тощо. Дисертантка не заперечує їх впливу на принцип свободи договору і відзначає важливість наукових досліджень у даній сфері. Однак таке наукове дослідження має бути самостійним і не може бути здійснене в рамках даної роботи, оскільки питання, які мають бути порушені при його здійсненні, виходять за рамки наукової спеціальності 12.00.03 – цивільне право та процес; сімейне право; міжнародне приватне право.
В даному ж дослідженні, виходячи з викладених вище міркувань, розглядаються цивільно-правові проблеми прояву в сфері укладення та виконання зовнішньоекономічних договорів (контрактів) принципу свободи договору.
Принцип свободи договору традиційно вважається однією з фундаментальних підвалин класичного цивільного права, невід ємним атрибутом громадянського суспільства. Ще в XVIII столітті європейські мислителі обґрунтували фундаментальне значення для соціально-політичного та економічного буття суспільства концепції свободи особи. Саме ця концепція (у поєднанні з традиціями Римського права) і породила сучасні уявлення про вільність кожного суб єкта, його свободу здійснювати свої інтереси на власний розсуд. Саме тоді й було сформульовано думку про те, що право має своїм завданням визнання волі сторін, як вона висловлена в їх угоді, та що повинно бути якнайменше обмежень “свободи договору”. Саме так розумів даний принцип класик економічної науки Адам Сміт. В його відомій праці “Багатство народів”, яка була опублікована у 1776 році, вперше був даний докладний аналіз капіталістичного підприємництва і було показано, що свобода договору – це свобода укладати договір на будь-яких умовах, які представляються найбільш вигідними індивіду. Зрештою, це твердження стало наріжним каменем економіки laisser faire XIX століття [6, с. 15]. Теоретичні і практичні проблеми принципу свободи договору завжди були в центрі уваги не тільки економістів, але й юристів – вітчизняних і зарубіжних цивілістів. Дані проблеми розроблені і висвітлені в достатньо великій кількості монографічних і навчальних робіт, наукових статей, що належать перу відомих науковців. Вже в останні роки з явилися дисертаційні дослідження А.В. Луць (“Свобода договору в цивільному праві України”. Київ, 2001 рік) та Р.А. Тельгаріна (“Свобода заключения договоров в сфере предпринимательства по гражданскому праву России”. Москва, 1998 рік), безпосередньо присвячені проблемі свободи договору. В названих роботах проаналізовано значний масив проблемних питань і зроблено аргументовані висновки та рекомендації щодо їх розв язання.
Тим не менше, ціла низка проблем, що пов язані з дією принципу свободи договору в правовому регулюванні зовнішньоекономічних контрактів, ще потребує свого дослідження. Перш за все, це проблема поняття і змісту принципу свободи договору за новим Цивільним кодексом України, проблема властивості цього принципу договорам у сфері зовнішньоекономічної діяльності (зовнішньоекономічним контрактам). Потребує спеціального дослідження також і співвідношення змісту принципу свободи договору за національним цивільним законодавством України та за міжнародно-правовими договорами України (Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів та інші) та міжнародними звичаями ділового обороту (Принципи УНІДРУА, Правила “Інкотермс” тощо). Далі, достатньою неоднозначністю, а іноді і суперечністю, характеризуються сформовані в літературі підходи до визначення необхідності і допустимості обмежень дії принципу свободи договору взагалі і свободи зовнішньоекономічного контракту зокрема. Крім того, до теперішнього часу не отримали комплексного дослідження всі прояви принципу свободи договору на стадії укладення зовнішньоекономічного контракту та при вже укладеному такому контракті. Саме тому, очевидно, не були й проаналізовані встановлені чинним цивільним законодавством обмеження цього принципу, які діють у названих випадках. Нарешті, відсутність теоретично обґрунтованих висновків і рекомендацій щодо проявів та обмежень принципу свободи зовнішньоекономічного контракту тягне за собою недосконалість правового регулювання даного принципу, а також проблеми практичного застосування відповідних законодавчих положень у зовнішньоекономічній діяльності.
