|
Одним із важливих аспектів існування України як правової держави та здійснення в ній правової реформи є створення умов, які забезпечують можливість реалізації прав і свобод людей для відстоювання своїх законних інтересів. Це стосується всіх сфер життєдіяльності держави і суспільства, і перш за все кримінального процесу, до якого, крім винних у вчиненні злочину, залучається і широке коло інших осіб для забезпечення виконання задач кримінального процесу. Серед них особливої уваги заслуговує процесуальна фігура свідка, адже це - суб єкт, якого найчастіше залучають до досудового розслідування та судового розгляду кримінальних справ. Він є основним носієм доказової інформації, тому значення свідка для досягнення мети кримінального судочинства не можна переоцінити. Актуальність теми дослідження. Останні зміни в законодавстві України говорять про тенденцію радикального перегляду основних положень теорії кримінального процесу, їх гармонізацію з вимогами Ради Європи. На сучасному етапі в цьому напрямку зроблено багато кроків і досягнуто певних результатів стосовно порядку обрання, заміни та скасування запобіжних заходів, правового статусу підозрюваного, обвинуваченого. Головні новації можна простежити в проекті КПК України 2005 року. Однак, майже не зазнав змін інститут участі свідка в кримінальному судочинстві, що обумовлено відсутністю теоретичних досліджень з даної теми. За останні роки в наукових виданнях опубліковано чергу статей, де розглядалися окремі права та обов язки свідка, їх зміст та дискусійні моменти. Водночас результати вивчення кримінальних справ, а також дані опитування слідчих показали, що більшість прав свідка ще недостатньо активно реалізуються цим суб єктом під час провадження у справі. За результатами анкетування слідчих та дізнавачів, 100% опитаних вказали, що за останні півроку у жодній із розслідуваних кримінальних справ не було прийняте рішення про відшкодування витрат, пов язаних із викликом свідка. Тоді як опитування осіб, вже допитаних як свідків, показало, що більше ніж 70% з них бажали б реалізувати своє право отримати відшкодування витрат, пов язаних із викликом для дачі показань. Схожа ситуація склалася і щодо права оскаржувати прокурору дії дізнавача та слідчого, що певним чином говорить про недієвість окремих положень КПК України. Якщо говорити про процедуру допиту, то можна сказати, що у 34% вивчених кримінальних справ майбутніх підозрюваних та обвинувачених допитували як свідків не лише стосовно обставин злочину, а й стосовно мотивів його вчинення. Отже сьогодні об єктивно виникла необхідність в комплексній роботі по дослідженню правового статусу саме цього суб єкта в кримінальному процесі України.
Свідок в кримінальному судочинстві ставав темою досліджень М.І. Бажанова, який подав достатньо повний коментар положень законодавства за станом на 1955 рік. Пізніше свій внесок в розробку питання участі свідка в кримінальному судочинстві зробив Г.М. Міньковський, прокоментувавши Основи кримінально-процесуального законодавства 1958 року. Роль та участь цього суб єкта в кримінальному судочинстві досліджували М.Л. Якуб, Р.Д. Рахунов, які як і більшість науковців зосереджували свою увагу на доказовому значенні свідоцьких показань. В.І. Смислов присвятив основний зміст свого дослідження психологічним особливостям формування показань свідка. На сучасному етапі тематику свідка розглядав український науковець С.М. Стахівський, який хоча і розглянув окремі спірні моменти правового статусу свідка, однак головним завданням свого дослідження обрав показання свідка, охарактеризувавши їх як джерело доказів, зробив історичний аналіз участі свідка в кримінальному судочинстві. Серед російських вчених питаннями участі свідка в кримінальному судочинстві займався О.О. Зайцев, але його праця, як і більшості науковців, стосується доказового значення показань свідка в кримінальному судочинстві. Окремі сторони участі свідка в кримінальному процесі висвітлювали в своїх роботах М.С. Алексєєв, С.А. Альперт, В.П. Бож`єв, П.С. Елькінд, М.В. Жогін, Д.С. Карєв, Л.М. Карнєєва, В.А. Стрємовський, М.С. Строгович, а також українські вчені-процесуалісти Ю.М. Грошевий, В.С. Зеленецький, Г.К. Кожевніков, В.І. Маринів, М.М. Міхеєнко, О.Р. Михайленко, М.Є. Шумило, Ю.П. Янович та інші. Таким чином, в теорії кримінального процесу невирішеними залишилися питання правової природи свідка; лише частково вирішеними – його участь як суб єкта кримінально-процесуальних правовідносин та питання визначення його законного інтересу. Необхідність теоретичної розробки зазначених питань стає наявною в умовах перегляду сутності та завдань кримінального процесу України, створення нової законодавчої бази для регулювання кримінально-процесуальних правовідносин. Наведені обставини вказують на актуальність теми дисертаційного дослідження.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану проведення актуальних наукових досліджень кафедри кримінального процесу Харківського національного університету внутрішніх справ. Тема роботи відповідає тематиці Пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних наукових досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 рр., затверджених наказом МВС України № 635 від 30.06.2002 року (п.1.1.), Національного університету внутрішніх справ (п. 6.6. Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 рр.)
