|
Актуальність теми дослідження. У становленні України як правової, демократичної, соціальної держави важлива роль належить Президенту України, який є главою держави, гарантом її суверенітету і територіальної цілісності, забезпечення прав людини та громадянина.
Тенденція становлення держав - колишніх республік СРСР, зарубіжний досвід свідчать про загальне зростання конституційно-правових інститутів, створення різних їх варіантів, що породжується історичними та національними умовами розвитку конституціоналізму, а також практикою включати у механізм здійснення державної влади главу держави (президента), який би презентував державу. Водночас для України є характерними історичні традиції республіканської форми правління, наявність ідей інституту президентства в українській історико-політичний думці середини ХІХ - початку ХХ століття та існування історичної практики конституційно-правового закріплення цього інституту.
Інститут президентства в Україні знаходиться на стадії становлення. Відповідно є необхідність врахування всього позитивного, що є у правовому регулюванні даної інституції в інших країнах світу, особливо у Франції, оскільки форма державного правління - президентсько-парламентська республіка - притаманна як Україні, так і Франції.
Розгляд у порівняльно-правовому аспекті інституту глави держави в Україні важливий для пошуку шляхів підвищення ефективності функціонування Президента України. Сьогодні посилюється інтерес до проблеми результативності цього інституту в нашій державі, оскільки реально зростає вплив Президента України на процеси, що відбуваються в суспільстві, на становлення України як правової, демократичної, соціальної держави. Розвиток цього інституту - це не тільки важлива теоретична, а й практична проблема, оскільки вона пов язана з проблемою розподілу владних повноважень між Президентом та іншими органами влади, а також з питанням оптимізації взаємодії владних структур.
Є всі підстави стверджувати, що введення в Україні інституту президентства відкрило новий етап у розвитку української державності. Все це вимагає по-новому осмислити питання функціонування державного механізму, проаналізувати цей інститут у порівняльному аспекті. Введення інституту президентства в Україні суттєво вплинуло на політико-правову практику в нашій державі, на реалізацію державної влади. Безумовно, фігура Президента стає центральною в державному механізмі України, і це потребує глибокого наукового аналізу його правового статусу. Тому важливо виявити юридичну природу Глави Української держави, застосовуючи порівняльно-правовий метод дослідження. Власне кажучи, наука конституційного права в останні роки все більш активно використовує цей метод, що дає позитивні результати.
Поглиблене вивчання організації та функціонування державної системи Франції має не тільки власне пізнавальне значення. Воно важливе і необхідне також для удосконалювання теорії і практики українського конституційного права. Французький досвід у цій сфері вже протягом багатьох десятиліть незмінно привертає пильну увагу вітчизняних дослідників. В останні роки потреба в його науковому осмисленні і розумному використанні відчувається особливо гостро.
Використання досвіду, накопиченого в конституційно-правовій галузі Франції, виключає можливість такої спрощеної операції, як сліпе копіювання, пряме запозичення, механічне відтворення в українському законодавстві. Воно неодмінно містить у собі критичне ставлення, допускає всебічне врахування специфіки історичних традицій і національних особливостей, ретельний добір досягнень Франції в державній сфері на предмет їхньої відповідності чи невідповідності, придатності чи непридатності для українського конституційного законодавства.
У сфері організації та діяльності президентської влади у Франції нагромаджений багаторічний досвід. Проте для України цей державний інститут є новим, що в свою чергу вимагає спеціального дослідження у галузі теорії і практики. Особливості розглянутої теми полягають у тому, що становлення та розвиток інституту президентства в Україні та Франції мають свої національно-історичні особливості і традиції, що не може не позначитися на змісті та формі організації президентської влади цих країн. Президенти обох країн посідають чільне місце у державному механізмі, суттєво впливають на всі аспекти державного і суспільного життя. Хоча інститут президентства в Україні належить до східноєвропейської, у Франції – до західноєвропейської системи президентства, у них є багато спільного. І це дає підстави для їх аналізу у порівняльно-правовому аспекті.