Викладене дозволяє дійти висновку про те, що проблема дії принципу свободи договору в правовому регулюванні зовнішньоекономічного контракту на разі є актуальною для науки цивільного права України. У зв язку з цим названа проблема й була обрана темою даного дослідження.
Зв язок роботи з науковими планами, завданнями, темами. Обрана тема дослідження є складовою частиною цільової комплексної програми “Удосконалення правового механізму державного впливу на ринкові відносини (публічно-правові та приватно-правові аспекти)” (номер державної реєстрації 0186.0.070869), над якою працює кафедра господарського права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Тема роботи затверджена вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 25 квітня 2001 року (протокол № 10).
Мета і задачі дослідження. Метою даного дослідження є формулювання теоретично обґрунтованих висновків щодо місця і ролі принципу свободи договору в правовому регулюванні зовнішньоекономічного контракту, його проявів, можливих і допустимих обмежень цього принципу. Метою роботи є також розробка на основі теоретичних висновків рекомендацій щодо удосконалення цивільного законодавства України в частині, яка регулює порядок укладення та виконання зовнішньоекономічних контрактів, а також практику застосування цього законодавства.
Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі задачі:
1. Довести, що зовнішньоекономічний контракт є різновидом цивільно-правового договору, якому властиві всі характеристики останнього, в тому числі й дія принципу свободи договору.
2. Сформулювати загальне поняття принципу свободи договору щодо зовнішньоекономічних контрактів та визначити можливі напрямки прояву даного принципу.
3. Визначити та дослідити дію принципу свободи договору при укладенні зовнішньоекономічного контракту, а також в процесі реалізації вже укладеного зовнішньоекономічного контракту.
4. Проаналізувати чинне цивільне законодавство України в частині, що стосується правового регулювання укладення та виконання зовнішньоекономічних контрактів на предмет його відповідності міжнародно-правовим зобов язанням України та звичаям ділового обороту (у тому числі, міжнародним).
Об єктом дослідження є принцип свободи договору як у його загальному розумінні, так і в його проявах щодо зовнішньоекономічного контракту.
Предметом дослідження є положення чинного цивільного законодавства України, цивільного законодавства окремих зарубіжних країн, що стосуються принципу свободи договору в зовнішньоекономічній сфері; положення міжнародних договорів України та звичаї ділового обороту, які стосуються свободи укладення зовнішньоекономічних контрактів; практика укладення та виконання зовнішньоекономічних договорів.
Теоретичну основу дослідження склали праці українських та російських цивілістів дореволюційного, радянського та сучасного періодів, зокрема: М.Й. Брагінського, В.В. Вітрянського, А.С. Довгерта, О.С. Йоффе, І.С. Зикіна, А. Кабалкіна, В.І. Кисіля, В.М. Коссака, Н.С. Кузнецової, Л.А. Лунца, А.В. Луць, В.В. Луця, В.Л. Мусіяки, І.Б. Новицького, М. Розенберга, Р.А. Тельгаріна, Ю.К. Толстого, Н.А. Саніахметової, М.М. Сибільова, І.В. Спасибо-Фатєєвої, М.К. Сулейманова, Є.А. Суханова, Р.О. Халфіної, Є.О. Харитонова, В. Цікала, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневича, В.Ф. Яковлєва та інших. В роботі використані також праці правознавців так званого “далекого зарубіжжя” – Великої Британії (В. Ансон, Х. Шейнмен), Німеччини (Х. Кетц, Ф. Мільх, Б. Пільтц, К. Цвайгерт, Я. Шапп), Польщі (Л Стемпняк), Франції (Р. Давид, Р. Саватьє), Швейцарії (Г. Хонзелл). Крім того, були використані роботи з філософії, логіки, теорії права, конституційного права, інших галузевих юридичних наук.