Мета і задачі дослідження. В рамках поставленої проблеми метою роботи є: з ясувати ознаки та зміст правового статусу свідка в кримінальному процесі України; на основі всебічного комплексного теоретичного аналізу правових норм, що регулюють участь свідка в кримінальному судочинстві; розробити та науково обґрунтувати пропозиції по вдосконаленню його статусу в кримінальному процесі України, і таким чином досягти удосконалення правового регулювання окремих кримінально-процесуальних правовідносин.
- Задачами дослідження є: з ясувати правову природу свідка у кримінальному процесі;
- визначити межі виконання свідком обов язків, а також доцільність притягнення його до юридичної відповідальності;
- виявити сукупність правовідносин, в які вступає свідок в кримінальному процесі;
- з ясувати ступінь правового регулювання реалізації права свідка отримувати відшкодування витрат, пов язаних із явкою для дачі показань, та права оскаржувати прокурору дії дізнавача та слідчого, а також удосконалити існуючий механізм;
- обґрунтувати висновок про наявність законного інтересу свідка і навести його характеристику;
- розробити механізм надання свідку правової допомоги;
- виявити специфіку правового статусу свідка в судових стадіях, а також при провадженні судової експертизи за його участю;
- з ясувати можливість допиту як свідків посадових осіб, які провадили оперативно-розшукові заходи, дізнання, досудове слідство; понятих у тій же справі;
- визначити правову природу особи, відносно якої є дані про її причетність до вчинення злочину, але немає підстав для затримання або застосування запобіжного заходу, а також обґрунтувати можливість її допиту як свідка.
Об єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають в сфері кримінального процесу у зв язку із залученням осіб для участі як свідків на всіх стадіях.
Предметом дослідження виступають правові норми, які регулюють правовідносини, що виникають в кримінальному процесі, суб єктом яких виступає свідок, і визначають його правовий статус.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети та наукової об єктивності результатів дослідження обрано діалектичний підхід наукового пізнання, а також комплекс сучасних загальнонаукових і спеціальних методів, які застосовуються в правовій науці. Зокрема формально-логічний – для визначення понять „правовий статус”. Історико-правовий метод використовувався для визначення правової природи свідка в кримінальному судочинстві; метод юридичного аналізу – для визначення меж виконання свідком юридичних обов язків та змісту прав свідка. Системно-структурний – для виявлення сукупності правовідносин, у які вступає свідок у кримінальному процесі. За допомогою порівняльно-правового методу було досліджено норми права вітчизняного законодавства і правові норми інших держав у сфері регулювання участі свідка в кримінальному судочинстві. Гіпотетико-дедуктивний метод дозволив виявити специфіку правового статусу свідка в судових стадіях і при провадженні судових експертиз, з ясування можливості допиту як свідків посадових осіб, які провадили оперативно-розшукові заходи, дізнання, досудове слідство, понятих у тій же кримінальній справі. Соціологічні та статистичні методи, а саме, метод опитування та метод статистичного аналізу емпіричного матеріалу використовувався для виявлення рівня ефективності правового регулювання сукупності правовідносин, які виникають в межах кримінального процесу за участю свідка. Теоретичну основу дослідження становлять наукові праці з філософії, історії та теорії держави та права, криміналістики, судової експертизи, кримінального, кримінально-процесуального права.
Нормативно-правовою та інформаційною базою дослідження стали Конституція і закони України, чинний Кримінально-процесуальний кодекс України, проект Кримінально-процесуального кодексу України 2005 року, постанови Пленуму Верховного Суду України, відомчі нормативно-правові акти Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України.
Емпіричну базу дисертації складають результати вивчення за спеціальними анкетами 200 кримінальних справ, провадження у яких здійснювалося в різних регіонах України, а також анкетування 80 дізнавачів, 108 слідчих та 96 осіб, які бути допитані як свідки. Наукова новизна одержаних результатів дисертації полягає в тому, що вперше в Україні на монографічному рівні комплексно досліджено теоретичні та практичні проблеми правового статусу свідка в кримінальному процесі України.