Розбудова незалежної демократичної держави в Україні потребує реформування державного механізму з метою підвищення ефективності його функціонування і приведення його діяльності у відповідність з вимогами сьогодення. Це, безумовно, передбачає необхідність як структурних перетворень, так і нових підходів до розмежування й нормативного оформлення компетенцій між усіма органами державної влади. Тому, безсумнівно, важливим є чіткий поділ владних повноважень між Президентом України, Верховною Радою та Кабінетом Міністрів України. А, отже, є об єктивна потреба врахування досвіду співпраці і розподілу компетенції між Президентом Франції, урядом та парламентом цієї держави. Актуальною і гострою проблемою сучасної науки конституційного права України є теоретичне обґрунтування місця і ролі Президента України як глави держави у загальній системі органів державної влади. Конституційні норми, які регулюють правовий статус Президента України, дають можливість широкого тлумачення повноважень глави держави. Це містить загрозу викривлення справжніх намірів законодавця – Верховної Ради України - і фактичного виходу Президента України за межі своєї компетенції. Саме тому є потреба ретельного аналізу правового статусу Президента України в механізмі державної влади та впровадження в конституційну теорію та практику положення про те, що Президент є арбітром серед інших органів державної влади України, використавши досвід Французької республіки. Інститут президента в Україні має бути не лише гарантом конституційних основ та державного ладу, а й стати інтеграційним інститутом у системі органів державної влади та забезпечити їх взаємодію з органами місцевого самоврядування. Виходячи із змісту Конституції, а також враховуючи загальнополітичні тенденції та зміст норм Конституції, Україна є президентсько-парламентською республікою. Однак в світлі започаткованої конституційної реформи та підготовки до інтегрування держави до Європейського співтовариства в Україні проголошений перехід до парламентсько-президентської республіки з огляду на те, що саме така політична система демонструє свою ефективність в більшості країн Європи.
Правовий статус Президента України, особливо в аспекті взаємовідносин з іншими державними органами, і насамперед з Верховною Радою, не врегульований в повному обсязі і не є найбільш оптимальним. Тому є необхідність більш детального наукового обґрунтування подальшого розвитку цього інституту з урахуванням стану регламентації та функціонування інституту президентства у Франції.
Сукупність указаних чинників визначають актуальність теми дисертаційного дослідження. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов язаний із планом науково-дослідної роботи кафедри конституційного права та порівняльного правознавства Ужгородського національного університету на 2001–2005 рр. Тема дослідження пов язана із комплексною темою “Конституційне будівництво в країнах Центральної Європи у ХХ-ХХІ ст.”, яка розробляється науковцями Ужгородського національного університету та зареєстрована у державному реєстрі за № 0198U007793, одним з виконавців якої був дисертант.
Стан наукового розроблення теми визначається рівнем і обсягом дослідженості правового регулювання статусу президентів України і Франції, практикою реалізації ними свого статусу, взаємовідносинами з парламентами та урядами своїх країн в різних сферах суспільного життя.
Питанням організації і функціонування інституту президентства в Україні в останні роки приділяється значна увага. Разом з цим чимало проблем не вирішено. Інститут президентства в Україні ніколи не був предметом дослідження в аспекті його порівняння з інститутом президентства у Франції ні в Україні, ні у інших країнах СНД. Необхідність такого дослідження зумовлюється завданням вдосконалення організації і функціонування державного механізму в Україні. При цьому слід врахувати позитивний досвід інших країн, насамперед Франції.
Теоретична і практична основа дисертаційного дослідження ґрунтується на працях і висновках юристів-теоретиків у галузі конституційного права України, конституційного (державного) права зарубіжних країн, теорії держави і права, історії держави та права України і зарубіжних країн.
Автором враховані положення і висновки, які сформульовані в сучасних політологічних, соціологічних та філософських дослідженнях щодо питань організації і функціонування вищих органів державної влади, президентів.
Дисертація ґрунтується на працях вітчизняних і зарубіжних спеціалістів з теорії держави та права, конституційного права, історії держави і права, міжнародного права: С.Агафонова, С.Алексеєва, Ф.Ардана, Г.Атаманчука, М.Баглая, О.Бойко, Ю.Бисаги, Ф.Бурчака, Ф.Веніславського, А.Георгіци, В.Головатенко, А.Демішель, Ф.Демішель, М.Дюверже, Д.Златопольського, А.Колодія, Ю.Коломійця, Л.Кривенко, М.Крутоголова, В.Погорілка, А.Мішина, М.Орзіха, Н.П.Плахотнюк, М.Сахарова, С.Серьогіної, Б.Страшуна, В.Тація, Ю.Тодики, Ю.Тихомирова, В.Чиркіна, М.Цвіка, В.Шаповала, О.Фрицького, В.Шувалової, Н.Шукліної, В.Яворського та інших.