Методи дослідження. У своїй роботі автором використовувалися загальнонаукові методи дослідження, а також методи, властиві для досліджень у правових науках. Зокрема, з використанням загальнонаукового діалектичного методу пізнання, відповідно до якого предмети (явища) вивчаються в єдності та суперечності їх протилежностей, досліджувалося поняття зовнішньоекономічного контракту в єдності його значень як юридичного факту, правовідношення та документу. Застосовуючи метод системного аналізу соціальних (зокрема – правових) явищ було розглянуто можливі і допустимі обмеження дії принципу свободи договору в правовому регулюванні зовнішньоекономічного контракту. Застосування системно-структурного методу дозволило виділити та дослідити прояви принципу свободи договору при укладенні зовнішньоекономічного контракту та в процесі реалізації вже укладеного такого контракту; догматичного – проаналізувати зміст законодавчих положень, присвячених свободі договорів у зовнішньоекономічній сфері; порівняльно-правового – порівняти ці положення чинного законодавства України з відповідними положеннями цивільного законодавства зарубіжних країн тощо.
Наукова новизна одержаних результатів полягає, перш за все, у тому, що ця робота є першим в Україні монографічним дослідженням теоретичних проблем дії принципу свободи договору у сфері укладення та виконання зовнішньоекономічних контрактів. В ній вперше піднімається питання про необхідності постійного наукового моніторингу стану реальної міри свободи суб єктів договірних відносин, і зокрема – у зовнішньоекономічній діяльності. Таким чином робота стала першою спробою аналізу співвідношення публічно-правового і приватноправового регулювання договірних відносин у сфері зовнішньоекономічної діяльності під кутом зору збереження і подальшого розвитку приватної мотивації. На думку автора, серед положень дослідження новими для науки цивільного права України є наступні положення:
1. В дисертації сформульовані додаткові до раніше висловлених аргументи на користь розуміння зовнішньоекономічного контракту як різновиду цивільно-правового договору, і вперше сформульоване визначення такого контракту на підставі оновленого цивільного законодавства як різновиду цивільно-правового договору.
2. Вперше проаналізований зміст принципу свободи договору за новим ЦК України та по-новому визначені його прояви при укладенні та виконанні зовнішньоекономічних договорів.
3. Вперше визначені змістовні (сутнісні) походження обмежень принципу свободи договору у зовнішньоекономічній сфері. Доведено, що такі обмеження можуть мати економічне, соціальне чи політичне походження (зумовлення), і показано прояви цих обмежень щодо свободи зовнішньоекономічних контрактів.
4. На відміну від запропонованих у літературі підходів прояви дії принципу свободи договору при укладенні зовнішньоекономічного контракту розглянуті окремо щодо оферента та акцептанта у переддоговірних відносинах сторін і вперше вказано на відмінності, які містяться у національному цивільному законодавстві України та нормах міжнародного права щодо обмежень окремих проявів свободи договору.
5. Вперше в українській цивільно-правовій науці виділено та проаналізовано такий прояв принципу свободи договору, як свобода сторін зовнішньоекономічного контракту визначати його тип і вид, та показані можливі напрямки його практичної реалізації.
6. Вперше проаналізовано на підставі нового цивільного законодавства України право сторін зовнішньоекономічного договору укладати між собою так званий змішаний договір, а також договір, що не передбачений законодавством.
7. Вперше визначені загальні та особливі прояви свободи сторін зовнішньоекономічного контракту визначати його зміст, у тому числі такі специфічні прояви цієї свободи, як свобода застосування захисних застережень та свобода вибору сторонами національного права тієї чи іншої країни, що застосовується для регулювання їх відносин (в цілому чи окремих їх проявів) тощо. Зроблено висновок про те, що у змісті зовнішньоекономічного контракту можуть мати місце як умови, імперативно визначені законодавством, так і умови, що є результатом автономного регулювання його сторонами своїх відносин.
8. На відміну від наявних у літературі підходів доводиться необхідність відмежовувати свободу вибору форми зовнішньоекономічного договору і свободу його оформлення та детально аналізується правове регулювання даних проявів за чинним законодавством України.