В дисертації зроблені наступні висновки та висунуті такі положення:
- з ясовано правову природу свідка, яка полягає в тому, що свідок не має інтересу у справі, що витікає із факту розслідуваного злочину, здатністю правильно сприймати обставини, що підлягають доказуванню, і давати про них показання, а також наявністю в особи відомостей про обставини, які підлягають доказуванню у справі;
- визначено межі виконання свідком обов язку з явитися для дачі показань, які мають часові та територіальні рамки, а також обов язку давати правдиві показання, що полягає у можливості не відповідати на певні питання, а також в забороні примусового освідування та відібрання зразків для експертного дослідження;
- зроблено висновок про участь свідка в інших за об єктом правовідносинах, врегульованих нормами окремих інститутів кримінально-процесуального права, таких як правовідносин по оскарженню дій та рішень посадових осіб, які провадять процес; отриманню відшкодування витрат, пов язаних з явкою для дачі показань; забезпеченню безпеки шляхом застосування заходів, передбачених законом;
- обґрунтовано висновок про наявність та сутність законного інтересу свідка в кримінальному судочинстві, який проявляється у прагненні захистити свої конституційні та процесуальні права від загрози їх порушення або поновити їх при порушенні, прагненні отримати відшкодування витрат, пов язаних із викликом до суду, прагненні захистити своє життя, здоров я, майно; доведено причини недієвості права свідка на відшкодування витрат, пов язаних із викликом для дачі показань, які полягають в недостатньому правовому регулюванні відповідних правових відносин. Розроблено механізм правового регулювання порядку заяви вимоги про відшкодування витрат, прийняття рішення про відшкодування витрат, а також права, обов язки і відповідальність суб єктів зазначених правовідносин; вперше розроблено механізм надання свідку правової допомоги. Запропоновано наділяти свідка можливістю мати представника не тільки для консультації при провадженні слідчих дій, а й для відстоювання його законних інтересів у відповідних правовідносинах; виявлено специфіку правового статусу свідка в судових стадіях кримінального процесу, яка полягає у виключенні з нього права власноручно викладати свої показання в протоколі допиту, зміні обсягу права знайомитися з протоколом допиту, наділення свідка додатковим правом – клопотатися про виключення його подальшої участі у справі після дачі показань. Вперше запропоновано закріпити в законодавстві права та обов язки осіб, відносно яких проводиться судова експертиза;
- на основі аналізу правових норм зроблено аргументований висновок про недопустимість допиту як свідків оперуповноважених, дізнавачів, слідчих, понятих у тих же кримінальних справах, де вони виступали як зазначені суб єкти;
- виявлено правову природу особи, відносно якої є дані про її причетність до вчинення злочину, але немає підстав для її затримання або застосування запобіжного заходу, яка схожа із правовою природою свідка. На основі цього обґрунтовано пропозицію допитувати таких осіб за правилами допиту свідка із дотриманням меж предмету його показань.
Практичне значення дослідження полягає у тому, що сформульовані в дисертації висновки і пропозиції можуть бути використані: у процесі правотворчості - для вдосконалення положень Кримінально-процесуального кодексу України і при розробці Проекту Кримінально-процесуального кодексу України в частині правового регулювання залучення свідка до кримінального процесу та використання його покарань під час провадження у справі; у сфері застосування права – для забезпечення єдності в правозастосуванні, що регулює механізм реалізації правового статусу свідка; у науково-дослідницькій роботі – для подальшої розробки наукових та інформаційних основ діяльності суб єктів кримінального судочинства; у навчальному процесі – для впровадження у вищі юридичні навчальні заклади курсів „Кримінальний процес України”; „Організація досудового слідства в ОВС” , „Дізнання в ОВС” тощо, а також для підготовки відповідних підручників, навчальних посібників і методичних рекомендацій для працівників практичних підрозділів ОВС.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні висновки та пропозиції, які містяться в дисертації, були оприлюднені на науково-практичній конференції 13 квітня 2001 року „Проблеми сучасної юридичної науки в дослідженнях молодих учених”, м. Харків; ІХ регіональній науково-практичній конференції 13-14 лютого 2003 року „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні”, м. Львів; науковій конференції 18-19 грудня 2003 року „Методологія наукового дослідження у галузі права: проблеми та перспективи розвитку”, м. Харків.; науково-практичній конференції 26 листопада 2004 року „Процесуальні гарантії дотримання конституційних прав громадян у кримінальному судочинстві”, м. Донецьк.
Основні положення дисертації викладені у п яти статтях, опублікованих у наукових фахових періодичних виданнях з юридичних наук, одній статті - у видані, що не є фаховим, а також у чотирьох тезах наукових доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура роботи обумовлена метою і задачами дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, що поділені на дев ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (276 найменувань) та додатків. Загальний обсяг дисертації – 223 сторінки, обсяг основного тексту - 190 сторінок, 25 сторінок – список використаних джерел; 7 сторінок – додатки.
| 