Мета і завдання дослідження. Основна мета дослідження полягає у здійсненні наукового аналізу теоретичних проблем становлення та розвитку інституту президентства в Україні і у Франції в контексті форми державного правління, процедури набуття та припинення ними своїх повноважень, практики взаємовідносин президентів з парламентами та урядами досліджуваних країн.
Мета дослідження зумовила постановку і розв язання наступних завдань.
1. Визначити місце досліджуваної проблеми у науці конституційного права.
2. Визначитися з роллю і місцем Президента України і Президента Франції в державних механізмах своїх країн.
3. Розкрити теоретико-правові аспекти інституту президента і його юридичну природу.
4. Проаналізувати процес становлення інституту президентства у Франції і в Україні в контексті форми державного правління, фактори, які впливали на формування і розвиток цього інституту. Виявити спільні тенденції розвитку інститутів глав держав в Україні та Франції.
5. Розкрити порядок виборів президентів в Україні і у Франції, вступу їх на посаду і усунення з неї, проблеми і труднощі, які виникають у виборчому процесі, шляхи їх подолання.
6. Проаналізувати найбільш важливі і складні проблеми взаємовідносин президентів України і Франції з парламентами та урядами своїх країн у різних сферах державної діяльності.
Об єктом дослідження є правовідносини, що виникають при формуванні та функціонуванні інституту президентства в Україні і у Франції.
Предметом дослідження є питання теорії та практики становлення та розвитку інституту президентства в Україні та Франції, місце президентів у державному механізмі цих країн, процедура набуття та припинення ними своїх повноважень, взаємодія з органами законодавчої та виконавчої влади.
Методологічними засадами дисертації є наукові принципи, методи і засоби наукового дослідження, застосування яких забезпечує достовірність знаннь і правильність поставлених перед дослідником цілей і завдань. Методологічну основу дисертації складає загальнонауковий діалектичний метод, який дає можливість проаналізувати інститути президентства в Україні і у Франції в динаміці їх становлення та розвитку. Із застосуванням системного методу розглядається роль і місце президентів України та Франції в державному механізмі цих країн, історико-правового – процес становлення інституту президентства у вказаних країнах; системно-структурного й формально-логічного – виділяються чинники, що впливають на становлення та розвиток інституту президентства, аналізується компетенція Президентів України і Франції; порівняльно-правового – порівнюється їх правовий статус, процес взаємодії з парламентами та урядами своїх країн. Шляхом методу тлумачення норм про правовий статус Президентів України та Франції, з ясовується і роз яснюється зміст норм конституцій та поточного законодавства, які регулюють їх правовий стан.
Теоретичну базу дисертаційного дослідження становлять праці вітчизняних і зарубіжних вчених у галузі теорії держави і права, конституційного права. При підготовці дисертації використовувалися також положення історії держави і права, порівняльного конституційного права, міжнародного публічного права, адміністративного права. Автором враховані положення і висновки, сформульовані у сучасних політологічних, соціологічних і філософських дослідженнях з питань теорії демократії, конституціоналізму, функціонування органів державної влади.
Джерельну базу дослідження складають Конституція України, Конституція Франції, конституції деяких інших країн світу, закони України, Франції, інших країн, підзаконні нормативно-правові акти, які визначають правовий статус президентів, а також міжнародно-правові акти. Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні і у країнах СНД науковим дослідженням, в якому комплексно, системно у порівняльно-правовому аспекті розглядаються теоретичні і практичні проблеми організації та функціонування інститутів президентства в Україні та у Франції, проблеми взаємовідносин президентів з парламентами та урядами своїх країн.
Найбільш суттєвими результатами дисертаційного дослідження є такі основні положення та висновки, що виносяться на захист: - інститут президентства в державному механізмі має особливе значення, що зумовлюється місцем і роллю у розв язанні актуальних питань політичного характеру, процесу державотворення;
- наводяться аргументи, що форма державного правління в Україні за всіма ознаками формувалася під впливом французької моделі президентсько-парламентської республіки. Їх спільними ознаками є 1) політична відповідальність уряду перед парламентом і перед президентом; 2) дуалізм виконавчої влади і відсутність конституційного визначення президента як носія виконавчої влади; 3) конституційне закріплення функцій президента як арбітра або (та) гаранта у певних сферах державної діяльності; 4) побудова механізму здійснення державної влади на засадах розподілу влад.