9. Запропоновано переглянути зміст статті 3 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” в напрямку виключення з переліку суб єктів зовнішньоекономічної діяльності “структурних одиниць” іноземних суб єктів господарської діяльності, що мають постійне місцезнаходження на території України, оскільки структурний підрозділ не є суб єктом цивільно-правових договірних відносин. Участь же таких суб єктів у митних, податкових та інших публічно-правових відносинах повинна бути визначена в цьому законі окремо.
10. Запропоновано виключити зі змісту статті 6 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” ті частини, які стосуються регулювання форми та права, якими визначаються права та обов язки сторін зовнішньоекономічної угоди, оскільки в змісті цієї статті одночасно регулюються і окремі аспекти зовнішньоекономічного договору (контракту) і зовнішньоекономічної угоди, що є нетотожними поняттями. Ми вважаємо поняття зовнішньоекономічної угоди таким, що суперечить положенням нового ЦК України, а також таким, що має своїм призначенням регулювання споживчих договорів, які не є предметом зовнішньоекономічної діяльності.
11. Вперше розглянуто законодавче регулювання принципу свободи договору в процесі реалізації вже укладеного зовнішньоекономічного контракту та вказані можливості вдосконалення як їх законодавчого визначення, так і практики їх застосування.
12. Запропонована нова редакція статті 627 ЦК України в такому вигляді: “Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору чи його розірванні, виборі контрагента, виду і типу договору, визначенні умов і форми договору, а також їх подальшої зміни з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, законодавства іншої галузевої належності, які містять імперативні вимоги щодо договірних відносин, а також звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості”.
13. Сформульовані та аргументовані пропозиції автора щодо вдосконалення ЦК України, ГК України, Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” та окремих інших актів законодавства в частині правового регулювання укладення та виконання зовнішньоекономічних контрактів. При цьому автор приходить до висновку, що часткове реформування Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” може мати лише тимчасовий характер. На більш віддалену перспективу пропонується розробка та прийняття замість нього двох окремих Законів України: “Про форму та зміст зовнішньоекономічного контракту” та “Про систему державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності”.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що вони, на думку автора, можуть бути використані:
1) при подальшому удосконаленні цивільного законодавства України, при чому як у частині загальних положень про договір, так і в частині цивільно-правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
2) для удосконалення практики укладення та виконання зовнішньоекономічних контрактів суб єктами зовнішньоекономічної діяльності України;
3) для подальшого наукового дослідження проблем загального вчення про цивільно-правовий договір та проблем цивільно-правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
4) при підготовці підручників, курсів лекцій та навчальних посібників для студентів вищих юридичних навчальних закладів України як з курсу цивільного права, так і з курсу правових основ підприємницької діяльності, а також зі спецкурсу правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Апробація результатів дослідження. Результати проведеного дослідження були викладені для ознайомлення спеціалістів в наукових публікаціях автора. Вони також доповідалися та обговорювалися на науковій конференції молодих учених “Сучасні проблеми юридичної науки і правозастосовчої діяльності” (м. Харків, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 20-21 грудня 2001 року) та Міжнародній науковій конференції “Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених” (м. Хмельницький, Хмельницький інститут регіонального управління і права, 2001 рік).
Основні висновки та рекомендації дослідження були апробовані автором в своїй практичній діяльності як директора товариства з додатковою відповідальністю “ПроККом”, яке є суб єктом зовнішньоекономічної діяльності. Робота також пройшла обговорення та рецензування на кафедрі господарського права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (2003-2004 роки).
Публікації. Результати дослідження викладені у п яти наукових публікаціях автора. З них – три наукові статті, опубліковані у виданнях, що визнані ВАК України фаховими для спеціальності “Правознавство”, а також тези двох наукових доповідей.
Структура роботи обумовлена предметом і метою дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які загалом містять 11 підрозділів, висновків (до кожного розділу та по всій роботі) та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи – 199 сторінок, з них основного тексту – 179 сторінок. Кількість використаних джерел – 201.
Законодавство та наукова література в основному використані за станом на 1 січня 2004 року.
| 