- додатково обґрунтовується положення, що Україна прийняла саме французьку систему президентської влади. І хоча, на відміну від французької Конституції, Основний Закон України не закріпив положення про арбітражну функцію Президента, проте обсяг його повноважень та механізм взаємовідносин із законодавчою і виконавчою гілками влади свідчить про реальне виконання саме такої функції Главою нашої держави.
- вперше робиться висновок, що доцільніше було б збільшити термін повноважень Президента України, застосовуючи практичний досвід Франції до семи років, що дозволить уникати політичної кризи або принаймні тривалого колапсу у діяльності органів державної влади.
- обгрунтовується, що коло правопорушень, за вчинення яких можна притягти президента до відповідальності в обидвох країнах, вкрай вузьке і обмежується, як правило, особливо тяжкими злочинами;
- вперше у порівняльно-правовому аспекті аналізується компетенція Президента України та Президента Франції по відношенню до уряду, а також стверджується, що особливістю організації та функціонування державного механізму в умовах змішаної республіканської форми правління є дуалізм виконавчої влади. Такий дуалізм встановлений і у Конституції України і в Конституції Франції;
- наводяться аргументи що позиція президента щодо уряду як в Україні, так і у Франції постійно балансує на межі двох концепцій: обмежувальної, коли президент не дублює діяльність уряду, а лише контролює його, і розширювальної, коли президент стає по суті і главою виконавчої влади, при цьому не беручи на себе політичної відповідальності за невдалу урядову політику;
- зазначається, що вибір загального прямого голосування, як способу наділення повноваженнями глав держав в Україні та Франції свідчить про високий ступінь легітимації цього інституту, що становить не тільки юридичну, але і морально-політичну підставу для можливого здійснення впливу на рішення законодавчої та виконавчої гілок влади;
- вперше звертається увага що чинні конституції України та Франції закріплюють можливість притягнення до відповідальності президента, що дозволяє у разі порушення президентом конституції та законів усунути його з посади, а також є засобом превентивного впливу на глав держав у цих країнах.. Проте на практиці в силу своєї складності подібна процедура не діє ні в Україні, ні у Франції;
- вперше наголошується на тому, що конституції Франції та України надають можливість президентам “творити право”, а з огляду на прогалини в законодавстві, які існують у правовій реальності держав, - це досить суттєве право.
Теоретичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає у збільшенні наукових знань про розвиток та роль інституту глави держави як в Україні, так і в зарубіжних країнах. Матеріали дисертації дають підстави і наукову основу для подальшого дослідження теорії та практики організації і функціонування інституту президентства, вдосконалення правового статусу Президента України.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення і висновки дисертації розширюють простір для подальшого теоретичного дослідження в юридичній науці актуальних проблем конституційно-правового статусу інститутів президентства в Україні та в зарубіжних країнах, дослідження окремих інститутів, зокрема інститутів імпічменту глави держави, інститутів тимчасового заміщення посади глави держави та при вивченні проблемних й спірних питань, які безпосередньо пов язані зі статусом президента - проблем окремих аспектів виборів глави держави, строку його повноважень та ін. Рекомендації, зазначені у дисертації, можуть бути використані у процесі вдосконалення законодавства України про статус президента, у практичній діяльності органів державної влади, а також під час викладання в юридичних та інших навчальних закладах курсів “Конституційне право України”, “Конституційне право зарубіжних країн” та інших.
Результати дисертаційного дослідження використовувались для підготовки юристів зі спеціальності “Правознавство” на юридичному факультеті Ужгородського національного університету, у викладацькій діяльності дисертанта у 2003-2004 та 2004-2005 навчальних роках.
Особистий внесок здобувача. Дисертант самостійно здійснював комплексний науковий аналіз інститутів президентства в Україні та Франції, самостійно написав дисертацію. Всі фахові публікації автора підготовлені особисто, без участі співавторів. Доповіді автора на конференціях підготовлені самостійно.
| 
